Справа № 420/18093/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду 16 червня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому позивачка просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №[номер приховано] від 31.10.2025 про відмову у відпрацюванні її заяви;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути її заяву від 17.10.2025 про виплату недоодержаних сум пенсії за померлого чоловіка, пенсіонера ОСОБА_2
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на її користь грошові кошти недоотриманої пенсії у сумі, нарахованої померлому ОСОБА_2 ;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області на її користь судовий збір.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом зразка 2016: НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік, ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262ХІІ (далі - Закон 2262). Виплата пенсії була припинена з 01.11.2025 року. В жовтні 2025 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про виплату недоотриманої суми заборгованості за рішенням суду, яка належала померлому чоловікові ОСОБА_2 . За наслідками розгляду її заяви ГУ ПФУ в Херсонській області прийнято рішення №[номер приховано] від 31.10.2025 про відмову у відпрацюванні її заяви. Підставою відмови стало те, що у ОСОБА_1 зазначена адреса: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом, паспортом виданого органом 6512 26.12.2023 року, а у ОСОБА_2 за паспортом НОМЕР_2 , виданого Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області 28 липня 1999 року, який міститься в матеріалах пенсійної справи: АДРЕСА_2 .
Вважаючи, дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачці неотриманої за життя пенсії її померлим чоловіком протиправними та такими, що порушують її право на отримання зазначеної пенсії, остання звернулася до суду з даним позовом.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Відповідач вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись в цілому на те, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262. Виплата пенсії йому припинена з 01.11.2025, у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис № 387 від 13.10.2025). За результатами проведених Відповідачем перерахунків на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 у справі № 540/5682/21 сума заборгованості за період з 01.12.2019 по 28.02.2022 складає 115615,28 грн. Будь-яка інша заборгованість у померлого ОСОБА_2 відсутня.
При розгляді Відповідачем документів встановлено, що у заяві Позивача зазначена адреса: АДРЕСА_3 , що підтверджується паспортом НОМЕР_3 , виданим органом 6512 26.12.2023. Водночас, у ОСОБА_2 за паспортом НОМЕР_2 виданим Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області 28.07.1999, значиться адреса: АДРЕСА_4 . Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з тим, що Позивачем не надано належного підтвердження свого проживання разом із ОСОБА_2 на день його смерті, оскаржуване у судовому порядку рішення Відповідача від 31.10.2025 № [номер приховано] про відмову у відпрацюванні заяви ОСОБА_1 про виплату недоотриманої суми заборгованості за рішенням суду за померлого чоловіка ОСОБА_2 , є правомірним та таким, що прийнято відповідно до положень чинного законодавства України.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою суду від 19 червня 2026 року позов залишено без руху та позивачу надано строк на усунення недоліків.
Заявою від 22 червня 2026 року позивач усунув недоліки позову.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
01 липня 2026 року від позивачки до суду надійшли додаткові докази.
03 липня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Станом на 22 вересня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262. Виплата пенсії йому припинена з 01.11.2025 року, у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис № 387 від 13.10.2025).
За результатами проведених Відповідачем перерахунків на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 року у справі № 540/5682/21 сума заборгованості за період з 01.12.2019 по 28.02.2022 складає 115615,28 грн.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом зразка НОМЕР_4 .
В жовтні 2025 рок позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про виплату недоотриманої суми заборгованості за рішенням суду, яка належала померлому чоловікові ОСОБА_2 .
До заяви гр. ОСОБА_1 надала наступні документи: паспорт громадянина України гр. ОСОБА_1 ; довідку про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру; свідоцтво про смерть гр. ОСОБА_2 ; свідоцтво про шлюб; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера гр. ОСОБА_1 .
За наслідками розгляду заяви позивачки ГУ ПФУ в Херсонській області прийнято рішення №[номер приховано] від 31.10.2025 року про відмову у відпрацюванні заяви ОСОБА_1 про виплату недотриманої суми заборгованості за рішенням суду за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Як вбачається з оскаржуваного рішення підставою для відмови стало те, що при розгляді Відповідачем документів встановлено, що у заяві Позивача зазначена адреса: АДРЕСА_3 , що підтверджується паспортом НОМЕР_3 , виданим органом 6512 26.12.2023. Водночас, у ОСОБА_2 за паспортом НОМЕР_2 виданим Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області 28.07.1999, значиться адреса: АДРЕСА_4 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та вважаючи його протиправним, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом у справі.
Джерела права та висновки суду
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262).
Статтею 61 Закону №2262 визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Відповідно до положень частини 3 цієї статті, зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок №3-1)
Згідно з пунктом 4 Порядку №3-1 заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Таким чином, законодавцем передбачено окремий порядок виплати неотриманої за життя суми пенсії визначеним колом його близьких осіб в межах шестимісячного строку з дня смерті пенсіонера.
Відповідно до абз.1 п. 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.
Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті (абз. 3 п. 2.26 розділу II Порядку № 22-1).
Частиною 1 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Абзацом 1 ч. 2, частиною 4 ст. 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Члени сім`ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абз. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції»).
Відповідно до ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати, тобто після нарахування є власністю пенсіонера.
Суд звертає увагу сторін, що конституційне право на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, пов`язані з правом власності, визнав та утвердив у практиці принцип рівноправності, який випливає зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, така позиція Суду була закріплена у постанові ЄСПЛ у справі «Пайн Веллей Девелоупментс Лтд. та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року. Порушенням «мирного володіння майном», яке належить фізичним та юридичним особам, є, по суті, будь-яке втручання у право власності зазначених осіб. Саме таке втручання може мати форму позбавлення можливості використовувати об`єкти, які належать на праві власності зазначеним особам, ненадання передбачених у законодавстві дозволів, інших форм перешкоджання реалізації права власності. Як правило, суб`єктами останніх із форм втручання у право власності є державні органи та посадові особи.
Судом встановлено, що відповідач відмовив позивачці у виплаті недоодержаної суми пенсії, належної її померлому чоловікові, виходячи виключно з того, що адреса, зазначена у паспорті позивачки, не збігається з адресою, зазначеною у паспорті ОСОБА_2 .
Водночас такий висновок відповідача суд вважає передчасним та таким, що не ґрунтується на всебічному і належному дослідженні поданих позивачкою документів.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб. Отже, позивачка є дружиною померлого пенсіонера та відповідно до статті 61 Закону №2262 належить до кола осіб, які за встановлених законом умов мають право на отримання сум пенсії, що залишилися недоодержаними у зв`язку зі смертю пенсіонера.
При цьому з наведених положень законодавства вбачається, що для виникнення у дружини права на отримання недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера закон не ставить безумовною вимогою наявність у подружжя однакової адреси реєстрації місця проживання.
Визначальним у спірних правовідносинах є встановлення факту проживання позивачки разом із пенсіонером на день його смерті, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує право члена сім`ї, який не належить до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, на отримання недоодержаних сум пенсії.
При цьому поняття «проживання разом» не може ототожнюватися виключно з формальною реєстрацією місця проживання особи за однією адресою. Реєстрація місця проживання сама по собі не є безумовним доказом фактичного проживання особи за відповідною адресою, так само як відмінність зареєстрованих адрес членів сім`ї не свідчить безумовно про відсутність спільного проживання.
Такий підхід відповідає суті правового регулювання спірних правовідносин, оскільки законодавець використовує саме категорію фактичного проживання разом із пенсіонером на день його смерті, а не формальну тотожність відомостей про місце реєстрації у документах членів сім`ї.
Як убачається з матеріалів справи, разом із заявою про виплату недоодержаної пенсії позивачкою було подано не лише паспорт, свідоцтво про шлюб та свідоцтво про смерть чоловіка, а й інші документи, зокрема довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.06.2023 року НОМЕР_6, яка містить відомості щодо її місця фактичного проживання.
Відповідно до зазначеної довідки місцем проживання позивачки є адреса: АДРЕСА_5 , тобто адреса, яка зазначена у паспортних даних померлого ОСОБА_2 .
Таким чином, подані позивачкою документи містили відомості, які могли свідчити про її проживання разом із чоловіком за однією адресою. Однак відповідач, розглядаючи заяву позивачки, належної оцінки цим відомостям не надав та фактично обмежився порівнянням адрес, зазначених у паспортах позивачки та померлого.
При цьому відповідачем не наведено жодних інших обставин або доказів, які б свідчили про те, що станом на 06 жовтня 2025 року позивачка та її чоловік фактично проживали окремо та не вели спільного господарства.
Отже, висновок відповідача про відсутність факту спільного проживання подружжя зроблений виключно на підставі розбіжності у зареєстрованих адресах, без встановлення фактичних обставин проживання позивачки та померлого на день його смерті.
Суд також звертає увагу, що позивачка звернулася за виплатою недоодержаної пенсії у жовтні 2025 року, тобто у межах шестимісячного строку, передбаченого частиною третьою статті 61 Закону №2262. Факт смерті ОСОБА_2 , факт перебування його на обліку у відповідача, факт наявності нарахованої, але не виплаченої йому суми пенсії у розмірі 115615,28 грн, а також родинний зв`язок між позивачкою та померлим відповідачем не заперечуються.
За таких обставин відповідач, розглядаючи заяву позивачки, мав перевірити всі подані нею документи у їх сукупності та надати їм належну оцінку з метою встановлення факту проживання позивачки разом із пенсіонером на день його смерті, а не обмежуватися формальним зіставленням адрес, зазначених у паспортах.
Натомість відповідачем не доведено, що подані позивачкою документи були недостатніми для підтвердження факту її проживання разом із чоловіком, як і не доведено існування інших передбачених законом обставин, які б перешкоджали виплаті їй недоодержаної пенсії.
Відтак суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №[номер приховано] від 31.10.2025 року про відмову у виплаті позивачці недоодержаної суми пенсії прийнято без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення заяви, та без належної оцінки поданих позивачкою документів.
При цьому формальна відмінність адреси реєстрації позивачки від адреси, зазначеної у паспорті померлого, за наявності інших доказів, які свідчать про їх спільне фактичне проживання, сама по собі не може бути достатньою підставою для позбавлення дружини права на отримання недоодержаної пенсії, передбаченого статтею 61 Закону №2262.
При цьому, суд зауважує, що нормою Закону №2262 запроваджено спеціальне правило публічного законодавства, у силу якого недоодержані за життя суми пенсії пенсіонера не включається до складу спадщини і виплачуються: 1) членам сім`ї померлого пенсіонера, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника; 2)батькам померлого пенсіонера; 3) дружині (чоловіку) померлого пенсіонера; 4) членам сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. Однією з умов виплати пенсії, що не включається до складу спадщини, вказаним вище особам є те, що пенсія повинна бути призначена, обчислена, нарахована до виплати, але недоодержана за життя померлого пенсіонера, тобто має існувати таке, що набрало законної сили за життя пенсіонера рішення суду про спонукання пенсійного органу до нарахування пенсії і виплати боргу за пенсією.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми соціальних виплат (у даному випадку пенсії) передаються членам сім`ї спадкодавця незалежно від того, чи виступають вони одночасно спадкоємцями після його смерті.
Тобто, позивачка, як дружина померлого, має право на виплату суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові, які мають право на пенсію за Законом №2262, незалежно від того чи є вона спадкоємцем після смерті чоловіка, при цьому норма статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачає можливості здійснення заміни стягувача у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, так як направлена на безспірне отримання таких коштів.
Також вказані висновки підтримав П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 09.02.2022 року по справі №420/18827/21.
З огляду на зазначене, з метою належного захисту прав та інтересів позивачки, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити виплату ОСОБА_1 недоодержаних сум пенсії її померлим чоловіком - ОСОБА_2 нарахованих на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року у справі № 540/5682/21.
При цьому суд не вбачає необхідності у повторному розгляді заяви позивачки від 17.10.2025 року, оскільки під час розгляду цієї справи судом встановлено як наявність у позивачки передбаченого статтею 61 Закону №2262 права на одержання недоодержаних сум пенсії як у дружини померлого пенсіонера, так і факт наявності відповідної заборгованості, розмір якої визначений рішенням суду та не заперечується відповідачем.
Таким чином, повторний розгляд відповідачем заяви позивачки за встановлених у цій справі обставин не матиме самостійного правового значення та призведе лише до подальшого відтермінування реалізації права позивачки на отримання належних їй коштів.
Суд також враховує, що предметом спору у цій справі є не визначення нового розміру пенсії чи встановлення права померлого пенсіонера на відповідну пенсійну виплату, а отримання вже нарахованих та недоодержаних за життя пенсіонера сум. Розмір таких сум у сумі 115 615,28 грн встановлений рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 року у справі №540/5682/21 та відповідачем не спростований.
За таких обставин суд доходить висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивачки є саме зобов`язання відповідача здійснити виплату визначеної суми недоодержаної пенсії, а не повторне вирішення питання, яке вже було предметом розгляду пенсійного органу та щодо якого судом надана відповідна правова оцінка.
При цьому суд наголошує, що встановлена відповідачем формальна розбіжність у зазначених у документах адресах проживання не спростовує статусу позивачки як дружини померлого пенсіонера та не може бути підставою для невиплати їй недоодержаних сум пенсії, право на одержання яких прямо передбачене статтею 61 Закону №2262.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №[номер приховано] від 31.10.2025 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а порушене право позивачки - відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити виплату недоодержаних сум пенсії.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивачки в сумі 1331,20 грн. підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в
Херсонській області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №[номер приховано] від 31.10.2025 року про відмову у відпрацюванні заяви ОСОБА_1 про виплату недотриманої суми заборгованості за рішенням суду за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити виплату ОСОБА_1 недоодержаних сум пенсії її померлим чоловіком - ОСОБА_2 , нарахованих на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року у справі № 540/5682/21.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Валентини Крицак, 6, м. Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 21295057).
Суддя С.О. Cтефанов