Справа № 159/1723/26
Провадження № 2/159/1620/26
КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Смалюха Р.Я., розглянувши заяву про поновлення провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Талашко Інна Миколаївна, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, відібрання та повернення дитини,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Ковельського міськрайонного суду Волинської області перебуває вказана цивільна справа.
Суд ухвалою від 28.07.2026 зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили остаточним рішенням компетентного органу (суду) за заявою ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини ОСОБА_3 , 02.10.2021 року до Королівства Норвегія на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Гаазька конвенція).
Волинський апеляційний суд постановою від 04.09.2026 переглянув зазначену ухвалу суду та залишив її без змін.
07.09.2026 та 14.09.2026 до суду надійшла заяви від зустрічного позивача ОСОБА_2 про поновлення провадження у справі. Заявник мотивує свою заяву тим, що в досудовому порядку визначеному Гаазькою конвенцією врегулювати спір щодо дитини не вдалося, оскільки відповідач за зустрічним позовом не йде на жодні контакти, а тому наступним кроком є подання позову про повернення дитини на підставі положень Гаазької конвенції. Зазначає, що оскільки у цій справі позивач за зустрічним позовом, серед інших вимог вже ставить вимогу про повернення дитини у Королівство Норвегія, то подання іншого позову з такими ж вимогами буде підставою для повернення такого позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, відтак просить провадження у справі відновити.
У період з 05.09.2026 по 11.09.2026 головуючий суддя Смалюх Р.Я. перебував на обов`язковому щорічному черговому навчанні.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд не здійснював фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши аргументи заяви про поновлення провадження у справі, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для зупинення провадження у цій справі суд визначив наявність триваючої процедури повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції.
Саме за клопотанням ОСОБА_2 провадження у цій справі було зупинено, оскільки останній не вважав, що поданий ним зустрічний позов є інструментом захисту, який передбачений Гаазькою конвенцією.
Суд зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили остаточним рішенням компетентного органу (суду) за заявою ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини ОСОБА_3 , 02.10.2021 року до Королівства Норвегія на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.
15.09.2026 суд звернувся листом до Міністерства юстиції України з проханням надати інформацію чи прийнято остаточне рішення у справі за заявою ОСОБА_2 про повернення малолітнього ОСОБА_3 до Королівства Норвегія на підставі Гаазької конвенції, а також чи відмовлявся офіційно ОСОБА_2 від подальшого розгляду його заяви про повернення дитини в порядку Гаазької конвенції та чи приймалося відповідне рішення про припинення такої справи.
21.09.2026 на адресу суду надійшла відповідь Міністерства юстиції України з якої вбачається, що остаточного рішення у справі за заявою ОСОБА_2 про повернення дитини в порядку Гаазької конвенції не прийнято, заяви ОСОБА_2 про відмову від подальшого опрацювання його заяви про повернення дитини до Міністерства юстиції України не надходило.
Отже, суд встановив, що остаточного рішення, яке б набрало законної сили, до прийняття якого було зупинено провадження у цій справі немає, і учасники справи його суду не подали.
Отже, обставини, що викликали зупинення провадження, не усунуті.
Крім того, суд звертає увагу, що поновлення провадження у справі до настання події, яка прямо зазначена в ухвалі як підстава для її поновлення, означатиме фактичний перегляд судом свого ж рішення, що прямо заборонено ч. 8 ст. 268 ЦПК України, згідно з якою після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Щодо аргументів заявника про те, що зустрічний позов у цій справі тотожний інструментам Гаазької конвенції суд зазначає таке.
Ініціатором зупинення провадження у цій справі був саме зустрічний позивач. Подаючи заяву про зупинення провадження, він не ототожнював зустрічний позов, що розглядається у цій справі, з інструментом, який передбачений Гаазькою конвенцією, інакше підстав для зупинення провадження з його ініціативи не існувало б.
Також суд звертає увагу, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, застосування зазначеної норми можливе лише за одночасної тотожності сторін, предмета та підстав позову. Верховний Суд також послідовно виходить із того, що позови є тотожними лише у разі одночасного збігу зазначених складових; нетотожність хоча б однієї з них виключає можливість застосування пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України (постанова Верховного суду від 14.01.2026 у справі №496/5306/24).
Водночас, якщо предмет той самий, однак особа зазначає інші підстави для задоволення позову, то такий спір може розглядатися як самостійний, і відсутні підставі для застосування положень п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у постанові від 13.12.2024 у справі №490/10490/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц та інших) неодноразово наголошував, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Натомість підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Суд зазначає, що предметом зустрічного позову у цій справі є визначення місця проживання дитини з батьком, її відібрання та повернення до місця проживання батька у Королівство Норвегія.
Аргументуючи задоволення зазначених вимог ОСОБА_2 зазначає такі підстави позову:
- небезпека дитині під час перебування в Україні у зв`язку з війною (зустрічний позивач посилається на положення Женевської конвенції про статус біженців та Конвенцію ООН про права дитини);
- відсутність домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо місця проживання дитини з посиланням на ст. 161, 162 СК України та практику Верховного Суду.
При цьому позивач зазначає, що вимога про відібрання дитини та повернення її за місцем проживання батька є, по суті, способом виконання вимоги про визначення її місця проживання з батьком, яка сама по собі не підлягає примусовому виконанню.
Тобто ОСОБА_2 , ставлячи вимогу про відібрання дитини та повернення її до місця проживання батька, зазначав ці вимоги як похідні для виконання основної вимоги - визначення місця проживання дитини з батьком.
Додатково суд зазначає, що ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові не посилається на положення Гаазької конвенції 1980 року як на підставу задоволення своїх вимог, та не обґрунтовує свої вимоги обставинами, які є підставами для задоволення самостійної вимоги про повернення дитини саме за процедурою цієї Конвенції.
Водночас, з аналізу положень Гаазької конвенції (зокрема ст. 3, 12, 13 тощо) випливає, що підставами для повернення дитини в порядку цієї Конвенції є встановлення судом в сукупності обставин, які є відмінними від тих, які зазначені в зустрічному позові, а саме:
- звичайне (постійне) місце проживання дитини безпосередньо перед переміщенням було в місці куди позивач просить її повернути;
- переміщення дитини відбулося з порушенням прав піклування, які належать позивачу відповідно до законодавства держави звичайного проживання дитини;
- позивач фактично здійснював права піклування про дитину до моменту її переміщення/утримування або здійснював би їх, якби не відбулося переміщення;
- дитина не досягла 16 років на момент виникнення порушення чи розгляду справи;
- з моменту незаконного переміщення до дати початку процедури в суді минуло менше одного року;
- повернення не поставить під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом не створить для дитини нетерпиму обстановку;
- дитина не заперечує проти повернення та досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.
Позовна заява за Конвенцією, хоча і може мати схожий предмет (повернення дитини), однак має абсолютно інші підстави позову та предмет доказування, ніж ті, що зазначені в зустрічній позовній заяві, яка ґрунтується на нормах Сімейного кодексу України.
Додатково суд звертає увагу, що норми цивільного процесуального законодавства не передбачають правового механізму поновлення провадження лише в частині окремих позовних вимог. Відтак, воно поновлюється виключно в повному обсязі щодо всіх заявлених вимог, які розглядаються в межах однієї справи.
Вимоги первісного позову та зустрічного позову у цій справі є взаємовиключними суд позбавлений можливості розглядати одну частину вимог, ігноруючи іншу.
А тому, у разі поновлення провадження та ймовірного задоволення первісного позову по суті (визначення місця проживання дитини з матір`ю), це прямо порушить імперативні приписи статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980 р.) та міжнародні зобов`язання України. Зазначена норма забороняє національним судам приймати рішення по суті щодо піклування над дитиною до остаточного вирішення питання про її повернення за процедурою Конвенції.
Відтак, зазначені вище норми Гаазької конвенції унеможливлюють здійснення ефективно захисту прав та інтересів первісного позивача, до розгляду питання про повернення дитини в порядку Гаазької конвенції.
З огляду на викладене, у разі відновлення провадження у справі, суд у цьому провадженні буде об`єктивно позбавлений можливості здійснювати ефективний захист прав та законних інтересів усіх сторін у справі.
Також суд звертає увагу, що позов про повернення дитини, заявлений на підставі Гаазької конвенції, має самостійний предмет правового регулювання та спрямований на вирішення питання про повернення дитини до держави її звичайного місця проживання у зв`язку з її незаконним переміщенням або утримуванням, і не є спором що стосується реалізації батьківських прав.
Основне завдання такого позову, повернути сторони у першопочаткове положення, яке існувало до незаконного переміщення дитини.
Відтак, розгляд вимоги про повернення дитини за правилами Гаазької конвенції одночасно з іншими вимогами, зокрема щодо визначення її місця проживання, не відповідає меті та спеціальному механізму, запровадженому цією Конвенцією, спрямованому на оперативне вирішення питання про повернення дитини без вирішення по суті спору щодо батьківських прав.
З огляду на викладене, суд дійшов переконання про відсутність обставин для поновлення провадження у справі, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись ст. 247, 254, 258-260, 268 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення провадження у цивільній справі № 159/1723/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту її проголошення (підписання).
Суддя Р.Я. Смалюх