ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/3257/26
22 вересня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Крамара Володимира Петровича надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . У квітні 2026 року позивач звернувся до командира з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме у зв`язку зі здійсненням постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи. До вказаного рапорту позивачем надано пакет підтвердних документів.
Однак, всупереч очікуванням, відповідачем відмовлено у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з тих підстав, що копії документів не засвідчені нотаріально, а також встановлено наявність осіб першого та другого ступеня споріднення, а саме донька ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4 . Позивач не погоджується з такою відмовою та вважає її протиправною. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що його сестра та донька ОСОБА_2 - ОСОБА_5 самостійно здійснює постійний догляд та утримання свого сина ОСОБА_6 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Онука ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , є студентом 4 курсу фізико - математичного факультету (денна форма навчання) Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, а також на проживає разом з дідусем, а тому не може здійснювати за ним постійний догляд з об`єктивних причин. На підставі викладеного позивач вважає, що ним доведено, що окрім нього відсутні інші члени сім`ї, які можуть здійснювати постійний догляд за його батьком ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 27.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суду зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду у строк для подання відзиву на позовну заяву докази, що стосуються предмету спору, у тому числі належним чином завірені копії всіх матеріалів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
10.06.2026 представником Військової частини НОМЕР_2 подано до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтуванням своєї позиції зазначає, що згідно з практикою застосування Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (зокрема статті 26 щодо підстав звільнення) до рапорту мають бути додані оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують право на звільнення. Натомість копії документів, які були додані до рапорту позивача від 06.04.2026 (вх. №4339 від 06.04.2026), не були нотаріально завірені, що стало однією із підстав відмови у задоволенні його рапорту.
Крім того, згідно доданого до рапорту від 06.04.2026 (вх. №4339 від 06.04.2026) оригіналу акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 13.03.2026 складеного ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході перевірки встановлено у ОСОБА_7 наявність осіб першого та другого ступенів споріднення, а саме: доньки ( ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та онуки ( ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Доказів того, що вказані особи потребують постійного догляду до рапорту не надано.
Щодо доводу позивача про здійснення його сестрою ОСОБА_10 постійного догляду за сином з інвалідністю, то представник відповідача зазначає, що законодавство України не обмежує кількість осіб, за якими одна людина може здійснювати постійний сторонній догляд. Крім того зауважує, що ОСОБА_10 проживає разом із ОСОБА_11 в одному населеному пункті.
Посилання позивача на обставини навчання ОСОБА_4 на денній формі представник відповідача також вважає необґрунтованими, оскільки норми абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232 передбачають можливість звільнення з військової служби виключно у разі відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
З урахуванням викладеного представник відповідача вважає, що відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовослужбовцем та проходить військову службу у зв`язку з призовом під час мобілізації, на особливий період у складі Військової частини НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
Батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 . (арк. справи 13)
Згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1629/26/482/Р від 26.02.2026 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду. (арк. справи 15-19)
Відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 13.03.2026, затвердженого тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 17.03.2026, підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Разом з тим у ході перевірки встановлено наявність інших осіб першого і другого ступеня споріднення:
дружина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (пенсійне посвідчення № НОМЕР_4 ),
син ОСОБА_13 - помер ІНФОРМАЦІЯ_8 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 11.03.2021);
дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 від 24.07.1982) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (довідка МСЕК серії 12 ААВ №668676), батько дитини з інвалідністю - ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7 );
онук ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;
онука ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ;
онук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , має інвалідність з дитинства (довідка МСЕК серії 12 ААВ №668676);
онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . (арк. справи 29-30)
На рапорт позивача від 06.04.2026 (вх.№4339) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами Військова частина НОМЕР_1 листом від 09.04.2026 №2781/2659 повідомила, що згідно з практикою застосування Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (зокрема статті 26 щодо підстав звільнення) до рапорту мають бути додані документи, що підтверджують право на звільнення - оригінали або нотаріально засвідчені копії. Нотаріальне засвідчення робить копію юридично рівнозначною оригіналу, що необхідно для формування особової справи. Копії документів, які додані до рапорту від 06.04.2026 №4339 нотаріально не завірені.
Окрім цього, згідно доданого до рапорту від 06.04.2026 №4339 оригіналу акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 13.03.2026, складеного ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході перевірки встановлено у батька позивача ОСОБА_2 наявність осіб першого та другого ступенів споріднення, а саме: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та онуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Доказів того, що вказані особи є особами з інвалідністю та потребують постійного догляду до рапорту позивачем не додано.
У зв`язку із зазначеними обставинами позивачу повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому його рапорт від 06.04.2026 №4339 задоволенню не підлягає. (арк. справи 31-32)
Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби з зазначених підстав, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992. (далі - Закон №2232-XII)
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до частини другої цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною третьою цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України»:
особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Окремо суд наголошує, що в умовах воєнного стану при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. При цьому суд враховує, що у статтю 26 Закону №2232-XII неодноразово вносились зміни за час введення воєнного стану.
Так зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX від 11.04.2024, що набули чинності з 18.05.2024, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану:
«через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)».
В свою чергу у частину 12 статті 26 Закону №2232-XII, у редакції чинній на момент подання позивачем рапорту від 06.04.2026, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» №4170-IX від 19.12.2024, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року, також внесено зміни та абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII викладено в такій редакції:
«необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція №170).
Так, пунктом 5 додатку 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зокрема, у разі:
«необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:», а саме:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Позивач зазначає, що на виконання вимог підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 звернувся з рапортом про звільнення з військової служби від 06.04.2026, до якого долучено копії підтвердних документів.
Відповідачем не заперечено та не спростовано факту звернення позивача з відповідним рапортом, а також долучення позивачем до рапорту переліку копій документів, зазначених у позовній заяві.
Ухвалою від 27.05.2026 судом зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду у строк для подання відзиву на позовну заяву докази, що стосуються предмету спору, у тому числі належним чином завірені копії всіх матеріалів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Вказана ухвала суду в електронному вигляді доставлена до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 27.05.2026, проте вимога суду щодо надання доказів у встановлений строк залишилась невиконаною відповідачем. Про причини ненадання доказів відповідач не повідомив, з заявою про продовження строку для їх надання не звертався.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. (частина шоста статті 77 КАС України)
З урахуванням наведених положень процесуальних норм, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних доказів.
Предметом спору є наявність підстав для звільнення позивача з військової служби у зв`язку з необхідністю постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду.
Відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби від 06.04.2026 відповідач у листі від 09.04.2026 №2781/2659 зазначив, серед іншого, надані позивачем копії документів не засвідчені нотаріально.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 не містять імперативної вимоги щодо надання військовослужбовцем виключно оригіналів документів або їх нотаріально посвідчених копій.
З урахуванням викладеного суд вважає, що форма не має переважати над змістом, а тому дослідженню підлягає саме змістове наповнення рапорту позивача та пакету документів, долученого до такого рапорту.
Так, відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 не заперечуються, що позивач є сином ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи. Також не є предметом спору у даній справі питання, чи потребує ОСОБА_2 постійного догляду.
Спірним у даній справі є питання наявності/відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, крім позивача, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , як особи з інвалідністю, яка цього потребує.
Зі змісту статті 26 Закону №2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі мають інвалідність та потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Так, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби Військова частина НОМЕР_1 посилається на обставини, встановлені актом перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.03.2026, затвердженим 17.03.2026 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно якого встановлено наявність у ОСОБА_2 осіб першого та другого ступеня споріднення, а саме:
- донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У ході розгляду справи судом не здобуто доказів того, що зазначені особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є такими, що мають інвалідність та потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував позицію, у якій вказав, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» - означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону.
Отже, за змістом положень Закону №2232-XII та у розумінні наведеної вище позиції Верховного Суду слід вважати, що підставою вважати особу такою, що реально не може здійснювати постійний догляд за особою, що потребує постійного догляду, є наявність об`єктивних причин.
Об`єктивними причинами слід вважати непереборні обставини, що не залежать від волі особи та унеможливлюють вчинення нею тих чи інших дій, тобто виникли поза межами контролю та волевиявлення особи, реально перешкоджають реалізації її прав або виконанню обов`язків, та не можуть бути усунуті навіть при докладанні зусиль. До таких обставин, на думку суду, можуть належать епідемії, стихійні лиха, бойові дії, затримання, тримання під вартою, обмеження свободи пересування, важка хвороба, яка підтверджена документально тощо.
При цьому обставини, які існують внаслідок особистого волевиявлення особи та можуть бути змінені за її участі, не можуть вважатись об`єктивними у розумінні закону.
Зі змісту позовної заяви слідує, що заперечуючи реальну можливість ОСОБА_3 фактично здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 позивач зазначає, що ОСОБА_3 здійснює постійний догляд за своїм сином, який є особою з інвалідністю з дитинства та потребує такого догляду.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 14.07.1982, згідно якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 . (арк. справи 20)
Внаслідок укладення шлюбу зі ОСОБА_14 від 24.04.2004, ОСОБА_5 змінила прізвище не « ОСОБА_17 », що підтверджується копією свідоцтва про одруження. (арк. справи 21)
Від вказаного шлюбу у ОСОБА_10 народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 . (арк. справи 22)
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №668676 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , має інвалідність ІІ групи з дитинства, встановлену довічно. (арк. справи 23)
Згідно висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №58 від 08.05.2026, виданого КНП «Козівська центральна районна лікарня», ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду. (арк. справи 24)
Висновком №27 від 27.03.2026 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватись та/або самообслуговуватись і потребує постійного стороннього догляду форми 080-4/о також підтверджено потребу ОСОБА_6 у постійному сторонньому догляді. (арк. справи 25)
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , виданого 28.09.2023 Козівським відділом РАЦС, батько ОСОБА_6 - ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 . (арк. справи 26)
Аналізуючи вказані обставини у їх сукупності суд доходить висновку, що позивачем підтверджено потребу ОСОБА_6 , як особи з інвалідністю з дитинства, у постійному догляді.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_18 здійснює постійний догляд за ОСОБА_6 .
Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів зайнятості ОСОБА_18 постійним доглядом за її сином ОСОБА_6 , тому у суду відсутні підстави вважати її такою, що об`єктивно позбавлена можливості здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи та потребує такого догляду.
Щодо іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення, про наявність якого наголошує відповідач, а саме онуки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , то заперечуючи її можливість здійснювати постійний догляд за своїм дідусем позивач зазначає про відсутність у неї статусу «члена сім`ї» внаслідок її окремого проживання, а також відсутність об`єктивної можливості у здійсненні такого догляду через навчання на денній формі.
Надаючи правову оцінку вказаній позиції суд враховує, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 , виданого 29.11.2005 Відділом РАЦС Козівського РУЮ, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_19 та ОСОБА_10 . (арк. справи 27)
Таким чином, ОСОБА_4 є онукою ОСОБА_2 , що не заперечується сторонами.
Щодо наявності у ОСОБА_4 статусу «члена сім`ї» відносно свого дідуся ОСОБА_2 у межах даних спірних правовідносин, то суд зазначає, що законодавство України не містить універсального визначення поняття «член сім`ї», яке підлягало б однаковому застосуванню у всіх видах правовідносин.
Наприклад, відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з частиною другою статті 64 Житлового кодексу України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Водночас, згідно зі статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» членами сім`ї є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.
Стаття 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, батьки; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.
Пункт 70 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає, що члени сім`ї - чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Отже, сімейне та житлове законодавство пов`язує належність до членів сім`ї з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. Водночас інші законодавчі акти, зокрема у сфері соціального забезпечення, оподаткування тощо, визначають коло членів сім`ї значно ширше, не обмежуючи його виключно фактом спільного проживання.
Тому, одна і та сама особа в межах різних правовідносин може визнаватися членом сім`ї або не визнаватися таким залежно від функціонального призначення відповідної норми.
З огляду на викладене, буквальне перенесення визначення поняття «член сім`ї», сформульованого в одному нормативно-правовому акті, на правовідносини, що регулюються іншим законом, є неправильним та може призвести до викривлення змісту відповідної правової норми.
За таких обставин, виникає потреба у застосуванні телеологічного та історичного методів тлумачення норми права.
Телеологічне тлумачення полягає у з`ясуванні цілей і завдань правової норми, тобто того, для чого вона була прийнята законодавцем. Застосування цього методу дозволяє встановити справжній зміст норми не лише через її формулювання, а й через її функціональне призначення у системі права.
Історичне тлумачення, своєю чергою, спрямоване на з`ясування волі законодавця на момент прийняття норми, зокрема через аналіз підготовчих матеріалів, умов її ухвалення, попереднього правового регулювання та тих суспільних відносин, на врегулювання яких вона була спрямована.
Ці методи дозволяють встановити, які саме проблеми законодавець мав намір вирішити, запроваджуючи відповідну норму, а також уникнути її тлумачення у відриві від контексту.
Аналіз змін законодавчого регулювання свідчить про трансформацію підходу законодавця до визначення підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Так, попереднє правове регулювання передбачало можливість звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими членами сім`ї (зокрема дружиною (чоловіком), дитиною, батьками своїми чи дружини (чоловіка)) без встановлення додаткових умов щодо наявності інших осіб, здатних забезпечити такий догляд.
Водночас із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» законодавець істотно змінив підхід до регулювання цих правовідносин, доповнивши відповідну підставу звільнення умовою відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.
Зазначені зміни свідчать про те, що законодавець прагнув об`єктивізувати підстави звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підвищивши вимоги до їх обґрунтованості.
Якщо раніше достатньою була сама наявність необхідності здійснення догляду, то після внесення змін законодавець пов`язав можливість звільнення з додатковою умовою - відсутністю інших осіб, які можуть забезпечити такий догляд.
Отже, законодавець фактично посилив критерій поважності відповідної підстави, обмеживши її випадками, коли військовослужбовець є єдиною особою, здатною забезпечити необхідний догляд.
Використовуючи у тексті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» поняття «член сім`ї першого чи другого ступеня споріднення», законодавець не надав його нормативного визначення.
Водночас слід вважати помилковим застосування у спірних правовідносинах за аналогією положень сімейного чи житлового законодавства для з`ясування змісту поняття «член сім`ї першого чи другого ступеня споріднення».
Так, положення Сімейного кодексу України не оперують категоріями ступеня споріднення у контексті визначення складу сім`ї, а натомість пов`язують належність до членів сім`ї лише з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. При цьому сім`ю можуть утворювати й особи, які взагалі не мають ступеню споріднення.
Отже, сімейне законодавство використовує інші критерії для визначення кола членів сім`ї, ніж ті, що закладені у спірній нормі, яка прямо поєднує поняття «член сім`ї» зі ступенем споріднення. Це свідчить про те, що відповідні поняття мають різне контекстуальне наповнення залежно від сфери правового регулювання, а тому їх ототожнення є необґрунтованим.
З огляду на викладене, Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 дійшов висновку, що у розумінні Закону про військову службу поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.
Повертаючись до обставин даної справи суд зазначає, що обставини проживання ОСОБА_2 та його онуки ОСОБА_4 за різними адресами не виключають останню з переліку членів сім`ї другого ступеня споріднення, та не є безумовною підставою вважати її такою, що не має можливості здійснювати постійний догляд за своїм дідусем, який такого потребує.
Аналогічна позиція суду і щодо доводу позивача про неможливість ОСОБА_4 здійснювати постійний догляд за дідусем з підстав її навчання на денній формі у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, оскільки вказані обставинами не є тими непереборними об`єктивними обставинами, які виникли поза межами її контролю та волевиявлення.
Суд погоджується, що проживання ОСОБА_4 у місті Тернополі може створити певні незручності у ході виконання нею функції догляду за дідусем ОСОБА_2 , який проживає у с.Конюхи Тернопільського району Тернопільської області, а також спричинити ряд побутових та життєвих змін.
Разом з тим, суд зауважує, що у даному випадку праву ОСОБА_4 на освіту та свободу вибору місця проживання, організацію побуту тощо кореспондує визначений статтею 65 Конституції України обов`язок позивача, як громадянина України, здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Передбачаючи можливість військовослужбовця бути звільненим з військової служби у зв`язку з необхідністю догляду за одним зі своїх батьків, що мають інвалідність І або ІІ групи, законодавець визначив її як крайній захід, який може бути реалізований виключно за відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які фактично можуть здійснювати такий догляд.
У даному випадку суд вважає, що незручності, яких може зазнати ОСОБА_4 внаслідок виконання нею обов`язку по здійсненню догляду за своїм дідусем, не є такими, що переважають над обов`язком позивача щодо захисту України в умовах воєнного стану від збройної агресії російської федерації.
Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи докази кожен окремо та надавши їм правову оцінку в сукупності та взаємозв`язку з нормами права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем правомірності відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з підстав наявності у особи, яка потребує догляду, інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення. Натомість, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин відсутності у таких осіб фактичної можливості здійснення догляду за особою, яка його потребує.
Враховуючи, що відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 доведено правомірність своїх дій, а позивачем не надано доказів на підтвердження їх протиправності, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Оскільки судом відмовлено в задоволені позову, тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_10 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ).
Головуючий суддя Мірінович У.А.