Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року Справа № 520/19577/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності та дій протиправими, зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо призупинення з 01.12.2023 виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 ; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату ОСОБА_1 призначеної йому пенсії за віком з 01.12.2023 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; - вирішити питання розподілу судових витрат
В обґрунтування позову покликається на те, що перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію. З 01.12.2023 призупинено виплату пенсію у зв`язку із тим, що не підтверджено дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а відтак нарахування пенсії не проводиться до отримання інформації від правоохоронних органів, щодо осіб, які померли на територіях населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюються повноважень. Вважає такі дії відповідача у зв`язку із чим просить зобов`язати останнього до вчинення відповідних дій. У відповідності до ст. 139 КАС України вирішити питання розподілу судових витрат.
Відповідачем подано відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком з 17.09.1997 відповідно статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058- IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058- ІV). Відповідно до даних підсистеми «АСОПД/КОМТЕХ» місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . З червня 2014 року м. Чистякове знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення». Згідно матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 призупинено виплату пенсій з 01.12.2023 причиною 9 - до з`ясування в зв`язку з надходженням інформації від правоохоронних органів щодо осіб, які померли на території населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та які можуть перебувати на обліку як одержувачі пенсії. 26.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо проходження фізичної ідентифікації та встановлення особи. За результатами проведеного відеоконференцзв`язку від 11.06.2024 та опрацювання наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 26.06.2024 №238554 про встановлення особи Позивача. 27.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо проходження фізичної ідентифікації та встановлення особи. За результатами проведеного відеоконференцзв`язку від 15.10.2025 та опрацювання наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення від 04.11.2025 №847681 про встановлення особи Позивача. Під час проходження відеоконференцзв`язку позивач повідомив про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Рішення про встановлення особи та проходження фізичної ідентифікації саме по собі не є безумовною та автоматичною підставою для нарахування і виплати пенсії за весь період, протягом якого виплата пенсії була припинена. За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду України у будь який спосіб не звертався. Пенсійні виплати за період з 01.12.2023 по теперішній час по пенсійній справі № 914130315989 не нараховувались. Позивач не вчинив необхідних дій, установлених законодавством для отримання належних йому пенсійних виплат, унаслідок чого фактично не скористався своїм правом на пенсійне забезпечення, гарантованим Конституцією України. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу були створені перешкоди чи обмеження у реалізації права на пенсійне забезпечення або що він був позбавлений можливості звернутися за отримання пенсії у встановленому порядку. Позивач помилково ототожнює право на отримання пенсійних виплат із правом на виплату сум пенсії, які нібито були нараховані, але не виплачені. Відповідно до відомостей електронної пенсійної справи № 914130315989, пенсійні виплати позивачу за період з 01.12.2023 по теперішній час не нараховувалися. Просить у позові відмовити.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, яка містить пояснення аналогічні змісту обставин викладених у адміністративному позові.
Ухвалою суду від 13.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідно до довідки відповідача від 23.07.2026 № 21800/05-16 про нараховані та фактично виплачені пенсійні виплати, по пенсійній справі 914130315989 ОСОБА_1 за період з 01.12.2023 по 31.07.2026 пенсія останньому не нараховується та не виплачується.
Відповідач наводить аргументи про те, що ОСОБА_1 призупинено виплату пенсій з 01.12.2023 до з`ясування в зв`язку з надходженням інформації від правоохоронних органів щодо осіб, які померли на території населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та які можуть перебувати на обліку як одержувачі пенсії, адже співробітниками Головного відділу контррозвідки 2 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, в ході виконання контррозвідувальних заходів з забезпечення територіальної цілісності і дотримання конституційного ладу та протидії силам РОВ отримано відомості стосовно громадянам України, які померли на тимчасово окупованій території Донецької області, серед яких указано позивача, що підтверджено листом 2 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 15.11.2023 N 78/2/2/1-4761.
Попри те, 26.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо проходження фізичної ідентифікації та встановлення особи.
За результатами проведеного відеоконференцзв`язку від 11.06.2024 та опрацювання наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 26.06.2024 №238554 про встановлення особи позивача.
27.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо проходження фізичної ідентифікації та встановлення особи.
За результатами проведеного відеоконференцзв`язку від 15.10.2025 та опрацювання наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення від 04.11.2025 №847681 про встановлення особи позивача.
18.02.2026 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо наданні інформації про причини та підстави невиплати позивачу пенсії з 01.12.2023. Поновити виплату пенсії позивачу з 01.12.2023. Виплатити заборгованість по пенсії позивача з 01.12.2023.
Відповідач листом від 13.03.2026 на адвокатський запит представника позивача повідомив наступне. ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні, як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, обчисленої за нормами Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За матеріалами електронної пенсійної справи зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 належить до тимчасово окупованих територій України. Частиною першою статті 49 Закону №1058 визначено, що виплата пенси за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється, зокрема у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку. В зв`язку з отриманням інформації від правоохоронних органів щодо осіб, які померли на території населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, для попередження переплати пенсії по пенсійній справі ОСОБА_1 , виплату пенсії призупинено до з`ясування з 01.12.2023 відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058. 11.06.2024 та 15.10.2025 ОСОБА_1 було пройдено фізичну ідентифікацію. За результатами проведеного відеоконференцзв`язку відповідно до Порядку встановлення територіальним органом Пенсійного фонду України особи одержувача пенсії, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, інших соціальних виплат шляхом відеоконференцзв`язку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 №49-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.12.2023 за №2111/41167 рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №238554 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №847681 особу встановлено. Дані рішення опрацьовано, однак виплату пенсії ОСОБА_1 не поновлено. Поновлення виплати здійснюється відповідно до вимог частини другої статті 49 Закону №1058 на підставі заяви пенсіонера за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідача протиправними у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII, у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.01.2020 року у справі №489/5194/16-а.
Статтею 5 Закону №1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії визначені ст. 49 Закону №1058-ІV, відповідно до ч. 1 якої - виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Питання виплати пенсій урегульовано ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
У рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі №805/402/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018, висловлена правова позиція, згідно з якою перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Призупинення виплати пенсії вищевказаним законом не передбачено.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
Отже, виходячи з вищезазначених норм права, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення або на підставі рішення суду і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-ІV.
З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, призупинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2023 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13.03.2018 (справа № 235/4162/17), 20.03.2018 (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).
Окрім цього суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.
Як наголошує відповідач, нарахування та виплата пенсії позивачу припинена оскільки пенсіонер до територіальних органів Пенсійного фонду України на територію, підконтрольну українській владі, за поновленням виплати пенсії особисто не звертався. За інформацією з архівної бази даних програмного забезпечення, засобами якого здійснювалось нарахування та виплата пенсій у 2015 році, нарахування пенсії позивачу здійснювалось по листопада 2015 року.
Попри те суд повторно відмічає, що можливість припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення діючим законодавством України не передбачена.
Докази прийняття відповідачем рішення про припинення виплати пенсії у матеріалах справи відсутні.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 243/6391/17.
Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд повторно відмічає, що відповідно до довідки відповідача від 23.07.2026 позивачу призупинено нарахування та виплату пенсії з 01.12.2023.
Щодо можливості виходу за межі позовних вимог, про які вказує сторона позивача у додаткових поясненнях суд прийшов наступного.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій та рішень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №640/27731/21, від 08.05.2024 року у справі №400/4562/19, від 27.02.2024 року у справі №1740/2487/18.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Таким чином, суд може та навіть зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень
З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, що з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача стосовно призупинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.12.2023, що підтверджено належними та допустимими доказами, а відтак такі дії суд визнає протиправними.
Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01 грудня 2023 року.
Стосовно частини позовних вимог про компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями) звернувся до суду за захистом свого права, суд прийшов насутпного.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050).
Відповідно до статті 1 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок:
- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;
- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що оскільки позивачем не здійснено нарахування та виплату пенсії позивача за оспорюваний період та така компенсація може бути виплачена відповідачем добровільно під час нарахування та виплати пенсії або протягом одного місяця після здійснення відповідної виплати на виконання судового рішення, а тому порушення прав позивача що виплати компенсації суд не установив, а відтак позовні вимоги у цій частині є передчасними, звернені на майбутнє, а тому суд прийшов висновку, що у цій частині позовних вимог права позивача не є порушеними на час розгляду цієї справи, а відтак у таких слід відмовити.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов переконання про те, що дії відповідача по призупиненню виплати пенсії позивачу з 01.01.2024 є протиправними, а отже належним захистом прав позивача буде зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії позивачу з 01.01.2024.
З огляду на викладене суд прийшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Щодо заяви відповідача про пропуск строку звернення до суду із цим позов, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч.2 ст.49 Закону України №1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В даному випадку, під час розгляду справи по суті спірних правовідносин суд встановив протиправність дій саме відповідача щодо призупинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.12.2023.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави щодо застосування строку звернення до суду із цим адміністративним позовом, а відтак підстав для залишення позову без розгляду не установлено, а тому у такій заяві відповідача необхідно відмовити.
Щодо розподілу судових витрат суд прийшов наступного.
Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн, відповідно до платіжного документу від 06.07.2026 № 8468-7844-4515-0485.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позов подано через систему "Електронний суд", а тому за подання адміністративного позову до суду необхідно було сплатити судовий збір у сумі 1064,96 грн.
У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Щодо надмірно зарахованих коштів у розмірі 266,24 грн (відповідно до платіжного документу від 06.07.2026 № 8468-7844-4515-0485), то їх повернення здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (із наступними зміна та доповненнями).
Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення протягом місячного строку з дати набрання законної сили рішенням суду, суд, з урахуванням обставин справи, характеру спірних правовідносин, предмета та категорії спору, обов`язковість виконання судового рішення сторонами, відсутністю доказів щодо його ймовірного не виконання із сторони відповідача, прийшов висновку, що на даний час немає підстав для застосування положень ст. 382 КАС України.
Щодо частини позовної вимоги про негайне виконання цього судового рішення, то таке рішення суду не є судовим рішення, яке підлягає негайному виконанню у відповідності до ст. 371 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
у х в а л и в :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо призупинення ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.12,2023.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.12.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1064,96 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, місцезнаходження - Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок №3, код ЄДРПОУ 13486010.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 22.09.2026.
Суддя М. І. Садова