КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/13349/23-ц Головуючий у І інстанції Соколов О.М.
Провадження №22-ц/824/5351/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
10 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,
за участі секретаря Кононової Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про стягнення збитків та просила суд:
- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування збитків (неотриманої винагороди) за період 13 місяців за березень 2022 року - березень 2023 року у сумі 1 539 906,29 грн, завданих органами державної влади;
- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 1 539 906,29 грн, завданих органами державної влади.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що до 24.02.2022 року позивачка здійснювала діяльність приватного виконавця в Донецькій області. З 17.03.2022 року вона виїхала з м. Маріуполя, є внутрішньо переміщеною особою в м. Одеса Одеської області.
З моменту введення воєнного стану в Україні, тобто з 24.02.2022 року Міністерством юстиції України та адміністратором автоматизованої системи виконавчого провадження державним підприємством «Національні інформаційні системи» приватним і державним виконавцям був припинений доступ до державних реєстрів, у тому числі до автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП).
09.06.2022 Мін`юстом прийнято наказ №2297/5 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України», яким в тому числі внесено зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме у пункті 4 розділу I абзац сьомий, яким врегульовано питання відновлення діяльності приватних виконавців, офіси яких знаходяться на не окупованій території та території, де не ведуться активні бойові дії.
Також Мін`юстом врегульовано питання роботи державних виконавців, які в результаті військової агресії РФ після 24 лютого 2022 року опинились на тимчасово окупованій території і які перемістились на безпечну територію.
Стосовно роботи приватних виконавців, офіси яких опинились на тимчасово окупованій території, і які змінили своє місцезнаходження, яке не підпадає під Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, питання залишалось не врегульованим.
Законодавча неврегульованість Мін`юстом питання відновлення діяльності позивачки протягом тринадцяти місяців призвела до порушення конституційного права приватного виконавця на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України, дискримінації з боку державних органів, порушенню принципу «належного урядування», порушенню права позивачки мирно володіти майном (отримувати доходи від професійної діяльності), яке гарантоване статтею 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такою бездіяльністю відповідача позивачці спричинено збитки у вигляді неотриманої винагороди за працю та моральну шкоду.
У листі-претензії до відповідача позивачка просила прискорити врегулювання питання відновлення мені доступу до АСВП та надання можливості здійснювати повноваження приватного виконавця шляхом прийняття відповідного наказу Міністерства юстиції України тощо, сплатити на користь позивачки збитки - суму неотриманої винагороди приватного виконавця за період з 01.03.2022 року до 01.03.2023 року у розмірі 1 421 451,96 грн, а також моральну шкоду, яка дорівнює сумі збитків, у розмірі 1 421 451,96 грн. Листом відповідача 1 № 36550/27634-33-23/20.5.1 від 24.03.2023 надано відповідь на лист-претензію, в якому зазначено про відсутність підставі для відшкодування збитків і моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою аргументи позивача про те, що з дня введення воєнного стану в Україні, тобто з 24.02.2022 року, Міністерством юстиції України взагалі не вчинено жодних дій на виконання своїх владних управлінських функцій для законодавчого врегулювання відновлення діяльності приватних виконавців України, офіси яких в результаті воєнних дій після 24.02.2022 опинились на тимчасово окупованій території.
Висновок суду першої інстанції про те, що Міністерство з метою врегулювання особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану, протягом 2022 - 2023 років вносило зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, скаржник вважає необґрунтованим, так як даними змінами не було врегульоване питання відновлення діяльності приватних виконавців України, офіси яких опинились на тимчасово окупованій території.
21.09.2022 у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону №8064 «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану», яким врегульоване питання відновлення діяльності приватними виконавцями, офіси яких розміщені у територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації.
Авторами законопроекту № 8064 були самі приватні виконавці, у тому числі позивачка є його співавтором, які через Асоціацію приватних виконавців України та депутатів Верховної ради внесли зазначений проект закону до Верховної Ради.
Позивачем надано суду докази порушення Мін`юстом прав приватних виконавців з окупованих територій, зокрема звернення Асоціації приватних виконавців України з відповідним офіційним листом від 05.05.2022 до Голови Представництва Європейського Союзу в Україні Матті Маасікаса щодо блокування діяльності професії з боку Міністерства юстиції України. Асоціація представила Послу ЄС в Україні прийняту Резолюцію Ради приватних виконавців України у зв`язку з блокуванням Міністерством юстиції України можливості роботи приватних виконавців.
Скаржник вказує, що доказом протиправної бездіяльності Мін`юсту також є пояснювальна записка до законопроекту №8064, в якій зокрема у п. 2 зазначено, що з дня введення воєнного стану діяльність приватних виконавців, офіс яких розташований на тимчасово окупованих територіях і територіях, де проводяться активні воєнні (бойові) дії, залишається неврегульованою. Зазначене спричинює блокування доступу сторін виконавчого провадження до виконання рішення.
Апелянт звертає увагу, що Мін`юстом не надано суду жодного доказу вжиття хоч якихось дій на відновлення діяльності позивачки.
Законопроект по внесенню змін до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» було розроблено та ініційовано внесення до Верховної Ради України Асоціацією приватних виконавців України.
За аргументами скаржника, судом першої інстанції не враховано, що бездіяльність відповідача є дискримінаційною, адже питання діяльності приватних виконавців, офіси яких не розташовані на тимчасово окупованій території, та державних виконавців з тимчасово окупованих територій були врегульовані Мін`юстом відповідними нормативними актами, тому вони мають право продовжувати професійну діяльність на відміну від позивачки.
Наказом Мін`юсту від 24.05.2022 №2068/5 було врегульоване питання відновлення діяльності приватних виконавців, офіси яких не розташовані на окупованій території або території ведення бойових дій.
09.06.2022 Мін`юстом прийнято наказ №2297/5 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України», яким в тому числі внесено зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень, яким врегульовано питання роботи державних виконавців, які в результаті військової агресії рф після 24 лютого 2022 року опинились на тимчасово окупованій території і які перемістились на безпечну територію.
Стосовно відновлення роботи приватних виконавців, офіси яких опинились на тимчасово окупованій території, Мін`юстом не вчинено жодних дій, не надано суду жодних доказів вчинення таких дій. Отже така бездіяльність Мін`юсту є дискримінаційною по відношенню до позивачки.
Вказує також, що прийняття Закону № 3048-ІХ, який дозволив змінити позивачці виконавчий округ і відновити свою професійну діяльність, не спростовує тривалої протиправної бездіяльності Мін`юсту, який є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики, одним із основних завдань якого підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, розроблення проектів нормативно-правових актів, організація, контроль та здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства юстиції України - Сабадаш А.І. заперечує проти доводів скарги, посилаючись на їх безпідставність, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Зазначив, що зважаючи на масштабну потенційну загрозу знищення та витоку інформації, яка міститься у державних інформаційних ресурсах, а також беручи до уваги високі ризики протиправного використання такої інформації з корисливих та злочинних мотивів, Міністерство юстиції України впевнене, що тимчасове призупинення доступу користувачів до Єдиних та Державних реєстрів Мін`юсту та встановлення такого порядку відновлення цього доступу, який би усунув або максимально мінімізував ризики знищення/витоку/спотворення тощо інформації, було вимушеною та конче необхідною мірою, спрямованою на захист законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.
Крім того, з огляду на введення в Україні воєнного стану, на час дії якого можливе втручання у конституційні права і свободи людини і громадянина, рішення про тимчасове призупинення доступу користувачів до державних інформаційних ресурсів та встановлення особливого порядку відновлення такого доступу є цілком правомірним та таким, що відповідає принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення розумного балансу між приватними та публічними інтересами.
Наголошує, що у Міністерства юстиції України були відсутні будь-які законні підстави для підготовки та направлення повідомлення щодо подальшого відновлення приватному виконавцю ОСОБА_1. доступу до Системи, а також для внесення до Єдиного реєстру інформації про зміну виконавчого округу та розташування її офісу. Вищезазначену інформацію було доведено до відома позивача відповідями на її неодноразові звернення: № 36382/45211-33-22/20.5.1 від 15.05.2022, № 40902/33406 33-22/20.5.1 від 30.05.2022 та №61265/77141-33-22/20.5.1 від 27.07.2022.
Представник відповідача у відзиві звертає увагу суду апеляційної інстанції, що позивач не навів жодних реальних доводів та обґрунтувань, які б слугували підставою для встановлення факту бездіяльності Міністерства юстиції України щодо відсутності дій по врегулювання порядку відновлення доступу до Системи, порядку зміни виконавчого округу у період воєнного стану приватним виконавцям, офіси яких знаходяться на території адміністративно-територіальних одиниць, окупованих внаслідок військової агресії російської федерації. Вважає, що доводи позивача ґрунтуються виключно на суб`єктивних переконаннях, а не на положеннях чинного законодавства.
У судовому засіданні представник Міністерства юстиції України - Сабадаш О.І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомляла.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки ОСОБА_1 такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи та ухвалила проводити розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Міністерства юстиції України - Сабадаша О.І., вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів даної справи вбачається таке.
Позивачка ОСОБА_1 є діючим приватним виконавцем, виконавчим округом якої з травня 2020 року була Донецька область, та її офіс був розташований за адресою: 87545, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Перемоги, 103, приміщення 101.
Як свідчить Інформаційна довідка від 03 квітня 2023 року № 58481420230403, в Єдиному реєстрі приватних виконавців України міститься наступна інформація щодо позивача: ПІБ приватного виконавця: ОСОБА_1 (дата внесення до реєстру: 04 вересня 2020 року); стан: діє; дата рішення кваліфікаційної комісії приватних виконавців або тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців про надання права на здійснення діяльності приватного виконавця: 25 червня 2020 року; посвідчення приватного виконавця: № 0525 від 01 липня 2020 року; виконавчий округ: Донецька область; офіс приватного виконавця: 87545, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Перемоги, буд. 103, приміщення 101; договір страхування цивільно-правової відповідальності: № ВПВ/110/20; дата початку дії 17 серпня 2020 року; дата закінчення дії 16 серпня 2021 року; приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Рідна"; 110 000 000,00 грн; № ДВО28/012/2021-082-И; дата початку дії 01 серпня 2021 року; дата закінчення дії 31 липня 2022 року; товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія ЕКСПО Страхування"; 5 000 000 000,00 грн; № ДВО012/2022-092/И; дата початку дії 01 серпня 2022 року; дата закінчення дії 30 вересня 2022 року; товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія ЕКСПО Страхування"; 1 000 000 000,00 грн; № ДВО012/2022-092/И; дата початку дії 01 жовтня 2022 року; дата закінчення дії 30 листопада 2022 року; товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія ЕКСПО Страхування"; 1 000 000 000,00 грн; інформація про надання права на здійснення діяльності приватного виконавця: кваліфікаційна комісія приватних виконавців, протокол № 68 від 25 червня 2020 року. (том 1 а.с. 29)
Позивач була вимушена залишити місце свого постійного проживання та набула статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено відповідною довідкою від 22 липня 2022 року № 5105-5001907567. Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_1 .
З 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 не мала доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) та не могла провадити діяльність як приватний виконавець.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Законом України № 2101-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. Станом на день перегляду даної справи судом апеляційної інстанції, дія воєнного стану на території України продовжується.
У відповідності до частини першої та четвертої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження АСВП, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням на території України воєнного стану, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 12 березня 2022 № 263 «Деякі питання забезпечення функціонування інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів в умовах воєнного стану», та у відповідності до листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, ДП «Національні інформаційні системи», задля забезпечення цілісності інформації та недопущення несанкціонованого доступу до відомостей, що містяться в державних інформаційних ресурсах, що адмініструються ДП «Національні інформаційні системи», тимчасово було призупинено роботу окремих Реєстрів або можливість здійснення в них реєстраційних дій, у тому числі і доступу до АСВП.
Міністерство юстиції України діє відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (зі змінами від 10.06.2020) (далі - Положення № 228).
До повноважень Міністерства юстиції України, підпунктом 83-23 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 віднесене забезпечення функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження.
У подальшому для нормативного врегулювання роботи АСВП та порядку доступу та користування нею під час воєнного стану відповідач Наказом № 1310/5 із послідуючими змінами, внесеними Наказом № 2068/5, встановив особливий порядок та умови, за яких приватним виконавцям може бути відновлений доступ до АСВП.
04 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Міністерства юстиції України з заявою, в якій просила: надати їй доступ до АСВП на відповідний перехідний період з метою завершення виконавчих проваджень у виконавчому окрузі Донецької області; дозволити їй змінити виконавчий округ Донецької області на виконавчий округ Одеської області без застосування положень ч. 4 ст. 25, ст. 26 Закону № 1403; до завершення воєнного стану в країні дозволити здійснювати діяльність приватного виконавця у виконавчому окрузі Одеської області без перевірки відповідності офісу вимогам, встановленим Положенням про офіс приватного виконавця.(том 1 а.с. 39)
Листом від 30 травня 2022 року № 40943/40788-33-22/20.5.1 Міністерство юстиції України повідомило позивача про те, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану ДП "НАІС" як адміністратор АСВП, уповноважений відповідно до законодавства на здійснення заходів зі створення та технологічного супроводження програмного забезпечення системи та захисту даних, що містяться в системі, повідомило про призупинення роботи Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України. Порядок надання приватним виконавцям доступу до АСВП у період дії воєнного стану врегульовано Наказом № 2068/5. (том 1 а.с. 44)
28 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою, в якій на підставі п. 2 Наказу № 1310/5 просила відновити їй доступ до АСВП. (том 1 а.с. 42)
Листом від 09 серпня 2022 року № 66035/55346-33-22/20.5.1 Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби повідомило позивача, що оскільки згідно з відомостями Єдиного реєстру приватних виконавців України її офіс знаходиться у місті Маріуполь Донецької області, яке є тимчасово окупованим внаслідок військової агресії російської федерації, підгодовувати повідомлення щодо відновлення їй доступу до АСВП не вбачається можливим. Міністерство юстиції України покликалося на Накази № 1310/5 і № 2068/5.
Додатково Міністерство юстиції України повідомило, що ним опрацьовується питання щодо законодавчого врегулювання порядку зміни виконавчого округу приватним виконавцям, які мають на виконанні виконавчі провадження, в період дії воєнного стану. (том 1 а.с. 46)
28 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до заступника Міністра юстиції України з питань виконавчої служби з заявою, в якій просила роз`яснити порядок зміни виконавчого округу, зважаючи на наявність у неї незакінчених виконавчих проваджень. (том 1 а.с. 51-52)
Міністерство юстиції України надало відповідь листом від 21 липня 2022 року № 59340/53542-33-22/20.5.1. За своїм змістом ця відповідь аналогічна тим, що Міністерство юстиції України надавало раніше. (том 1 а.с. 53-54)
02 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Міністерства юстиції України з пропозиціями про внесення змін до Наказу № 1310/5 з метою врегулювання питання відновлення доступу до АСВП тим приватним виконавцям, офіси яких опинилися на окупованій території, і які перемістилися до інших областей та можуть здійснювати діяльність. (том 1 а.с. 55-56)
Листом від 05 серпня 2022 року № 65026/56060-33-22/20.5.1 Міністерство юстиції України повідомило, що порядок зміни приватним виконавцем виконавчого округу регламентує ст. 25 Закону № 1403; зміна приватним виконавцем виконавчого округу в період дії воєнного стану не є предметом регулювання Наказу № 1310/5 та потребує законодавчого врегулювання, на даний час це питання опрацьовується. (том 1 а.с. 57)
21 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Міністра юстиції України з заявою про відновлення її доступу до АСВП та зміни виконавчого округу. (том 1 а.с. 58)
Міністерство юстиції України надало відповідь листом від 03 серпня 2022 року № 64110/66072-33-22/20.5.1, яким роз`яснило зміст Наказів № 1310/5 та № 2068/5 та повідомило, що на даний час питання щодо законодавчого врегулювання порядку зміни приватним виконавцем виконавчого округу в період дії воєнного стану перебуває на стадії опрацювання. (том 1 а.с. 59-60)
29 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Міністра юстиції України з пропозицією внести зміни до наказу Міністерства юстиції України від 09 червня 2022 року № 2297/5 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України", яким внесено зміни до Інструкції № 512/5, поширивши дію відповідних норм не лише на органи державної виконавчої служби, а й на приватних виконавців.(том 1 а.с. 61)
Листом від 22 серпня 2022 року № 71169/70432-33-22/20.5.1 Міністерство юстиції України повідомило, що законодавець розмежовує поняття "місце виконання рішення" та "підвідомчість виконання рішення". Закон № 1404 не визначає правила підвідомчості виконання рішень органами державної виконавчої служби, у зв`язку з цим Міністерство юстиції України визначило таку підвідомчість в п. 4 розділу І Інструкції № 512/5. (том 1 а.с. 62-64)
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що Мін`юстом, відповідно до наданих нею заяв щодо відновлення доступу до АСВП, не здійснено відповідних заходів, не врегульовано на законодавчому рівні порядок відновлення доступу до АСВП, порядок зміни виконавчого округу у період воєнного стану приватним виконавцям, офіси яких знаходяться на території адміністративно-територіальних одиниць, окупованих внаслідок військової агресії російської федерації. Внаслідок зазначеної протиправної бездіяльності Міністерства позивачці завдано збитків у вигляді неотриманої основної та додаткової винагороди приватного виконавця (за період з 01.03.2022 по 01.04.2023) та спричинено моральну шкоду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження бездіяльності Міністерства юстиції України щодо відсутності дій по врегулювання порядку відновлення доступу до Системи, порядку зміни виконавчого округу у період воєнного стану приватним виконавцям, офіси яких знаходяться на території адміністративно-територіальних одиниць, окупованих внаслідок військової агресії російської федерації. Позивачкою також не доведенофакту завдання їй збитків, у вигляді неотриманої основної та додаткової винагороди, в заявленій до стягнення сумі, не доведено наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями Міністерства та збитками, не обґрунтовано доказами розмір заявленої до стягнення суми у якості відшкодування.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
За приписами статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VІІІ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403) правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.
Правовий статус державних виконавців визначає розділ ІІ "Державна виконавча служба" Закону № 1403, а приватних виконавців - розділ ІІІ "Приватні виконавці" Закону № 1403.
Згідно зі статті 16 Закону № 1403 приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 1403 Міністерство юстиції України: 1) формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень; 2) забезпечує підготовку приватних виконавців та підвищення їхньої кваліфікації, для чого визначає: […]; 3) видає посвідчення приватного виконавця; 4) визначає вимоги до офіса приватного виконавця; 5) забезпечує діяльність Кваліфікаційної комісії приватних виконавців та Дисциплінарної комісії приватних виконавців; 6) формує Єдиний реєстр приватних виконавців України, визначає порядок його ведення; 7) встановлює форму та порядок подання приватними виконавцями інформації про здійснення ними діяльності; 8) здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; 9) подає Кабінету Міністрів України пропозицію про встановлення розміру основної винагороди приватного виконавця; 10) вводить в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення; 11) зупиняє та припиняє право на здійснення діяльності приватного виконавця; 12) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону № 1403 у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про, зокрема: 1) прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) приватного виконавця; 4) виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність; 5) офіс приватного виконавця; 6) реквізити договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, строк дії договору, відомості про страховика та страхову суму.
Вимоги до офіса приватного виконавця визначені ч. 2 ст. 26 Закону № 1403, згідно з якою офіс приватного виконавця повинен забезпечувати належні умови для здійснення діяльності приватного виконавця, прийому відвідувачів, зберігання, у тому числі у сейфі, документів, печаток, штампів, товарно-матеріальних цінностей та архіву приватного виконавця, збереження професійної таємниці та бути захищеним від несанкціонованого проникнення.
Інформація про офіс приватного виконавця вноситься до Єдиного реєстру приватних виконавців України (ч. 3 ст. 26 Закону № 1403).
Особливості здійснення діяльності приватного виконавця визначені ст. 27 Закону № 1403.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1403 особа не має права здійснювати діяльність приватного виконавця після внесення до Єдиного реєстру приватних виконавців України запису про зупинення або припинення права на здійснення діяльності приватного виконавця.
Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону № 1403 забороняється здійснення діяльності приватного виконавця без чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону № 1403 контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
На час введення в Україні воєнного стану Закон № 1403 не містив правових норм, які б регламентували діяльність приватних виконавців в умовах правового режиму цього стану.
Закон № 1403 та інші законодавчі акти не визначали порядок зміни виконавчого органу приватним виконавцем, офіс якого знаходиться в адміністративно-територіальній одинці, яка є тимчасово окупованою, у тому числі в тих випадках коли у такого приватного виконавця перебувають незавершені виконавчі провадження.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 був затверджений Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Маріупольська міська територіальна громада Маріупольського району Донецької області включена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнний (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), з його первинної редакції та перебувала в цьому переліку в редакції станом на 23 листопада 2022 року.
У подальшому на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004, затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - Перелік № 309).
Згідно з Переліком № 309 з 05 березня 2022 року вся територія Маріупольського району Донецької області є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
Катастрофічні наслідки, до яких призвели дії російсько-терористичних військ в місті Маріуполь, є загальновідомими.
У зв`язку з проведенням бойових дій доступ позивача до АСВП було припинено.
Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, передбачає безумовний доступ приватного виконавця, відомості про якого внесені до Єдиного реєстру приватних виконавців України, до АСВП як реєстратора. Підставою для припинення доступу приватного виконавця до АСВП є видання Міністерством юстиції України наказу про припинення або зупинення його діяльності (абзац третій пункту 5 розділу І Положення про АСВП).
Приватні виконавці, здійснюючи діяльність з виконання судових рішень, використовують АСВП для фіксації виконавчих дій, виготовлення документів виконавчого провадження, виявлення майна та коштів боржника, на які можливо звернути стягнення за виконавчим документом. АСВП забезпечує електронну інформаційну взаємодію з іншими Єдиними і Державними реєстрами, що використовуються приватними виконавцями при здійсненні своєї діяльності.
Відсутність доступу до АСВП фактично позбавляє позивача можливості вчиняти виконавчі дії у виконавчих провадженнях у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, невідновлення доступу до АСВП позивачу, чия діяльність не зупинена і не припинена, не відповідає положенням Закону України "Про виконавче провадження", положенню про АСВП, та фактично позбавляє позивача можливості здійснювати професійну діяльність.
Поряд із цим, питання зміни виконавчого округу приватного виконавця потребувало врегулювання на рівні закону, а не підзаконного акту, в той час як Міністерство юстиції України не має права законодавчої ініціативи та не могло самостійно внести на розгляд Верховної Ради України відповідний проект закону.
Питання визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо законодавчого неврегулювання впродовж тривалого часу порядку відновлення доступу до АСВП, порядку зміни виконавчого округу в період воєнного стану приватним виконавцям, офіси яких знаходяться на території адміністративно-територіальних одиниць, окупованих внаслідок військової агресії російської федерації, було предметом судового провадження у справі № 200/806/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування матеріальної шкоди.
У вказаній справі рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2024 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог.
У справі № 200/806/23 судами встановлено, зокрема: «Міністерство юстиції України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням (абз. 1 п. 10 Положення № 228).
При цьому, з огляду на приписи Положення № 228, Міністерство юстиції не є суб`єктом права законодавчої ініціативи, про що свідчить ч. 1 ст. 93 Конституції України.
Міністерством юстиції України було прийнято Наказ № 3563/5 від 24 серпня 2022 року, яким доповнено Інструкцію з організації примусового виконання рішень пунктом, який фактично дозволяє в період дії воєнного стану приватному виконавцю, який здійснюватиме заміщення приватного виконавця, приймати виконавчі провадження з інших виконавчих округів.
Також, 04.04.2022 Міністерством юстиції України було прийнято наказ №1310/5 «Деякі питання доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру приватних виконавців України у період воєнного стану», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.04.2022 року за №381/37717.
Відповідно до п. 1 наказу №1310/5 тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, припинити: доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, наданий реєстраторам автоматизованої системи виконавчого провадження, визначеним пунктом 3 розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256; доступ до Єдиного реєстру приватних виконавців України, наданий працівникам Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що забезпечують безпосереднє унесення відомостей до Єдиного реєстру приватних виконавців України, відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку формування і ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2431/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1125/29255.
Пунктом 2 Наказу визначено, установити, що у період дії воєнного стану на території України, зокрема: приватним виконавцям та помічникам приватних виконавців доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження припиняється та відновлюється адміністратором автоматизованої системи виконавчого провадження на підставі письмового повідомлення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яке готується на підставі письмового звернення приватного виконавця;
Наказом № 2068/5 від 24.05.2022 «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 04 квітня 2022 року № 1310/5» встановлено внести до наказу Міністерства юстиції України від 04 квітня 2022 року N 1310/5 "Деякі питання доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру приватних виконавців України у період воєнного стану", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2022 року за N 381/37717, такі зміни у пункті 2 новим абзацом повідомлення про припинення доступу приватного виконавця до автоматизованої системи виконавчого провадження готується Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у разі:
- надходження від приватного виконавця звернення про припинення доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження;
- проведення на території адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташований офіс приватного виконавця, воєнних (бойових) дій або тимчасової окупації державою-агресором відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
- надходження інформації про перебування приватного виконавця за межами України під час його тимчасової відсутності, що триває понад 10 календарних днів;
- якщо строк дії договору цивільно-правової відповідальності приватного виконавця закінчився, а інформація про укладення приватним виконавцем нового договору страхування до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не надходила;
- отримання інформації про використання ідентифікаторів доступу та особистого ключа приватного виконавця сторонніми особами.
Отже, Наказом № 1310/5 у редакції від 04.04.2022 встановлений однаковий порядок відновлення доступу до АСВП для органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. У обидвох випадках такий доступ має відновлюватись на підставі письмового повідомлення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Згідно з пунктом 2 Наказу № і 310/5 у редакції від 04.04.2022 письмове повідомлення готується на підставі пропозицій начальників управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України - для органів державної виконавчої служби; на підставі письмового звернення приватного виконавця для приватних виконавців.
Тобто позивач у період з 04.04.2022 по 24.05.2022 мав право подати заяву щодо поновлення доступу та у разі відмови оскаржити таку відмову та дії відповідача щодо не відновлення доступу.»
Відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про не доведення позивачем протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України, яке вчинило зі свого боку всі дії, необхідні для зміни позивачем виконавчого округу.
21 вересня 2022 року у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану, ініційований групою народних депутатів України (реєстраційний номер 8064).
Зазначений проєкт Закону 11.04.2023 був проголосований та прийнятий Верховною Радою України, як Закон № 3048-ІХ, та вже 02.05.2023 його було відписано Президентом України.
Законом № 3048-ІХ доповнено розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1403 VІІІ наступним пунктом: «приватний виконавець, який має незакінчені виконавчі провадження та офіс якого розміщений у територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України, має право змінити виконавчий округ. Такий приватний виконавець продовжує примусове виконання виконавчих документів, які перебували в нього на виконанні у виконавчому окрузі, який він змінив, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством про виконавче провадження.
Для зміни виконавчого округу такий приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України про свій новий виконавчий округ не пізніше як за один робочий день з дня зміни виконавчого округу.
Під час зміни виконавчого округу не допускається розміщення офісу приватного виконавця в територіальній громаді, розташованій у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
У новому виконавчому окрузі не допускається відкриття виконавчих проваджень, місцем виконання яких є територія попереднього виконавчого округу.
Приватний виконавець має право повторно змінити свій виконавчий округ на попередній виконавчий округ, у якому він здійснював діяльність, за умови передачі виконавчих проваджень, відкритих у виконавчому окрузі, у якому він наразі здійснює діяльність, до органу державної виконавчої служби або іншого приватного виконавця в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.».
З матеріалів справи вбачається, що станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення першої інстанції приватним виконавцем ОСОБА_1. змінено виконавчий округ з Донецької області на Одеську область, та її офіс приватного виконавця знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Говорова Маршала, 7, офіс 6-2, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру.
Отже, зважаючи на законодавче врегулювання спірних правовідносин, Міністерство юстиції України вчинило зі свого боку всі дії, необхідні для зміни Позивачем виконавчого округу, що спростовує доводи позивача про неправомірну бездіяльності з боку відповідача.
Також з огляду на встановлені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо дискримінаційного характеру бездіяльності Міністерства юстиції України, оскільки різний підхід відповідача до правового врегулювання питання відновлення доступу до АСВП державним виконавцям, приватним виконавцям, офіси яких знаходяться на території адміністративно-територіальних одиниць, підконтрольних органам державної влади України, та приватним виконавцям, офіси яких знаходяться на території адміністративно-територіальних одиниць, тимчасово окупованих внаслідок військової агресії російської федерації, мав об`єктивне та розумне обґрунтування.
За визначенням пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11.06.2002). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
Відповідно до статті 24 Конституції України, ст. ст. 2, 7 Загальної декларації прав людини, ст. ст. 2, 26 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 1, ст. 14 Протокол № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.
Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
За встановлених у даній справі обставин, підтвердження проявів дискримінації у ставленні до позивача, не встановлено.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Міністерства юстиції України на користь позивача матеріальних та моральних збитків, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 22 ЦК України встановлено, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, збитки, як правова категорія, включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.
За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.
Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд повинен зважати на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.
При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків. Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат.
Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.
Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування.
Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав.
Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків. Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 161/14197/20.
Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною другою статтею 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд першої інстанції у даній справі обґрунтовано виходив із того, що позивачка не надала доказів на підтвердження факту завдання їй збитків, у вигляді неотриманої основної та додаткової винагороди, в заявленій до стягнення сумі, не довела наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями Міністерства та збитками, не обґрунтувала доказами розмір заявленої до стягнення суми у якості відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі Постанова № 4) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Пунктом 10-1 Постанови № 4 визначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом . Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 17 Постанови № 4 визначено, що з метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, суддя повинен провести ретельну підготовку її до розгляду. Зокрема, в строки встановлені статтею 146 ЦПК ( 1502-06 ), вчинити всі необхідні підготовчі дії, передбачені статтею143 цього ж Кодексу ( 1502-06 ), залежно від конкретних обставин справи, витребувати від позивача подання доказів про порушення його законних прав і заподіяну моральну шкоду, надіслати відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів і зажадати від нього письмових пояснень щодо заявленого позову, а за наявності заперечень проти нього - подання доказів, що їх підтверджують.
Враховуючи пункт 5 Постанови № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Пунктом 4 Постанови № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Так, розмір моральної шкоди заявлений ОСОБА_1 є непідтвердженим, необґрунтованим та суттєво завищеним, не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості.
Позивачем не надано жодних доказів, таких як показання свідків, висновки експертів, письмові докази (наприклад медичні довідки, висновки) та іншими документи тощо, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації.
Позивачем, своєю чергою, не було доведено яким чином та в який спосіб їй було нанесено моральну шкоду Мін`юстом, не зазначено чим підтверджується факт заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивача оцінює заподіяну йому шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів, яким було надано вірної оцінки судом, та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, всі понесені позивачами судові витрати покладаються на них, і перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 21 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : О.В. Борисова
С.А. Голуб