КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________
Справа № 381/2977/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/921/2026
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
з участю секретаря Самойлік А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Губара Антона Леонідовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2024 року (суддя Ковалевська Л.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна,
установив:
у вересні 2022 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила:
здійснити поділ майна: 11/12 часток житлового будинку; земельної ділянки, площею 0,0303 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд; земельної ділянки, площею 0,0128 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0173, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які є об`єктом права спільної сумісної власності;
визнати за нею право власності на частину 11/12 часток житлового будинку; частину земельної ділянки, площею 0,0303 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд; земельної ділянки, площею 0,0128 га; частину земельної ділянки, площею 0,0128 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0173, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які є об`єктом права спільної сумісної власності.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 24 грудня 1999 року, який був розірваний рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року. Постановою Київського апеляційного суду від 8 вересня 2022 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року змінено, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на те, що шлюбно-сімейні відносини припинені протягом останніх чотирьох років з 2016 року.
Позивачка зазначала, що під час перебування у шлюбі, 23 липня 2020 року ними було придбано 11/12 часток будинку та дві земельні ділянки, які були оформлені на
відповідача. Разом з тим, оскільки майно було придбано під час шлюбу, воно є об`єктом права спільної сумісної власності їх з відповідачем подружжя.
Позивачка посилалась на те, що після розлучення вони з відповідачем не змогли дійти згоди щодо розподілу спільного майна.
У листопаді 2022 року відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просив:
визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:09:014:0174, вартістю 24 198грн; земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, вартістю 21 867грн; земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170, вартістю 38 406грн; земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, вартістю 86 025грн; телевізор Samsung UE55M5500, вартістю 18 000грн; пральну машину Freggia WILS1050, вартістю 11 000грн; холодильник Samsung RS50N3913BC, вартістю 42 000грн; шкіряний диван Орландо, вартістю 42 000грн; обідній комплект меблів з столу розсувного Валонь, вартістю 22 000грн та 6 стільців Аверм до нього, вартістю 18 000грн; смартфон HonorNote10 8/128Gb, вартістю 7 000грн; відеодомофон SlinexSL-10IPTв комплекті, вартістю 11 000грн; маршрутизатор MikrotikCRS109-8G, вартістю 6 000грн;
виділити з спільного майна йому: земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0174, вартістю 24 198грн; земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, вартістю 21 867грн; земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170, вартістю 38 406грн; земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, вартістю 86 025грн;
виділити з спільного майна ОСОБА_1 : телевізор Samsung UE55M5500, вартістю 18 000грн; пральну машину Freggia WILS1050, вартістю 11 000грн; холодильник Samsung RS50N3913BC, вартістю 42 000грн; шкіряний диван Орландо, вартістю 42 000грн; обідній комплект меблів з столу розсувного Валонь, вартістю 22 000грн та 6 стільців Аверм до нього, вартістю 18 000грн; смартфон HonorNote10 8/128Gb, вартістю 7 000грн; відеодомофон SlinexSL-10IPTв комплекті, вартістю 11 000грн; маршрутизатор MikrotikCRS109-8G, вартістю 6 000грн.
Мотивуючи зустрічні позовні вимоги, відповідач зазначав, що з 24 грудня 1999 року по 25 травня 2022 року перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою. 16 грудня 2013 року за рахунок спільних коштів у сумі 105 500грн ними було придбано частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0153, площею 0,05 га. Рішенням Фастівської міської ради № 5/1-XLVIII-VIвід 25 грудня 2013 року позивачці надано дозвіл, на підставі якого розроблено проект відведення земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, площею 0,0775 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Також, рішенням Фастівської міської ради № 25/50-LI-VI від 25 березня 2014 року було затверджено проект відведення та передано у власність позивачки вказану земельну ділянку. У вересні 2014 року, на замовлення позивачки, земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0153, було поділено на дві земельні ділянки: земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га під забудовою та земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197 га вільної від забудови. Отже, вказані земельні ділянки належать їм з позивачкю на праві спільної сумісної власності.
Відповідач зазначав, що 29 грудня 2014 року інший співвласник домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_3 уклав з позивачкою договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346 га, яка знаходиться на території цього домоволодіння. У цей же день ще одна співвласниця зазначеного домоволодіння
ОСОБА_4 уклала з позивачкою договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0174, площею 0,0218 га, яка знаходиться на території цього домоволодіння. Крім цього, 29 грудня 2014 року, в якості оплати за отримані від інших співвласників домоволодіння земельні ділянки, позивачка уклала з ОСОБА_4 договір дарування частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , оціночною вартістю 176 800грн, та земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, під цією частиною будинку, площею 0,0303 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оціночною вартістю 16 213,06 грн. Таким чином, зазначена сума є оплатою дійсної грошової вартості отриманих позивачкою земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346 га, та [номер приховано]:09:014:0174, площею 0,0218 га.
Відповідач вважав, що оскільки зазначені земельні ділянки були набуті позивачкою на підставі договорів дарування, які фактично приховували під собою фактичні правовідносини купівлі-продажу, то на вказані земельні ділянки розповсюджується право спільної сумісної власності подружжя.
Відповідач посилався на те, що на початку 2017 року фактичні шлюбні відносини між ним та позивачкою були припинені, він виїхав з квартири АДРЕСА_2 , де зареєстрована та проживає позивачка, ведення спільного господарства між ними припинилось. Зазначені обставини підтверджуються самою позивачкою у позовній заяві про стягнення аліментів у справі № 381/243/22, яка перебувала у провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області.
Відповідач зазначав, що з метою вирішення власних житлових проблем, у 2017 році він розпочав будівництво житлового будинку та відповідних господарських споруд на земельних ділянках, які розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 , які належать їм з позивачкою на праві спільної сумісної власності, зокрема на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197 га та земельних ділянках з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346 га, [номер приховано]:09:014:0174, площею 0,0218 га, [номер приховано]:09:014:0157 після зміни цільового призначення останніх на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. За результатами будівництва, яке було здійснено ним за власні кошти, на зазначених земельних ділянках була збудована мурована огорожа (паркани з гранітного каменю), басейн-ставок, облаштоване замощення, свердловина, каналізаційна система з вигрібною ямою, побудований спортзал, альтанка, сарай, вольєр та зведений житловий будинок, загальною площею 59,7 кв. м (житлова площа 10,7 кв. м).
Відповідач зазначав, що з метою введення в експлуатацію вказаного житлового будинку, він подав до ДАБК виконавчого комітету Фастівської міської ради декларацію про готовність до експлуатації індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт. Однак, відповідно до витягу з реєстру будівельної діяльності єдиної державної електронної системи у сфері будівництва йому було відмовлено на тій підставі, що він не є титульним власником земельних ділянок, на яких здійснено будівництво, і відповідна згода (декларація) від позивачки не надходила. За вказаних обставин, збудовані за його особисті кошти об`єкти на зазначених земельних ділянках, не можуть бути введені ним в експлуатацію без виділення йому зі складу спільного з відповідачкою майна зазначених земельних ділянок.
Відповідач стверджував, що загальна вартість чотирьох зазначених земельних
ділянок становить 170 496грн. При цьому, у користуванні позивачки перебуває наступне майно, яке є спільним майном їх подружжя: телевізор SamsungUE55M5500, вартістю 18 000грн; пральна машина Freggia WILS1050, вартістю 11 000грн; холодильник Samsung RS50N3913BC, вартістю 42 000грн; шкіряний диван Орландо, вартістю 42 000грн; обідній комплект меблів з столу розсувного Валонь, вартістю 22 000грн та 6 стільців Аверм до нього, вартістю 18 000грн; смартфон HonorNote10 8/128Gb, вартістю 7 000грн; відеодомофон SlinexSL-10IPTв комплекті, вартістю 11 000грн; маршрутизатор MikrotikCRS109-8G, вартістю 6 000грн. Загальна вартість цього майна становить 177 000грн. Відтак, присудження на користь позивачки зазначеного майна, яке перебуває у її постійному користуванні, та присудження йому земельних ділянок дещо нижчої вартості, буде відповідати вимогам чинного законодавства щодо виділення неподільного майна одному з подружжя та реальним інтересам сторін.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2024 року первісний позов залишено без задоволення, зустрічний позов задоволено. Виділено ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя наступне майно: земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0174, вартістю 24 198грн; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, вартістю 21 867грн; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170, вартістю 38 406грн; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, вартістю 86 025грн. Виділено ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя наступне майно: телевізор SamsungUE55M5500, вартістю 18 000грн; пральну машину Freggia WILS1050, вартістю 11 000грн; холодильник Samsung RS50N3913BC, вартістю 42 000грн; шкіряний диван Орландо, вартістю 42 000грн; обідній комплект меблів з столу розсувного Валонь, вартістю 22 000грн та 6 стільців Аверм до нього, вартістю 18 000грн; смартфон HonorNote10 8/128Gb, вартістю 7 000грн; відеодомофон SlinexSL-10IPTв комплекті, вартістю 11 000грн; маршрутизатор MikrotikCRS109-8G, вартістю 6 000грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Губар А.Л. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, визнавши за позивачкою право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, та на частину земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0173, та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Представник позивачки вважає, що суд першої інстанції неналежним чином оцінив показання свідків у справі та дійшов помилкового висновку про їх достатність для встановлення обставини про те, що сторони не проживали спільно як подружжя з 2017 року. Також, суд першої інстанції, в обґрунтування вказаної обставини помилково посилався на зміст позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 381/243/22 про стягнення аліментів, оскільки вказана обставина судовим рішенням встановлена не була. Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав доведеною обставину щодо припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами з 2017 року, та дійшов необґрунтованого висновку про режим права особистої приватної власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно.
Також, представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що відповідач побудував спірний будинок за власні кошти, тому саме йому слід передати у власність зазначені земельні ділянки. При цьому, будівництво на спірних земельних ділянках здійснювалось під час перебування сторін у шлюбі, відтак об`єкт будівництва має режим права спільної сумісної власності. Крім цього, вказаний об`єкт будівництва був зведений без дотримання чинного законодавства
та є самочинним будівництвом, не введений в експлуатацію. Отже, враховуючи положення ст. 376 ЦК України, у відповідача не виникло право власності на вказаний об`єкт нерухомості, тому висновок суду про передачу у власність відповідачу земельних ділянок для його обслуговування є необґрунтованим. Крім цього, у судовому засіданні було встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, та земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, були передані у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з чим вважаються такими, що не набуті подружжям, тобто не відносяться до об`єктів права спільної сумісної власності.
Представник позивачки посилається на те, що суд першої інстанції, визнаючи за позивачкою право власності на телевізор, холодильник та іншу побутову техніку та меблі, не послався на будь-які докази, які б підтверджували факт наявності вказаного майна та його вартість, хоча позивачка не визнавала твердження відповідача про наявність у неї цього майна та його вартість. Отже, суд першої інстанції своїм рішенням виділив відповідачу чотири земельні ділянки, тоді як позивачці домашні побутові речі, наявність та вартість яких є недоведеною.
Також, представник позивачки зазначає, що ОСОБА_1 було подано касаційну скаргу на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2023 року у справі № 381/2289/22, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, яким укладені нею договори дарування земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170, та земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0174, визнано договорами купівлі-продажу. Разом з тим, Верховним Судом відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , тому правовий статус вказаних земельних ділянок не є остаточно визначеним. Крім цього, наявні підстави для зупинення провадження у даній справі до ухвалення остаточного рішення у справі № 381/2289/22.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Логінов К.Е. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції представник позивачки не ставила під сумнів покази свідків та їх компетенцію, не заявлялось про неправдивість наданих показів, тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення про врахування наданих свідками показів.
Також, представник відповідача звертає увагу на те, що позивачка, подавши позовну заяву про стягнення аліментів, власноручно підписала позовну заяву, в якій однозначно вказано, що вони з відповідачем не ведуть спільного господарства з 2017 року.
Крім цього, представник відповідача вважає, що передача земельних ділянок під самочинною забудовою із спільної сумісної власності тому з подружжя, хто є забудовником, за умови відсутності погодження щодо розпорядження цими земельними ділянками, є правильним, а твердження представника позивачки про те, що земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, та земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, мають цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, є безпідставними, оскільки це спростовується наявною у матеріалах справи технічною документацією.
Також, представник відповідача вважає, що в матеріалах справи наявні електронні докази, а саме: посилання на веб-сайти інтернет-магазинів, що є належними доказами на підтвердження вартості майна, яке перебуває у постійному користуванні позивачки.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що рішенням Фастівського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року у справі № 381/2289/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, укладені позивачкою договори дарування визнані договорами купівлі-продажу, відтак земельна
ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170, та земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0174, також належать до спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Київського апеляційного суду від 4 липня 2024 року апеляційну скаргу задоволено. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельних ділянок та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельних ділянок задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частини земельних ділянок з кадастровим номером [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, та з кадастровим номером [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128 га. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 659,50грн.
Постановою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 4 липня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Позивачка ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася шляхом направлення судових повісток-повідомлень на її поштову адресу, зазначену в апеляційній скарзі, однак повернулися до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.31-33, 40-42, 47-49, 52-57, 64-67 т. 5).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання позивачки.
Крім того, про судові засідання був повідомлений представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Губар А.Л., шляхом направлення судових повісток-повідомлень до його електронного кабінету (с.с.30, 39, 50, 68 т. 5).
Відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Відповідно до вищезазначених норм процесуального права, позивачка та її представник належним чином були повідомлені про апеляційний розгляд, у судове засідання жодного разу не з`явилися, причини неявки апеляційному суду не повідомили.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність позивачки та її представника.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Логінова К.Е., який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 24 грудня 1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (с.с.37 т. 1), мають повнолітнього сина
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.158 т. 1).
Рішенням Фастівського міськрайоного суду Київської області від 25 травня 2022 року у справі №381/4588/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (с.с.39-40 т. 1).
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2022 року у справі №381/4588/21 було змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання на те, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені протягом останніх чотирьох років з 2016 року (с.с.41 т. 1).
У постанові апеляційного суду зазначено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені з 2016 року.
16 грудня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 було придбано 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 235849232112). Вказана частина житлового будинку розташована на земельній ділянці, загальною площею 0,05 га, кадастровий № [номер приховано]:09:014:0153, яка перебувала у продавця у користуванні (с.с.161-162, 170, 172-173 т. 1).
Рішенням Фастівської міської ради від 6 лютого 2014 року №7-69-L-VI було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0500га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0153, ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , за рахунок земель комунальної власності.
Передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0500га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0153, в АДРЕСА_1 , із земель комунальної власності (с.с.194 т. 1).
17 квітня 2014 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0153, площею 0,05га (с.с.170-171, 172-173 т. 1).
У вересні 2014 року на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки, згідно якої земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0153, було поділено на 2 земельні ділянки (с.с.163-193 т. 1), а саме: - кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га; - кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197 га.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта сформованої 31 жовтня 2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані за адресою АДРЕСА_1 (с.с.196, 283-287 т. 1).
Рішенням Фастівської міської ради від 25 березня 2014 року №25/50-LI-VI було затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,0775га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, з цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.229 т. 1).
17 квітня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,0775га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (230, 231-232 т. 1).
На підставі договору дарування, укладеному 29 грудня 2014 року з ОСОБА_4 , посвідченому приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Сушановою Т.В., ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,0218 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0174, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.233-234 т.1)
Також 29 грудня 2014 року на підставі договору дарування, укладеному з ОСОБА_3 , посвідченому приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Сушановою Т.В., ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,0346га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.237-238 т.1).
Рішенням Фастівської міської ради Київської області №5/250-XVIII-VII від 6 жовтня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок: площею 0,0775 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0157; площею 0,0346 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0170; площею 0,0218 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0174 за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (с.с.64 т.2).
З матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2014 рок між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були укладені договори дарування частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0303 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку.
23 липня 2020 року ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу було придбано 11/12 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 235849232112), земельну ділянку за цією ж адресою, площею 0,0303 га, з кадастровим номером [номер приховано]:09:014:0171 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку, площею 0,0128 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0173, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за цією ж адресою (с.с.65-73 т. 1).
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також довідки про знищення/знесення майна №1 від 21 червня 2022 року, житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 235849232112) - знесено (с.с.61-62, 63-64 т. 1).
Також, матеріали справи свідчать, що у 2017 році ОСОБА_2 розпочав будівництво садибного будинку з господарськими будівлями та спорудами на земельних ділянках з кадастровими номерами: [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197га, [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346га, [номер приховано]:09:014:0174, площею 0218 га, [номер приховано]:09:014:0157, площею 0,0775га, [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, [номер приховано]:09:014:0173, площею 0218 га, які знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 (с.с.124, 125-136 т. 1).
Відповідно до декларації про готовність до експлуатації індивідуального
житлового будинку, будинок, що розташований на вищевказаних земельних ділянках, не зданий в експлуатацію. ОСОБА_2 відмовлено у прийнятті будинку в експлуатацію у зв`язку з тим, що він не є титульним власником земельних ділянок, на яких здійснено будівництво, а відповідна згода (декларація) від ОСОБА_1 не надходила (с.с.137-141, 142-151 т.І).
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2022 року, справа № 381/720/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя. Предметом судового розгляду у зазначеній справі були земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346га, та [номер приховано]:09:014:0174, площею 0,0218 га.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2023 року у справі № 381/2289/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, договори дарування земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346 га, та [номер приховано]:09:014:0174, площею 0,0218 га, від 29 грудня 2014 року визнані договорами купівлі-продажу (с.с.79-89 т. 3).
Постановою Верховного Суду від 20 червня 2024 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 2017 року сторони перебували у шлюбі формально, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету, а тому 11/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та належні до цього домоволодіння земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303га, та [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128га, були придбані ОСОБА_2 за особисті кошти та не належать до спільного сумісного майна подружжя, тому поділу в порядку спільного сумісного майна подружжя не підлягають.
Також суд першої інстанції зазначив, що набуті ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0157, площею 0,0775 га, та [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197 га, є її особистою приватною власністю, проте, підлягають поділу між подружжям, оскільки призначалися для обслуговування придбаної у період шлюбу частини житлового будинку.
Суд вважав, що між сторонами відсутній спір щодо об`єкту незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , володільцем цього об`єкту є ОСОБА_2 , тому зазначені земельні ділянки підлягають виділенню відповідачу у порядку поділу майна подружжя.
Також суд, посилаючись на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2023 року, вважав спільним майном подружжя земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346 га, та [номер приховано]:09:014:0174, площею 0,0218 га, та у порядку поділу майна подружжя виділив вказані земельні ділянки ОСОБА_2 , виділивши ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя у власність рухоме майно, яке було зазначене у зустрічному позові відповідача.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб,
права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19
Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18).
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю
дружини чи чоловіка потребує доведення.
Відповідно до частин другої, третьої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
З наданих суду документів вбачається, що 11/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та спірні земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, та [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані ОСОБА_2 у період перебування із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, а відтак позивачка не зобов`язана доводити належність цього майна до майна подружжя. Обов`язок спростувати презумпцію спільної сумісної власності покладається на відповідача, який заперечує дану обставину.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач стверджував, що спірні частина житлового будинку та земельні ділянки були ним придбані у період припинення шлюбно-сімейних відносин із ОСОБА_1 та під час їх окремого проживання, за його особисті кошти, тому є його особистою власністю.
З доводами відповідача погодився суд першої інстанції.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.
На відміну від частини другої статті 120 СК України, яка містить імперативний припис про те, що одним із правових наслідків встановлення режиму окремого проживання є те, що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі, частина шоста статті 57 СК України лише допускає можливість визнання судом особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Таким чином, законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.
На майно, набуте дружиною, чоловіком в період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.
Аналогічні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 149/2479/20, від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 76, 77, 79 ЦПК України).
У підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 посилається на те, що з початку 2017 року він виїхав із квартири АДРЕСА_2 , в якій зареєстрована та проживає ОСОБА_1 , що також підтверджувала ОСОБА_1 у позовній заяві про стягнення аліментів у справі №381/243/22, яка перебувала у провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області.
Разом з тим, дана обставина не була встановлена судовим рішення про стягнення аліментів та не була предметом розгляду у зазначеній справі.
Також колегія суддів враховує, що постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року рішення Фастівського міськрайоноого суду Київської області від 25 травня 2022 року у справі №381/4588/21 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання на те, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені протягом останніх чотирьох років з 2016 року, як не доведені належними доказами.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що допитані судом першої інстанції за клопотанням ОСОБА_2 свідки, фактично надавали свідчення щодо будівництва ОСОБА_2 на спірних земельних ділянках будинку, а не про припинення шлюбно-сімейних відносин сторін.
Крім того апеляційний суд зазначає про наступне.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше:
можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків.
У договорі купівлі-продажу частини будинку від 23 липня 2020 року не зазначено, що 11/12 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами набувається у особисту приватну власність ОСОБА_2 , а у пункті 8 договору зазначено, що він укладається за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 , підпис якої на заяві-згоді засвідчено приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Сушановою Т.В. 23 липня 2020 року.
Також у договорах купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, та [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128 га, не зазначено, що вони набуваються у особисту приватну власність ОСОБА_2 .
Договори купівлі-продажу земельних ділянок містять пункт 7, у якому зазначено, що договори укладаються за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 , підпис якої на заяві-згоді засвідчено приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Сушановою Т.В. 23 липня 2020 року.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеної у постанові від 3 червня 2024 року у справі №712/3590/22.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що спірні частина будинку та земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, та [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128 га, є особистою власністю ОСОБА_2 та поділу між подружжям не підлягають.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 статті 71 СК України).
Під час судового розгляду було встановлено, що 11/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які є предметом позову ОСОБА_1 , знесені відповідачем, а відтак не можуть бути поділені між сторонами.
Будинок, який побудований на земельних ділянках з кадастровими номерами: [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197га, [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346га, [номер приховано]:09:014:0174, площею 0218 га, [номер приховано]:09:014:0157, площею 0,0775га, [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, [номер приховано]:09:014:0173, площею 0218 га, в експлуатацію не зданий і про його поділ ОСОБА_1 позовні вимоги пред`явлені не були.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя права власності на частину 11/12 частин житлового будинку
АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.
Разом з цим, позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, та [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання за позивачкою права власності на частину зазначених земельних ділянок підлягають задоволенню.
Доводи відповідача про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0171 та [номер приховано]:09:014:0173 в силу положень частини десятої статті 79-1 ЗК України на час розгляду справи припинили своє існування, як об`єкт цивільних справ у зв`язку із об`єднанням земельних ділянок та формуванням іншої земельної ділянки кадастровий №[номер приховано]:09:014:0230, орієнтовною площею 0,1014 га, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять та в суді першої інстанції відповідачем не надавалось.
Більш того, представник ОСОБА_2 - адвокат Дубчак Ю.Є. у своїй письмові промові у судових дебатах, як підставу для відмови у задоволенні первісного позову, не зазначав про припинення існування вказаних спірних земельних ділянок, як об`єктів нерухомого майна, та їх об`єднання разом із земельною ділянкою, кадастровий №[номер приховано]:09:014:0168, та формуванням іншої земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0230, орієнтовною площею 0,1014га.
Отже, вказані доводи ОСОБА_2 , викладені у касаційній скарзі, не були висловлені ним у суді першої інстанції та не були предметом розгляду суду першої інстанції.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, як убачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованого 31 жовтня 2022 року, станом на час звернення до суду ОСОБА_1 із первісним позовом, зазначені спірні земельні ділянки значилися зареєстрованими на праві власності за відповідачем, а отже існували як об`єкт нерухомого майна.
Щодо зустрічного позову
Частиною 1 статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана
громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
У статті 377 ЦК України, у редакції на час придбання 11/12 частин житлового будинку, зазначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
З договору купівлі-продажу частини будинку від 23 липня 2020 року вбачається, що відчужувана частка житлового будинку розташована на земельній ділянці, загальною площею 0,0303 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, яка відчужена покупцю за окремим договором купівлі-продажу.
Матеріали справи свідчать, що земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0172, площею 0,0197 га, та [номер приховано]:09:014:0157, площею 0,0775 га, були набуті ОСОБА_1 у порядку безоплатної приватизації, а відтак є її особистою власністю і не підлягають поділу, як спільне майно подружжя.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, що спірні 11/12 частин житлового будинку були розташовані на вказаних земельних ділянках, а частина житлового будинку, яка була придбана подружжям 16 грудня 2013 році, на що посилався суд першої інстанції, була відчужена 29 грудня 2014 року за згодою ОСОБА_2 .
Також наявні в матеріалах справи документи підтверджують, що земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0170, площею 0,0346га, та [номер приховано]:09:014:0174, площею 0,0218 га, були отримані ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 29 грудня 2014 року, а отже правовий режим спільної сумісної власності подружжя на вказане нерухоме майно не розповсюджується і поділу вони між подружжям не підлягають.
При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 судами відмовлено у задоволенні його позовів про визнання зазначених земельних ділянок спільним сумісним майном подружжя та у визнанні договорів дарування договорами купівлі-продажу.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:09:014:0172, [номер приховано]:09:014:0157, [номер приховано]:09:014:0170, та [номер приховано]:09:014:0174 підлягають поділу між подружжям ОСОБА_6 .
Посилання ОСОБА_2 на те, що на зазначених земельних ділянках ним збудований будинок та господарські споруди, не є підставою для задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки вказані земельні ділянки є особистою власністю позивачки.
З приводу заявлених зустрічних позовних вимог щодо виділу ОСОБА_1 побутового майна, а саме: телевізора Samsung UE55M5500; пральної машини Freggia
WILS1050; холодильника SamsungRS50N3913BC; шкіряного дивану Орландо; обіднього комплекту меблів з столу розсувного Валонь та 6 стільців Аверм до нього; смартфону HonorNote 10 8/128Gb; відеодомофона Slinex SL-10IPT в комплекті; маршрутизатора MikrotikCRS109-8G, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року №554/8023/15-ц виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання.
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Разом з тим, матеріали справи не містять та ОСОБА_2 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування цього майна та перебування його у позивачки.
При цьому, позивачка заперечувала придбання зазначеного майна та перебування його у її користуванні.
За таких обставин, колегія судів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про доведеність обставин, викладених у зустрічній позовній заяві. Не надання належних та допустимих доказів у підтвердження позовних вимог, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суд підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісного позову та відмовою у задоволенні зустрічного позову.
Частина 13 статті 141 ЦПК України передбачає, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 за подання первісної позовної було сплачено 1 973грн судового збору, за подання апеляційної скарги 5 659,50грн судового збору.
Виходячи із вартості спірного майна та часткового задоволення первісних позовних вимог на загальну суму 26 750грн (21 150грн (вартість земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:09:014:0171) + 5 600грн (вартість земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:09:014:0173), що у відсотковому співвідношенні складає 13,55% (26 750грн / 197 300грн (ціна позову) * 100), стягненню з відповідача на користь позивачки за подання позовної заяви підлягає 267,34грн (1 973грн * 13,55%).
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то розмір судового збору за її подання підлягає компенсації у повному обсязі 5 659,50грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губара Антона Леонідовича задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати:
- за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, та на частину земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ;
- за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0171, площею 0,0303 га, та на частину земельної ділянки, кадастровий номер [номер приховано]:09:014:0173, площею 0,0128 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 926грн 84коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук