КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 939/2465/25
номер провадження 22-ц/824/10169/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 06 березня 2026 року /суддя Стасенко Г.В./
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» звернулося до Бородянського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1896449 від 14 листопада 2024 року у розмірі 107 010,00 грн, з яких: 25 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 68 760,00 грн - заборгованість за процентами, 12 750,00 грн - штрафні санкції, а також судові витрати.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 06 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» заборгованість за договором № 1896449 про надання споживчого кредиту від 14 листопада 2024 року у розмірі 94 260,00 грн, судовий збір у розмірі 2 133,78 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. /а.с. 110-116/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, зокрема не надано доказів реєстрації позивача в ІТС первісного кредитора, створення особистого кабінету, отримання пропозиції (оферти), отримання електронного повідомлення з одноразовим ідентифікатором та його використання для підписання договору. Крім того, апелянт зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу, оскільки надане платіжне доручення не містить обов`язкових реквізитів первинного документа, зокрема найменування банку, посади особи, відповідальної за здійснення операції, підпису працівника банку та штампу банківської установи. Вказує, що платіжне доручення із зазначенням неповного номера банківської картки не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів. Також апелянт зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що саме відповідач є власником банківської картки, на яку було перераховано кошти. Крім того, апелянт зазначає, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи. На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на ст.ст. 207, 257, 258, 267, 526, 549, 551, 633, 634, 638, 1048-1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 13, 43, 76-81, 84, 89, 141, 174, 177, 178, 284 ЦПК України, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закон України «Про електронну комерцію».
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» через представника Барабаш В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що факт укладення кредитного договору підтверджується електронним підписом позичальника, а факт перерахування кредитних коштів - листом ТОВ «Пейтек» щодо успішності переказу кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , вказану відповідачем під час укладення кредитного договору, а також відповіддю АТ «ОТП Банк» від 29.12.2025 № 68-3-23-23/14987-БТ та банківськими виписками, якими підтверджено, що саме на ім`я відповідача випускалась платіжна картка № НОМЕР_1 та підтверджено зарахування переказів 14.11.2024 на суму 21 000,00 грн та 15.11.2024 на суму 4 500,00 грн. Вказує, що позивач не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи. Зазначає, що відповідно до Постанов Правління НБУ позивач не має права зберігати або зазначати у договорах повні номери банківських карток клієнтів. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 14 листопада 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1896449 про надання споживчого кредиту, який було підписано електронним підписом позичальника, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 21 000,00 грн, строком кредитування 360 днів, зі сплатою стандартної процентної ставки в розмірі 1 % в день.
15 листопада 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду, за умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 4 500,00 грн, в зв`язку з чим погодили внести зміни до договору та викласти п. 1.2 договору в новій редакції: сума кредиту (загальний розмір) складає 25 500,00 грн. Викласти додаток № 1 до договору в новій редакції. Враховуючи збільшення загальної суми кредиту, сторони визначили, що денна процентна ставка складе: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1 % в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 0,97 % в день. Загальні витрати за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом - 91 710,00 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки - 89 442,00 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом - 117 210,00 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки - 114 942,00 грн.
Перерахування відповідачу кредитних коштів 14 листопада 2024 року у розмірі 21 000,00 грн та 15 листопада 2024 року у розмірі 4 500,00 грн підтверджується листами ТОВ «Пейтек», інформацією та виписками з особового рахунку, наданими Акціонерним товариством «ОТП Банк».
Внаслідок неналежного виконання зобов`язань заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 11 серпня 2025 року становить 107 010,00 грн, з яких 25 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 68 760,00 грн - заборгованість за відсотками, 12 750,00 грн - штрафні санкції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався ст. 526 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; ч. 1 ст. 530 ЦК України про те, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк; ст. 610 ЦК України про те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов; ч. 1 ст. 612 ЦК України про те, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк; ст. 1054 ЦК України про те, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами є обґрунтованими. Разом з тим, враховуючи, що нарахування штрафних санкцій припадає на період дії воєнного стану, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, відхиляються з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 1896449 від 14 листопада 2024 року було підписано електронним підписом позичальника, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема договором та додатком до нього, а також інформацією про підписання договору. /а.с. 10-21/
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, також відхиляються.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту перерахування кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Пейтек» щодо успішності переказу кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , вказану відповідачем під час укладення кредитного договору /а.с. 22, 80/, а також відповідь АТ «ОТП Банк» від 29.12.2025 № 68-3-23-23/14987-БТ та банківські виписки, якими підтверджено, що саме на ім`я відповідача випускалась платіжна картка № НОМЕР_1 та підтверджено зарахування переказів 14.11.2024 на суму 21 000,00 грн та 15.11.2024 на суму 4 500,00 грн. /а.с. 101-102/
Посилання апелянта на те, що платіжне доручення не містить обов`язкових реквізитів первинного документа, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг без відкриття рахунку. Відповідно до п. 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Крім того, відповідач не надав суду доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, зокрема не надав доказів того, що вказана картка йому не належала або що кошти ним не отримувалися. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту перерахування кредитних коштів відповідачу.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, відхиляються з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні іншої процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та ухвалено провести розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачу було роз`яснено його право на подання відзиву на позов. Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на позов. За таких обставин доводи апелянта про порушення його процесуальних прав не знайшли свого підтвердження.
Щодо судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 березня 2025 року між Адвокатським об`єднанням «СВК Партнерс» та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 52. Відповідно до п. 3.1 Додатку 2 до Договору про надання правової допомоги визначено вид та вартість правової (правничої) допомоги: «Підготовка, написання та оформлення апеляційної скарги/відзиву на апеляційну скаргу» - 4 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 52 від 10 березня 2025 року, додаток № 2 до договору, довіреність, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, зміст підготовленого відзиву на апеляційну скаргу, розгляд справи у порядку письмового провадження, а також те, що розмір гонорару визначений сторонами договору у фіксованому розмірі, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн є обґрунтованим, співмірним із виконаною адвокатом роботою та підлягає задоволенню. Заперечень щодо розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, клопотань про їх зменшення або доказів їх неспівмірності до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 06 березня 2026 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (ЄДРПОУ: 43979069, адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 1А) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: