ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/1712/26 суддя першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 580/1712/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач, апелянт), у якому, посилаючись на свій статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати їй з 05 вересня 2025 року основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату зазначених пенсій з 05 вересня 2025 року з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління щодо нарахування та виплати позивачу основної та додаткової пенсій у заявлених розмірах і зобов`язано відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату з 05 вересня 2025 року з урахуванням проведених виплат. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як особа, віднесена до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на посилений соціальний захист, гарантований державою, тоді як розміри пенсійних виплат, що фактично нараховувалися їй на підставі чинного підзаконного регулювання, є суттєво нижчими за мінімальні гарантії, визначені статтями 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 230/96-ВР).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу по суті спору, відповідач зазначає, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, яким визнано неконституційною частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, Верховною Радою України 29 червня 2021 року прийнято Закон України № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон № 1584-ІХ), яким установлено фіксовані мінімальні розміри пенсій у гривні, і цей Закон, на переконання апелянта, залишається чинним та не визнаний неконституційним в судовому порядку, а тому підлягає застосуванню замість положень Закону № 230/96-ВР.
Апелянт також посилається на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 у справі № 3-18/2023(39/23,95/23), яким частину третю статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-ІХ також визнано неконституційною, встановлено відтермінування втрати нею чинності на три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, який на час розгляду справи не завершився, а тому застосування судом першої інстанції положень Закону № 230/96-ВР є, на думку відповідача, передчасним.
Крім того, Головне управління вважає, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, підлягає нарахуванню виключно в розмірі, визначеному Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі - Порядок № 1210), тобто у фіксованому розмірі 227,76 грн, оскільки чинна редакція статті 50 Закону № 796-XII прямо делегує визначення порядку та розмірів цієї пенсії Кабінету Міністрів України.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач додатково зазначає, що звернення позивача не відповідало порядку особистого звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, встановленому Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, а надіслана позивачу відповідь є роз`яснювальним листом у розумінні Закону України «Про звернення громадян», який не породжує самостійних юридичних наслідків і не підлягає судовій оцінці.
На думку Головного управління, задовольнивши позов, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження Пенсійного фонду України, вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, та не надав належної оцінки доводам відповідача всупереч вимогам статті 242 цього Кодексу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на неї та витребувано матеріали справи з Черкаського окружного адміністративного суду.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, ОСОБА_1 у поданому відзиві зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права, звуження обсягу соціальних прав осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порівняно з рівнем, гарантованим Законом № 230/96-ВР, є неприпустимим, а посилання відповідача на бюджетне законодавство чи відсутність фінансування не можуть братися до уваги, оскільки держава не вправі виправдовувати невиконання законодавчо визначених соціальних зобов`язань браком коштів, на що також неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїй практиці.
Позивач вважає, що суд першої інстанції правомірно визначив дату, з якої підлягає здійсненню перерахунок пенсій, з урахуванням раніше проведених виплат, а доводи апеляційної скарги не містять аргументів, здатних спростувати правильні по суті висновки суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 16 Конституції України на державу покладено обов`язок забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу, а згідно зі статтями 46, 50 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист та на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров`я довкілля.
Наведені конституційні приписи, у своїй сукупності, покладають на державу позитивний обов`язок за будь-яких обставин забезпечувати особам з інвалідністю з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності із цією катастрофою, посилений соціальний захист та реальну реалізацію їхнього права на відшкодування завданої здоров`ю шкоди, а встановлені законом пільги, компенсації та гарантії для цієї категорії осіб є особливою формою такого відшкодування, яка захищена Конституцією України від погіршення при внесенні змін до законодавства.
Правовідносини у сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, врегульовано Законом № 796-XII, за змістом статті 49 якого особам, віднесеним до категорії 1, пенсія встановлюється у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Розмір основної пенсії цієї категорії осіб визначається статтею 54 Закону № 796-XII, яка з часу його прийняття неодноразово викладалася в нових редакціях. Так, у редакції Закону № 230/96-ВР частиною четвертою цієї статті було гарантовано, що розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по I групі інвалідності - 10, по II групі - 8, по III групі - 6 мінімальних пенсій за віком. Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII визначення умов, порядку призначення та мінімальних розмірів цієї пенсії передано на розсуд Кабінету Міністрів України, а Законом № 1584-ІХ частину третю статті 54 викладено в новій редакції, яка встановлює мінімальні розміри пенсії у фіксованих гривневих сумах, зокрема для інвалідів II групи - 4800 грн з подальшою щорічною індексацією.
Аналогічних змін зазнало й регулювання статті 50 Закону № 796-XII, яка визначає розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю. У первісній редакції Закону № 230/96-ВР для інвалідів II групи її розмір становив 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зміна цього показника на відсоток прожиткового мінімуму, внесена Законом № 107-VI, була визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Надалі Законом № 76-VIII визначення порядку та розмірів цієї пенсії передано Кабінету Міністрів України, який Порядком № 1210 встановив для інвалідів II групи фіксований розмір - 227,76 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України, частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII в частині уповноваження Кабінету Міністрів України визначати мінімальні розміри відповідної пенсії, встановивши, що ця норма втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення рішення.
У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що зміна законодавчого регулювання у сфері соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи не повинна призводити до обмежень, які порушують сутність їхніх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережений, оскільки відповідні зобов`язання держави не залежать від її фінансових можливостей.
На виконання цього Рішення Верховною Радою України прийнято Закон № 1584-ІХ, яким установлено фіксовані розміри пенсій, проте, як послідовно констатує Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, встановлені цим Законом розміри є суттєво меншими, аніж ті, що гарантовані статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, а отже, попри формальне виконання законодавцем Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у частині повернення визначення відповідних розмірів на рівень закону, мінімальні гарантії у сфері соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи прийняттям Закону № 1584-ІХ фактично не досягнуто.
У зазначеній постанові Верховний Суд, керуючись частиною четвертою статті 7 КАС України, згідно з якою в разі невідповідності закону чи іншого правового акта Конституції України суд не застосовує такий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм статті 54 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР незалежно від того, чи визнавався Закон № 1584-ІХ неконституційним в окремому конституційному провадженні та чи є він формально чинним на момент розгляду справи.
З цих же мотивів Верховний Суд визнав таким, що не має самостійного значення для вирішення такого спору, наступне ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 у справі № 3-18/2023(39/23,95/23), яким частину третю статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-ІХ також визнано неконституційною з відтермінуванням втрати нею чинності на три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. Визначені цим Рішенням порядок і строк втрати чинності нормою права регулюють момент формального припинення її дії в системі законодавства, тоді як обов`язок суду відмовити в застосуванні норми, яка не забезпечує особі гарантованого Конституцією України рівня соціального захисту, визначений безпосередньо частиною четвертою статті 7 КАС України і не поставлений у залежність від настання чи ненастання зазначеної обставини.
Верховний Суд у складі тієї ж судової палати в постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24, поширив наведений підхід і на визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, прямо відступивши від раніше сформованого правового висновку про застосування до цих правовідносин розмірів, визначених Порядком № 1210.
Верховний Суд указав, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією тієї самої категорії осіб та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити їм посилений соціальний захист, у зв`язку з чим підхід до тлумачення й застосування статей 54 та 50 Закону № 796-XII, які закріплюють соціальні гарантії для однієї категорії громадян у межах одного закону, повинен бути єдиним. Відповідно, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, має нараховуватися й виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР, тобто для інвалідів II групи - у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Сталість та послідовність наведеного підходу підтверджено й подальшою практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що оскільки судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що ОСОБА_1 має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є особою з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, на позивача поширюється дія статей 50, 54 Закону № 796-XII, а отже вона має право на посилений соціальний захист у вигляді основної та додаткової пенсій у розмірах, які визначаються з урахуванням наведеної вище усталеної практики Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що Закон № 1584-ІХ залишається формально чинним і не визнаний неконституційним у судовому порядку, а Рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 не набрало чинності у зв`язку з триваючим воєнним станом, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалось, обов`язок суду не застосовувати норму права, яка встановлює для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи розмір соціальних виплат, нижчий за гарантований Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, виникає безпосередньо зі змісту частини четвертої статті 7 КАС України, а не з факту втрати чинності відповідною нормою за окремим рішенням Конституційного Суду України, у зв`язку з чим ані формальна чинність Закону № 1584-ІХ, ані відтермінування моменту втрати чинності неконституційною нормою до закінчення воєнного стану самі по собі не є перешкодою для застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин саме редакції Закону № 230/96-ВР.
Так само колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо необхідності визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, виключно в межах, встановлених Порядком № 1210, позаяк, як послідовно вказує Верховний Суд, підхід до застосування статей 54 та 50 Закону № 796-XII, що закріплюють соціальні гарантії для однієї категорії громадян у межах одного закону, має бути єдиним, а обмеження розміру додаткової пенсії підзаконним актом порівняно з рівнем, гарантованим Законом № 230/96-ВР, порушує конституційний обов`язок держави з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та засадничий принцип повного відшкодування шкоди, завданої здоров`ю цієї категорії громадян.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги й доводи апеляційної скарги про те, що надіслана позивачу відповідь є лише роз`яснювальним листом у розумінні Закону України «Про звернення громадян» і не підлягає судовій оцінці, а задоволення позову є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду України, оскільки предметом спору в цій справі є бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу пенсії в розмірі, об`єктивно визначеному імперативними приписами статей 50, 54 Закону № 796-XII, тобто виконання відповідачем покладеного на нього законом обов`язку, а не реалізація ним права на власний розсуд обирати один з кількох однаково правомірних варіантів поведінки.
За таких обставин колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини не охоплюються метою правового регулювання Закону України «Про звернення громадян» і не пов`язані зі здійсненням суб`єктом владних повноважень дискреційних повноважень, а тому перевірка судом правомірності нарахування пенсії за спеціальним пенсійним законодавством, яка власне і становила предмет розгляду у справах № 240/1121/24 та № 580/5022/24, не виходить за межі завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України.
З цих же підстав колегія суддів вважає помилковими й доводи відповідача про неврахування судом першої інстанції правових висновків щодо порядку звернення за перерахунком пенсії та про порушення принципу розподілу влади, оскільки жоден з них не спростовує наявності у позивача об`єктивного, встановленого законом права на отримання пенсії в розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Підсумовуючи зазначене, колегія суддів робить висновок про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із наявності у позивача права на перерахунок основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, і дійшов висновків, які повністю узгоджуються з наведеною вище усталеною практикою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, від якої колегія суддів не вбачає правових підстав відступати.
Наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем норм матеріального права та фактично зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням, що згідно зі статтею 316 КАС України не є підставою для його скасування.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 580/1712/26 ухвалено за правильного застосування норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні, у зв`язку з чим, апеляційна скарга Головного управління задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 242, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 580/1712/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 580/1712/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова