ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Тихоненко О.М., Суддя-доповідач: Епель О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року Справа № 620/4067/25
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В :
Історія справи
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - Відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги. 74. м. Чернігів. Чернігівська обл., Чернігівський р-н. 14000. код ЄДРГІОУ 40108651 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 у кількості 14 днів, за 2024 рік у кількості 14 днів;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб і за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 у кількості 14 днів, за 2024 рік у кількості 14 днів.
В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначив, що Відповідач при звільненні зі служби в поліції йому не виплатив грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у разі звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
При цьому суд вказав, що питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовної заяви в повному обсязі, зазначаючи, що відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» компенсації не підлягає, оскільки такий вид відпустки приписами ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», який є спеціальним та підлягає пріоритетному застосуванню, не передбачена.
Окрім того, Апелянт посилається на приписи абз. 7 п. 8 р. ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських. При цьому, зазначає, що спірний вид відпустки не є пільгою, а тому на неї не поширюються норми щодо щорічних відпусток, зокрема їх компенсації.
Крім того, на переконання Апелянта, відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» є соціальною гарантією, яка може бути використана лише у році належності, що не дозволяє її використання у майбутніх роках та її компенсацію.
Також Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19 та лист Державної служби України з питань праці від 12.02.2025 № 240/2.3/2.1-ЗВ-25а.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 та від 30.09.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він стверджує про безпідставність доводів Апелянта та наполягає на законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції.
6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
7. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 07.10.2015 /т. 1 а.с.8/.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 26.08.2024 № 481 о/с Позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням /т.1 а.с.5/.
Згідно даного наказу у Позивача під час проходження служби в ГУНП в Чернігівській області невикористана частина додаткової оплачуваної відпустки учасника бойових дій за 2015, 2022, 2023, 2024 роки.
Листом від 31.12.2024 Відповідач повідомив, що за час проходження служби в ГУНП в Чернігівській області, в період з 07.11.2015 по 31.08.2024, Позивачем не використано додаткові оплачувані відпустки учасника бойових дій /т.1 а.с.6/.
Листом від 07.02.2025 Відповідач, зокрема, повідомив Позивача, що грошова компенсація за невикористану відпустку поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується на підставі частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію». Дана законодавча норма не передбачає виплату грошової компенсації поліцейським при звільненні зі служби в поліції за невикористані додаткові оплачувані відпустки, як учаснику бойових дій. Таким чином, ГУНП в Чернігівській області не має правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій /т. 1 а.с.7/.
8. Вважаючи бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправною, Позивач звернувся з цим позовом до суду.
9. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011- ХІІ (далі - Закон №2011- ХІІ), «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон № 580-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
За ч. 1, 3 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст. 60 Закону № 580-VIII).
Поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (ч. 1, 2 ст.92 Закону № 580-VIII).
За ч.10 ст.93 Закону № 580-VIII поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 року № 260 (далі - Порядок № 260).
За абз. 1 п. 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.
Згідно абз. 7-9 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
10. Висновки суду апеляційної інстанції
Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє стверджувати, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
На переконання Апелянта, за своєю правовою природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону №3551-ХІІ, не є видом щорічної відпустки. Втім, колегія суддів уважає таке твердження безпідставним, оскільки з огляду на зміст пункту 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Тобто вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової оплачуваної відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Також колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду у складі суддів Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, у якій суд зазначив дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20, від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а, від 04.11.2021 у справі №440/5244/19, від 11.11.2021 у справі №360/1874/20 та інших.
Твердження Апелянта про те, що відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» може бути використана лише у році належності, колегія суддів вважає безпідставним та до уваги не приймає з огляду на викладене вище.
Аналізуючи доводи Апелянта щодо неможливості застосування вказаних висновків Верховного Суду з огляду на набрання чинності 05.10.2023 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб" від 06.09.2023 за №3379-IX, яким внесено зміни до частини 10 статті 93 Закону №580-VIII шляхом викладення її у новій редакції: "Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.", колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, адже вказані зміни були спрямовані на врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, проте не стосувалися (як і не обмежували) права на таку ж компенсацію щодо додаткової оплачуваної відпустки.
Посилання Апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові 25.05.2023 у справі № 620/3663/19 правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зазначена справа не є подібною до справи, що розглядається. Так, у вказаній справі ВС сформував висновок щодо неможливості субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, а не компенсації днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки.
Посилання Апелянта на лист Державної служби України з питань праці від 12.02.2025 № 240/2.3/2.1-ЗВ-25а є безпідставним, оскільки такий лист не є джерелом права у розумінні приписів ст. 7 КАС України.
Реалізація учасником бойових дій, котрий одночасно є особою, котра звільняється зі служби в поліції, права на відпустку, передбаченого статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, не може бути обмежена шляхом неможливості її грошової компенсації внаслідок відсутності відповідного правового регулювання, адже вказане нівелювало б саме існування такої соціальної гарантії, гарантованої законом.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій.
Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року - без змін.
11. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 22 вересня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев