ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/6206/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28.04.2025 №253650003846 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України і Житомирській області перевести ОСОБА_1 з 21.04.2025 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» здійснивши перерахунок пенсії з урахуванням довідки про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державно служби, або який працював у державних органах, що провели класифікація посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державно служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 15.04.2025 №22/25-01-10-02-06 та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, від 15.04.2025 №23/25-01-10-02-06, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VII (далі - Закон №889-VII) та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) та виплатити недоотримані кошти.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має всі необхідні підстави (загальний страховий стаж, стаж на посадах в органах державної служби та необхідний вік) для переведення на пенсію державного службовця. Крім того, відповідачем безпідставно не врахований період проходження служби в податкових органах до стажу на посадах в органах державної служби, який зараховується до стажу державної служби.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Відповідач (далі - апелянт), не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що Особи, які станом на 01.05.2016 (дату набрання чинності Законом № 889-VІІІ) не мають необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ, права на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, з урахуванням вимог, визначених у пунктах 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ не мають. Також, апелянт зазначає, вважаємо що витрати на професійну правничу допомогу, не відповідають ні складності справи, ні обсягу роботи, тому такі витрати є необґрунтованими та не можуть бути стягнутими з органу Пенсійного фонду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року та від 23 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року та на підставі частини 2 статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження і продовжено строк апеляційного розгляду справи на розумний.
Позивачем не подано відзив на апеляційну скаргу.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та з 05.02.2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
21 квітня 2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
За результатами розгляду заяви та доданих не неї документів, розглянутих за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області прийнято рішення від 28.04.2025 №253650003846 про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішення мотивоване тим, що за наданими документами встановлено, що ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 набула 1 рік 0 місяців 07 днів стажу державної служби, що складається з періодів: з 02.12.1992 по 30.06.1993 - державний податковий інспектор; з 1.07.1993 по 08.12.1.1993 - старший державний податковий інспектор. Оскільки ОСОБА_2 станом на 01.05.2016 не набула 20 років стажу державної служби та не обіймала посаду державного службовця, вирішено відмовити у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Задовольняючи даний позов, суд першої інстанції зазначив про наявність у позивача станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» стажу роботи на посадах державної служби понад 20 років. Також, суд першої інстанції зазначив, що всі відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тому вони мають братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивача відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу».
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державу службу» (далі - Закон №3723-XII).
У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме: Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державу службу»№3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державу службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державу службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державу службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Отже, після 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ страховий стаж і стаж державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі 687/545/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 560/2398/19, від 18 березня 2021 року у справі № 500/5183/17, від 11 квітня 2023 року у справі № 1.380.2019.003855.
Судом першої інстанції встановлено, і не заперечується відповідачем, що єдиною підставою для відмови у переведенні на пенсію по Закону України «Про державну службу» є недостатність стажу державної служби, зокрема не зарахування служби позивача в податкових органах до стажу державної служби.
При цьому, періоди роботи з 02.12.1992 по 30.06.1993 на посаді державного податкового інспектора та з 1.07.1993 по 08.12.1.1993 на посаді старшого державного податкового інспектора зараховано до стажу державної служби, що становить 1 рік 0 місяців 07 днів.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.08.1987 позивач з 02.18.1992 по 09.04.2025 працювала на різних посадах у податковому органі: з 02.12.1992 прийнята у відділ обліку і звітності на посаду державного податкового інспектора Держподатінспекції по Коропському району Чернігівської області; 01.07.993 переведена на посаду старшого державного податкового інспектора; 09.12.1993 присвоєно персональне звання «Інспектор податкової служби III рангу»; 07.07.1994 позивачем прийнята Присяга державного службовця; 03.01.1996 переведена на посаду головного держподатінспектора; 26.11.1996 у зв`язку з ліквідацією державної податкової інспекції по Коропському району і утворенням державної податкової адміністрації у Коропському районі переведена на посаду головного державного податкового інспектора відділу обліку та звітності державної податкової адміністрації у Коропському районі; 14.02.1998 Державна податкова адміністрація , у Коропському районі перейменована в державну податкову інспекцію у Коропському районі Чернігівської області; 01.04.1998 відділ обліку та звітності перейменований у відділ обліку та звітності і прогнозування надходжень; 06.10.1998 у зв`язку з ліквідацією Державної податкової інспекції у Коропському районі і утворенням Бахмацької міжрайонної Державної податкової інспекції переведена на посаду старшого державного податінспектора відділу обліку, звітності та прогнозування надходжень Бахмацької міжрайонної Державної податкової інспекції; 01.05.2000 відділ обліку, звітності та прогнозування надходжень перейменовано у відділ обліку, звітності та оперативного аналізу надходжень; 01.04.2001 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби 2 рангу; 18.07.2002 переведена на посаду старшого держподатінспектора відділу обробки та ведення податкових документів в управління інформатизації та обліку; 01.09.2003 переведена на посаду старшого держподатінспектора групи обробки та ведення податкових документів платників податків відділу автоматизації процесів оподаткування; 01.01.2005 призначено на посаду старшого держподатінспектора сектору обліку та звітності та автоматизації процесів оподаткування Коропського відділення Бахмацької МДПІ; 26.08.2005 переведена на посаду старшого держподатінспектора Коропського відділення Бахмацької МДПІ; 02.03.2006 звільнена в порядку переведення до ДПІ в Коропському районі (п.5 ст.36 КЗпП України); 03.03.2006 прийнята на посаду старшого державного податкового інспектора сектору обліку і звітності Державної податкової інспекції у Коропському районі; 09.07.2007 переведена на посаду старшою державного податкового інспектора сектору інформатизації процесів оподаткування, реєстрації та обліку платників податків; 04.07.2011 переведено на посаду головного державного податкового інспектора із забезпечення доступу до публічної інформації; 04.07.2011 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу; 29.02.2012 у зв`язку з реорганізацією ДПІ у Коропському районі відповідно до постанови КМУ від 21.09.2011 р. №981, звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в Менській міжрайонній державній податковій інспекції Чернігівської області ДПС по п.5 ч.1, ч.3 ст. 36 КЗпП України; 01.03.2012 у зв`язку з реорганізацією державних податкових інспекцій у Менському, Коропському та Сосницькому районах в Менську міжрайонну державну податкову інспекцію шляхом злиття відповідно до постанови КМУ №981 від 21.09.2011 року призначена в порядку переведення з ДПІ у Коропському районі на посаду головного держподатінспектора Коропського відділення; 27.06.2013 відповідно до постанови КМУ від 20.03.2013 №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів», у зв`язку з реорганізацією Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби шляхом приєднання до Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області та керуючись ч.4 ст.36 КЗпП України переведена на посаду головного державного інспектора Коропського відділення. Присвоєно 13 ранг державного службовця; 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу;
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» Менська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернігівській області реорганізована шляхом приєднання до Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області; 02.02.2015 переведена на посаду головного державного інспектора Коропського відділення Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області; 12.02.2016 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису переведена на посаду головного державного інспектора Коропського відділення, по строковому трудовому договору; 06.07.2016 переведена на посаду головного державного інспектора Щорського відділення по строковому трудовому договору; 08.07.2016 переведена на посаду головного державного інспектора Коропського відділення; 22.08.2018 звільнено з посади в порядку переведення для подальшої роботи до Головного управління ДФС у Чернігівській області, п.5 ст.36 КЗпП України, відповідно до п.2 ч.1 ст.41 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу»; 23.08.2018 призначена в порядку переведення на посаду старшого державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Менського управління; 06.11.2019 звільнена в порядку переведення для подальшої роботи в Головному управлінні ДПС у Чернігівській області, відповідно до п.2 ч.1 ст.41 Закону України «Про державну службу», п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України; 07.11.2019 призначена в порядку переведення на посаду старшого державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліку платежів Менського управління Головного управління ДПС у Чернігівській області; 07.11.2019 присвоєно 7 ранг державного службовця; 16.12.2019 відділ моніторингу доходів та обліку платежів перейменовано на відділ податкового моніторингу; 16.09.2020 у зв`язку зі змінами в організаційній структурі і штатному розписі переведена на посаду старшого державного інспектора відділу обліку платежів та зведеної звітності управління електронних сервісів; 21.12.2020 звільнено у порядку переведення для подальшої роботи в Головному управлінні ДПС у Чернігівській області, відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу», п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України; 22.12.2020 призначена у порядку переведення на посаду старшого державного інспектора відділу обліку платежів та зведеної звітності управління електронних сервісів Головного управління ДПС у Чернігівській області; 17.06.2022 у зв`язку зі змінами в організаційній структурі і штатному розписі переведена на посаду старшого державного інспектора відділу організації та моніторингу виконання індикативних показників управління економічного аналізу, по строковому трудовому договору на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_3 ; 07.11.2022 присвоєно 6 ранг державного службовця; 10.07.2023 переведена на посаду старшого державного інспектора відділу обліку платежів та зведеної звітності управління економічного аналізу; 21.11.2024 звільнено з посади за угодою сторін відповідно до ч.2 ст.86 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (зі змінами); 22.11.2024 призначена на посаду головного державного інспектора відділу організації та моніторингу виконання показників доходів управління економічного аналізу на умовах строкового призначення з урахуванням вимог, визначених ст.10 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (зі змінами); 09.04.2025 припинено державну службу та звільнено з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до п.7 ч.1 ст.83, ч.3 ст.86 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (зі змінами).
Згідно із пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Приписи абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), який діяв у період чинності Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» до 01.05.2016, визначали, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №509-XII посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.
Зазначеною статтею Закону №509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).
Судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Додатком 6 до Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «радник податкової та митної справи ІІ рангу», який присвоєно позивачу, прирівнюється до відповідного рангу державного службовця, також записами в трудовій книжці підтверджується присвоєння позивачу 24.05.2013 11 рангу державного службовця та 19.11.2019 5 рангу.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 18.03.2021 справі №500/5183/17.
Відповідно до пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України (далі - ПК України) пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 02.12.1992 по 09.04.2025 безперервно працювала в органах державної податкової служби, прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), їй присвоєно відповідний ранг державного службовця та спеціальні звання, такий період роботи (служби) позивача, що складає більше двадцяти років, належить зарахувати до стажу державної служби.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» стажу роботи на посадах державної служби понад 20 років.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28.04.2025 №253650003846 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу».
З метою відновлення порушених прав позивача судом першої інстанції правомірно зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи в органах державної податкової служби з 09.12.1993 по 09.04.2025.
Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що Управління у відповідь на заяву позивача відмовило у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» з мотивів відсутності законодавчих підстав, а тому спору щодо розрахунку пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За правилами частини 3-4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.
Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14, від 18 листопада 2019 року у справі №826/653/16.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).
Пунктом 4 Порядку №622 встановлено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом 5 Порядку №622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Отже, призначення позивачу пенсії державного службовця має відбуватись відповідно до поданої ним заяви з урахуванням доданих до неї документів.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/30048, затверджені форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Постанова №1-3).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем подано довідку від 15.04.2025 №22/25-01-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідку від 15.04.2025 №23/25-01-10-02-06 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби.
Форма вказаних довідок відповідає формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, затверджених Постановою №1-3 та містять відображення складових заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років (за стаж державної служби). На всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Судом першої інстанції встановлено, що всі відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тому вони мають братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивача відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу».
За правилами частини 3-4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.
Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, в даному випадку колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином вибрано спосіб захисту зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести позивача з 21.04.2025 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХП «Про державну службу» з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Чернігівській області від 15.04.2025 №22/25-01-10-02-06 та №23/25-01-10-02-06.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14, від 18 листопада 2019 року у справі №826/653/16 від 13 липня 2026 року у справі № 560/3676/25.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 02.05.2025; Ордер на надання правничої допомоги; рахунок-фактуру від 02.05.2025; квитанцію про оплату послуг. Відповідно до наданих доказів сума гонорару адвоката становить 8000,00 грн.
Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегією суддів встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував проти стягнення з нього на користь позивача судових витрат в сумі 8000,00 грн.
Судом першої інстанцією досліджено матеріали справи та встановлено, що дана справа є справою незначної складності, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка даною справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу було зменшено до 3000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку судом першої інстанції враховано співмірність зі складністю справи та правомірно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, а отже апеляційна скарга в даній частині є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 21 вересня 2026р.)