ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції Каленюк Ж.В.,
Суддя-доповідач Епель О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року Справа № 640/6000/21
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкового
повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В :
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2020 року №0[телефон приховано].
2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність реєстрації не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податкову знижку, оскільки законодавство пов`язує право на використання податкової пільги у вигляді права на податкову знижку з частини фактично сплачених протягом звітного податкового року сум процентів за іпотечним житловим кредитом з такою умовою, як визначення платником податку самостійно житлового будинку (квартири, кімнати), що будується чи придбавається, як основне місце його проживання.
Також суд звернув увагу на те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняло до розгляду заперечень на акт перевірки та без врахування поданої в межах строку на той час декларації типу «звітна нова», яка і була чинною на момент прийняття такого рішення й перебувала у розпорядженні контролюючого органу.
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову - відмовити, стверджуючи, що платник податків має право на податкову знижку лише у разу, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок, визначений платником як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла, а тому, оскільки реєстрація місця проживання Позивача за місцезнаходженням об`єкта іпотеки відбулася 02.07.2020, він не має право на нарахування податкової знижки за 2019 рік.
Також Апелянт зазначає, що при розрахунку сума витрат визначена без застосування коефіцієнту, що враховує мінімальну площу житла, розрахованого відповідно до п. 175.3 ст. 175 ПК України.
Окрім того, на переконання контролюючого органу, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до кредитного договору кошти видаються також на паркомісце. А включення таких витрат до податкової знижки законом не передбачено.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційні скарги, а від 10.10.2025 - призначено справу до судового розгляду.
5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
6. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
7. При цьому, колегія суддів зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який на сьогоднішній день подовжено.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає за необхідне продовжити строк розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
8. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
9. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) укладено кредитний договір №014/0253/74/1006632, про надання позичальнику кредитором кредиту у розмірі 3000000,00 грн зі строком погашення до 19 жовтня 2025 року на придбання квартири загальною площею 163,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , а також паркомісця загальною площею 13,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1 (а.с.17-20).
Відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 придбав нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 (а.с.27-30) та паркомісце загальною площею 13,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1 (а.с.31-34).
За умовами кредитного договору та з метою забезпечення виконання зобов`язань між позичальником та кредитором 19 жовтня 2018 року також укладено іпотечний договір від іпотекою нерухомості (квартири та паркомісця), що є предметом застави (а.с.21-26).
21 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний 2019 рік (термін подання - до 31 грудня 2020 року) для отримання податкової знижки на частину суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом (а.с.127 зворот - 128). Не є спірним (зазначено в акті перевірки), що до декларації були долучено копії кредитного договору від 19 жовтня 2018 року №014/0253/74/1006632, договору іпотеки, договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 жовтня 2018 року, довідки про доходи за 2019 рік, копії меморіальних ордерів, паспорта громадянина України, у якому на сторінці 15 наявна відмітка про реєстрацію 02 липня 2020 року місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.72-76).
У додатку Ф3 до декларації за звітний 2019 рік платником податку вказано частину суми процентів, сплачених за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 ПК України, та дозволених до включення до податкової знижки відповідно до пункту 166.3 статті 166 Кодексу, - 401243,77 грн; сума податку, на яку зменшуються податкові зобов`язання у зв`язку із використанням права на податкову знижку, - 72223,88 грн (а.с.128).
Контролюючим органом було проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік (№105254 від 21 серпня 2020 року) та згідно з висновками акта перевірки від 15 вересня 2020 року №225/26-15-33-18-21 (а.с.9-10) у ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за наслідками звітного (податкового) 2019 року, бо відповідно до позначки в паспорті реєстрація місця проживання за місцезнаходженням об`єкта іпотеки відбулася 02 липня 2020 року. Також встановлено, що при розрахунку сума витрат визначена без застосування коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла, розрахованого відповідно до пункту 175.3 статті 175 ПК України. Крім того, відповідно до кредитного договору від 19 жовтня 2018 року №014/0253/74/1006632 кошти видаються на паркомісце загальною площею 13,8 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_4 ; включення таких витрат до податкової знижки законом не передбачено. З посиланням на підпункт 166.3.1 пункту 166.3 статті 166, пункти 175.1, 175.2, 175.3 статті 175 ПК України податковий орган вказав, що сума податку на доходи фізичних осіб, яка зазначена платником такого податку у декларації та підлягає поверненню з бюджету, є більшою ніж визначено за результатами камеральної перевірки, на 72223,88 грн. Водночас підтверджено суму доходу за даними платника у декларації - 4460654,20 грн, суму податку на доходи фізичних осіб, - 802917,76 грн, не підтверджено дані платника щодо витрат у сумі 401243,77 грн.
03 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік типу «звітна нова» (№139062 від 05 листопада 2020 року), у додатку Ф3 до якої вказано частину суми процентів, сплачених за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 ПК України, та дозволених до включення до податкової знижки відповідно до пункту 166.3 статті 166 Кодексу, - 226459,33 грн; сума податку, на яку зменшуються податкові зобов`язання у зв`язку із використанням права на податкову знижку, - 40762,68 грн (а.с.131-132).
У запереченні на акт перевірки від 15 вересня 2020 року №225/26-15-33-18-21 (вх. №В/15649/ДЗН від 06 листопада 2020 року) позивач повідомив, що до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий період подав нову декларацію з ознакою «звітна нова» із виправленими показниками (розраховано фактичну площу придбаної квартири 163,5 кв.м за умови мінімальної площі житла 100 кв.м), а також враховано пропорційний розподіл витрат згідно з договором купівлі-продажу квартири (а.с.11-12).
Листом від 18 листопада 2020 року №798/В/26-15-33-18-19 ГУ ДПС у м. Києві повідомило про розгляд заперечень на акт перевірки, висновки якого залишено без змін (а.с.13-14).
На підставі акта перевірки від 15 вересня 2020 року №225/26-15-33-18-21 ГУ ДПС у м. Києві прийняло податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2020 року №0[телефон приховано] форми «Р» про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування, на 72223,88 грн (а.с.7).
Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 17 листопада 2020 року №0[телефон приховано], ОСОБА_1 оскаржив його до Державної податкової служби України та просив надати податкову знижку у розмірі 40762,68 грн, розраховану ним у податковій декларації від 05 листопада 2020 року №130962 «звітна нова». Рішенням Державної податкової служби України від 20 січня 2021 року №261/В/99-00-06-01-04-09 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення рішення - без змін (а.с.15-16). Одночасно зауважено, що ГУ ДПС у м. Києві складено та направлено ОСОБА_1 акт від 26 листопада 2020 року №5263/Ж5/26-15-33-18-21 про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік (№130962 від 05 листопада 2020 року).
З матеріалів справи також встановлено, що на підставі акта перевірки від 26 листопада 2020 року №5263/Ж5/26-15-33-18-21 (а.с.139 зворот - 141) ГУ ДПС у м. Києві прийняло податкове повідомлення-рішення від 22 березня 2021 року №0[телефон приховано] форми «ЗН» (а.с.139), яким зменшено суму податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, у розмірі 40762,88 грн.
Предметом оскарження у цьому спорі є податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2020 року №0[телефон приховано].
10. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
За наведеним у підпунктах 14.1.87, 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначенням іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менш як на п`ять повних календарних років для фінансування витрат, пов`язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу; податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до підпунктів 166.1.1, 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 ПК України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.
Як обумовлено підпунктом 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 ПК України, до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача), а також копіями договорів за їх наявності, в яких обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги).
Згідно з підпунктом 166.3.1 пункту 166.3 статті 166 ПК України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу.
За приписами пункту 175.1 статті 175 ПК України платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.
Абзацом 3 пункту 50.1 статті 50 ПК України встановлено, що платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.
При цьому, за приписами пункту 50.2 статті 50 ПК України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.
Пунктом 50.3. ст.50 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.
11. Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Ця норма зобов`язує платника податку надіслати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою уточнюючого розрахунку, чинного на час подання, або виправити помилку шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за будь-який наступний податковий період.
Пунктом 50.2 статті 50 ПК України також визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.
Тобто, подією, з настанням якої пункт 50.2 статті 50 ПК України пов`язує припинення права платника на уточнення показників раніше поданої звітності, є проведення саме документальної планової або позапланової перевірки.
Отже, у випадках отримання акту камеральної перевірки щодо певної податкової декларації, платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації.
Праву платника подати уточнюючу податкову декларацію кореспондує обов`язок контролюючого органу прийняти таку декларацію, провести в установлений строк камеральну перевірку та за її результатами здійснити відповідні дії.
Таким чином, після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками такої камеральної перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.
Наведене узгоджується також із змістом пункту 50.3 статті 50 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період у разі неподання останнім уточнюючого розрахунку до податкової декларації протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства.
Вирішуючи справи із застосуванням наведених норм права, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах ві 24 2024 819/610/18, 10 ? 2024 805/3164/17-, від 12 лютого 2021 року у справі №808/537/16, від 22 грудня 2020 року у справі №640/15334/19, від 03 вересня 2020 року у справі №808/2156/17, від 31 серпня 2020 року у справі №820/6771/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 805/2408/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №815/4013/14 висловлював позицію, що у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації у період після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, а контролюючий орган, приймаючи у такому випадку відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.
З установлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що 03 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік типу «звітна нова» (№139062 від 05 листопада 2020 року), у додатку Ф3 до якої вказано частину суми процентів, сплачених за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 ПК України, та дозволених до включення до податкової знижки відповідно до пункту 166.3 статті 166 Кодексу, - 226459,33 грн; сума податку, на яку зменшуються податкові зобов`язання у зв`язку із використанням права на податкову знижку, - 40762,68 грн (а.с.131-132).
У запереченні на акт перевірки від 15 вересня 2020 року №225/26-15-33-18-21 (вх. №В/15649/ДЗН від 06 листопада 2020 року) Позивач повідомив, що до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий період подав нову декларацію з ознакою «звітна нова» із виправленими показниками (а.с.11-12).
Виходячи з аналізу наведених правових норм та обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та наявність правових підстав для його скасування, оскільки у випадку подання «звітної нової» декларації, яка коригує дані, податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.
Втім, зазначені обставини не були враховані контролюючий органом під час прийняття спірного рішення, що призвело до порушення законних прав та інтересів Позивача, зокрема й до подвійного оподаткування.
Принагідно, судова колегія звертає увагу на те, що Апелянт у своїй скарзі не зазначає жодних доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції в цій частині. Отже, вимоги Апелянта є необґрунтованими.
Колегія суддів приймає до уваги доводи Апелянта про те, що Позивач був зареєстрований за місцезнаходженням об`єкта іпотеки з 02.07.2020 та зазначає, що такі обставини лише підтверджують факт обрання ним житла за адресою: АДРЕСА_1 , як основного місця проживання.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 01.10.2018 у справі № 810/366/15: «Податковим кодексом України визначено позначку в паспорті про реєстрацію як один із можливих, але не виключний спосіб підтвердження основного місця проживання платника податку.»
Твердження контролюючого органу про те, що судом першої інстанції не враховано, що при розрахунку сума витрат визначена без застосування коефіцієнту, що враховує мінімальну площу житла, розрахованого відповідно до п. 175.3 ст. 175 ПК України, а також видачу коштів за кредитним договором також на паркомісце, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та не приймає до уваги, оскільки воно не спростовує правильності висновків суду з огляду на викладене вище.
Позаяк, Позивач у запереченнях на акт перевірки повідомив, що до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий період подав нову декларацію з ознакою «звітна нова» із виправленими показниками (розраховано фактичну площу придбаної квартири 163,5 кв.м за умови мінімальної площі житла 100 кв.м), а також враховано пропорційний розподіл витрат згідно з договором купівлі-продажу квартири, що протиправно не було враховано контролюючим органом під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та не встановлено дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, доводи апеляційної не спростовують висновків суду і Апелянт, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року - без змін.
12. Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, витрати на сплату судового збору перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 22 вересня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев