Справа № 450/6277/25 Провадження № 2/450/968/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" травня 2026 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Добош Н.Б.
при секретарі Хамуляк Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про предмет спору : стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 149664 від 12.08.2024 року у розмірі 35 617, 81 грн.,-
стислий виклад позиції позивача та відповідача :
підстава позову (позиція позивача): В обґрунтування позову покликається на те, що 12.08.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №149664 у електронній формі, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. За умовами даного договору сума кредиту становить 28 916,00 грн. Вказує, що ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строки визначені умовами кредитного договору. В свою чергу, відповідач належним чином не виконала зобов`язань за договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. В подальшому за договором факторингу №06022025 від 06.02.2025 ТОВ «ФК «Кредітплюс» відступило на користь ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до боржників, у тому числі й за вказаним кредитним договором № 149664 від 12.08.2024, у зв`язку з чим позивач набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить 35 617,81 грн., яка складається з 22 749,19 грн. - заборгованості по тілу кредиту; 12 067, 62 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 801,00 грн. - заборгованість по комісії.На підставі наведеного просить позовні вимоги задоволити, також просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ «КБ Приватбанк». Роз`яснено сторонам, що у відповідності до ч. 7 ст. 279 ЦПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України.
У вказаний строк сторони не подали клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та відповідач не подав відзиву на позовну заяву.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд на підставі позовної заяви, а також долучених письмових доказів, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 12.08.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 149664 (індивідуальна частина). Згідно умов даного кредитного договору сума кредиту становить - 28916,00 грн, який надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 19222,73 грн. для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 149664 від 19.06.2024 укладеним з кредитодавцем; у розмірі 4777,55 грн. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 у національній валюті; у розмірі 4915,72 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5; тип процентної ставки - фіксована, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 270,00 % річних; загальний строк кредитування 168 днів.
Пунктом 2.5 договору передбачена комісія за надання кредиту, яка складає 1915,72грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в деньукладення цього договору за ставкою 17 % від загальної суми кредиту, якщо це передбаченгно п.2.2.1 цієї індивідуальної частини.
Відповідно до п.2.4 знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00грн., стандартний тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00грн.
В матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, який також було підписано ОСОБА_1 , в якому була надана інформація, зокрема, ліміт кредиту 28 916,00 грн., строк кредитування 168 днів.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Кредіплюс» від 30.10.2025 року та витребуваною інформацією в АТ «КБ Приватбанк», згідно якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 , долучено виписку за період з 12.08.2024-17.08.2024 р., згідно якої було зарахування коштів на суму 4777,55 грн. ОСОБА_1 . Сума кредиту у розмірі 19222,73 грн. за погодженням сторін надається для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 149664 від 19.06.2024 укладеним з кредитодавцем
Таким чином, кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Кредитним договором.
Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону (ч.ч.4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Згідно з п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, судом встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Кредіплюс» укладено договір про споживчий кредит № 149664 від 12.08.2024 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису.
Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та позивач уклали договір факторингу №06022025.
Відповідно до Витягу з додатку №1 до договору факторингу №06022025 від 06.02.2025, ТОВ «Юніт Капітал» отримало право вимоги до відповідача.
З картки обліку виконання договору: 149664, вбачається, що борг відповідача становить 35617,81 грн. з яких: 22749,19 грн. заборгованість по кредиту; 12067,62 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 801,00 грн. комісія за кредитним договором.
Водночас, суд не може в повній мірі погодитись із наведеною позивачем сумою заборгованості відповідача за кредитним договором в повному обсязі з огляду на наступне.
Разом з тим, за наявності невідповідності заявленого розміру наданим доказам суд повинен здійснити свій власний обрахунок заборгованості. Подібні правові позиції містяться в постановах Верховного Суду від 19.01.2022 №199/5072/19, від 19.10.2022 №501/19/17, від 22.06.2022 №296/7213/15.
Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Проспоживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.
Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.
Закон України №1734-VІІІ «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.
Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21).
Із матеріалів справи слідує, що умовами вказаного кредитного договору про надання грошових коштів у кредит, передбачено стягнення комісії за надання кредиту та за управління та обслуговування кредиту.
Однак, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з отриманням, управління чи обслуговування кредиту, за які встановлена комісія. Відтак умови кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії є нікчемною, внаслідок чого сума нарахованої комісії у розмірі 4915,72 грн. за надання кредиту та 801,00грн за управляння та обслуговування кредиту не може бути стягнута з відповідачки на користь позивача.
За вказаних обставин, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.
Суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача, до якого перейшло право вимоги до відповідача, заборгованості за кредитним договором № 149664 від 12.08.2024 в загальному розмірі 29901,09грн., з яких 17833,47грн. - заборгованість за тілом кредиту та 12067,62грн. заборгованість за відсотками.
В задоволенні решти вимог позову слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Із матеріалів справи вбачається, що 10.09.2025 року між Адвокатським Бюро «Соломко та партнери» та ТзОВ «Юніт Капітал» був укладений договір про надання правової допомоги № 10/09/25-02. Між тими ж сторонами 11.09.2025 року підписана додаткова угода № 25770862847 до вказаного вище договору.
Згідно з актом прийому передачі наданих послуг від 25.11.2025 року до договору про надання правової допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 року надано послуги на правничу допомогу на суму 7 000 грн.
Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд враховує обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності і розумності таких витрат.
Враховуючи категорію справи та те, що предмет спору в цій справі не є складним, характер позовних вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній, не є складними та не займали значних витрат часу на їх виготовлення, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в загальній сумі 7000,00 грн. є завищеним та необґрунтованим, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
З огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн, які частково в сумі 2517,00 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог, слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Окрім цього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2032,39грн.
Керуючись ст. ст. 2,10, 12, 141,247, 258, 259,263-265, 274-279,280-282 ЦПК України,
у х в а л и в:
позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,- задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» ЄДРПОУ 43541163 заборгованість за кредитним договором № 149664 від 12.18.2014 року у розмірі 29901,09 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот одна гривня 09 коп.) грн.
В задоволенні іншої частини,- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» ЄДРПОУ 43541163 судовий збір у розмірі 2032,39 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» ЄДРПОУ 43541163 витрати на правничу допомогу у розмірі 2517,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається через Пустомитівський районний суд Львівської області або безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ЄДРПОУ 43541163, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, оф. 333.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 21.05.2026 року.
Суддя Н. Б. Добош