Справа №592/3467/26
Номер провадження 22-ц/816/2795/26
Категорія - 39
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року, ухваленого в м. Суми у складі судді Алфьорова А.М. у справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
04 березня 2026 року представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову посилався на те, що 11 травня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора укладено договір про надання споживчого кредиту № 2295684 (далі - кредитний договір) на суму 20000,00 грн строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
13 травня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора укладено додаткову угоду до кредитного договору № 2295684, за умовами якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 7000,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 27000 грн.
Кошти за договором були перераховані кредитором на банківську картку відповідача, зазначену ним у заявці при оформленні кредиту.
23 грудня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 23122025/1, за яким позивач набув право грошової вимоги за договором кредиту № 2295684 від 11 травня 2025 року.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем кредитних зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 93419,99 грн, з яких 26999,99 грн - основний борг, 52920 грн -відсотки, 13500 грн - пеня.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість за кредитним договором № 2295684 від 11 травня 2025 року, а також понесені судові витрати.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 липня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 2295684 від 11 травня 2025 року у сумі 79919 грн 99 коп., з яких: 26999 грн 99 коп. - заборгованість за основним боргом; 52920 грн - заборгованість за відсотками, а також судовий збір у сумі 2277 грн 66 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи. У зв`язку з цим просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач заперечував факт укладення та підписання кредитного договору № 2295684 від 11 травня 2025 року і додаткової угоди від 13 травня 2025 року, ставив під сумнів належність йому одноразового ідентифікатора, проходження електронної ідентифікації, акцепт оферти та відповідність паперової копії електронному оригіналу.
На думку відповідача, суд першої інстанції безпідставно обмежився дослідженням паперової роздруківки договору та не дослідив електронний оригінал, технічні журнали ІКС, дані щодо направлення одноразового ідентифікатора, номера телефону, ІР-адреси та інших технічних даних, які б підтверджували укладення правочину саме відповідачем.
Відповідач також просив витребувати оригінали електронних і письмових доказів щодо укладення договору, перерахування кредитних коштів та переходу права вимоги. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, зазначав, що у разі заперечення відповідності паперової копії електронному оригіналу суд повинен дослідити оригінал електронного доказу.
Вважав, що недослідження зазначених доказів унеможливило встановлення факту укладення договору, отримання кредитних коштів та переходу права вимоги, а тому висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає, що надані позивачем листи ТОВ «Пейтек» від 26 грудня 2025 року щодо переказу 20000,00 грн 11 травня 2025 року та 7000,00 грн 13 травня 2025 року є інформаційними повідомленнями, а не первинними платіжними документами, які підтверджують фактичне здійснення переказів.
Зазначав, що лист АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 20 травня 2026 року підтверджує лише наявність у відповідача банківської картки, але не містить відомостей про зарахування спірних сум, платника, призначення платежу чи ідентифікаторів відповідних транзакцій. При цьому додаток до листа з рухом коштів у матеріалах справи відсутній.
На думку представника відповідача, суд безпідставно прирівняв інформаційні листи платіжного посередника до доказів фактичного зарахування кредитних коштів, тоді як належних банківських документів на підтвердження таких операцій матеріали справи не містять.
Зазначав, що єдиною підставою набуття позивачем права вимоги є договір факторингу № 23122025/1 від 23 грудня 2025 року, укладений між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ». Посилався на те, що відповідно до умов договору перехід права вимоги пов`язаний із підписанням Акта прийому-передачі Реєстру боржників, а тому для підтвердження правонаступництва необхідно дослідити сам договір, повний Реєстр боржників, акт його приймання-передачі та документ про фінансування.
Вказував, що матеріали справи не містять повного комплекту додатків до договору факторингу, а наданий витяг із Реєстру щодо відповідача не дає можливості перевірити його відповідність повному Реєстру та Акту приймання-передачі.
Також зазначав, що запис у Реєстрі про заборгованість у розмірі 93419,99 грн є похідним документом і сам по собі не підтверджує правильність її нарахування. Платіжна інструкція № 218 від 26 грудня 2025 року щодо фінансування портфеля також не підтверджує індивідуально перехід права вимоги до відповідача без зіставлення з повним Реєстром, Актом та додатками до договору факторингу.
На думку представника відповідача, суд першої інстанції не здійснив належної перевірки та комплексної оцінки зазначених доказів, у зв`язку з чим факт переходу до позивача права вимоги належним чином не підтверджений.
Представник відповідача зазначає, що розрахунок заборгованості, складений первісним кредитором станом на 23 грудня 2025 року, є похідним доказом та ґрунтується на припущеннях щодо укладення договору й фактичного отримання коштів. Вважає, що сам по собі розрахунок не підтверджує правомірність нарахування 52920,00 грн процентів без належного доказування умов договору, процентної ставки, строку користування та факту видачі кредиту.
Посилається також на необхідність перевірки дотримання вимог законодавства щодо денної процентної ставки та фактичного періоду користування кредитними коштами.
З огляду на те, що електронний оригінал договору, первинні платіжні документи щодо видачі кредиту та належні банківські відомості про зарахування коштів судом не досліджувалися, представник відповідача вважає розмір заборгованості та нарахованих процентів недоведеним.
08 вересня 2026 року представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, зазначає, що кредитний договір № 2295684 від 11 травня 2025 року укладено відповідачем в електронній формі через особистий кабінет та підписано одноразовим ідентифікатором Х798. Посилається на LOG-файл, який підтверджує авторизацію відповідача, подання заявки, акцепт договору, його підписання та отримання кредитних коштів, а також укладення додаткової угоди від 13 травня 2025 року.
Вважає, що використання одноразового ідентифікатора є належним способом підписання електронного договору, який за правовими наслідками прирівнюється до письмової форми та підтверджує волевиявлення відповідача. Зазначає, що відповідач не надав належних доказів на спростування факту укладення договору.
Щодо отримання кредитних коштів представник позивача зазначає, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє первинними банківськими документами та виписками, оскільки не є первісним кредитором і не має доступу до банківської таємниці. На підтвердження перерахування коштів на картку відповідача позивач надав розрахунок заборгованості, листи ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» про здійснення відповідних переказів та договір про надання платіжних послуг.
Також посилається на те, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, що, на думку позивача, підтверджує отримання ним кредитних коштів та визнання заборгованості. Зазначає, що відповідач не надав доказів неналежності йому зазначеної платіжної картки чи неотримання на неї кредитних коштів.
У зв`язку з цим представник позивача вважає факт перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів доведеним, а позовні вимоги - обґрунтованими.
Представник позивача зазначив, що відсотки нараховані первісним кредитором відповідно до умов кредитного договору № 2295684 від 11 травня 2025 року, додатків та додаткової угоди до нього від 13 травня 2025 року, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Вказує, що відповідач, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, погодив усі його істотні умови, у тому числі розмір кредиту, строк користування та процентну ставку. При цьому розрахунок заборгованості належними доказами не спростував, власного розрахунку не надав, доказів погашення заборгованості не подав.
Зазначає, що нарахування відсотків здійснювалося первісним кредитором відповідно до умов договору та лише в межах установленого договором строку кредитування. Відтак вважає нарахування процентів правомірним, а розмір заборгованості підтвердженим належними та допустимими доказами.
Представник позивача вказує, що матеріали справи містять належні докази переходу права вимоги за кредитним договором № 2295684, зокрема витяг із реєстру боржників щодо відповідача. Неповідомлення про відступлення права вимоги не звільняє відповідача від виконання кредитного зобов`язання.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині задоволених судом першої інстанції вимог, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 травня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір № 2295684 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» (далі - кредитний договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Х798 (а.с. 5-7).
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору на встановлених договором умовах товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.
Згідно з пунктами 1.2-1.4 кредитного договору сума кредиту становить 20 000,00 грн, строк кредитування - 360 днів, періодичність сплати процентів - кожні 30 днів.
За умовами, наведеними у пунктах 1.5.1 та 1.7 кредитного договору стандартна та денна процентні ставки за весь строк користування кредитом становлять 1% на день.
Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 кредитного договору проценти є платою за користування кредитом та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування кредитом за методом «факт/факт». До розрахункового періоду включається день надання та день фактичного повернення кредиту, за винятком дати повернення, визначеної графіком платежів.
13 травня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора укладено додаткову угоду до кредитного договору № 2295684, відповідно до пункту 1 якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 7 000 грн, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 27 000 грн та до кредитного договору внесено відповідні зміни (а.с. 8- зворот).
Відповідно до повідомлення ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 26 грудня 2025 року, між цим товариством та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 01 квітня 2024 року, копія якого надана представником позивача до відповіді на відзив (а.с. 130-138).
На виконання вказаного вище кредитного договору 11 травня 2025 року було успішно перераховано кошти у розмірі 20000 грн за кредитним договором № 2295684 на платіжну картку № НОМЕР_1 (а. с. 11, зворот).
Крім того, 13 травня 2025 року на виконання додаткової угоди до кредитного договору було успішно перераховано кошти у розмірі 7000 грн за кредитним договором № 2295684 на платіжну картку № НОМЕР_1 (а. с. 11).
23 грудня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 23122025/1, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги, зокрема за кредитним договором № 2295684, укладеним із відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 13-15, 119-127).
Згідно з пунктом 1.1 Договору факторингу Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт - відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право одержання яких належить Клієнту.
У пункті 1.2 Договору факторингу сторони погодили, що перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта приймання-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
На підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2295684 від 11 травня 2025 року від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано витяг з боржників від 23 грудня 2025 року, відповідно до якого відступлено право вимоги на суму 26 999,50 грн - заборгованість за основним боргом та 99561,04 грн - заборгованість за процентами (а.с. 17).
Згідно з платіжною інструкцією № 218 від 26 грудня 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» згідно Договору факторингу № 23122025/1 від 23 грудня 2025 року 3248514,65 грн (а.с. 16-зворот).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та виходив із доведеності заборгованості за кредитним договором № 2295684 від 11 травня 2025 року у розмірі 79919,99 грн, з яких 26999,99 грн - заборгованість за основним боргом та 52920,00 грн - заборгованість за процентами.
У задоволенні вимоги про стягнення 13500,00 грн пені суд відмовив, пославшись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності у вигляді неустойки за прострочення виконання кредитного зобов`язання.
Судові витрати суд розподілив між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 141 ЦПК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, такими, що відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір про надання споживчого кредиту № 2295684 від 11 травня 2025 року та додаткова угода до нього від 13 травня 2025 року були укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора та підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора Х798.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надано паперову форму електронного документа - Договору про надання споживчого кредиту № 2295684 від 11 травня 2025 року, також додаткову угоду до нього від 13 травня 2025 року разом із відповідними додатками, які містять персональні дані відповідача, зокрема його реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові, адресу електронної пошти, номер телефону, а також одноразовий ідентифікатор.
Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів виходить із того, що укладення спірного договору передбачало вчинення відповідачем послідовних дій, спрямованих на його укладення, зокрема входу до інформаційно-комунікаційної системи, надання необхідних персональних та платіжних даних, зазначення номера телефону для отримання одноразового ідентифікатора та подальшого використання такого ідентифікатора для підписання правочину.
За таких обставин доводи про те, що відповідач не вчиняв дій, спрямованих на укладення кредитного договору, не узгоджуються з наданими у справі доказами. Без здійснення відповідних дій та надання необхідної інформації укладення договору в електронній формі було б неможливим.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений у передбаченому законом порядку та підписаний одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належне укладення кредитного договору та наявність у ньому волевиявлення відповідача на його укладення.
Аналогічний правовий підхід викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20).
Згідно правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23, на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.
Верховний Суд наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.
За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування.
Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.
Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.
Матеріали справи не містять відомостей щодо дослідження судом першої інстанції оригіналу кредитного договору та додаткової угоди до нього.
Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
За висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 701/171/25, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Як встановлено матеріалами справи позивачем було надано візуальну форму оригіналу договору про надання фінансового кредиту № 2295684 від 11 травня 2025 року та додаткової угоди до нього від 13 травня 2025 року, що підтверджує позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в якому викладені умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.
Відповідачем не зазначено обставин, які б вказували на те, що наявна в матеріалах справи паперова копія електронного договору має розбіжності з його оригіналом, що ставило б під сумнів відповідність електронного доказу його оригіналу.
Слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.
Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.
Також позивачем надано довідку ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» від 23 квітня 2026 року , яка містить інформацію про LOG-файл укладення електронного договору № 2295684, зокрема про авторизацію клієнта на сайті, направлення 11 травня 2025 року заявки на отримання кредиту, введення СМС-коду та акцептування (прийняття) оферти товариства, направлення заявки на збільшення суми кредиту 13 травня 2025 року та введення СМС-коду та акцептування (прийняття) оферти товариства (а.с. 82). Також зазначено, що клієнт пройшов ідентифікацію шляхом використання BankID НБУ.
До того ж у пункті 2.1. кредитного договору сторонами узгоджено умови про перерахування коштів кредиту на рахунок споживача за реквізитами електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .
Згідно відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 20 травня 2026 року № БТ/Е-20968 на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_3 (а.с. 145).
Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.
Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин, за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи апеляційної скарги.
За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність доказів зарахування грошових коштів на рахунок відповідача колегія суддів апеляційного суду враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.
Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.
Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.
Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.
Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;
Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.
Відповідно до листа ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 26 грудня 2025 року, 11 травня 2025 року за кредитним договором № 2295684 на платіжну картку № НОМЕР_3 було успішно перераховано 20 000 грн, а 13 травня 2025 року - 7 000 грн (а.с. 11).
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами твердження щодо неотримання грошових коштів в загальній сумі 27000,00 грн від кредитодавця, зокрема, не надано доказів на підтвердження здійснення перерахування коштів іншою, ніж кредитодавець, особою, також як і не спростовано факту наявності у нього відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою НОМЕР_3 .
Отже відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту отримання грошових коштів, що є його процесуальним обов`язком.
Крім того із розрахунку заборгованості слідує, що відповідачем частково здійснювалася оплата за кредитним договором у липні 2025 року, що вказує на обставини підтвердження отримання ним коштів позики.
Отже факт виконання кредитного договору може свідчити про визнання договірних правовідносин, що відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16.
Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку у день укладення кредитного договору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини укладення спірного кредитного договору та дійшов обґрунтованого висновку про його чинність, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
З матеріалів справи встановлено, що 23 грудня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 23122025/1, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Згідно з п. 1.1 Договору факторингу Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт - відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право одержання яких належить Клієнту.
Перелік боржників, підстави виникнення прав вимоги заборгованості до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід`ємно. частиною договору.
Згідно з п. 1.2 Договору факторингу сторони погодили, що перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до Боржників відбувається після підписання сторонами цього договору з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт приймання-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.
В день коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, клієнт зобов`язаний передати фактору інформацію передбачену чинним законодавством про фактора, у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства. Фактор має право звертатися із запитом до клієнта для отримання підтвердження виконання клієнтом свого обов`язку та повідомлення боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 23 грудня 2025 року до Договору факторингу № 23122025/1 від 23 грудня 2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 93419,99 грн, з яких: 26999,99 грн - заборгованість за основним зобов`язанням; 52920,00 грн - заборгованість за процентами; 13500,00 грн - заборгованість за пенею (а.с. 17).
Тобто предметом Договору факторингу № 23122025/1 від 23 грудня 2025 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Надана копія договору факторингу № 23122025/1 від 23 грудня 2025 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», до фактора, ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Тобто, право вимоги за кредитним договором № 2295684 від 11 травня 2025 року перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» - 23 грудня 2025 року, відповідно до підписаного сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників (а.с. 16).
Підписанням Акта приймання-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2 Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.
Колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що надані позивачем договори факторингу та Акт приймання-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2, витяг з реєстру боржників є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Позивачем також надано докази сплати ціни відступлення за договором факторингу. Згідно з платіжною інструкцією № 218 від 26 грудня 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» згідно Договору факторингу № 23122025/1 від 23 грудня 2025 року 3248514,65 грн (а.с. 16-зворот).
Відповідно до положень Цивільного кодексу України, зокрема статей 512-516, відступлення права вимоги є підставою заміни кредитора у зобов`язанні та не потребує згоди боржника, а відсутність повідомлення боржника про таке відступлення не впливає на дійсність правочину та не змінює змісту і обсягу зобов`язання.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора має правове значення лише у контексті визначення належного кредитора при виконанні зобов`язання та покладає ризик несприятливих наслідків на нового кредитора, однак саме по собі не звільняє боржника від обов`язку виконати зобов`язання.
Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, у разі якщо боржник не був письмово повідомлений про таку заміну, ризик несприятливих наслідків покладається на нового кредитора. При цьому належним вважається виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові, що не означає припинення самого зобов`язання. Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 761/1543/20.
Крім того, частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.
Стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин сплати кредитної заборгованості первісному кредитору.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до пункту 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1% на день та застосовується в межах строку кредиту, визначеного пунктом 1.3 цього договору. Згідно з пунктом 1.7 кредитного договору денна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом також становить 1% на день.
Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що проценти є платою за користування кредитом та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту за методом «факт/факт». Відповідно до пункту 3.2 договору до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, за винятком дати повернення, визначеної у графіку платежів.
Отже, сторони при укладенні кредитного договору погодили розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом, а також строк, протягом якого такі проценти підлягають нарахуванню.
При цьому 13 травня 2025 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, якою збільшили загальний розмір кредиту до 27000 грн та визначили відповідні фінансові показники кредитування. Зміни до договору також були погоджені відповідачем у встановленій договором електронній формі.
Матеріалами справи підтверджується укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів у загальному розмірі 27000 грн та погодження ним умов щодо розміру і порядку нарахування процентів. Відповідач не надав доказів недійсності відповідних положень договору, їх зміни чи припинення, а також не надав належного та обґрунтованого контррозрахунку процентів.
Разом із тим колегія суддів враховує, що право кредитодавця нараховувати саме договірні проценти за користування кредитом існує в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після його закінчення нарахування процентів за користування кредитом за правилами статті 1048 ЦК України припиняється; подальші правовідносини щодо прострочення грошового зобов`язання регулюються, зокрема, статтею 625 ЦК України.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2295684 від 11 травня 2025 року станом на 23 грудня 2025 року заборгованість за процентами за користування кредитом становить 52920 грн. Зазначені проценти нараховані відповідно до погодженої сторонами процентної ставки у розмірі 1% на день та в межах строку кредитування, визначеного договором.
Таким чином доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про часткове задоволення заявлених вимог позову.
Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 липня 2026 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.П. Сидоренко
Судді: О.І. Собина
М.В. Щербаченко