ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 677/421/26
Провадження № 22-ц/820/1944/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Сурник І.О.
розглянув у відкритому судовому цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року (суддя Федишина І.В.).
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
в с т а н о в и в:
У березні 2026 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначалось, що 26.09.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 07-962/26-632-16.
Відповідно до умов кредитного договору кредитор надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 43500 доларів США.
Відповідно до договору, відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, у результаті чого мав заборгованість перед кредитором.
У зв`язку з невиконанням боржником свого обов`язку по сплаті кредиту в кредитора виникло право задовольнити свої вимоги також і за рахунок поручителя.
Рішенням № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було припинено АТ «Укрсоцбанк», шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», та в підп. 1.2 визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019.
12.08.2022 позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Рішенням Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 листопада 2010 року по справі № 1297/10 позов ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 боргу за договором кредиту 962/26-632-16 від 26.09.2007 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як із солідарних боржників, на користь позивача заборгованість в сумі 316188,37 грн та 3592,46 грн витрат, пов`язаних з вирішенням цього спору Третейським судом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2011 у справі № 6-4975/11 про примусове виконання рішення Третейського суду від 29.11.2010 по справі № 1297/10 вирішено заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу виконавчого листа задовольнити та видати виконавчий лист про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 316188,37 грн та сплаченого третейського збору в розмірі 3592,46 грн.
08.12.2011 Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №6-4975 про стягнення стягнення солідарно з відповідачів на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 07-962/26-632-16 від 26.09.2007 в розмірі 316188,37 грн. На підставі виконавчого листа № 6-4975, виданого 08.12.2011 Дніпровським районним судом м. Києва, 09.02.2012 відкрито виконавче провадження № 31015735.
У результаті невиконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 182464,05 грн та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 46139,60 грн; суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 136324,45 грн; загальна сума заборгованості складає 182464,05 грн.
Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №07-962/26-632-16 від 26.09.2007 розрахунку на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 182464,05 грн та складається з: сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість -46139,60 грн; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 136324,45 грн.
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість станом на 23.02.2022 за кредитним договором № 07-962/26-632-16 від 26.09.2007, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання в сумі 182464,05 грн у тому числі: 46139,60 грн - сума заборгованості за ставкою 3 % річних на кредитну заборгованість, 136324,45 грн - сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість та судовий збір у розмірі 2662,40 гривень.
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вважає, що суд першої інстанції керуючись імперативними приписами ч. 13 ст. 187 ЦПК України, мав очевидні процесуальні підстави залишити дану позовну заяву без розгляду, оскільки позивач усунув недоліки позовної заяви поза межами встановленого судом строку.
Зазначає, що 23.03.2022 набрало законної сили рішення суду у справі № 677/2122/19 ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і у даній справі №677/421/26, тому у суду першої інстанції були правові підстави для закриття провадження у даній справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Вказує, що суд першої інстанції мав усі правові підстави відмовити повністю у задоволенні позовних вимог позивача з підстав їх недоведеності, оскільки базою нарахування у доданих позивачем до позову розрахунках 3% та інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України зазначено суму заборгованості 316188,37 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом, суми заборгованості по відсотках та пені, які стягнуті з ОСОБА_1 рішенням Третейського суду, що суперечить положенням чинного законодавства України та висновкам Верховного Суду про застосування норм права у правовідносинах, що є подібними до правовідносин у цій справі.
Крім того, зауважує, що суд першої інстанції у цій справі мав усі правові підстави застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог позивача АТ "Сенс Банк" та відмовити у задоволенні позовних вимог АТ "Сенс Банк" повністю.
Вважає, що наявні усі підстави стверджувати, що сплив строк позовної давності до позовних вимог позивача АТ "Сенс Банк", який звернувся до суду 11 березня 2026 року і просить суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за невиконання умов кредитного договору, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України, за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про проведення судового засідання без його участі, оскільки він з об`єктивних причин не має змоги прибути на судове засідання.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядається.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що 26.09.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 07-962/26-632-16, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 43500 доларів США зі сплатою 11,5% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 20.09.2022 (а.с.30-32).
26.11.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору № 07-962/26-632-16, згідно з якою сторони погодили встановлення нової процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. В решті умови договору залишилися без змін (а.с.33).
Відповідно до рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29.11.2010 у справі № 1297/10 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, позов банку задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість у сумі 316188,37 гривень та 3592,46 гривень витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом. (а.с.122-123).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2011 у справі № 6-4975/11 заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду задоволено. Ухвалено видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 листопада 2010 року по справі № 1297/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в розмірі 316188,37 грн та сплаченого третейського збору у розмірі 3592,46 грн.
Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 31015735 від 09.02.2012 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №6-4975 виданого 08.12.2011 про стягнення в солідному порядку заборгованості в розмірі 316188,37 грн (а.с.35).
Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження №31015735 від 25.12.2025 ВП № 31015735 у зв`язку із перерахуванням в повному обсязі заборгованості по виконавчому документу, закінчено виконавче провадження по виконавчому листу №6-4975 виданого 08.12.2011 про стягнення в солідарному порядку заборгованість 316188,37 грн (а.с.135).
З даних автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається, що виконавче провадження № 31015735, боржником у якому був ОСОБА_1 , а стягувачем - АТ «Сенс Банк», на цей час завершено (постанова про закінчення ВП п. 9 ч. 1 ст. 39 від 25.12.2025 (фактичне повне виконання рішення)). Виконавче провадження завершено 25.12.2025 в зв`язку з фактичним повним виконанням рішення - реалізацією 25.11.2025 нерухомого майна боржника, а саме земельної ділянки площею 1,7851 га за ціною 371002 грн.
Згідно з наданого позивачем розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_1 , загальна заборгованість за кредитом № 07-962/26-632-16 станом на 23.02.2022, нарахована за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, становить 182464,05 гривень, з яких 46139,60 грн - заборгованість 3% річних та 136324,45 грн заборгованість за інфляційними втратами згідно з ст. 625 ЦК України (а.с. 53-54).
Рішенням Єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 за № 5/2019, а також рішенням загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019, протокол № 4/2019, затверджено Передавальний акт від 11.10.2019, відповідно до якого внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникло в АТ «Альфа Банк» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15.10.2019.
12.08.2022 Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи позовні вимоги відповідачем за якими є ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, тому позивач має право на отримання коштів на підставі ст. 625 ЦК України з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, що в межах заявлених позовних вимог за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 становить 182464,05 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи із наступного.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.
Положення статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Таким чином, рішення Третейського суду від 29 листопада 2010 року у справі справі № 1297/10 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед АТ «Сенс Банк» до ухвалення судового рішення на підставі кредитного договору. Зазначене рішення не трансформує і не припиняє грошове зобов`язання ОСОБА_1 , що виникло з кредитного договору №07-962/26-632-16 від 26.09.2007.
Визначаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно, перш за все виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог позикодавця, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання або невчасне виконання, та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.
Таким чином враховуючи, що грошове зобов`язання ОСОБА_1 виникло до ухвалення рішення Третейського суду від 29.11.2010 по суті спору у справі №1297/10, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу (тіло кредиту та відсотки за користування кредитом), стягнуту цим судовим рішенням до 23.02.2022, без урахування стягнутих цим рішенням сум судового збору та пені, що відповідно становить борг у розмірі 316188,37 грн.
Позивач при зверненні до суду надав розрахунок вимог банку щодо заборгованості 3% річних та інфляційних втрат проведеного на суму заборгованості 316188,37 грн згідно із рішенням Третейського суду, за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.
З урахуванням вище викладеного, безпідставними є доводи апеляційної скарги в частині не доведення позивачем своїх вимог належними доказами, так як базою нарахування у доданих позивачем до суду розрахунках 3% та інфляційних втрат за ст.625 ЦК України зазначено суму заборгованості в розмірі 316188,37 грн, яка визначена як сума заборгованості за кредитними зобов`язаннями по сплаті кредиту та відсотків за користування ним. При цьому, скаржником не доведено та не встановлено наявними матеріали справи, що до даної основної суми боргу включено додаткові нарахування або платежі. Крім того, на визначену рішенням Третейського суму пені та судових витрат позивачем не здійснювалося нарахування платежів за ст.625 ЦК України.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині не застосування судом наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову, колегія суддів зазначає.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та Перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та Перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
У постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
За таких обставин, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, обґрунтованим.
Наведене узгоджується із загальноприйнятим у судовій практиці підходом до питання переривання позовної давності та висновком про те, що переривання позовної давності можливе винятково в межах самої позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року в справі № 686/23170/19).
Для правильної відповіді на питання, коли позовна давність за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних уважається такою, що спливла, слід зазначити правову природу нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Так, стягнення інфляційних втрат (індексації) спрямоване на відшкодування кредиторові знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Тобто, інфляційні втрати нараховуються кредитором щомісячно після обчислення індексу інфляції уповноваженим органом.
Що стосується 3 % річних, то такі платежі теж мають періодичний характер і нараховуються кредитором за кожен день прострочення виконання основного зобов`язання.
Тому, суд першої інстанції правильно визначив розмір інфляційних втрат і 3 % річних, зазначивши, що такі платежі з урахуванням особливостей перебігу позовної давності в період карантину та воєнного стану підлягають стягненню, починаючи з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині наявності підстав для закриття провадження у справі колегія суддів виходить з наступного.
Підставою для закриття судом провадження в указаній справі скаржник вказує на судове рішення у справі № 677/2122/19, яким відмовлено у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості, вважаючи, що обставини та підстави цієї справи є аналогічними даній справі, тому не може бути розглянуто той самий спір вдруге.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц, від 09 травня 2024 року в справі № 753/876/23, від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Оскільки предметом спору у даній справі є кредитний договір № 07-962/26-632-16 від 26.09.2007, а предметом спору у справі № 677/2122/19 був кредитний договір №07-962/35-632-21, тому вказані справи не є тотожними.
Порушень процесуального закону, які були б підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач І.В. П`єнта
Судді: Р.С. Гринчук
О.І. Талалай