Справа № 137/300/25
Провадження № 22-ц/801/2029/2026
Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.
Доповідач:Стадник І. М.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 вересня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури Філонова Володимира
на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 01 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Желіховського В.М.
у справі №137/300/25
за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (позивач)
в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області
до ОСОБА_1 (відповідач)
за участі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третіх осіб на стороні відповідача)
про витребування земельної ділянки,
встановив:
Короткий зміст вимог заяви
В березні 2025 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки, в обґрунтування якого посилався на те, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, ОСОБА_3 набуто на підставі рішення Микулинецької сільської ради Літинського району від 20.09.2019 № 500.
Водночас рішенням 29 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області № 500 від 20.09.2019 земельна ділянка у власність ОСОБА_3 не передавалась. Прийнятим рішенням із зазначеними реквізитами (рішення 29 сесії 7 скликання від 20.09.2019 № 500) приведено у відповідність коди класифікації доходів бюджету («Про приведення у відповідність кодів класифікації доходів бюджету сільської ради»).
За інформацією архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації за № 3.01-15/38 від 04.10.2024 встановлено, що рішенням Микулинецької сільської ради Літинського району 29-ї сесії 7-го скликання від 20.09.2019 № 500 заява ОСОБА_3 не розглядалася.
Отже, за цим рішенням земельна ділянка площею 0,17 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 у власність ОСОБА_3 не передавалася. 3 огляду на вищезазначене, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 площею 0,17 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою АДРЕСА_1 , вибула з комунальної власності поза волею власника - Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (на час вибуття - Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області).
Також встановлено, що ОСОБА_3 03.07.2020 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки за № 808 із ОСОБА_2 , відповідно до якого відчужила останньому земельну ділянку з кадастровим: номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, який в свою чергу також відчужив зазначену ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.11.2024 за № 1683.
Наразі згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:00310082 площею 0,17 га перебуває у власності ОСОБА_1 .
Враховуючи ту обставину, що уповноваженим державою органом рішення Микулинецької сільської ради 29 сесії скликання від 20.09.2019 № 500 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі власність» про передачу земельної ділянки площею 0,17 га з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, не приймалось, порядок набуття права власності на земельну ділянку не дотримано і спірна комунальна земельна ділянка вибула із власності позивача всупереч його волі та з порушенням норм законодавства.
За таких підстав вважає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 площею 0,17 га підлягає витребуванню у ОСОБА_1 в комунальну власність Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 01 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із судовим рішенням, заступник керівника Вінницької обласної прокуратури Філонов В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що у даному спорі прокурор звернувся з позовом до ОСОБА_1 як до недобросовісного набувача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які суд першої інстанції не взяв до уваги.
Так, на думку прокурора, відповідачка, яка самостійно займалася пошуком ділянки, діючи в інтересах свого брата, мала можливість пересвідчитись щодо місця розташування земельної ділянки, оглянути її і належно перевірити, звернувшись до загальнодоступних джерел мережі Інтернет, а також до органів Держгеокадастру та місцевого самоврядування для отримання та ознайомлення із землевпорядною документацією щодо формування спірної земельної ділянки, а також щодо прийняття рішення про передачу у приватну власність. Однак жодних заходів з даного приводу відповідачка не вжила.
Також відповідачка могла з`ясувати в органі місцевого самоврядування чи приймалося відповідне рішення про передачу ділянки в приватну власність, у тому числі шляхом ознайомлення з опублікованими рішеннями ради на її веб-сайті чи отримання інформації на відповідне звернення або запит на доступ до публічної інформації.
Відтак, проявивши розумну обачність і, за необхідності, отримавши правову допомогу, відповідачка могла та повинна була розуміти сумнівність документів, на підставі яких ОСОБА_3 як продавець за договором та третя особа у справі, підтверджує своє право власності на нерухоме майно, могла прослідкувати історію вибуття ділянки у приватну власність та могла знати/дізнатись, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею дійсного власника.
Однією з таких обставин, яка мала б стати для відповідачки сигналом діяти з обережністю на думку прокурора є те, що земельна ділянки, цільове призначення якої було для будівництва і обслуговування жилого будинку, не була використана продавцем ОСОБА_4 за цільовим призначенням, а відчужувалася нею вже через дев`ять місяців після набуття у власність.
Крім того, ознакою недобросовісності покупця прокурор вважає ті обставини, що як при придбанні земельної ділянки ОСОБА_2 , від імені та за дорученням якого діяла ОСОБА_1 , так і при придбанні останньою земельної ділянки у свого брата, сторонами в договорі зазначалася не реальна вартість майна, а занижена ціна, про що свідчать відповідні розписки.
Також прокурор посилається на те, що 07 листопада 2024 року відповідач уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки з метою приховування її від арешту, так як згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень Ухвалою Літинського районного суду від 25 березня 2024 року у справі № 127/9674/24 на спірну земельну ділянку було накладено арешт у кримінальному провадженні № 1202402[телефон приховано] від 15.04.2024. Ця інформація є відкритою, а дані про кадастровий номер спірної ділянки в Єдиному державному реєстрі судових рішень за критеріями пошуку судових рішень «[номер приховано]:03:001:0082» не приховані.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Путілін Є.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 01.06.2026 року без змін.
Пояснив, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки, при оцінюванні законності придбання майна вона орієнтувалася на дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які не містили будь-якої інформації про обмеження чи обтяження відповідного права, а відтак витребування від неї земельної ділянки становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2026 року відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Вінницької обласної прокуратури Філонова Володимира на рішення Літинського райсуду Вінницької області від 01 червня 2026 року.
Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року продовжено на 15 днів строк розгляду справи, закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні представник Вінницької обласної прокуратури Кравчук О.Л. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Путілін Є.В. проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.
Інші учасники справи, повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 12-13) та копії договору купівлі-продажу земельної ділянки № 808 (а.с.14-15) встановлено, що ОСОБА_3 03.07.2020 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки за № 808 із ОСОБА_2 , відповідно до якого відчужила останньому земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 12-13) та копії договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1683 (а.с. 16-17) встановлено, що ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_1 , відповідно до якого відчужив відповідачці земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення 29 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області № 500 від 20.09.2019 (а.с. 18) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що розташовані в межах с. Микулинці у відповідності до фактичних розмірів визначених в натурі (на місцевості). ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 20-21) 25.09.2019 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, набуту на підставі рішення Микулинецької сільської ради Літинського району від 20.09.2019 № 500.
Відповідно до архівних копій рішення Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області (а.с. 22-32) та листа Архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області за №03.01-15/38 від 04.10.2024 (а.с. 33) в рішеннях 29 сесії 7 скликання від 20.09.2019 року №500 та 35 сесії 7 скликання від 22.10.2020 року № 745 Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області заява ОСОБА_3 не розглядалась та до рішень зазначених сесій не додавалась.
Вироком Літинського районного суду від 22.12.2025 (а.с.100-105, т. 2) та ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23.02.2026 (а.с. 106-103) ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 190, ч. ч. 1, 2 ст. 209 КК України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 108-109) ОСОБА_1 є власником квартири загальною площею 37,3 кв. м., що розташована в АДРЕСА_2 .
Крім того, надані стороною відповідача докази, а саме Експлуатаційна свердловина на воду (а.с.93) свідчать, про те, що виконано роботи по бурінню свердловини в с. Микулинці ОСОБА_2 ; Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №219800144 від 09.09.2024 з додатками (а.с. 94-106) свідчить про те, що ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» здійснено постачання електричної енергії до об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 ; копія Технічного паспорту (а.с. 62-66 т. 2) підтверджує наявність житлового будинку (незавершеного будівництва, готовність 78%, тераса, сарай, свердловина) за адресою АДРЕСА_1 .
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалене судом першої інстанції відповідає вказаним вимогам
Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено недобросовісності відповідача ОСОБА_1 при набутті спірної земельної ділянки, оскільки доказів того, що остання знала або могла знати під час укладення договору купівлі-продажу про порушення, допущені при формуванні земельної ділянки та набутті її у власність ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.
Крім того, суд зазначив, що прокурором не була попередньо внесена вартість спірного майна на депозитний рахунок суду, що виключає витребування земельної ділянки від добросовісного набувача.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
Звертаючись до суду із позовом про витребування на користь Якушинецької сільської ради земельної ділянки із кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, прокурор стверджував про те, що вона вибула із власності територіальної громади на підставі підробленого рішення Микулинецької сільської ради від 20 вересня 2019 року № 500, тобто порушено порядок набуття громадянами земельних ділянок у власність, передбачений статтями 116, 118, 121 ЗК України.
Крім того, прокурор в суді першої інстанції змінив підстави позову й зазначив про наявність підстав для витребування земельної ділянки у її теперішнього власника ОСОБА_1 в порядку статті 387 ЦК України враховуючи її, як набувача, недобросовісність.
Законом України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, який набрав чинності з 09 квітня 2025 року, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Усталеною є практика Верховного Суду про те, що положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню; у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються; питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду (див., зокрема постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року в справі № 127/8274/24, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року в справі № 354/160/25, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2026 року в справі № 354/409/25, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 січня 2026 року в справі № 922/2555/21).
Судом першої інстанції встановлено, а сторонами не заперечується, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 вибула із володіння територіальної громади у приватну власність поза волею її дійсного власника.
Так, відповідно до вироку Літинського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2025 року ОСОБА_7 , маючи умисел на шахрайське заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 площею 0,17 га, з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, господарчих будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0588 площею 0,75 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та перебували на праві комунальної власності Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, у невстановленому слідством місці, у період часу з 20.09.2019 по 25.09.2019 отримала від ОСОБА_8 , який є чоловіком рідної сестри ОСОБА_7 та в період з 06.11.2015 по 03.12.2020 обіймав посаду Микулинецького сільського голови Літинського району Вінницької області, рішення 29 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької оласті № 500 від 20.09.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та безоплатної передачі їх у власність», відповідно до якого ОСОБА_3 передано безоплатно у власність вищевказані земельні ділянки.
Разом з тим, установлено, що рішенням 29-ї сесії 7-го скликання Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області № 500 від 20 вересня 2019 року земельні ділянки у власність ОСОБА_3 не передавалися. Прийнятим Микулинецькою сільською радою рішенням із зазначеними реквізитами приведено у відповідність коди класифікації доходів бюджету.
У подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 25.09.2019, ОСОБА_7 , маючи умисел на використання завідомо підробленого документа, достовірно знаючи і усвідомлюючи, що рішення 29 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області № 500 від 20.09.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та безоплатної передачі їх у власність» є підробленим та містить неправдиві відомості, подала державному реєстратору Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області Мельник Ірині Анатоліївні, яка здійснює свою діяльність за адресою: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, вищевказаний документ з метою оформлення права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:003:0082 та [номер приховано]:03:001:0588, таким чином використавши вищезазначений завідомо підроблений документ.
Крім того, ОСОБА_7 , попередньо вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, маючи умисел на шахрайське заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 площею 0,17 га з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, господарчих будівель і споруд, та земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0588 площею 0,75 га з цільовим призначенням для ведення ОСГ, що перебували на праві комунальної власності Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, у невстановленому місці в період часу з 20.09.2019 по 25.09.2019 отримала від ОСОБА_8 рішення 29 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради № 500 від 20.09.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та безоплатної передачі їх у власність», відповідно до якого ОСОБА_3 передано безоплатно у власність вищевказані земельні ділянки.
Разом з тим установлено, що рішенням 29 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради № 500 від 20.09.2019 земельні ділянки у власність ОСОБА_3 не передавалися. Прийнятим рішенням внесено відповідність лише до кодів класифікації бюджету.
У подальшому, у невстановлений слідством час, але не пізніше 25.09.2019, ОСОБА_7 , маючи умисел на використання завідомо підробленого документа, надала державному реєстратору Мельник І.А. вказане рішення, після чого 25.09.2019 о 14:37 год державним реєстратором здійснено реєстраційні дії і внесено відомості до Державного реєстру речових прав про право приватної власності за ОСОБА_7 на земельну ділянку [номер приховано]:03:001:0588, а о 14:39 год - на ділянку [номер приховано]:03:003:0082.
Внаслідок цих дій із власності територіальної громади у приватну власність ОСОБА_7 вибули земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:003:0082 та [номер приховано]:03:001:0588, чим Микулинецькій сільській раді Літинського району (правонаступник - Якушинецька сільська рада Вінницького району) заподіяно матеріальної шкоди на суму 466 709 грн, що становить великі розміри.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 , раніше вчинивши кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 358 та ч. 3 ст. 190 КК України, достовірно знаючи, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082 була нею незаконно набута у приватну власність у результаті розпорядження майном, фактичні обставини щодо якого свідчать про його одержання злочинним шляхом, умисно продовжила вчинення протиправних дій.
Усвідомлюючи незаконний характер своїх дій та їх суспільно небезпечні наслідки, з метою легалізації зазначеного майна, ОСОБА_7 03.07.2020, перебуваючи у приватного нотаріуса Літинського районного нотаріального округу Вінницької області Жуковської Ірини Вікторівни (адреса: смт Літин, вул. Соборна, 37), уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2020 року, зареєстрований у реєстрі за № 808.
Правочин був укладений із ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 . За цим договором ОСОБА_7 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, за грошові кошти у сумі 15 432 грн.
Унаслідок цих дій ОСОБА_7 розпорядилася земельною ділянкою, розташованою на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області, яка перебувала у комунальній власності, шляхом укладення правочину, достовірно знаючи, що це майно було одержано злочинним шляхом.
Зазначений вирок в частині фактичних обставин справи вироком Вінницького апеляційного суду не змінювався, набрав законної сили, та відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Разом з тим, у справі, що переглядається при зверненні із позовом прокурор вказував про наявність підстав для витребування земельної ділянки, посилаючись на недобросовісність набувача спірної земельної ділянки.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки також сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Отже, відповідно до встановлених обставин справи і відповідних їм правовідносин, прокурором вірно обрано спосіб захисту.
Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази у справі, надані сторонами, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 89 ЦПК України).
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України є загальними засадами цивільного законодавства. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Відповідно до частини 5 статті 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Цивільна справа підлягає вирішенню з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Якщо суд встановить, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
Підставою для таких висновків Верховного Суду є положення пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У справі, яка переглядається, як на підставу позову заступник керівника Вінницької окружної прокуратури посилався на вибуття спірної земельної ділянки [номер приховано]:03:003:0082 із комунальної власності Якушинецької сільської ради поза волею останнього у власність ОСОБА_3 .
Разом з тим, недобросовісність, і навіть умисні, кримінально карані дії продавця, зовсім не свідчать про недобросовісність покупця, який не підозрював, що земельна ділянка відчужується особою, яка не має на це права.
Суд першої інстанції встановив добросовісність відповідача ОСОБА_1 у володінні спірною земельною ділянкою на підставі того, що вона не повинна була перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна і покладалася на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження з Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому не може відповідати за порушення інших осіб.
При цьому суд першої інстанції повно дослідив ті докази, які є в матеріалах справи. Принаймні прокурор не посилається на будь-які письмові докази, що є в матеріалах справи, які б не були досліджені судом першої інстанції й не оцінені ним в судовому рішенні.
Натомість як заяви по суті справи в суді першої інстанції, так і апеляційна скарга містить посилання на адреси веб-сайтів і сторінок в мережі Інтернет, на яких за твердженням прокурора є інформація, що місить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, повідомлення в ЗМІ про розслідування кримінального провадження, ознайомившись з якими відповідач нібито мала дізнатися про незаконність набуття земельної ділянки ОСОБА_3 та більш ретельно перевірити документи на земельну ділянку.
Позаяк такі посилання (гіперпосилання) не можна вважати виконанням прокурором вимог статті 100 ЦПК України щодо форми подання і порядку засвідчення паперових чи електронних копій електронних доказів суду, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не зобов`язані їх досліджувати й оцінювати.
Відтак посилання прокурора на те, що відповідач ОСОБА_1 спочатку підшуковуючи земельну ділянку для свого брата як його представник, а далі і сама купуючи цю ж земельну ділянку з відкритих джерел нібито могла дізнатися про відповідні кримінальні провадження, спірність чи незаконність набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , не підтверджені матеріалами справи.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні відомості про те, чи допитувалася ОСОБА_1 в межах кримінального провадження, за результатами розслідування і розгляду якого було засуджено ОСОБА_3 , чи повідомляв її слідчий чи інші особи про те, що земельна ділянка є спірною до укладення нею відповідних договорів.
ОСОБА_3 03.07.2020 уклала договір купівлі - продажу земельної ділянки за № 808 із ОСОБА_2 , відповідно до якого відчужила останньому земельну ділянку з кадастровим: номером [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га.
В подальшому ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної земельної ділянки на користь відповідач ОСОБА_1 . Договір купівлі-продажу був укладений 07 листопада 2024 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Цим договором сторони погодили, що продаж земельної ділянки площею 0,17 га здійснено за 24300 грн.
За даними Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 12 січня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України зареєстровано кримінальне провадження № 12024020[телефон приховано].
Отже кримінальне провадження по даному факту було розпочате лише більше як через чотири роки після реєстрації ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку на підставі підроблених документів, а також через три з половиною роки після відчуження нею земельної ділянки ОСОБА_2 , якого представляла ОСОБА_1 .
Так само надуманими є посилання прокурора на те, що укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки зі своїм братом ОСОБА_2 , вона нібито переслідувала мету приховати цю земельну ділянку від арешту в кримінальному провадженні.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2024 року дійсно будо задоволено клопотання старшого слідчого СВ Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0082, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 . Виконання ухвали про арешт майна доручено ініціатору клопотання, проте відповідні обтяження до Державного реєстру речових прав внесені не були, вочевидь, у зв`язку з тим, що слідчим та/або судом допущено описку в кадастровому номері земельної ділянки: [номер приховано]:03:001:0082 замість [номер приховано]:03:003:0082.
Відповідно пошук судових рішень по спорах чи кримінальних провадженнях щодо земельної ділянки [номер приховано]:03:003:0082 не дав би ніяких результатів, так як в ухвалі фактично йшлося про земельну ділянку з іншим номером.
Заснований на таких фактичних обставинах висновок прокурора про те, що відповідачка не може вважатися добросовісним набувачем, так як на час відчуження земельної ділянки вона згідно ухвали суду нібито перебувала під арештом, є очевидно необґрунтованим, і, по суті, є перекладанням відповідальності за недоліки в роботі органу досудового розслідування на фізичну особу - учасника цивільного обороту.
На підставі ухвали Вінницького міського суду від 26 листопада 2024 року накладено арешт на земельну ділянку [номер приховано]:03:003:0082, площею 0,17 га, яка є предметом вчинення кримінального правопорушення та визнана речовим доказом у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав, ухвала суду по справі № 127/34919/24, видана Вінницьким міським судом Вінницької області 26 листопада 2024 року, тобто майже через три тижні після укладення 07 листопада 2024 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , а відповідне обтяження зареєстроване в реєстрі лише 12 грудня 2024 року, тобто більш як через місяць після запровадження відповідних обмежень.
Посилаючись на висновки Верховного Суду у справі № 686/14714/21 від 8 січня 2025 року про те, що перепродаж майна через короткий проміжок часу нібито є ознакою недобросовісності продавця, прокурор замочує конкретні строки, через які було здійснено продаж майна в цих справах.
Так, в справі № 686/14714/21 особа, яка незаконно набула право власності на спірну земельну ділянку, відчужила її відповідачеві через два місяці, що на думку Верховного Суду дійсно мало б викликати сумнів в останньої. В справі № 760/21038/16-ц спірна квартира відчужувалася впродовж року чотири рази, вперше і вдруге - через 10 днів і 20 днів відповідно після її вибуття з фактичного володіння законного власника. В справі № 472/241/23 запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснено 01 листопада 2019 року, а договір купівлі-продажу укладено 27 листопада 2019 року, тобто через 26 днів. Отже фактичні обставини даних справ, а саме дуже короткі періоди часу (дні, місяці) між переходами права власності на спірне майно, дійсно мали б викликати в покупця такого майна сумнів і більш обережний підхід до придбання відповідного майна.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що й сам по собі незначний строк між набуттям продавцем прав на об`єкт нерухомого майна, і подальшим його продажем (перепродажем) не обов`язково свідчить про недобросовісність покупця, який начебто мав проявити розумну обачність та вжити додаткових заходів до перевірки походження об`єкту, законності його набуття продавцем.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,17 га виникло на підставі рішення органу місцевого самоврядування номер 500, виданого 20 вересня 2019 року Микулинецькою сільською радою Літинського району, відомостей з Державного земельного кадастру, виданий 25.09.2019 року тощо.
Зазначена підстава виникнення у громадян права власності на земельну ділянку є законною і досить поширеною та зазвичай не потребує додаткових перевірок.
Апеляційний суд відкидає посилання прокурора на те, що відповідна підстава набуття права власності мала б відразу викликати підозру у покупця, яка мала б вжити заходів до пошуку відповідного рішення, в тому числі на сайті органу місцевого самоврядування, або через запит про надання публічної інформації та додаткового його перевірити.
Такі закиди прокурора є чисто гіпотетичними, бо навіть прокурор, яка готувала позовну заяву послуговувалася не сайтом органу місцевого самоврядування з нібито опублікованими на ньому рішеннями, а спрямовувала відповідні запити безпосередньо до органу місцевого самоврядування, що є правонаступником Микулинецької сільської ради, а також до Державного архіву.
Відхиляючи посилання прокурора на правову позицію Верховного Суду у справі № 314/3213/23 від 08 квітня 2026 року (п. 80) про те, що занижена вартість земельної ділянки є однією з ознак недобросовісності набувача, апеляційний суд звертає увагу на встановлену судами попередніх інстанцій в зазначеній справі сукупність ознак недобросовісності набувача майна, з чим погодився Верховний Суд. Так, у відповідній справі відповідач при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки мав можливість довідатися про наявність на розгляді у суді спору з приводу набуття продавцем спірної земельної ділянки за набувальною давністю. Договір купівлі-продажу укладено під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в цивільній справі, на підставі якого за продавцем визнано право власності на спірну земельну ділянку. Крім цього, ціна продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею більше 16 га у зазначеній справі визначена сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 листопада 2021 року у розмірі 270 158 грн, тоді як за даними заявника така вартість становить 12 млн грн, тобто більше у 43 рази.
В даній же справі ОСОБА_1 як представник ОСОБА_2 дійсно погодилася на зазначення в договорі купівлі-продажу заниженої ціни, проте відібрала від продавця розписку про отримання нею дійсної вартості земельної ділянки й представила її суду.
Так само в договорі купівлі-продажу, укладеному ОСОБА_1 зі своїм братом ОСОБА_2 , сторони вказали ціну договору, що є нижчою за оціночну, проте як пояснила ОСОБА_1 вона отримала цю земельну ділянку в рахунок погашення братом наданої нею йому позики в зв`язку з виїздом закордон.
Ці пояснення є логічними й відповідні обставини (виїзд ОСОБА_2 і його перебування закордоном), підтверджуються матеріалами справи, а саме відповідними записами в копії його закордонного паспорта.
Реальна ціна договору купівлі-продажу земельної ділянки була навіть більшою за оціночну, а відтак у ОСОБА_1 не було підстав сумніватися в тому, що занижена ціна в договорі якось пов`язана з неналежною якістю цієї земельної ділянки чи її спірним характером, в зв`язку з чим продавець хоче її позбутися навіть на збиток собі.
Прокурор на підтвердження вимог апеляційної скарги посилається також на пункт 32 Рішення ЄСПЛ у справі «Галина Степанівна Нога проти України» в контексті заниженої ціни продажу земельної ділянки як ознаки недобросовісності набувача.
Проте це положення рішення вирване прокурором з контексту і вимагає ширшого тлумачення.
Дійсно, у пункті 32 Рішення від 19 березня 2026 року в справі «Галина Степанівна Нога проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що «більше того, суд не залишає поза увагою того факту, що придбаваючи земельну ділянку, заявниця сплатила ціну, в кілька разів нижчу за встановлену в звіті про оцінку, як вказано в самому договорі купівлі-продажу (див. параграф 7 вище), що викликає серйозні сумніви щодо законності такої трансакції та мало б бути ще одним сигналом для заявниці діяти з обережністю».
Отже повне розуміння цього пункту рішення неможливе без звернення до його пункту 7, де йдеться про те, що «В грудні 2008 року заявниця разом з трьома іншими особами, придбала одну із земельних ділянок (площею 1,8 га) в компанії Н. Її частка земельної ділянки була визначена як 0,23 га. Відповідно до договору купівлі-продажу, вона сплатила 75 055 гривень, що еквівалентно приблизно 6 800 Євро на час продажу, хоча в договорі було наголошено на тому, що вартість частки заявниці відповідно до звіту про оцінку становить 528 366 гривень, що еквівалентно 48 500 Євро. В 2009 році вона отримала свідоцтво про право власності на цю частку».
Як і в проаналізованих вище постановах Верховного Суду, занижена у сім разів ціна купівлі-продажу є не єдиною, а ще однією (another) підставою (сигналом) для заявниці діяти з особливою обережністю.
Так, в пунктах 29-31 ЄСПЛ вказує:
«29. Щодо пропорційності, Суд повинен визначити, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу в цьому контексті та інтересами відповідної особи. Суд визнає, що держава має широкий простір для розсуду щодо засобів, які слід застосовувати, та щодо питання, чи є наслідки виправданими в інтересах суспільства з метою досягнення поставленої мети (див., наприклад, справу «G.I.E.M. S.R.L. та інші проти Італії» [Велика палата], №№ 1828/06 та 2 інші, § 293, 28 червня 2018 р.). Суд також нагадує, що, оцінюючи дотримання статті 1 Протоколу № 1, він повинен провести комплексний аналіз різних інтересів, що стоять на кону, маючи на увазі, що Конвенція покликана захищати права, які є «практичними та ефективними». Суд неодноразово наголошував, що політика регіонального планування та охорони навколишнього середовища, де загальний інтерес суспільства має переважне значення, надає державі більший простір для розсуду, ніж у випадках, коли йдеться виключно про цивільні права. Особливу увагу слід приділити питанню про те, чи знав заявник під час придбання майна - або чи мав би розумно знати - про обмеження щодо цього майна або можливі майбутні обмеження, про наявність законних очікувань щодо використання майна або прийняття ризику під час купівлі, про ступінь, у якому обмеження перешкоджало використанню майна, та про можливість оскарження необхідності такого обмеження (див. справу «Kristiana Ltd. проти Литви», № 36184/13, §§ 107-108, 6 лютого 2018 р., з подальшими посиланнями).
30. У цьому зв`язку Суд зазначає, що розпорядження відповідною земельною ділянкою було предметом кількох судових проваджень, які були порушені та перебували на розгляді приблизно в один і той самий період з 2004 по 2010 рік. Зокрема, рішенням від 15 листопада 2004 року місцевій раді було наказано продати земельну ділянку компанії «Н.» (відповідно до угоди про оренду між ними), а через три місяці рішення тієї самої місцевої ради про виділення земельної ділянки для її оренди цій компанії були визнані недійсними судом першої інстанції (див. пункти 4 та 5 вище). Крім того, з матеріалів, наданих Урядом, випливає, що ситуація навколо цієї земельної ділянки широко висвітлювалася в засобах масової інформації, як місцевих, так і загальнонаціональних. До того ж, як видно з аерофотознімка відповідної території, наданого Суду, земельна ділянка, придбана заявником, вкрита деревами та розташована посеред лісу.
31. На думку Суду, сукупність усіх цих факторів переконливо свідчить про те, що заявниця мала проявити особливу обачність перед підписанням договору купівлі-продажу. Вона знала або мала знати, що ця ділянка належала до особливої категорії земель і що існувала ймовірність анулювання її права власності на цю землю. Вона могла звернутися до органів влади з проханням надати детальну інформацію або документи щодо зазначеної ділянки (див. справу «Шинкаренко проти України» (рішення), № 64661/11, § 28, 15 жовтня 2019 р.; «Василевська проти України» (рішення), № 37919/15, § 20, 4 липня 2024 року; «West East Group LTD проти України» (рішення), № 64284/14, § 19, 17 жовтня 2024 року; «Dopravnн rozvojovй stшedisko ИR a.s.» проти Чеської Республіки (рішення), № 5627/22, § 20, 21 листопада 2024 р.; та «Лісун» проти України (рішення), № 70118/17, §§ 17-18, 27 листопада 2025 р.). У зв`язку з цим, а також у відповідь на аргумент заявниці про те, що вона мала б мати можливість покладатися на інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Суд уже встановив, що лише у 2010 та 2016 роках (на відміну від 2008 року, коли вона придбала земельну ділянку) держава передбачила у внутрішньому законодавстві гарантії достовірності зареєстрованих прав власності на нерухоме майно та об`єктивності, достовірності й повноти даних щодо зареєстрованих прав власності на нерухоме майно відповідно (див. справу «Каневська», цитовану вище, § 48).
Відтак як випливає вищевказаного рішення ЄСПЛ, по справі мали місце очевидні обставини (наявність судових спорів, явна належність земельної ділянки до категорії земель, що перебувають під особливим захистом - заліснена земельна ділянка), звернувши увагу на які, розумний і обачний набувач майна повинен був зробити висновок про сумнівну законність і ризикованість угоди, а ігнорування їх заявником в сукупності з іншими обставинами, зокрема, заниженою ціною угоди, свідчить про його недобросовісність.
Аналогічний підхід застосовується і Верховним Судом при застосуванні ним же розроблених критеріїв, які можуть свідчити про недобросовісність набувача.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункти 5.60, 5.61) зазначила таке:
«5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 54)».
Тож, для вирішення спору у цій справі необхідно зробити обґрунтовані висновки щодо добросовісності чи недобросовісності відповідача як кінцевого набувача земельних ділянок. Тому колегія суддів відхиляє доводи прокурора про те, що суд мав врахувати недобросовісну поведінку ТОВ «Престижбудсервіс», яке під час розгляду іншої справи відчужило земельну ділянку, та про те, що добросовісність відповідача не має значення, тоді як суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач є добросовісним набувачем, адже суд не встановив обставин, які свідчать про недобросовісність.
48. Водночас колегія суддів звертає увагу, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункт 116), 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 4-473 цс 18, пункт 125.4), від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 108), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункт 90), від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18).
49. Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.
50. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту а) частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
52. Колегія суддів вважає, що подібний підхід слід застосовувати і в разі, коли в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність. У таких випадках заволодіння такими земельними ділянками іншими суб`єктами, окрім територіальних громад, є неможливим. Навіть у разі, якщо право власності на такі земельні ділянки зареєстровані за приватною особою, або якщо така особа фізично зайняла такі ділянки, ця особа не є їх володільцем. Отже, позовна вимога про витребування таких земельних ділянок опосередковує не віндикаційний, а негаторний позов.
54. Однак для застосування мотивації Великої Палати Верховного Суду, яку вона використовує для обґрунтування підходу щодо способу захисту прав на земельні ділянки шляхом визначення вимоги про витребування земельних ділянок як віндикаційного чи негаторного позову, судам слід було перевірити відповідні доводи прокурора та встановити, чи наявні зовнішні, об`єктивні, явні і видимі ознаки земельних ділянок, які свідчать про розташування на них проїзду.
55. У цій справі суд апеляційної інстанції не дав оцінку доводам прокурора про те, що земельні ділянки, з приводу яких виник спір, фактично становлять прибудинкову територію жилих будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , на частині з них розташовані технологічні споруди Київського метрополітену. Судом не встановлено, чи підтверджуються ці доводи матеріалами справи і не встановлені відповідні обставини справи.
56. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач є добросовісним набувачем є передчасним, тоді як суд першої інстанції у цій справі взагалі не зробив жодних висновків з приводу того, чи є відповідач добросовісним набувачем.
57. Щодо доводів прокурора про те, що земельні ділянки, з приводу яких виник спір, фактично становлять прибудинкову територію жилих будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , та щодо розташування на частині з них технологічних споруд Київського метрополітену, то суд першої інстанції лише вказав на наявність таких обставин, але не зробив жодних власних висновків щодо того, якими доказами ці обставини підтверджуються, пославшись на обставини, встановлені судами в іншій адміністративній справі № 2а-96/11 та у цивільній справі. Однак відповідач у справі № 2а-96/11 та у справі № 757/8077/13-ц учасником не був.
58. Водночас за викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 70) висновками: «… судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, пункт 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13)». Тому обставини, встановлені в судовому рішенні у справі, учасником якої не була особа, не можуть бути протиставлені цій особі під час розгляду іншої справи.
Отже як і в рішенні ЄСПЛ «Галина Степанівна Нога проти України», так і у вищевказаній справі Великої Палати Верховного Суду для висновку про недобросовісність набувача мають бути наявними зовнішні, об`єктивні, явні видимі ознаки земельної ділянки, звернувши увагу на які, особа, проявивши розумну обачність, може припустити відсутність у продавця права їх продажу.
По даній справі прокурором недобросовісність набувача ОСОБА_1 не доведено, а вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не виконав, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні його позовних вимог.
Відповідно до статті 375 суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури Філонова Володимира залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 01 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
І.В. Міхасішин