Березівський районний суд Одеської області
22.09.2026
Справа № 494/2347/26
Провадження № 2-н/494/236/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року суддя Березівського районного суду Одеської області Панчишин А.Ю., розглянувши матеріали цивільної справи №494/2347/26 за заявою Сулім Наталі Василівни, яка діє в інтересах ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за спожиту електроенергію у розмірі 12 078 грн. 72 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 387 грн. 72 коп., трьох відсотків річних у розмірі 178 грн. 24 коп. та судового збору в розмірі 332 грн. 80 коп., -
встановив:
:
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» Сулім Н.В., звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за спожиту електричну енергію у розмірі 12 078 грн. 72 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 387 грн. 72 коп., трьох відсотків річних у розмірі 178 грн. 24 коп. та судового збору в розмірі 332 грн. 80 коп.
Дослідивши заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, приходжу до переконання про необхідність відмовити у видачі судового наказу з огляду на наступне.
Відповідно до ст.162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 5 ст. 165 ЦПК України передбачено, що у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
Заявник у поданій заяві зазначила, що місцем проживанням ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 , та зазначила, що за вказаною адресою було нараховано борг боржнику.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №3346130 від 21.09.2026 року на запит суду щодо надання інформації про місце реєстрації боржника, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 04.09.2026 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Проте, у заяві про видачу судового наказу заявник зазначає, що борг нараховується за адресою: АДРЕСА_1 , та додані до заяви про видачу судового наказу документи також відповідають цій адресі, тобто заявник обґрунтовує, що заборгованість виникла саме за цією адресою, проте ОСОБА_1 зареєстрована за іншою адресою.
Крім того, суду не надано документів, які б підтверджували право власності боржника на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, відповідно до наданих відомостей адреса зареєстрованого місця проживання боржника не співпадає з адресою, за якою виникла заборгованість, яку стягувач просить стягнути з вказаного боржника.
Будь-яких доказів того, що боржник є споживачем електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять. А надані заявником документи лише свідчать про факт нарахування боржнику заборгованості за послуги електроенергії за адресою, вказаної в заяві, а саме: АДРЕСА_1 , проте не підтверджують, що саме вона є споживачем послуг за вказаною адресою.
Крім того до заяви не додано документів, що підтвердили здійснення оплати за споживання електроенергії саме ОСОБА_1 , яка зареєстрована за іншою адресою.
За таких обставин, суд не вбачає безспірності утвореної заборгованості, факт споживання електроенергії ОСОБА_1 за об`єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , не підтверджується долученими доказами.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додається, копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
Відповідно до роз`яснень п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 року №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», у разі заявлення вимоги про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.
На підтвердження виникнення вказаної заборгованості, заявником, було надано довідку про надання послуг з постачання природного газу споживачу, довідку про фінансовий стан споживача з щомісячним обрахунком, розрахунок споживання природного газу споживачем, типовий примірник договору про постачання природного газу побутовим споживачам, типовий примірник заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам.
Проте до поданої ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» заяви не додано копію підписаного сторонами договору, укладеного між заявником та боржником, за яким пред`явлено вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з споживання електроенергії. Тобто надані докази не дають підстав стверджувати, що у відповідності до ст. 634 ЦК України, між заявником та споживачем був укладений публічний договір, зокрема у формі приєднання, що перешкоджає можливості розгляду справи за правилами наказного провадження.
Статтею 633 ЦК України визначені такі правила щодо публічного договору: 1. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). 2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. 3. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. 4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. 5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. 6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази про те, що заявник уклав з боржником публічний договір, зокрема у формі приєднання, передбаченою у ст. 634 ЦК України шляхом підписання заяви-приєднання до умов постачання природного газу побутовим споживачам.
Згідно статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт отримання послуг боржником та розмір визначеної заявником заборгованості не є безспірним і має доводитись в порядку позовного провадження.
Згідно п.8 ч.1 ст.165 ЦПК України суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Враховуючи те, що із поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, суд дійшов висновку, що у видачі судового наказу слід відмовити.
Згідно ч.1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстави, передбаченої п.8 ч.1 ст.165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
Згідно частини 2 статті 164 ЦПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається.
У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Частиною 2 статті 167 ЦПК України передбачено, що за результати розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Керуючись ст.ст. 161-162, 165-167, 353, 354 ЦПК України, суд,-
постановив:
Відмовити Сулім Наталі Василівни, яка діє в інтересах ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» у видачі судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію з ОСОБА_1 .
Роз`яснити заявнику, що відмова у видачі судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою, після усунення її недоліків.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.
Суддя Панчишин А.Ю.