ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/7087/25
Провадження № 22-ц/820/1252/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Костенка А.М.,
секретар судового засідання Плінська І.П.,
з участю прокурора Манзелевського Ю.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Ковальчука В.М.,
представниці відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький, до ОСОБА_3 про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2025 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Облдержадміністрація), Міністерства оборони України (далі - Міністерство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (далі - КЕВ), до ОСОБА_3 про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони.
Прокурор зазначив, що згідно з актом на право користування землею від 23 грудня 1975 року в постійному користуванні Хмельницької квартирно-експлуатаційної частини Хмельницького району, правонаступником якої є КЕВ, перебувала земельна ділянка площею 2487,6 га, яка належала до земель оборони. До складу цієї ділянки входила територія військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону, яка використовувалася військовою частиною для повсякденної (постійної) діяльності, утримання та охорони.
18 січня 2007 року на підставі розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області від 15 грудня 2006 року №1350/06-р зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043, розташовану на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства (далі - земельна ділянка). За договором дарування від 6 грудня 2010 року ОСОБА_4 подарував земельну ділянку ОСОБА_3 .
Під час здійснення кримінального провадження встановлено, що земельна ділянка накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 2487,6 га, яка входить до складу земель оборони та належить на праві постійного користування КЕВ.
Оскільки земельна ділянка, що належить до земель оборони, не може передаватися у приватну власність, її зайняття слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Відтак у порядку задоволення негаторного позову ОСОБА_3 зобов`язаний повернути цю ділянку державі в особі Облдержадміністрації. Водночас у Державному земельному кадастрі має бути скасований запис про державну реєстрацію земельної ділянки з одночасним скасуванням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно усіх зареєстрованих щодо неї речових прав.
За таких обставин Прокурор просив суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Облдержадміністрації та землекористувачу - Міністерству у розпорядженні та користуванні землями оборони, а саме земельною ділянкою площею 2 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043, яка належить ОСОБА_3 , шляхом:
скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу;
зобов`язати ОСОБА_3 повернути у користування власника - держави в особі Облдержадміністрації земельну ділянку, розташовану в межах Хмельницької територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2025 року позов задоволено.
Усунено перешкоди державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації та землекористувачу Міністерству оборони України у розпорядженні та користуванні землями оборони, а саме земельною ділянкою площею 2 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043, яка належить ОСОБА_3 , наступним шляхом:
- скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043 у Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельної книги;
- скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу;
- зобов`язано ОСОБА_3 повернути у користування держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043, розташовану в межах Хмельницької територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 7 267 грн 20 коп. судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 . Оскільки земельна ділянка не може перебувати у приватній власності для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_3 має повернути її державі в особі Облдержадміністрації в порядку задоволення негаторного позову. З метою повернення земельної ділянки у державну власність і відновлення її попереднього правового режиму також слід скасувати запис про державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав усіх зареєстрованих щодо неї речових прав.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9 березня 2026 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка вибула з державної власності за волею держави, а тому її правомірно було відведено первинному набувачеві. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки, у зв`язку з чим ця ділянка не може бути повернута ним у порядку задоволення негаторного позову. До того ж повернення земельної ділянки державі призведе до втручання у мирне володіння майном і порушення принципу належного урядування. Вимога Прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є неналежним способом захисту цивільного права, оскільки у цьому випадку позивачем мав бути заявлений віндикаційний позов про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_3 . Міністерство могло дізнатися про порушення свого права ще у 2006 році під час передачі земель оборони до земель резервного фонду місцевої ради, а тому Прокурор пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Прокурор не наділений повноваженнями на представництво інтересів держави щодо повернення земельної ділянки на користь Облдержадміністрації та Міністерства, внаслідок чого його позов не підлягає розгляду. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, не дав належної оцінки зібраним доказам, не врахував преюдиційність обставин, встановлених у судовому рішенні, та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Крім того, суд неправомірно розглянув справу за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання, та ухвалив заочне рішення.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу Прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.
Облдержадміністрація, Міністерство та КЕВ не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Суд першої інстанції неправильно витлумачив норми статей 15, 16, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
Згідно з актом на право користування землею від 23 грудня 1975 року, виданим виконавчим комітетом Хмельницької районної ради Хмельницької області, в постійному користуванні Хмельницької квартирно-експлуатаційної частини Хмельницького району, правонаступником якої є КЕВ, перебувала земельна ділянка площею 2487,6 га, що належала до земель оборони.
Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області від 12 травня 2006 року №471/06-р припинено право користування земельною ділянкою Міністерства площею 286,79 га із земельної ділянки загальною площею 2487,6 га на території Хмельницького району у зв`язку з добровільною відмовою.
Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області від 12 грудня 2006 року №1300/06-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо вилучення земельної ділянки зі складу земель оборони військового містечка НОМЕР_1 (військовий полігон) Хмельницького гарнізону, площею 286,79 га, в тому числі 75,72 га (землі обмеженого режиму використання), з переведенням із категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення з метою передачі до резервного фонду Копистинської сільської ради.
За актом приймання-передачі від 16 травня 2006 року здійснено передачу земельної ділянки Міністерства (військове містечко НОМЕР_1 ) загальною площею 286,79 га із земельної ділянки загальною площею 2487,6 га, яка знаходиться на території Копистинської сільської ради, до земель резервного фонду цієї ради.
18 січня 2007 року земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер [номер приховано]:06:019:0043 була зареєстрована у Державному земельному кадастрі із віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення (код цільового призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства).
Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області розпорядженням від 15 грудня 2006 року №1350/06-р затвердила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Копистинської сільської ради та передала у власність 78 громадян земельні ділянки, зокрема й ОСОБА_4 - земельну ділянку № НОМЕР_2 .
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №118927, виданого 19 лютого 2009 року Хмельницькою районною державною адміністрацією Хмельницької області на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3521 від 21 жовтня 2008 року, ОСОБА_4 набув права власності на земельну ділянку (кадастровий номер [номер приховано]:06:019:0043).
За договором дарування земельної ділянки від 6 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняком В.І. (зареєстрований у реєстрі за № 2494), ОСОБА_4 подарував земельну ділянку ОСОБА_3 9 квітня 2024 року Хмельницька міська рада зареєструвала право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 54533668).
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №4201724[телефон приховано] від 4 березня 2021 року №2037/2038/3081-3247-20-26: земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043 площею 2 га накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 286,7598 (площа накладення становить 2 га); земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:019:0043 площею 2 га накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 2487,6 га, згідно акту на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району ПрикВО від 1975 року (площа накладення становить 2 га).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
а) щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
В силу частини другої статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Порядок повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового розгляду справи встановлений статтями 128-130 ЦПК України.
Згідно зі статтею 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування) , місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Із положень статті 130 ЦПК України слідує, що у разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 223 ЦПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За змістом указаних норм права повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду, натомість, неналежне повідомлення судом учасників справи про дату, час і місце судового засідання є порушенням їх права на справедливий суд.
Суд викликає учасника справи у судове засідання судовою повісткою про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена учаснику справи завчасно, тобто з таким розрахунком, щоб особа, яка викликається, мала достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.
За наявності в учасника справи електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» судова повістка надсилається судом до цього електронного кабінету, а за його відсутності - на зазначену у справі адресу. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові повістки вручаються їм під розписку.
Якщо зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідача невідоме, він викликається до суду через оголошення на офіційному вебпорталі «Судова влада України» та вважається повідомленим після опублікування такого оголошення.
Неявка в судове засідання відповідача, якого було належним чином повідомлено про судовий розгляд, не є підставою для відкладення судового засідання. Суд вправі ухвалити заочне рішення за умови, що відповідач, який не з`явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин і не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Із довідки Відділу реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради від 26 березня 2025 року (т. 1 а.с. 207) слідує, що за вказаною у справі адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_3 не зареєстрований.
Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру від 14 вересня 2026 року (т. 3 а.с. 192) відомості щодо адреси реєстрації ОСОБА_3 відсутні.
На час розгляду справи ОСОБА_3 не мав зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, про що свідчить довідка від 9 квітня 2026 року (т. 3 а.с. 115).
Ухвалою від 24 березня 2025 року суд першої інстанції відкрив провадження у справі за позовом Прокурора, визначив порядок її розгляду у загальному позовному провадженні та призначив підготовче засідання.
Судовий розгляд призначався на 13 червня 2025 року, 5 і 25 вересня 2025 року, 14 листопада 2025 року та 10 грудня 2025 року. В останньому судовому засіданні суд ухвалив заочне рішення.
Зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження та місце роботи відповідача не було відоме, у зв`язку з чим 13 червня 2025 року, 8 і 26 вересня 2025 року, 28 листопада 2025 року суд опублікував на офіційному вебпорталі «Судова влада України» оголошення про виклик ОСОБА_3 в судове засідання відповідно на 5 і 25 вересня 2025 року, 14 листопада 2025 року та 10 грудня 2025 року (т. 2. а.с. 19, 29, 32, 47).
Отже відповідач ОСОБА_3 був повідомлений про судовий розгляд справи у порядку, визначеному цивільним процесуальним законом.
Оскільки відповідач ОСОБА_3 не з`явився в судове засідання, а позивачі не заперечували щодо заочного розгляду справи, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності відповідача та ухвалив заочне рішення по суті спору.
Доводи апеляційної скарги про незаконність розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.
б) щодо повноважень Прокурора на представництво інтересів держави
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).
За змістом статті 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону №1697-VII).
Із положень частини третьої статті 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Як передбачено частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, пункт 35).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18) зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №587/430/16-ц) не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача.
У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Облдержадміністрація та Міністерство як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжили заходів щодо виявлення та усунення порушення закону при приватизації земель оборони. При цьому Прокурор попередньо повідомив Облдержадміністрацію та Міністерство про своє звернення до суду на захист інтересів держави (т. 1 а.с. 141-145, 148-151, 154-155, 156-157), а ті, у свою чергу, виявили згоду на звернення Прокурора до суду з відповідним позовом про повернення земельних ділянок у державну власність (т. 1 а.с. 134, 137-138, 152-153).
Звернення Прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання безоплатної приватизації земельної ділянки, що віднесена до земель оборони.
Суд першої інстанції погодився з такими підставами для звернення Прокурора до суду та відкрив провадження у справі (ухвала від 24 березня 2025 року).
Дії суду відповідають правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18).
На думку суду апеляційної інстанції, враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави. До того ж, Прокурором дотримано порядок звернення до суду, передбачений статтею 23 Закону №1697-VII.
Посилання ОСОБА_3 на незаконність здійснення Прокурором представництва інтересів держави в особі Облдержадміністрації та Міністерства не відповідають чинному закону та фактичним обставинам.
в) щодо вирішення спору по суті позовних вимог
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом пункту «ж» частини першої статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються, в тому числі на землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі статтею 77 ЗК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Як передбачено статтею 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі оборони.
Із положень статей 316, 317, 319, 321 ЦК України слідує, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
В силу частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як передбачено частиною першою статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В силу статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що землекористування в Україні здійснюється з дотриманням правового режиму використання земель. У зв`язку з цим, чинне законодавство встановлює поділ земель України на відповідні категорії на основі природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель.
Щодо земель оборони, то законодавець встановив їх особливий статус. Такі землі перебувають у державній власності та не можуть передаватися у приватну власність громадян.
Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Право власності включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Перешкодою у здійсненні правомочностей власника є неправомірні дії порушника цих прав. Порушення права володіння має місце тоді, коди власник позбавляється можливості тримати річ у себе та утримувати її. Порушення права користування має місце тоді, коли власник позбавляється можливості отримувати корисні (споживні) властивості речі. Порушення права розпорядження має місце тоді, коли власник позбавляється можливості визначати юридичну та фактичну долю майна.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.
Негаторний позов - це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.
Іншим способом захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Також у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 2 липня 2025 року у справі №902/122/24 виклала правовий висновок про те, що належним способом захисту права держави, яка позбавлена володіння землями оборони, є віндикаційний позов.
Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер [номер приховано]:06:019:0043), яка належала до земель державної власності (землі оборони).
Виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, до ОСОБА_3 перейшло право власності на земельну ділянку, включаючи право володіння та розпорядження.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, Прокурор послався на те, що передача земельної ділянки у приватну власність здійснена з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом повернення земельної ділянки у державну власність у порядку задоволення негаторного позову.
Водночас держава, в інтересах якої Прокурор звернувся з позовом до суду, не є володільцем земельної ділянки, а може просити захистити порушене право шляхом витребування цієї ділянки з володіння кінцевого набувача ОСОБА_3 .
Оскільки Прокурором обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, що є самостійною підставою для відмови в позові, підстави для задоволення цього позову відсутні.
Зважаючи на те, що в позові Прокурора відмовлено у зв`язку з обранням неналежного способу захисту, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки іншим доводам апеляційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті.
3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи
При вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.
В позові Прокурора в інтересах держави в особі Облдержадміністрації та Міністерства слід відмовити.
Щодо судових витрат
Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в позові Прокурора відмовлено, то понесені ним витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
Водночас Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону повинна відшкодувати ОСОБА_3 обґрунтовано понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8 720 грн 64 коп. (7267,20?150%?0,8). Така сума визначена з огляду на те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 подана в електронній формі, у зв`язку з чим при її поданні застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір»).
Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України відмовити.
Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (місцезнаходження - 79007, Львівська область, місто Львів, вулиця Клепарівська, 20; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 38326057) на користь ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 8 720 гривень 64 копійки судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
А.М. Костенко
Головуючий у першій інстанції - Продан Б.Г.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47