ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/741/26
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м.Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхрембуд", м. Ужгород
про стягнення 551 219,28 грн заборгованості
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхрембуд" про стягнення штрафу в розмірі 551 219,28 грн, несплаченого всупереч пункту 30 договору оренди землі № 1994/1 від 12.12.2023.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/741/26 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.07.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, визнати справу №907/741/26 малозначною та здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 14.07.2026 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 15.07.2026.
29.07.2026 за вх.№ 02.3.1-02/7440/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов від відповідача відзив на позовну заяву від 28.07.2026.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Правова позиція позивача.
Позивач обґрунтував позовні вимоги невиконанням відповідачем пункту 30 укладеного між сторонами договору оренди землі № 1994/1 від 12.12.2023 в частині сплати у двотижневий термін з моменту підписання даного договору заборгованості за договором оренди землі від 10.07.2018 № 1994, а також штрафних санкцій, визначених пунктом 14 договору, що виникли у період з 01.01.2022 до 31.12.2022.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач, згідно з поданим суду відзивом на позов від 28.07.2026, заперечує проти позову, оскільки пункт 30 договору № 1994/1, відсилаючи до пункту 14 договору № 1994, не конкретизує, який саме вид штрафних санкцій (штраф, пеня чи обидва) та в якому розмірі мав сплатити відповідач.
Крім того, зазначає, що дія пункту 30 договору № 1994/1 прямо обмежена періодом з 01.01.2022 по 31.12.2022, в той час як вимоги позивача стосуються періоду який виходить за межі договірної умови пункту 30 договору, так як позов містить відомості про те, що штрафна санкція виникла в серпні 2021 року.
Звертає увагу суду, що у пункті 30 договору № 1994/1 сторони прямо висловили намір вчинити новацію, зазначивши про новаційний характер зобов`язання. Отже, первісне зобов`язання щодо сплати штрафних санкцій за договором від 10.07.2018 № 1994 за період 2022 року припинилося, а натомість виникло нове зобов`язання.
Натомість, у пункті 30 договору № 1994/1 сторонами не визначено конкретну грошову суму, яка підлягала б сплаті; не конкретизовано, який саме вид штрафних санкцій (штраф, пеня чи обидва) мав сплачуватися, а також відсутнє посилання на будь-який розрахунок або акт звірки, яким би фіксувався розмір зобов`язання на момент укладення договору, відтак, відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення заявленої суми 551 219,28 грн у зв`язку з недоведеністю розміру зобов`язання, яке виникло внаслідок новації або існувало на момент укладення договору №1994/1.
Поряд з цим, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу, заявляє про зменшення його розміру.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10.07.2018 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (17.11.2021 змінено назву на департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхрембуд", як орендарем був укладений договір оренди земельної ділянки № 1994 (далі - договір) площею 1,8681 га за адресою: м. Ужгород, вул. Гранітна, 16 (кадастровий номер [номер приховано]:60:001:0214) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної промисловості.
Вказаний договір був укладений на підставі рішення XXIV сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 10.07.2018 № 1155 строком на 5 років до 10.07.2023.
За узгодженими сторонами істотними умовами даного договору (пункт 30) передбачено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою.
Так, відповідно до пункту 11 Договору, орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 41 759,04 грн.
У відповідності до пунктів 12, 13 договору розмір орендної плати підлягає щорічному перегляду на величину коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі.
Пунктом 27 договору встановлено право орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнтів індексації.
Пунктом 30 договору орендарем додатково взято на себе зобов`язання самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством.
Судом встановлено, що відповідач допустив утворення заборгованості за вказаним договором, стягнення якої було предметом розгляду справи № 907/1012/22.
У рішенні Господарського суду Закарпатської області від 09.03.2023 у справі №907/1012/22 встановлено невиконання відповідачем належним чином зобов`язання щодо сплати орендної плати у період з листопада 2020 року по листопад 2022 року, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 1 089 460,91 грн.
В подальшому, 12.12.2023 між сторонами цієї справи укладено договір оренди землі № 1994/1 (далі - договір-1).
Відповідно до пункту 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове приватне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в місті Ужгороді, вулиця Гранітна, 16, кадастровий номер земельної ділянки [номер приховано]:60:001:0214.
Відповідно до пункту 10 договору-1, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій формі та становить 633 825,20 грн на рік.
Згідно з пунктом 11 договору-1, орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 52825,20 грн.
Пунктом 12 договору-1 передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством і за затвердженими Кабінетом міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Відповідно до пункту 13 договору-1, розмір орендної плати переглядається щороку у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни нормативно-грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставки орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором - у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором та справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (пункт 14 договору-1).
Відповідно до пункту 27 договору-1 передбачено право орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства), ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень. При цьому, індексація розміру орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель здійснюється орендарем самостійно у порядку визначеному пунктом 30 договору (незалежно від надсилання орендодавцем відповідних листів).
Згідно з пунктом 30 договору-1 сторонами передбачено наступні обов`язки орендаря:
- здійснити у 20-ти денний термін державну реєстрацію права оренди у відповідності до вимог чинно законодавства. Уразі несвоєчасного здійснення права оренди справляється пеня у розмірі визначеному пунктом 14 даної угоди;
- своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою;
- щоквартально подавати орендодавцю підтверджуючі документи щодо внесення орендної плати; - приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;
- виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
- дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, водного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення;
- у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки надати копію договору відповідному органу державної податкової служби;
- у разі зміни своїх банківських реквізитів, юридичної адреси, назви, організаційно-правової форми тощо, у 10-денний строк з моменту настання таких змін повинен письмово повідомити про це орендодавця;
- самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством кумулятивним способом;
- у разі неповернення земельної ділянки в зазначений термін здійснити плату за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за землю у цьому випадку вноситься у розмірах, визначених цим договором;
- орендар зобов`язався у двотижневий термін з моменту підписання даного договору сплати заборгованість за договором оренди землі від 10.07.2018 № 1994, а також штрафні санкції визначені пунктом 14 договору, що виникли у період з 01.01.2022 до 31.12.2022. Сторонами обумовлено, що в цій частині зобов`язання за вказаним договором носять новаційний характер.
Так, у зв`язку з систематичним невнесенням орендної плати у строки, визначені договором у періоди з серпня 2021 року до 27.10.2022, листопада 2022 року по 31.05.2023, та в червні 2023 року, зокрема невнесення орендної плати за жовтень 2022, позивачем відповідно до пункту 14 договору нараховано штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати в сумі 551 219,28 грн
Однак, за твердженням позивача, всупереч умов договору оренди землі від 12.12.2023 № 1994/1, станом на 07.07.2026 зобов`язання щодо сплати штрафу у розмірі 551 219,28 грн відповідачем не виконані, що зумовило звернення Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до суду із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхрембуд" 551 219,28 грн штрафу.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (стаття 4 Закону України "Про оренду землі").
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхрембуд" з 10.07.2018 безперервно користується земельною ділянкою площею 1,8681 га, по вулиці Гранітній, 16 у м. Ужгород, кадастровий номер якої [номер приховано]:60:001:0214 згідно договору оренди землі № 1994 від 10.07.2018, який було поновлено шляхом укладення договору №1994/1 від 12.12.2023, що встановлено із змісту таких договорів оренди земельної ділянки, згідно з яким орендар (відповідач) зобов`язався у свою чергу сплачувати плату за землю за фактичне її використання.
При цьому судом враховується, встановлене судом у справі № 907/1012/22 допущення виникнення заборгованості за користування земельною ділянкою площею 1,8681 га, кадастровий [номер приховано]:60:001:0214 впродовж періоду з листопада 2020 року по листопад 2022 року в розмірі 1 089 460,91 грн.
В подальшому, при укладенні договору оренди землі № 1994/1 від 12.12.2023, сторонами договору унормовано обов`язок орендаря, зокрема, щодо сплати у двотижневий термін з моменту підписання даного договору штрафних санкцій за договором оренди землі від 10.07.2018 року №1994, визначених пунктом 14 договору, що виникли у період з 01.01.2022 до 31.12.2022, також сторонами обумовлено, що в цій частині зобов`язання за вказаним договором носять новаційний характер.
Згідно з частинами 2, 4 статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).
Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.
Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання. Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення. До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а домовленість про новацію, про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов`язання новим. Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.
Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.
Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання. Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу.
Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 340/385/17, Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 609/67/18.
Суд констатує, що новацією є заміна саме зобов`язання, яким є виконання особою певної дії на користь іншої сторони на нове, яким є виконання тією ж особою на користь тієї ж сторони іншої дії, характерним для новації є саме укладення нового зобов`язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов`язання.
Таким чином, аналізуючи вище наведене та укладений між сторонами договір-1 в частині пункту 30, згідно з яким сторони погодили обов`язок орендаря, зокрема, сплатити у двотижневий термін з моменту підписання даного договору штрафні санкцій за договором оренди землі від 10.07.2018 № 1994, визначених пунктом 14 договору, що виникли у період з 01.01.2022 до 31.12.2022, також сторонами обумовлено, що в цій частині зобов`язання за вказаним договором носять новаційний характер, суд зазначає, що сторони погодили нове зобов`язання про сплату штрафних санкцій, обмеживши при цьому строк, за який можливо здійснити нарахування таких.
Як уже зазначалось, в ході розгляду справи № 907/1012/22 судом було встановлено, що орендар в строки, в порядку та на умовах, що передбачені договором оренди землі не виконував своїх грошових зобов`язань щодо сплати орендної плати, у зв`язку з чим останнього виникли заборгованість по сплаті орендної плати з період з листопада 2020 року по листопад 2022 року.
Таким чином, має місце доведена обставина щодо допущення відповідачем виникнення заборгованості з орендної плати у 2022 році.
Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормою частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статей 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Предметом розгляду даної справи (№ 907/741/26) є вимоги про стягнення з відповідача 551 219,28 грн штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Право орендодавця вимагати від орендаря сплати штрафу у розмірів 100 відсотків річної орендної плати у разі невнесення орендної плати у визначений сторонами в договорі строк закріплений в пункті 14 договору, не суперечить визначеному обов`язку орендаря в пункті 30 договору-1 та нормам діючого законодавства.
Як вказано позивачем у позові та як вбачається з розрахунку заборгованості по орендній платі, останнім нараховано відповідачу штраф за прострочення сплати орендної плати за жовтень 2022 року.
Як встановлено в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 09.03.2023 у справі № 907/1012/22, розмір місячної орендної плати з січня 2022 року становив 45 934,94 грн/міс.
Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 551 219,28 грн (100 % річної орендної плати), суд доходить висновку, що такий виконано відповідно до умов договору та є арифметично вірним.
Водночас, вирішуючи питання щодо підстав для стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу у заявленій сумі, суд враховує таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Так, статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Окрім цього у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 924/243/19).
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі № 924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї, при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені в статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Суд звертає увагу і на те, що наявність у орендодавця можливості стягувати із орендаря надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не можуть становити непомірний тягар для орендаря і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для орендодавця, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі № 7-рп/2013.
Суд також виходить з завдань господарського правосуддя, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
На підставі викладеного, враховуючи надмірно велику суму штрафу, беручи до уваги, що позивач не зазнав суттєвих збитків чи втрат від прострочення відповідачем такого зобов`язання, як оплата оренди землі в повному обсязі, суд вважає справедливим зменшення штрафу з урахуванням при цьому розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі до суми місячної оренди, яка у 2022 році (у період виникнення заборгованості та за який позивачем нараховано штраф) складала 45 934,94 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо погашення основної заборгованості.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 ГПК України, враховуючи, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхрембуд", відповідно до приписів частини 9 статті 129 ГПК України щодо вимоги, по якій судом прийнято рішення про зменшення розміру нарахованого штрафу покладаються судом на відповідача у справі.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхрембуд" (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Гранітна, буд. 16, код ЄДРПОУ 03330399) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3, код ЄДРПОУ 36541721) 45 934,94 грн (сорок п`ять тисяч дев`ятсот тридцять чотири гривні 94 коп.) штрафу та 8 268,30 грн (вісім тисяч двісті шістдесят вісім гривень 30 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено, оформлено та підписано 23.09.2026.
Суддя Д. Є. Мірошниченко