Справа № 373/3447/26
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження у справі
22 вересня 2026 року м. Переяслав
Суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
Залеська А.О.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Переяславської міської ради, про встановлення факту перебування на утриманні дітей,
установив:
Короткий зміст заявлених вимог та наведеного обґрунтування.
Представник заявника - ОСОБА_4 звернувся до суду з даною заявою, в якій просить встановити юридичний факт перебування на повному фактичному матеріальному утриманні батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) його неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заява мотивована тим, що усі троє дітей проживають з заявником (батьком) та його дружиною ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 матір`ю двох менших дітей: дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дружина заявника - ОСОБА_2 , з якою він зареєстрував шлюб 20.11.2019. Матір`ю старшої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 , 1995 р.н., з якою він розірвав шлюб. При цьому дочка заявника від першого шлюбу ОСОБА_8 з 2019 року постійно проживає разом з батьком (заявником), його дружиною та молодшими сестрами. Її мати, ОСОБА_3 , фактично не бере участі у повсякденному вихованні, забезпеченні та матеріальному утриманні дитини.
Юридичне значення факту, про встановлення якого просить заявник: перебування на повному фактичному матеріальному утриманні батька ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей, в заяві пояснюється тим, що заявник має намір використовувати судове рішення як документальне підтвердження фактичних сімейних обставин для реалізації передбачених законодавством України прав та гарантій, пов`язаних із вихованням, утриманням та забезпеченням трьох неповнолітніх дітей, у тому числі для звернення до компетентних державних органів та установ.
При цьому представник заявника в заяві наголосив, що ОСОБА_1 не просить суд вирішувати питання про позбавлення чи обмеження батьківських прав матері, не ставить питання про стягнення аліментів та не просить суд визначати місце проживання дітей. Предметом цієї заяви є виключно встановлення факту, який існує в дійсності.
Правове регулювання розгляду цивільних справ відповідної категорії.
Статтею 1 ЦК України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно з положеннями частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За зальним правилом ч.1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.1, 2 ст. 14 ЦК України).
У відповідності до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності в особи неоспорюваних прав (ч.7 ст. 19 ЦПК).
Аналогічно, відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Зокрема: суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; та інші факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку наявності останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
У згадані вище постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Тому, для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.01.2024 у справі № 560/17953/21додатково зазначила про таке: «Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній». З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Мотиви, з яких виходив суд при вирішенні питання відкриття провадження.
Як вбачається з матеріалів справи заявник просить встановити факт, що діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом з ним та перебувають на його повному утриманні. При цьому він вказує, що такий факт існує в дійсності, а підтвердження його судовим рішенням буде мати наслідком реалізацію заявником, передбачених законодавством прав та гарантій батька, пов`язаних із вихованням, утриманням та забезпеченням дітей, у тому числі через звернення до компетентних державних органів та установ.
Така мотивація мети та юридичного значення факту, про встановлення якого просить заявник, є неконкретною, не ґрунтується на правових нормах, а тому не дає можливості зрозуміти, які саме передбачені законом суб`єктивні права бажає набути чи реалізувати заявник після встановлення факту самостійного утримання ним трьох неповнолітніх дітей. В заяві не наведені обмеження будь-яких прав та гарантій заявника як батька, від яких він потерпає за відсутності «документування» відповідного факту судовим рішенням.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до положень ст.ст. 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
З урахуванням принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Аналогічний висновок сформульовано Верховним Судом в постанові від 15 серпня 2025 року справа № 709/1954/24, провадження № 61-3860св25.
У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14-ц вказано, що під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини заявником необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері дітей обмежується або припиняється.
Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою та не можуть бути передані іншій особі, а тому слід констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини. Сімейним законом не передбачено підстав та обставин стосовно припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Відтак, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не має для нього юридичного значення в контексті особливих життєвих обставин та не породжує жодних юридичних наслідків, пов`язаних з набуттям та реалізацією ним особистих немайнових чи майнових прав як батька дітей, які не можливо було б реалізувати без встановлення, як зазначає заявник: без «документування» відповідного факту судом.
В заяві вимоги зводяться до встановлення факту повного матеріального утримання ОСОБА_1 трьох дітей, чим фактично спростовується (виключається) факт участі матерів обох дітей в їх утриманні, що не може бути безспірним фактом, оскільки невиконання батьківських обов`язків (утримання дітей є рівним обов`язком обох батьків) тягне за собою відповідальність, передбачену законом, у тому числі може мати наслідком позбавлення батьківських (материнських) прав, стягнення понесених витрат на дітей тощо.
За правилами ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Окремо суд звернув увагу на таке.
Відповідно до ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини грунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Державна реєстрація народження проводиться шляхом внесення відомостей в Державний реєстр актів цивільного стану громадян, з видачею Свідоцтва про народження, що підтверджує факт реєстрації народження дитини.
Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, передбачений ст. 180 СК України, а способи його виконання - статтею 181 цього Кодексу, в тому числі шляхом сплати аліментів.
Таким чином, питання (факт) утримання батьком власних дітей не є питанням, що підлягає підтвердженню судом в окремому провадженні, воно врегульоване сімейним законодавством.
Отже, справа за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до вісімнадцяти років не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства в порядку окремого провадження, відповідно до ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
За правилаом п. 1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином існує кілька передбачених законом підстав для відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні дітей
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 186, ч.4 ст. 315 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Переяславської міської ради, про встановлення факту перебування на утриманні дітей.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Суддя А.О. Залеська