Справа № 567/1283/26
Провадження №2-а/567/11/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Приступа А.І.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хмарук Ю.М. звернулася в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП № 71 від 06.02.2026 року, мотивуючи свої вимоги тим, що 06.02.2026 року відносно ОСОБА_1 було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №71 від 06.02.2026 р., відповідно до якої його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало, на думку відповідача, порушення позивачем вимог ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", п.п.1 п.1 додатку 2 "Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", затверджених постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року, а саме - ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, без поважних причин не з`явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних, даних військово-облікового документа, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, що призвело до унеможливлення визначення призначення на особливий період та ступеня придатності його до служби.
Вважає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону, оскільки винесена з порушенням встановленого порядку накладення адміністративних стягнень, ґрунтується на неповному і необ`єктивному розгляді справи про адміністративне правопорушення, за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт неправомірних дій.
Зазначає, що позивач не погоджується з винесеною щодо нього постановою, посилаючись на те, що з оскаржуваної постанови не вбачається, що йому надсилалася повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням дати та часу виклику. При цьому, зазначає, позивач таку повістку не отримував.
Також зазначає, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 та йому була надана відстрочка від призову на військову службу до 01.08.2028 р. на підставі п.2 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особі з інвалідністю ІІІ групи.
Посилаючись на те, що оскаржувана постанова була отримана позивачем лише 21.07.2026 р. шляхом завантаження з Автоматизованої системи виконавчого провадження та про наявність такої постанови позивачу стало відомо 21.07.2026 р. із застосунку «Дія», куди надійшло повідомлення про наявність відкритого щодо нього виконавчого провадження №81076373 , а саме що на виконанні в Острозькому відділі ДВС у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває постанова №71 від 06.02.2026 р., винесена ІНФОРМАЦІЯ_4 , представник позивача просила поновити строк звернення до суду для оскарження вищевказаної постанови та скасувати постанову №71 за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП від 06.02.2026 р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 06.08.2026 р. позивачу поновлено строк звернення до суду з вищевказаним позовом, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 в поданому до суду відзиві на позовну заяву заперечив проти позову та просив у його задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 з 06.04.2000 р. перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2022 р. по 04.02.2025 р. ОСОБА_1 підлягав призову на військову службу під час мобілзації на особливий період, та 17.01.2025 р. засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 була сформована повістка для проходження військово-лікарської комісії,
Зазначає, що Правила військового обліку передбачають прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів, та ОСОБА_1 по вищевказаній повістці не з`явився та не повідомив про причини неявки, чим порушив правила військового обліку, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.3 ст.210 КУпАП.
Згідно вимог ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішенні спору по суті в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесена перевірка, чи вчинені дії суб`єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Згідно із п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Рішення відповідача - постанова про накладення адміністративного стягнення є правовим актом індивідуальної дії.
Як вбачається з постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП № 71 від 06.02.2026 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , порушив ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п.п.1 п.1 додатку 2 "Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року, а саме будучи військовозобов`язаним без поважних причин не з`явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військо-облікових даних, даних військово-облікового документа, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, що призвело до унеможливлення визначення призначення на особливий період та ступеня придатності його до служби, у зв`язку з чим на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що вона винесена на підставі протоколу про адміністративне правопорушення № 71 від 01.02.2026 року.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №71 від 01.02.2026 р., складеного відносно ОСОБА_1 , на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, суть правопорушення, вчинення якого ставиться у провину ОСОБА_1 , викладено наступним чином - ОСОБА_1 порушив ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п.п.1 п.1 додатку 2 "Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року, а саме ОСОБА_1 будучи військовозобов`язаним без поважних причин не з`явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військо-облікових даних, даних військово-облікового документа, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, що призвело до унеможливлення визначення призначення на особлививий період та ступеня придатності його до служби.
Вирішуючи питання наявності складу адміністративного правопорушення в діях позивача, а також даючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем за оскаржуваною постановою рішення, суд виходив з наступного.
Частиною 10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", порушення якої ставиться у провину ОСОБА_1 , передбачено перелік обов`язків для громадян України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві. Такі особи зобов`язані, зокрема, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством, тощо.
Відповідно до ст.235 КУпАП військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про неявку на виклик у військовий комісаріат (статті 210, 210-1, 211 - 211-6).
Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. №3543-XII (Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до п.19 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 р. призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Стаття 210 КУпАП визначає покарання за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.
Частина 3 вказаної статті передбачає, зокрема, відповідальність громадян за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, воєнний стан, який триває по даний час.
Згідно з п.41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідачем не надано суду копії повістки, що надсилалась позивачу, про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 (для уточнення військово-облікових даних, даних військово-облікового документа, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби) та не зазначено будь-яких доказів яким способом така повістка була вручена позивачу.
Відомості про дату направлення такої повістки позивачу як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у фабулі оскаржуваної постанови відсутні.
Окрім того, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення та винесеної на його підставі оскаржуваної постанови не можливо встановити на яку дату та час викликався позивач до ІНФОРМАЦІЯ_7 та за викликом не з`явився.
Таким чином, з наявних матеріалів справи не можливо встановити чи був позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце явки за повісткою, у зв`язку з чим мав виконати відповідний обов`язок, закріплений мобілізаційним законодавством та докази доведення до відома позивачу змісту відповідної повістки або ознайомлення з її змістом в матеріалах справи відсутні.
Відтак, в розумінні п.41 Порядку, позивач не вважається належно оповіщеним про виклик до ТЦК.
Отже, позивач не був належним чином повідомлений про час та дату, на які повинен був з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних, даних військово-облікового документа, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Таким чином, суд зауважує, що доказів обізнаності позивача щодо наявності повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 із зазначенням дати та часу виклику та її отримання ОСОБА_1 не надано.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Оскільки позивач не був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 , то ним не було порушено ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", пп.1 п.1 додатку 2 "Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, згідно змісту оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення позивач мав з`явитися для уточнення облікових даних, даних військово-облікового документа, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. В свою чергу, матеріали справи не містять відомостей про те, які саме дані позивачу необхідно було уточнити в шостому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також про неможливість отримання таких даних з реєстрів. Навпаки, долучені відомості свідчать про те, що з моменту взяття на облік, відповідач мав військово-облікові дані на позивача, які уточнювалися відповідно до додатку "Резерв +".
Також з досліджених судом доказів вбачається, що позивачу на підставі п.2 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» була надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації - до завершення мобілізації, як особі з інвалідністю ІІІ групи (загальне захворювання, тимчасово - до 01.08.2028 р.).
Згідно Закону України від 9 травня 2024 року № 3696-ІХ текст статті 210 КУпАП був доповнений такою приміткою: "Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи."
Згідно Закону України "Про захист персональних даних" від 1 червня 2010 р. № 2297-VI "персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована". Відтак відповідач мав можливості отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Водночас спірна постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП, оскільки не містить належного опису обставин, установлених під час розгляду справи, оскільки в ній не зазначено, які саме персональні дані позивача не були уточнені та відомості про які відповідач не зміг отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами та базами даних. Вказане також підтверджується тим, що постанова містить посилання лише на протокол № 71 від 01.02.2026 р. та не містить посилань на будь-які докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання персональних даних позивача з відповідних реєстрів, та/або неможливість отримання відомостей з реєстрів, чим фактично не викладено суть (об`єктивну сторону) адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Окрім того, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається на підставі яких саме доказів відповідач дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Оцінюючи оскаржуване рішення на відповідність вимогам ст.2 КАС України суд вважає, що відповідач дійшов передчасного висновку щодо визнання винуватості позивача у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, не врахував об`єктивні обставини по справі, такі як необізнаність позивача з фактом направлення йому повістки та неможливість отримання або уточнення даних самостійно (досягнення мети виклику без особи, або неможливість досягнення за відсутності особи).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об`єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 КУпАП є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
За змістом норм частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести правомірність свого рішення (постанови) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У рішенні від 10.02.1995 у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо події самого правопорушення та законності його фіксації.
Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним та обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Суд зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об`єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів не надано.
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази вини позивача.
Таким чином, при виявлені правопорушення, фіксації правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не було дотримано вимог ст.258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення уповноважена особа зобов`язана була зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Водночас суд вважає, що відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами факт того, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Окрім того, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 КУпАП є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі.
Згідно з ч.2 ст.279 КУпАП посадова особа, яка розглядає справу, після оголошення того, яка справа підлягає розгляду та хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією фіксації адміністративного правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Одночасно суд враховує, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, за результатами якого було винесено спірну постанову від 06.02.2026 р.
Натомість з оскаржуваної постанови вбачається, що вона винесена 06.02.2026 р. без участі позивача, чим останнього було позбавлено прав, гарантованих Конституцією України та ст.268 КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Водночас, відповідач при винесенні постанови не надав позивачу можливості скористатися своїми правами, надати пояснення чи докази, та розглянув справу одноосібно, без надання йому права на подачу доказів правомірності своїх дій.
Доказів надання позивачу можливості в повному обсязі скористатись правами, передбаченими ст.268 КУпАП та того, що права при розгляді справи про адміністративне правопорушення були роз`яснені позивачеві під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем суду не надано.
Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
За правилами ст.277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Згідно зі ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення».
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №71 від 01.02.2026 р., ОСОБА_1 від отримання другого примірника такого протоколу відмовився.
Наявні у матеріалах справи відомості не дають суду обґрунтованих підстав для встановлення факту належного повідомлення позивача про місце і час розгляду відповідачем справи у встановлений процесуальний спосіб.
Тобто, розгляд справи відповідачем відбувся за відсутності позивача, якого не було завчасно повідомлено про розгляд справи 06.02.2026 р., що в силу приписів ч.1 ст.268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.
Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 №05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».
За таких обставин, ураховуючи зазначені висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної постанови та наявність фактичних і правових підстав для її скасування.
Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена з суттєвими порушеннями норм КУпАП та ч.2 ст.2 КАС України, тому підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність вищевказаним критеріям, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення, посадовою особою її не було мотивовано та не дотримано встановленого законом порядку її винесення, при її винесенні не було перевірено відповідні докази, що підтверджують або спростовують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Таким чином, суд вважає, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП відповідачем не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.
З досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомленим про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачем не було дотримано встановленого законом порядку винесення оскаржуваної постанови, а тому під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно нього було допущено порушення норм КУпАП, відтак суд вважає, що постанова за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому суд враховує, що, відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України, при обґрунтованості заявлених вимог щодо наявності підстав для скасування рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд уповноважений закрити справу про адміністративне правопорушення, а тому з метою повного відновлення прав позивача суд вважає необхідним закрити справу про адміністративне правопорушення щодо нього.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з вищевказаним позовом сплатив судовий збір в розмірі 532, 40 грн., який за результатами розгляду справи просив стягнути з відповідача на свою користь.
Згідно рішення Конституційного Суду України №10-р(ІІ)/2026 від 09.09.2026 року (справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення) встановлено, що Закон України «Про судовий збір» не передбачає сплати судового збору за подання позову про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, а відтак при вирішення питання розподілу судових витрат суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору, водночас з урахуванням вищевказаного рішення Конституційного Суду України такий судовий збір може бути повернутий позивачу за його клопотанням, поданим на підставі ст.7 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 73-77, 90, 139, 241-246, 255, 286КАС України,-
у х в а л и в :
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі задовольнити.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення № 71 від 06 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Острозького районного суду Василевич О.В.