УХВАЛА
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 202/8317/25
провадження № 61-11597ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Шахторіним Артемом Сергійовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2026 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 260 107,01 грн.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 95 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 2 601,07 грн.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 лютого 2026 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шахторіна А. С. про розподіл судових витрат та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Защук В. В. щодо судових витрат залишено без задоволення та відмовлено у відшкодуванні відповідачу ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу та інших процесуальних витрат.
27 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд ухвалив постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу змінено, зменшивши витрати на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню, з 25 000,00 грн до 10 000,00 грн.
03 вересня 2026 року адвокат Шахторін А. С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2026 року в частині зміни додаткового рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 лютого 2026 року та зменшення витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, у цій частині залишити в силі додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 лютого 2026 року, а також скасувати постанову в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328,00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 260 107,01 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
У касаційній скарзі адвокат зазначає про наявність питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо можливості зменшення судом документально підтвердженого фіксованого гонорару адвоката без встановлення конкретної неспівмірності таких витрат та визначення їх розумної вартості.
Також порушено питання щодо застосування частин четвертої - шостої статті 137 та частини третьої статті 141 ЦПК України при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, а також оцінки результату розгляду позову про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у разі зменшення судом її розміру на підставі частини другої статті 196 СК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що наведені заявником обставини, на які він посилається як на підставу касаційного оскарження відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи питання про наявність правового питання, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить із того, що таким може бути визнано питання, яке є ключовим для правозастосовної діяльності та водночас має винятково важливе значення для забезпечення єдності судової практики. Наявність таких ознак оцінюється з урахуванням предмета спору, значущості відповідного правового питання для держави і суспільства, а також його впливу на практику застосування норм права.
Разом із тим заявник не навів належних і переконливих доводів на підтвердження того, у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики. Зокрема, у касаційній скарзі не зазначено новітніх, проблемних, засадничих або таких, що раніше не були предметом ґрунтовного дослідження, питань права, відповідь на які з боку суду касаційної інстанції могла б забезпечити нове, уніфіковане розуміння та застосування відповідних норм права не лише для сторін цього спору, а й для невизначеного, однак широкого кола учасників подібних правовідносин.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й також не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Шахторіним Артемом Сергійовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко