Справа №487/1390/13-ц
Провадження №4-с/487/22/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання - Демиденко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Миколаєві скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дії та бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою про визнання неправомірними дії і бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту з грошових коштів, накладених в межах виконавчого провадження №55790487.
Обґрунтовуючи вимоги скарги зазначив, що виконанні Заводського ВДВС у м. Миколаєві перебувало виконавче провадження №55790487 з примусового виконання виконавчого листа № 2/487/1866/14, виданого 10.03.2015 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованості у розмірі 678 856,95 грн. В межах вказаного виконавчого провадження постановами державного виконавця у 2018 та 2020 роках було накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у банківських установах, зокрема в АТ КБ «ПриватБанк». 25.06.2020 постановою державного виконавця у зазначеному виконавчому провадженні виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які можливо звернути стягнення. Відповідно до офіційних даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), стан виконавчого провадження №55790487 має статус «Завершено», а виконавчого документа - «Повернений стягувачу». Після повернення виконавчого документа 25.06.2020 до моменту звернення Скаржника із заявою про зняття арешту у серпні 2026 року будь-які виконавчі дії у межах виконавчого провадження № 55790487, за даними АСВП, не вчинялися. 25.08.2026 ОСОБА_1 звернувся до Заводського ВДВС із заявою про зняття арешту з банківських коштів. Проте листом заступника начальника відділу від 26.08.2026 р. №114456/18.10-34/1 йому було відмовлено у задоволенні заяви з посиланням на те, що ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає автоматичного зняття арешту при поверненні виконавчого документа стягувачу. При цьому скаржник не оскаржує законність накладення арешту на момент винесення відповідних постанов державного виконавця у 2018 та 2020 роках. Предметом цієї скарги є законність збереження арешту станом на серпень - вересень 2026 року та правомірність відмови Заводського ВДВС у його знятті після звернення Скаржника 25.08.2026 року. Вважає бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з коштів та банківського рахунку Скаржника протиправною та такою, що порушує його конституційні права і гарантії.
Арешт, накладений постановами державного виконавця, обліковується за банківським рахунком Скаржника IBAN: НОМЕР_1 , відкритим в АТ КБ «ПриватБанк». Згідно з довідкою ТОВ «ЗЛІ ПТАХИ» №26 від 27.08.2026 та довідкою АТ КБ «ПриватБанк», зазначений рахунок використовується Скаржником для отримання заробітної плати та виплат, пов`язаних з трудовими відносинами. Інші зарахування на цей рахунок не здійснюються. Заробітна плата є основним та фактично єдиним джерелом коштів для забезпечення життєвих потреб Скаржника. Крім того, як вбачається із довідки підприємства, із заробітної плати Скаржника бухгалтерією ТОВ «ЗЛІ ПТАХИ» в рамках іншого виконавчого провадження - ВП №47198136 - вже щомісячно здійснюється утримання 50 % заробітної плати на користь ДВС. Таким чином, арешт рахунку у межах ВП №55790487 фактично поширюється на кошти, які залишаються у Скаржника після законного утримання 50% його заробітної плати за іншим виконавчим провадженням. За таких обставин подальше збереження повного арешту саме цього рахунку фактично унеможливлює вільне користування залишком заробітної плати та створює для Скаржника надмірний індивідуальний тягар. Отже, подальше блокування зарплатного рахунку є неспівмірним із метою, заради якої арешт був накладений.
17.09.2026 від начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Щербатюка А.І. надійшов відзив на скаргу, в якому просив задоволенні скарги відмовити через безпідставність, посилаючись на те, що у відділу перебувало ВП №55790487 з примусового виконання виконавчого листа № 2/487/1866/14, виданого 10.03.2015 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованості у розмірі 678 856,95 грн. 13.02.2018 було відкрите ВП №55790487 , 02.08.2018 і 17.03.2020 були винесені постанови про арешт коштів боржника. 25.06.2020 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». На теперішній час виконавче провадження знищено за закінченням строків зберігання після передачі до архіву. Завершення ВП №55790487 з підстав п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає зняття арешту з коштів боржника, відповідно до ч.1 ст. 40 вище вказаного Закону. Крім того, ч.4 ст. 59 Закону передбачені підстави для заняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частин. На теперішній час у ВДВС відсутні підстави для зняття арешту з коштів боржника, оскільки відсутня інформація про виконання судового рішення.
21.09.2026 ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд скарги за його відсутністю, вимоги скарги підтримав, просив про їх задоволення.
Відповідно до ст. 450 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
Суд, дослідивши матеріали скарги та цивільної справи №2-1312/2007, приходить до наступного:
Згідно ч.1 ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення її права або свобод.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Судом встановлено, що у справі №487/1390/13-ц рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.10.2014, яке змінено рішенням апеляційного суду Миколаївської облиті від 20.01.2015, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Банк» Київська Русь» заборгованість за кредитним договором №6684-83 від 03.02.2012 у загальному розмірі 677247,45 грн. Рішення набрало законної сили та підлягає виконанню.
У справі видані виконавчі листи №487/1390/13-ц, які передані на виконання до Заводського ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) та відкрите виконавче провадженняВП №55790487, в межах виконавчого провадження було накладено арешт (кошти) майно боржника ОСОБА_1 , що не заперечували сторони.
25.08.2026 боржник ОСОБА_1 звернувся до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту.
На вказану заяву Заводським відділом державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції 26.08.2026 надано ОСОБА_1 відповідь, що згідно даних АСВП виконавче провадження не виконано, 25.06.2020 постановою було повернуто стягувачу виконавчий лист на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тому завершення виконавчого провадження з вказаних обставин не передбачає зняття арешту з майна боржника, відповідно до ст. 40, 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд встановлено, що арешт, накладений постановами державного виконавця, обліковується за банківським рахунком ОСОБА_1 IBAN: НОМЕР_1 , відкритим в АТ КБ «Приват Банк», на яку скаржник отримує заробітну плату, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приват Банк» від 26.08.2026 за №LDKIJ304TRU6A40A.
Згідно з довідкою ТОВ «ЗЛІ ПТАХИ» №26 від 27.08.2026 рахунок IBAN: НОМЕР_1 використовується ОСОБА_1 для отримання заробітної плати та виплат, пов`язаних з трудовими відносинами, інші зарахування на цей рахунок не здійснюються. Крім того, як вбачається із вказаної довідки підприємства, із заробітної плати ОСОБА_1 бухгалтерією ТОВ «ЗЛІ ПТАХИ» в рамках іншого виконавчого провадження - ВП №47198136 - вже щомісячно здійснюється утримання 50 % заробітної плати на користь ДВС.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 2 частини четвертої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» регулює випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Частиною четвертою цієї статті передбачено вичерпний перелік підстав для зняття арешту у виконавчому провадженні, що перебуває на виконанні, і повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, не є такою підставою.
Частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.
У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Постановою державного виконавця від 25.06.2020, ВП №55790487 завершено, виконавчий документ повернуто стягувану на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» через відсутність у боржника коштів та майна на яке може бути звернуто стягнення.
Отже, на момент повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Оскільки 25.06.2020 виконавчий лист повернуто стягувачу, відповідно повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 25.06.2023.
Станом на 25.08.2026 - день звернення ОСОБА_1 до виконавчої служби із заявою про зняття арешту з його майна (коштів), виконавчий лист відносно нього на виконанні не перебував.
В матеріалах справи №487/1390/13-ц відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 25.06.2020 (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи у суді , органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчих листів №487/1390/23-ц.
Оскільки станом на день розгляду цієї справи у суді виконавчі листи №487/1390/23-ц з 25 червня 2020 року повторно не пред`явлені до виконання, з матеріалів цивільної справи №487/1390/13-ц та за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень питання про заміну сторони виконавчого провадження чи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не вирішувалось, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, суд дійшов переконання, що збереження більше 6 років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .
Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 липня 2023 року у справі №761/687/14 (провадження №61-5887св23), від 02 серпня 2023 року у справі № 2306/4489/22 (провадження № 61-7374св23).
Виконавцем не доведено суду підстав збереження арешту, накладеного на майно (кошти) ОСОБА_1 у 2018 та 2020 роках.
На теперішній час виконавче провадження №55790487 знищено за закінченням строків зберігання після передачі до архіву, що позбавляє дослідити матеріали виконавчого провадження.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 447-452 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дії та бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії та бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з коштів ОСОБА_1 , накладених постановами державного виконавця від 02.08.22018 та 17.03.2020, у виконавчому провадженні №55790487.
Зобов`язати Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з коштів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), накладених постановами державного виконавця від 02.08.22018 та 17.03.2020, у виконавчому провадженні №55790487.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.М. Афоніна
Повний текст ухвали складено 23.09.2026.