ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року справа № 380/5414/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРВЕСТ-УКРАЇНА» до Львівської митниці, про визнання протиправним та скасування рішення.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРВЕСТ-УКРАЇНА» (далі - позивач, ТОВ «ХАРВЕСТ-УКРАЇНА») з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України №UA209000/2025/100379/1 від 03.10.2025 про коригування митної вартості товарів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення товарів позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації. Разом з митною декларацією в якості підстави для застосування основного методу визначення митної вартості товару надав документи, які містять усі відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її. Проте відповідач протиправно, здійснив коригування митної вартості ввезеного товару, що спричинило необхідність сплати різниці між сумами митних платежів, що нанесло значні збитки позивачу.
Ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Ухвалою суду від 22.09.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зміну виду провадження.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що за результатами проведеного опрацювання встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Відповідно до вимог пункту 2 частини 6 статті 54 Митного кодексу України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, відповідач не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з статтею 57 Митного кодексу України. Тому, посадові особи Львівської митниці під час здійснення контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав повністю.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,
в с т а н о в и в :
Позивач уклав із компанією «SLADOVNA a.s., Michalovce», Словаччина зовнішньоекономічний договір (Контракт) №18/09-1 від 18.09.2025 (далі - Контракт).
Відповідно до істотних умов договору продавець приймає на себе зобов`язання з постачання і продажу в порядку і строки, встановлені цим Контрактом, солоду пивоварного необсмаженого (Malt of Pilsen Type) в кількості 10000,00 (десять тисяч) тон (± 10%) (код згідно з УКТЗЕД 1107 10 99 00), (далі - Товар), виробництва компанії SLADOVNA. Покупець зобов`язується прийняти та сплатити за Товар в порядку та строки, встановлені цим Контрактом. Товар постачається насипом або в мішках по 50 кг партіями згідно з інвойсом, автотрансопртом покупця.
Відповідно до інвойсу №14251533 від 01.10.2025 позивач придбав у продавця товар «Солод Пільзенський (Pilsen malt) - необсмажений пивоварний (ячмінний), в зернах».
З метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до митного органу митну декларацію №25UA209230093352U6 відповідно до яких було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.
На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації №25UA209230093352U6 митної вартості товару та обраного методу його визначення декларант надав митному органу разом з декларацією: Сертифікат якості (Certificate of quality) б/н від 01.10.2025; Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №14251533 від 01.10.2025; Автотранспортна накладна (Road consignment note) А№0001173 від 01.10.2025; Фітосанітарний сертифікат (Phytosanitary certificate) EU SK/012226/B від 01.10.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №3 від 01.10.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №2 від 01.10.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі продажу, стороною якого є виробник товарів №18/09-1 від 18.09.2025; Доповнення до внутрішнього договору (контракту) Додаткова угода №1 від 17.04.2025; Договір про надання послуг митного брокера №0905/1 від 09.05.2023; Договір (контракт) про перевезення №2-ТР від 22.09.2025; Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, зґенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) №13450968 від 02.10.2025; Декларація-інвойс, складена уповноваженим (схваленим) експортером №14251533 від 01.10.2025; Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів №25UA209230093352U6 від 02.10.2025.
За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України.
На виконання вимоги митного органу декларант позивача надав копії контракту, інвойсу, рахунку про вартість транспортування та довідки, договору на перевезення, проформи-інвойсу, банківського платіжного документу, комерційної пропозиції, декларації країни відправлення. Повідомив, що інші документи надати неможливо, тому просив визначити митну вартість відповідно до поданих документів.
За результатами розгляду поданих документів Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100379/1 від 03.10.2025.
Рішення про коригування митної вартості товарів обґрунтовує тим, що Львівською митницею заявлена митна вартість не може бути визначена, оскільки у поданих документах відсутні всі відомості, які місять інформацію про ціну, що фактично була сплачена за товар. Додатково вказано про проведення консультації з декларантом відповідно до статті 53 Митного кодексу України про застосування методу 2а (стаття 59 Митного кодексу України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: «МД 25UA305130018078U7 від 11.09.2025 де вартість даного товару від даного виробника (Солод ячмінний світлий для пивоваріння, необсмажений (пілзенського типу) у вигляді цільного зерна ) становить -0,4844 EUR за кг».
Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю й оформила картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/002765. З метою випущення товару у вільний обіг позивач подав митну декларацію, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскарженого рішення про коригування митної вартості товару.
Вважаючи рішення про коригування митної вартості протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Приписами частини 1 статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення (частина 1 статті 248 МК України).
Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом подання за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, відомостей про фактурну вартість товарів; митну вартість товарів та метод її визначення (пункти «є» та «ж» пункту 5 частини 8 статті 257 МК України).
Положеннями статті 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).
Слід зауважити, що митне законодавство передбачає цілу систему методів визначення митної вартості товарів, серед яких виділяється основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (пункти 1-2 частини 1 статті 57 МК України).
Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.
Тільки у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи визначення митної вартості товару (частина 3 статті 58 МК України).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до положень частини 1 статті 58 МК України основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Основний метод, не застосовується конкретних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.
Згідно із частиною 2 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний метод визначення такої вартості.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинами 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2 статті 53 МК України).
При цьому, положення частини 3 статті 53 МК України надають можливість митниці виставляти декларанту письмову вимогу про необхідність подачі додаткових документів у 10-ти денний строк лише у трьох випадках:
1. у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості;
2. якщо наявні ознаки підробки цих документів;
3. якщо ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.
В разі наявності таких підстав декларант зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Із положень статті 53 МК України слід виснувати, що законом визначено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказане узгоджується з приписами частини 3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Предметом спірних правовідносин є законність та обґрунтованість оскаржених рішень про коригування митної вартості товарів, а саме: обґрунтованість сумнів митного органу під час витребування додаткових документів й коригування митної вартості товарів; а також дотримання вимог МК України та інших підзаконних нормативно-правових актів під час застосування другорядного методу визначення митної вартості товарів.
Суд зазначає, що приписи частини 3 статті 53 МК України зобов`язують митний орган витребовувати у декларанта лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №809/946/17.
У пункті 2 частини 4 статті 54 МК України вказано, що митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана.
Суд дослідив вимоги митного органу, й встановив, що такі не містить відомостей щодо правових підстав для витребування додаткових документів, переліку відомостей, які відсутні у поданих документах, наявність яких є необхідною умовою для підтвердження числового значення складових митної вартості, визначеної позивачем. Натомість відповідач перелічив усі документи, згадані у частині 3 статті 53 МК України.
Такі дії митного органу не узгоджуються з положеннями пункту 2 частини 4 статті 54 МК України та сприяли тому, що декларант був необізнаний стосовно фактичних причин, за яких заявлена митна вартість не може бути визнана. Внаслідок цього митний орган позбавив декларанта можливості усунути будь-які розбіжності (недоліки, хиби) на стадії здійснення митного контролю правильності визначення задекларованої митної вартості товарів.
Щодо розбіжностей у долучених до митних декларацій документах суд зазначає таке.
Дослідивши зміст графи 33 оскарженого рішення суд узагальнює зауваження митного органу, які стали підставою для коригування митною вартості товарів, таким чином:
- до митного оформлення не надано документів, що підтверджують постачання товару за прямим договором з виробником, відповідність технічним умов виробника, виробника товару та ТМ;
- комерційний інвойс не містить ідентифікації особи, уповноваженої на укладення таких документів та відомостей зазначених у контракті у п.6.2 від 18.09.2025 №18/09-1 (№ контракту, умови поставки та країна походження кожної позиції);
- експортна декларація країни відправлення не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту;
- платіжна інструкція в іноземній валюті №2 від 24.09.2025 не може бути взята до уваги, оскільки такий документ являється платіжною інструкцією, що не є документом, який засвідчує факт переведення коштів;
- сума проведеної оплати 54000 євро не може засвідчувати 100% передоплату за всю партію товару, як передбачено у комерційній пропозиції;
- відповідно до фактури 14251533 та сертифікату якості від 01.10.2025 б/н, до митного оформлення подано продукт солод Malt of Pilsen Type, що відрізняється від сорту, вартість якого передбачено у комерційній пропозиції.
Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з такого.
Щодо відсутності в експортній декларації відміток, що підтверджують здійснення експорту оцінюваного товару, то суд відхиляє таке зауваження митного органу та звертає увагу, що експортна декларація країни відправлення не містить числових значень складових митної вартості товару, й що позивач надав митному органу інші документи, які у своїй сукупності давали можливість перевірити заявлені числові значення складових витрат на транспортування товару. При цьому, формуванням експортної декларації здійснювалося продавцем товару, а не позивачем.
Надана декларантом митна декларація країни відправлення має форму електронного документа та містить усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор, що відповідно надає митному органу право, відповідно до приписів пункту 5 частини 5 статті 54 МК України, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.
Водночас митна декларація країни відправлення за змістом частини 2 статті 53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справа №813/1350/14.
Крім цього, слід зазначити, що пунктами 3 та 4 частини 2 статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: рахунок-фактура (інвойс); або рахунок-проформа; якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Слід зауважити, що заповнення митної декларації країни відправлення знаходиться поза межами компетенції декларанта, та відповідно наявність у ній розбіжностей чи відсутність певних відомостей не може бути безумовною підставою для коригування митної вартості товару та засвідчення розбіжностей між документами.
При цьому, копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства цієї країни.
Щодо покликань відповідача про те, що наданий до митного оформлення комерційний інвойс не містить ідентифікації особи, уповноваженої на укладення таких документів та відомостей зазначених у контракті у п.6.2 від 18.09.2025 №18/09-1 (№ контракту, умови поставки та країна походження кожної позиції), суд зазначає, що інвойс - це документ, на підставі якого здійснюється оплата за товар та формується звітність.
Суд встанови, що наданий позивачем інвойс №14251533 від 01.10.2025 містить всі необхідні умови: найменування продавця (SLADOVNA a.s. Michalovce) та реєстраційні дані (Registration Nr.: 36184187; VAT reg. Nr.: SK[номер приховано]), банківські реквізити, найменування покупця (Harvest-Ukraine LLC) та реєстраційні дані, найменування товару (Malt of Pilsen Type), кількість (24,5 МТ), ціну (360,00 євро за тонну), загальну вартість (8820,00 євро), дату документа (01.10.2025), а також печатку SLADOVNA a.s. Michalovce та підпис уповноваженої особи продавця.
Тобто, наданий декларантом інвойс містить всю необхідну інформацію для підтвердження числових значень даних, заявленої митної декларації.
Слід зазначити, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регулює правовідносини щодо ведення бухгалтерського обліку на території України.
Водночас інвойс №14251533 від 01.10.2025 складений резидентом Словацької Республіки і за своєю формою та змістом відповідає вимогам словацького законодавства та міжнародній торговельній практиці. Відповідач не послався на конкретну норму закону, яка б передбачала, що інвойс іноземного контрагента має обов`язково містити такі реквізити, як номер контракту, умови поставки та країна походження кожної позиції.
При цьому, статтею 53 МК України не передбачено обов`язкових реквізитів для рахунку-фактури (інвойсу). Зазначені відповідачем обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Щодо ненадання до митного оформлення документів, що підтверджують постачання товару за прямим договором з виробником, відповідність технічним умов виробника, виробника товару та ТМ.
З позиції суду такі доводи є безпідставними, оскільки відповідачем не доведено як вони вплинули та чи могли вплинути на заниження позивачем митної вартості імпортованого товару.
Суд звертає увагу, що в розумінні частини 2 статті 53 МК України відомості про виробника товару та торговельну марку (а також будь-які документи, що їх підтверджують) не належать до переліку документів, які підтверджують заявлену митну вартість товарів.
Водночас приписи Контракту не передбачають, що продавець повинен надавати покупцю документи, які підтверджують виробника товару та наявність прав на торговельну марку цього товару.
При цьому, приписи статті 53 МК України визначають вичерпний перелік документів, які декларант зобов`язаний надати до митного оформлення для підтвердження митної вартості товару. Цей вичерпний перелік не передбачає таких документів, які містять відомості про виробника товару та торговельну марку, отже відповідач не мав витребовувати у позивача такий документ.
Окрім цього, слід звернути увагу, що відповідно до картки відмови в прийнятті митної декларації декларантом надавалися, зокрема, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються №18/09-1 від 18.09.2025, фітосанітарний сертифікат (Phytosanitary certificate) EU SK/012226/B від 01.10.2025.
Щодо доводів митного органу про те, що платіжна інструкція в іноземній валюті №2 від 24.09.2025 не може бути взята до уваги, оскільки такий документ являється платіжною інструкцією, що не є документом, який засвідчує факт переведення коштів.
Суд такі доводи відповідача вважає безпідставними, оскільки згідно з пунктом 4 частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (якщо рахунок сплачено).
З 01.04.2023 набрав чинності Закон України «Про платіжні послуги», який запровадив новий стандарт платіжних документів платіжну інструкцію (замість попереднього поняття «платіжне доручення»).
Відповідно до пункту 54 частини 1 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Згідно з пунктом 70 частини 1 статті 1 вказаного Закону платіжна інструкція розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції. Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, платіжна інструкція є платіжним документом, на підставі якого надавач платіжних послуг здійснює платіжну операцію.
З огляду на викладене доводи митного органу про те, що платіжна інструкція не є документом, який підтверджує факт здійснення оплати, є такими, що не відповідають чинному законодавству України.
Платіжна інструкція в іноземній валюті, надана декларантом, є належним банківським платіжним документом у розумінні пункту 4 частини 2 статті 53 МК України та підтверджує факт здійснення розрахунків між сторонами зовнішньоекономічного контракту.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189 (далі - Постанова №216), а саме розділом 2 - «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах», пунктом 14 передбачено обов`язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах. Серед таких реквізитів: надавач платіжних послуг платника, найменування платника, адреса, код, та номер рахунку, з якого здійснюється переказ, сума та валюта, найменування отримувача, адреса, код, та номер рахунку, надавач платіжних послуг отримувача, Банк-кореспондент, призначення платежу, дата виконання платежу.
Суд зазначає, що банківський платіжний документ, поданий до митного оформлення, містить усі необхідні реквізити, визначені законодавством для можливості ідентифікації такої платіжної інструкції, що стосується оцінюваних товарів.
Платіжна інструкція в іноземній валюті №2 від 24.09.2025 містить :дату операції, суму операції в іноземній валюті, найменування банку відправника і банку отримувача, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення.
Також, у графі 70 платіжної інструкції в іноземній валюті (призначення платежу) міститься посилання на контракт №18/09-1 від 18.09.2025, проформу інвойс від 24.09.2025 та вказано форму оплати «передплата».
Окрім цього, банківський платіжний документ містить відмітки надавача платіжних послуг.
Також у рішенні відповідач вказав, що сума проведеної оплати 54000 євро не може засвідчувати 100% передоплату за всю партію товару, як передбачено у комерційній пропозиції.
Однак суд зазначає, що такий висновок контролюючого органу суперечить умовам контракту.
Пунктом 3.2 Контракту №18/09-1 від 18.09.2025 дозволено часткові відвантаження та часткові платежі.
Водночас згідно з пунктом 4.1 Контракту розрахунки здійснюються шляхом 100% передоплати за кожну партію товару, а не за весь обсяг товару, передбачений контрактом.
Сума 36000 євро становить 100% передоплату за партію в обсязі 100 тонн (за ціною 360 євро/тонна), у межах якої здійснено першу поставку 24,5 тонн вартістю 8820 євро.
Водночас суд зазначає, що комерційна пропозиція від 08.09.2025 не є договором і така лише засвідчує переддоговірне погодження ціни і не змінює умов укладеного контракту.
При цьому, суд зазначає, що комерційна пропозиція є документом, який відповідно до частини 4 статті 53 МК України є додатковим, а його подання для підтвердження митної вартості товарів не є обов`язковим.
Окрім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 у справі №815/329/17 фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахуванням додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №420/18880/21.
Також у постанові від 11.06.2019 у справі №813/1755/17 Верховний Суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Отже, покликання відповідача на недоліки платіжної інструкції як на підставу для коригування митної вартості є необґрунтованими.
Щодо доводів відповідача про подання до митного оформлення продукту «солод Malt of Pilsen Type», що відрізняється від сорту, вартість якого передбачено у комерційній пропозиції.
Суд такі доводи відповідача відхиляє, оскільки «Malt of Pilsen Type» (передбачений умовами контракту) та «Pilsner type malt» (передбачений в комерційній пропозиції) позначають один і той же сорт пивоварного солоду пільзенського типу з кодом УКТЗЕД [номер приховано].
При цьому, у контракті №18/09-1 від 18.09.2025 визначено предмет поставки - солод пивоварний необсмажений (Malt of Pilsen Type) виробництва SLADOVNA a.s. Michalovce.
Усі поставлені відповідно до контракту, інвойсу, сертифікату якості, фітосанітарного сертифікату та експортної декларації товари ідентифікуються як один і той же товар. Фізико-хімічні показники солоду, зазначені в сертифікаті якості (масова частка вологи, масова частка екстракту, колір, масова частка білкових речовин), відповідають показникам, передбаченим у контракті.
Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.
Крім того, суд зазначає, що за результатом проведеної консультації з декларантом згідно з статті 57 Митного кодексу вказано про визначення митної вартості за методом 2а згідно статті 59 МК України. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: «МД 25UA305130018078U7 від 11.09.2025 де вартість даного товару від даного виробника (Солод ячмінний світлий для пивоваріння, необсмажений (пілзенського типу) у вигляді цільного зерна ) становить -0,4844 EUR за кг».
Однак слід звернути увагу, що за обставин цієї справи ціна солоду залежить від обсягу поставки.
Так, досліджувана митним органом комерційна пропозиція від 08.09.2025 передбачала, що ціна 360 євро за тонну встановлюється за умови підписання контракту на 10000 тон солоду Malt of Pilsen Type на рік.
Між сторонами укладено контракт №18/09-1 від 18.09.2025, відповідно до істотних умов якого сторони погодили постачання і продажу солоду пивоварного необсмаженого (Malt of Pilsen Type) в кількості 10000,00 (десять тисяч) тон (± 10%) (код згідно з УКТЗЕД 1107 10 99 00), виробництва компанії SLADOVNA. Окрім цього, умова контракту сторони передбачили часткові відвантаження та часткові платежі.
Вказаним документам в частині встановлення договірної ціни 360 євро за тонну відповідач в оскарженому рішення не вказав жодних зауважень та не надав оцінки.
Також на підтвердження того, що солод постачається продавцем за ціною 360 євро за тонну декларант давав пояснення та лист-довідку від продавця SLADOVNA a.s. Michalovce.
Відповідно до вказаних документів продавець постачає ТОВ «ХАРВЕСТ-УКРАЇНА» солод пілзенського типу за договірною ціною 360 євро за тонну, оскільки розподілений на обсяг солоду 10000 тон.
Вказаним обставинам відповідача в оскарженому рішення також не надав оцінки та не вказав жодних зауважень.
Натомість коригуючи митну вартість поставленого товару відповідач не зазначив конкретної інформації та критеріїв, за якими він порівнював відповідний товар з тим, який був імпортований позивачем (період постачання, країну відправлення, умови поставки, загальний обсяг солоду за контрактом тощо).
Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.
Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.
Суд зазначає, що неправомірним є коригування митної вартості товару, якщо виявлені розбіжності не спричинили неповноту або недостовірність відомостей про митну вартість відповідного товару.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20.03.2020 у справі №480/4423/18.
Суд окрім іншого враховує, що митний орган повинен обґрунтувати причини витребування додаткових документів у разі, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (частина 3 статті 53 МК України).
В оскарженому рішенні відповідач не вказав на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно непідтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості.
Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований також в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №809/278/17.
З урахуванням викладеного суд висновує, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, водночас відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.
Зважаючи на викладені порушення, допущені митним органом при здійснення коригування митної вартості товарів, суд дійшов висновку про невідповідність рішення про коригування митної вартості товарів критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому, таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та протиправність рішення відповідача. Отже, позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено:
- додаткову угоду №21 Договору про надання послуг адвоката та консультаційних послуг від 01.11.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАРВЕСТ-Україна» та адвокатом Говоровою С.Л.;
- акт про прийняття-передачі наданих послуг на суму 10000 грн;
- виписку по особовому рахунку за 29.04.2026.
Водночас відповідач подав до суду клопотання про зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги, в якому вказав, що заявлена суму витрат на правничу допомогу є неспівмірною із обсягом виконаних робіт з огляду на категорію справи, наявність інших спорів за участі позивача, обсягу викладених доводів у позовній заяві.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2018 у справі №910/8443/17.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Також, суд зважає на характер та предмет позову, а саме незначну складність, велику кількість подібних справ, у тому числі і за участі позивача.
Отже, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.
Щодо відшкодування судових витрат у виді витрат на переклад документів, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1).
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (частина 3).
Згідно з частинами 3, 5 та 6 статті 137 КАС України спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
Частина 7 статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частиною 1 статті 71 КАС України перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Частиною 2 статті 71 КАС України чітко встановлено, що перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду.
З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких є витрати пов`язані із залученням перекладача, суд повинен виходити з того, чи було допущено ухвалою суду перекладача за клопотанням учасника справи або за ініціативи суду.
Суд звертає увагу, що у ході судового розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження залучення перекладача до участі у справі не відбувалося, а тому, витрати, пов`язані із здійсненням перекладів документів без залучення перекладач не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи.
Окрім цього, згідно з статтею 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Таким чином, витрати позивача на переклад документів на українську мову та нотаріальне посвідчення тексту перекладу, фактично зумовлені виконанням позивачем вимог митних формальностей, а тому, не можуть вважатись судовими витратами, які пов`язані із розглядом справи. Суд зауважує, що судочинство здійснюється державною мовою і відповідно судом досліджуються докази у підтвердження заявлених вимог позивачем українською мовою. При дослідженні доказів суд надавав оцінку таким у перекладі на українську мову і рішення суду ґрунтується на поданих доказах. У випадку не взяття до уваги долучених доказів у перекладі на українську мову, може й стати підставою для ухвалення протилежного рішення (постанови) суду.
Отже, суд вважає понесені позивачем витрати такими, що не пов`язані з розглядом справи, а поданими як доказ, який містить інформацію щодо предмета доказування.
Враховуючи викладене, суд висновує про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із залученням перекладача.
Викладене узгоджується із позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01.02.2023 у справі №380/5582/22, від 24.07.2024 у справі №380/19182/23 та від 11.09.2024 у справі №380/8093/24.
Судовий збір відповідно до частини 1 статті 139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд
в и р і ш и в :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100379/1 від 03.10.2025.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРВЕСТ-УКРАЇНА» судовий збір в сумі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРВЕСТ-УКРАЇНА» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРВЕСТ-УКРАЇНА» (80500, вул. Львівська, 15, м. Буськ, Львівська область; ЄДРПОУ 39065416).
Відповідач: Львівська митниця (79000, вул. Костюшка Т.,1, м. Львів; ЄДРПОУ 43971343).
Суддя Кравців Олег Романович