РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
23 вересня 2026 року м. Рівне №460/14804/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 2, 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 2, 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 10.06.2020 проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . Після закінчення трирічного строку контракту продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану. Стверджує, що безпосередньо брав участь у бойових діях протягом 772 днів, має статус учасника бойових дій та неодноразово отримував поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується відповідними довідками військової частини. Вважає, що його вік, тривалість участі в бойових діях та отримані поранення є достатніми підставами для виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. Зазначає, що відповідач не здійснив нарахування та виплату спірної винагороди, у зв`язку із чим представником позивача було направлено адвокатський запит щодо підстав її невиплати. Однак на час звернення до суду відповіді на зазначений запит отримано не було. Просить позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що право на одноразову грошову винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, виникає за одночасного дотримання визначених цією нормою умов, зокрема прийняття або призову на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану та до набрання чинності зазначеною постановою. Оскільки позивач був прийнятий на військову службу 10.06.2020, тобто до введення воєнного стану 24.02.2022, відповідач вважає, що він не належить до кола осіб, на яких поширюється дія відповідної норми. Крім того, відповідач посилається на телеграму Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 25.02.2025 № 116/14/17191, якою передбачено здійснення попередніх перевірок законності нарахування зазначеної винагороди. Стверджує, що виданню наказу про її виплату повинна передувати відповідна перевірка Оперативним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відповідача. Наполягає, що застосоване відповідачем тлумачення постанови № 153 призводить до неоднакового ставлення до військовослужбовців однієї вікової категорії, які виконують бойові завдання під час воєнного стану, залежно від дати їх первинного прийняття на військову службу. Додатково повідомляє, що 01.10.2025 уклав новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського складу. На думку позивача, зазначена обставина підтверджує його відповідність умові прийняття на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років. Також позивач зазначає, що телеграма Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом, який не може обмежувати передбачене постановою Кабінету Міністрів України право на виплату винагороди. Наголошує, що відповідач не підготував та не подав необхідні документи для здійснення виплати, а проведення внутрішніх перевірок не може бути підставою для позбавлення його права на отримання відповідних коштів.
Ухвалою суду від 10.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
10.06.2020 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.06.2020 № 116 позивача, призначеного на посаду навідника 6 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, з 10.06.2020 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та визнано таким, що з цієї дати справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.
Після закінчення визначеного контрактом строку позивач продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, має статус учасника бойових дій та під час виконання бойових завдань отримував поранення. Зокрема, довідками військової частини НОМЕР_1 підтверджено отримання позивачем 12.05.2023, 17.05.2023 та 12.08.2023 травм і поранень під час захисту Батьківщини у бойовій обстановці.
Позивач також послався на укладення 01.10.2025 нового контракту про проходження військової служби на посадах осіб сержантського складу, вважаючи цю обставину підтвердженням його прийняття на військову службу під час дії воєнного стану.
У 2026 році представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, у тому числі щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.
Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання проходження громадянами України військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» запроваджено відповідний експериментальний проект. Ця постанова набрала чинності 13.02.2025.
Абзацом другим, четвертим пункту 4 Постанови № 153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень; військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Отже, зміст наведеної норми свідчить, що право на спірну винагороду пов`язане не лише з віком військовослужбовця та фактом його участі у бойових діях, а із сукупністю встановлених нормативним актом умов.
Однією з таких обов`язкових умов є прийняття або призов особи на військову службу саме під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та до набрання чинності Постановою № 153.
Таким чином, зазначена норма охоплює осіб, які були прийняті або призвані на військову службу у відповідний проміжок часу після введення воєнного стану 24.02.2022 та до набрання Постановою № 153 чинності 13.02.2025.
Натомість матеріалами справи беззаперечно встановлено, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 10.06.2020, тобто до введення воєнного стану.
З цієї дати він безперервно проходить військову службу. Закінчення первинно встановленого строку контракту та продовження військової служби після 24.02.2022 не змінює дати прийняття позивача на військову службу.
Так, стаття 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» розмежовує прийняття громадянина на військову службу за контрактом та продовження проходження військової служби військовослужбовцем, у тому числі шляхом продовження дії контракту понад встановлений строк або укладення нового контракту. Під час дії воєнного стану військова служба військовослужбовців за контрактом продовжується у випадках і порядку, визначених цією статтею.
Тому продовження позивачем військової служби після 24.02.2022 не може бути прирівняне до його прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану у розумінні абзацу другого пункту 4 Постанови № 153.
Суд відхиляє і посилання позивача на контракт від 01.10.2025.
Насамперед цей контракт укладено після набрання Постановою № 153 чинності, тоді як абзац другий пункту 4 безпосередньо визначає, що відповідні особи мали бути прийняті або призвані на військову службу до набрання чинності цією постановою.
Отже навіть незалежно від правової природи контракту від 01.10.2025, його укладення після 13.02.2025 не може підтверджувати виконання зазначеної умови.
Крім того, на момент укладення цього контракту позивач уже перебував на військовій службі, яку безперервно проходив з 10.06.2020. Тому укладення наступного контракту в межах уже існуючих відносин військової служби не змінює встановленої матеріалами справи дати первинного прийняття позивача на військову службу.
Щодо посилань позивача на абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 суд зазначає наступне.
Суд нагадує, що відповідно до цієї норми військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою у зв`язку з наявністю у них захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних під час захисту Вітчизни, або перебуванням та звільненням з полону, винагорода виплачується у повному обсязі.
Таким чином, абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 не визначає самостійного кола осіб, які мають право на винагороду, а поширюється виключно на військовослужбовців, які передусім відповідають критеріям, установленим абзацом другим цього пункту.
Ця норма встановлює виняток лише щодо необхідної тривалості безпосередньої участі у бойових діях, проте не усуває та не змінює вимогу щодо часу прийняття або призову особи на військову службу.
Тому підтверджені матеріалами справи обставини отримання позивачем поранень під час захисту Батьківщини, його статус учасника бойових дій та значна тривалість безпосередньої участі у бойових діях не спростовують того, що він не належить до кола військовослужбовців, визначених абзацом другим пункту 4 Постанови № 153.
Суд також не приймає доводи позивача про дискримінаційний характер такого застосування Постанови № 153.
Положення пункту 4 Постанови № 153 встановлюють спеціальні умови участі у відповідному експериментальному проекті та одержання передбаченої ним одноразової винагороди. Встановлений Кабінетом Міністрів України критерій стосується не лише віку та характеру виконуваних військовослужбовцем завдань, а й часу та правової підстави вступу на військову службу.
Позивач та особи, які вперше були прийняті або призвані на військову службу після запровадження воєнного стану, перебувають у різних правових обставинах щодо моменту набуття статусу військовослужбовця.
При цьому предметом цього спору не є правомірність чи чинність Постанови № 153, а суд під час розгляду заявлених позовних вимог перевіряє наявність у позивача права на передбачену нею виплату відповідно до встановлених цим нормативно-правовим актом критеріїв.
Посилання на те, що в Україні особливий період триває з 2014 року, також не має самостійного значення для вирішення спору, оскільки Постанова № 153 пов`язує відповідне право саме з прийняттям або призовом на військову службу під час воєнного стану, введеного 24.02.2022, а не з проходженням служби в особливий період загалом.
Отже, визначальна умова, передбачена абзацом другим пункту 4 Постанови № 153, у спірних правовідносинах відсутня.
За таких обставин у військової частини НОМЕР_1 не виникло обов`язку нараховувати та виплачувати позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн, а тому оскаржувана бездіяльність відсутня. Відповідно, похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити зазначену винагороду також задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази в їх сукупності та перевіривши наведені сторонами аргументи, що мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для відшкодування судового збору в порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 вересня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя Т.О. Комшелюк