Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без розгляду
23 вересня 2026 р. Справа № 520/27667/26
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 22.11.2025;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 22.11.2025;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення до виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами, станом на 01.01.2025 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 у адміністративній справі №520/27667/26 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до п. 1, п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку, з наданням до суду відповідних доказів.
На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву, в якій він просить суд вважати поважними причини пропуску строку на подання позовної заяви та поновити строк звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Заява обґрунтована тим, що позивач фактично розпочав реалізацію свого права на отримання грошової компенсації безпосередньо після звільнення з військової служби. Відповідна заява була подана 08.12.2025, тобто протягом місяця з моменту виключення позивача зі списків особового складу військової частини. Більше того, після отримання заяви Військова частина НОМЕР_2 не повідомила позивача про відсутність у нього права на відповідну компенсацію, не відмовила у її виплаті та не зазначила про необхідність звернення до суду. Навпаки, листом від 21.05.2026 № 1553/11901 Військова частина НОМЕР_2 прямо повідомила, що речовою службою у найкоротший термін буде підготовлена відповідна довідка та додана до наказу, на підставі якого буде здійснено виплату компенсації. Отже, відповідач не лише не заперечував проти реалізації позивачем права на отримання компенсації, а навпаки - своїми діями та змістом наданої відповіді сформував у позивача обґрунтовані очікування щодо підготовки необхідних документів та подальшої виплати компенсації. Саме тому позивач продовжував добросовісно взаємодіяти з відповідачем з метою отримання належної йому виплати, не маючи об`єктивних підстав вважати, що Військова частина НОМЕР_2 остаточно заперечує саме право на отримання компенсації. З цією метою представником позивача 08.06.2026 та 10.08.2026 додатково направлялися адвокатські запити щодо стану підготовки довідки, видання наказу та здійснення виплати. Лише листом Військової частини НОМЕР_2 від 20.08.2026 №1553/ВихЗВГ/363 відповідач повідомив про відсутність у позивача права на компенсацію у зв`язку з тим, що він нібито не проходив військову службу за контрактом. Таким чином, саме зазначеним листом відповідач вперше чітко та однозначно повідомив позивача про відмову у реалізації права на отримання грошової компенсації та про відсутність наміру вчиняти дії, які до цього були ним прямо обіцяні. Саме з цього моменту для позивача стало очевидним, що його право не буде реалізоване у позасудовому порядку та що для його захисту необхідне звернення до адміністративного суду. Відмова Військової частини НОМЕР_2 була отримана 20.08.2026, а позов подано 03.09.2026, тобто фактично протягом двох тижнів після отримання остаточної відмови.
Розглядаючи заяву позивача про поновлення строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині п`ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05.02.2020 у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна та щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
За змістом статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №2-а-3097/2007.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, згідно з пунктом 3 якого Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань (...).
З огляду на наведене, суд зазначає, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.11.2025 у справі № 260/1942/24.
Судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 №404 від 22.11.2025. Заяву, в якій просив нарахувати йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно позивач подав до військової частини НОМЕР_2 - 08.12.2025.
Проте відповіді, як вказує позивач, не отримав.
18.02.2026 представник позивача звернулась із адвокатським запитом вих. №Р/31623/01, в якому просила надати інформацію чи розглянута заява ОСОБА_1 від 08.12.2025.
На вказаний адвокатський запит відповіді також не отримано.
22.04.2026 представник позивача звернулась до Міністерства оборони України із скаргою щодо ненадання відповіді військовою частиною НОМЕР_2 на заяву від 08.12.2025.
Листом від 21.05.2026 №1553/11901 Військова частина НОМЕР_2 надала відповідь на заяву позивача від 08.12.2025, в якій повідомила, що речовою службою в найкоротший термін буде підготовлена довідка та додана до наказу, на підставі якого буде здійснено виплата компенсації.
Проте, виплата позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідачем не здійснено.
На адвокатський запит представника позивача від 10.08.2026 Військова частина НОМЕР_2 20.08.2026 повідомила про відсутність підстав для видачі довідки про вартість неотриманого речового майна та відповідного наказу на виплату компенсації (лист за №1553/ВихЗВГ/363).
Тобто, з моменту звільнення позивача з військової служби він вживав заходи щодо отримання спірної довідки та компенсації в досудовому порядку.
Проте, Верховний Суд у постанові від 27.02.2023 у справі №560/8394/21 зауважив, що звернення до відповідача із заявою щодо проведення нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Крім того, законом не передбачено обов`язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах про компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Суд наголошує на тому, що Верховний Суд сформував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.11.2025 у справі №260/1942/24 та постанові від 03.11.2025 у справ №260/1940/24, та вказав про те, що подання відповідачу заяв про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28.08.2023 у справі №260/4686/22, від 14.12.2023 у справі №380/1785/21 та від 10.02.2025 у справі №240/5940/24, від 03.11.2025 у справі №260/1940/24.
Таким чином, звернення позивача та його представника до військової частини НОМЕР_2 із заявами (запитами) щодо нарахування і виплати грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, і не пов`язано з початком перебігу строку звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивача звільнено з військової служби 22.11.2025, отже строк звернення до суду закінчився 22.12.2025, а позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 03.09.2026.
Таким чином, позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Будь-яких обставин на підтвердження поважності причин його пропуску позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду не вказано.
Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Верховний Суд неодноразово у своїх судових рішеннях наголошував, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).
Згідно з приписами частин 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За приписами частин 13 - 15 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, і будь-яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в позовній заяві, ні в заяві про поновлення строків звернення до суду, зазначено не було, отже, позивач не усунув недоліки позовної заяви, суд доходить висновку щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. ст. 123, 171, 240, 241, 243, 248, 256, 264, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Біленський О.О.