ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 р. Справа № 440/4213/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 року (ухвалене суддею Бевза В.І.) по справі № 440/4213/26
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області, у якому просив: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині відмови ОСОБА_1 у видачі довідки (за формою визначеною органами Пенсійного Фонду України) про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, станом на 01.01.2026 року з урахуванням доплат за вислугу років та з зазначенням регіонального коефіцієнту у відповідності до винагороди діючого судді, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» із розрахунку прожиткового мінімуму на одну особу для працездатних осіб, який складає 3328 грн.; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області видати ОСОБА_1 довідку (за формою визначеною органами Пенсійного Фонду України) про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, станом на 01.01.2026 р. з урахуванням доплат за вислугу років та з зазначенням регіонального коефіцієнту у відповідності до винагороди діючого судді, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» із розрахунку прожиткового мінімуму на одну особу для працездатних осіб, який складає 3328 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що розмір розрахункової величини для визначення розміру базового посадового окладу судді (2102 грн.) протягом 2020-2026 років не зазнавав змін, тому територіальне управління не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що у теперішній час наявна правова підстава для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує довічне грошове утримання.
24.02.2026 р. позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з заявою про видачу довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, станом на 01.01.2026 р. з урахуванням доплат за вислугу років та з зазначенням регіонального коефіцієнту у відповідності до винагороди діючого судді, визначеного на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» із розрахунку прожиткового мінімуму на одну особу для працездатних осіб, який складає 3328 гривні.
Листом від 17.03.2026 р. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області відмовило позивачу в наданні зазначеної довідки, оскільки "статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для розрахунку базового посадового окладу судді затверджено окремий показник - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року (2102 гривні). Посадові оклади у штатних розписах місцевих загальних судів на 2026 рік затверджені виходячи з вищевказаного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 гривні). Враховуючи наведене, територіальне управління Держаної судової адміністрації України в Запорізькій області не має можливості надати довідки про розмір суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, розрахованої виходячи з показника, що відрізняється від затвердженого у Законі України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»".
До даного листа відповідача від 17.03.2026 р. додано довідку № 08-02/200 від 16.03.2026 р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2026 р., у якій посадовий оклад визначено у розмірі 63060,00 грн.
Вважаючи протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, які полягають у не видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із зазначенням базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, розміру доплат за вислугу років, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 р., встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік» в розмірі 3328 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не виготовлено довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2026 р. в розмірі 3328,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та Законом України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в подальшому - Закон № 1402-VIII), що відповідає частині першій статті 126 Основного Закону України, згідно з якою незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Згідно з ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 № 4695-IX, передбачено, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 у розмірі 3328,00 грн.; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. № 966-XIV (в подальшому - Закон № 966-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зазначеною нормою Закону № 966-XIV визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 3328 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Між тим, Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.
Суд апеляційної інстанції, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може бути змінена без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України Про судоустрій і статус суддів.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2026 року (3328,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», є протиправною.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладена в постанові від 17.02.2026 року в справі № 200/2309/25, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом.
В постанові від 17.02.2026 р. в справі № 200/2309/25 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2025 р. в справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий: у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 04.04.2025 р. в справі № 240/9028/24 суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки спірні правовідносини в справі № 240/9028/24 стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді.
Натомість, в справі, яка розглядається, предмет спору стосується довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді апеляційного суду у відставці, зокрема, з підстав його обчислення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає дії відповідача щодо видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленої з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн., є протиправними.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2026 р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", у розмірі 3328 грн. та зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області видати довідку ОСОБА_1 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2026 р., із зазначенням базового розміру посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, яку ОСОБА_1 займав до звільнення у відставку, та розміри доплат за вислугу років, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", у розмірі 3328 грн..
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 по справі № 440/4213/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич