ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 р. Справа № 480/2380/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 року (ухвалене суддею Прилипчук О.А.) в справі № 480/2380/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі на використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168, з урахуванням раніше виплачених сум, за період лютий-липень, жовтень-грудень 2023 року; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум, за період лютий-липень, жовтень-грудень 2023 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024 роки; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024 роки; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про відпустки», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024 роки, оскільки додаткова відпустка учасника бойових дій не належить до категорії щорічних відпусток у розумінні чинного законодавства. Також відповідач зазначив, що перелік видів відпусток, за невикористання яких при звільненні виплачується грошова компенсація, є вичерпним та не передбачає виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій поліцейським у разі звільнення.
Позивачем надано додаткові пояснення, в яких зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ГУНП в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 р. в справі № 480/2380/25.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що в спірний період позивач проходив службу в органах Національної поліції. Наказом начальника ГУНП в Сумській області від 05.02.2024 р. № 44 о/с "По особовому складу" ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, відповідно до п. 6 ч. 1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" - у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Наказом начальника ГУНП в Сумській області від 27.02.2025 р. № 117 о/с на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 р. в справі № 480/1286/24 скасовано наказ від 05.02.2024 р. № 44 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу № 3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області. Цим же наказом ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення в повному розмірі під час звільнення, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024 роки.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (в подальшому - Закон № 580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно з ст. 60 Закону № 580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551-XII (в подальшому - Закон №3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР (в подальшому - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що у випадку звільнення учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та ст. 12 Закону №3551-ХІІ.
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 р. в справі №360/4127/19, від 14.04.2021 р. в справі №620/1487/20, від 31.05.2021 р. в справі №200/13837/19-а та від 20.07.2023 р. в справі № 200/18480/21.
Відповідно ч. 10 ст. 93 Закону №580-VIII, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 94 Закону №580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України від 06.04.2016 р. №260 (в подальшому - Порядок № 260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз. 7, 8 п. 8 розд. ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР, ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Судовим розглядом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.10.2018 р., а відтак має право на додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
При цьому, відповідач не заперечується, що при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що також підтверджується довідкою УКЗ ГУНП в Сумській області від 02.04.2025 р. № 1601/12/2/01-2025.
Таким чином, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен повністю провести розрахунок, в тому числі, нарахування грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки. Однак, відповідач протиправно не виплатив позивачу таку компенсацію при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024 роки.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024 роки.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 по справі № 480/2380/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін