12.08.2026 Справа № 756/11577/26
Номер провадження 2-о/756/433/26
Нормер справи 756/11577/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 року Оболонський районний суд м.Києва
в складі: головуючого - судді - Луценко О.М.,
при секретарі - Галелюк Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до заінтересованої особи: держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення факту неможливості використання майна, яке залишилося на тимчасово окупованій території, -
в с т а н о в и в :
Заявник звернувся до суду з вказаною заявою, в які просить суд: встановлення факту, що має юридичне значення, встановивши, факти неможливості використання ОСОБА_1 , належного йому на праві власності нерухомого майна, яке залишилось на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією території Автономної Республіки Крим - житловою нерухомістю загальною площею 33,9 кв.м, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 та належного йому на праві власності нерухомого майна, яке залишилось на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією території Автономної Республіки Крим - торгівельного павільйона літер. «А» з підвалом, навісами літер «а», «аі», «а2», входом в підвал та ґанками загальною площею 57,90 кв.м, який розташований за адресою - АДРЕСА_2 .
Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 належить житлова нерухомість, загальною площею 33,9кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу Чурбаковою Г.І. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 821, що підтверджується витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №470706802 від 31.03.2026року.
Окрім того ОСОБА_1 належить торгівельний павільйон літер. «А» з підвалом, навісами літер «а», «а1», «а2», входом в підвал та ганками загальною площею 57,90кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі- продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Єгоровою С.І. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №3555, що підтверджується витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №[номер приховано] від 31.03.2026року.
Зауважує, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 20.02.2014, призвело до окупації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включенням цієї території до складу російської федерації на правах суб`єктів федерації « Республіки Крим» та « міста федерального значення « Севастополь».
Також вказує, що Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-УІН законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором, в якому, зокрема, вказано, що від початку агресії наприкінці лютого 2014 року російська федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Силові дії російської федерації, що тривають із 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.
Таким чином, звертаючись із даною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник звертає увагу на те, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий російською федерацією, заявник був вимушений покинути нерухоме майно 1 та нерухоме майно 2, що знаходиться на тимчасово окупованої території. Отже, встановлення цього юридично значимого факту, необхідно для визначення статусу заявника, як особи, на яку поширюється дія Конвенції про захист цивільного населення під час війни.
Заявник на законних підставах набув право власності на житлову нерухомість загальною площею 33,9 кв. м, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 та на торгівельний павільйон літер. «А» з підвалом, навісами літер «а», «а1», «а2», входом в підвал та ганками загальною площею 57,90кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_2 , проте заявник позбавлений можливості користуватися належним йому на праві власності майном на даний час. Отже, єдиним можливим способом у заявника за вищевказаних обставин є звернення до суду для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме неможливістю використання належного йому майна.
Заявник у судове засідання, призначене на 12.08.2026, не з`явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. До суду заявником подано заяву з проханням провести розгляд справи за відсутності заявника зазначив, що вимоги заяви підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи у судове засідання, призначене на 12.08.2026, не з`явився, про час, день та місце судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку. Причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Враховуючи зазначене, відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, оскільки їх не явка не перешкоджає такому розгляду.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить житлова нерухомість, загальною площею 33,9кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу Чурбаковою Г.І. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 821.
Відповідно до даних, що містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 470706802 від 31.03.2026, квартира за адресою АДРЕСА_1 , право власності належить ОСОБА_1 .
Окрім того ОСОБА_1 належить торгівельний павільйон літер. «А» з підвалом, навісами літер «а», «а1», «а2», входом в підвал та ганками загальною площею 57,90кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі- продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Єгоровою С.І. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №3555.
Відповідно до даних, що містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 470704204 від 31.03.2026, торгівельний павільйон літер. «А» з підвалом, навісами літер «а», «а1», «а2», входом в підвал та ганками загальною площею 57,90кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою ст.315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, розглядається, якщо такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Якщо встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, заява розглядається в порядку окремого провадження.
Згідно з ч.1 ст.318 ЦПК України заявник у своїй заяві зобов`язаний зазначити який факт він просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.
У постанові від 30.05.2018 у справі № 761/16799/15-ц Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Як встановлено судом, заявник має правовстановлюючі документи на нерухоме майно, однак у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 20.02.2014, що призвело до окупації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включенням цієї території до складу російської федерації на правах суб`єктів федерації « Республіки Крим» та « міста федерального значення « Севастополь», заявник позбавлений можливості користуватися належним йому на праві власності майном на даний час.
При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Також, нормами ст.11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Отже, єдиним способом підтвердити неможливість використання заявником належного йому на праві власності нерухомого майна у заявника є звернення до суду.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, має юридичне значення. Між заявником і заінтересованою особами відсутній цивільно-правовий спір про право власності на нерухоме майно, а тому встановлення факту неможливість використання заявником належного йому на праві власності нерухомого майна не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Суд виходить з вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, за якою доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази засвоїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що суду надано достатньо доказів, які у своїй сукупності підтверджують той факт, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення є обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами та такою, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись статтями 293, 315, 316, 318, 319 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
Заяву ОСОБА_1 до заінтересованої особи: держави російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення факту неможливості використання майна, яке залишилося на тимчасово окупованій території - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме неможливості використання ОСОБА_1 , належного йому на праві власності нерухомого майна, яке залишилось на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією території Автономної Республіки Крим - житловою нерухомістю загальною площею 33,9 кв.м, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 .
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме неможливості використання ОСОБА_1 , належного йому на праві власності нерухомого майна, яке залишилось на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією території Автономної Республіки Крим - торгівельного павільйона літер. «А» з підвалом, навісами літер «а», «а1», «а2», входом в підвал та ганками загальною площею 57,90 кв.м, який розташований за адресою - АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя : О.М. Луценко