печерський районний суд міста києва
Справа № 761/44083/21-ц
пр. 2-1722/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Соколова О. М.,
при секретарі судових засідань Стужук А. О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянув у порядку загального провадження цивільну справу 761/44083/21-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олена Миколаївна про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олена Миколаївна, та просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, сплачені ним на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав від 27.11.2014 року, а також понесені судові витрати.
В обґрунтування позову посилається на те, що 27.11.2014 року між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу майнових прав, на виконання умов якого ним сплачено відповідачу 100 000 доларів США. Зазначає, що відповідно до умов договору майнові права на об`єкт нерухомості належали відповідачу на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року у справі № 2-2974/12 яке, як зазначено у договорі, набрало законної сили 25.06.2014 року. Водночас, як стало відомо позивачу, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.10.2014 року поновлено строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення суду та відкрито апеляційне провадження, у зв`язку з чим, відповідач на момент укладення договору не мала права власності на майнові права, які були предметом договору. Посилається на те, що відповідно до пункту 5.4 договору у разі відсутності у продавця до моменту передачі майнових прав права власності на них покупець має право відмовитися від договору, а продавець зобов`язаний повернути сплачені грошові кошти. У зв`язку з цим 23 листопада 2021 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення сплачених коштів, яка залишена без задоволення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 10.01.2022 року цивільну справу №761/44083/21 передано за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2022 року відкрито провадження у цивільній справі № 761/44083/21-ц, розгляд справи вирішено проводити в загальному провадженні та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2025 закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував у повному обсязі, підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог представник відповідача зазначає, що 27.11.2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого майнові права на об`єкт нерухомості передаються покупцю після сплати ним грошових сум, передбачених пунктами 3.2.1 та 3.2.2 договору, за актом приймання-передачі майнових прав. Посилається на те, що позивач сплатив передбачені пунктом 3.2.1 договору 100 000 доларів США, однак не здійснив подальшу оплату, передбачену договором, у зв`язку з чим, на думку представника відповідача, у відповідача не виник обов`язок щодо передачі позивачу майнових прав. Також представник відповідача посилається на положення пункту 5.5 договору, відповідно до якого у випадку безпідставної відмови покупця від виконання обов`язків за договором сплачені ним грошові кошти залишаються у продавця та не підлягають поверненню. Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 5.4 договору покупець мав право відмовитися від договору у випадку відсутності у продавця права власності на майнові права до моменту їх передачі, однак позивач таким правом у встановленому договором порядку не скористався, а вимогу про повернення сплачених коштів направив лише 23.11.2021 року. Представник відповідача також заперечує доводи позивача щодо відсутності у відповідача права власності на майнові права, посилаючись на те, що відповідні майнові права перебували у спільній сумісній власності відповідача та її колишнього чоловіка. Крім того, представник відповідача заявив про застосування позовної давності, зазначаючи, що позивач мав можливість звернутися з вимогою про повернення сплачених коштів у межах установленого законом строку, який, на його думку, сплив 31.01.2018 року. У зв`язку з цим просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, вислухавши позицію та надані пояснення представниками сторін, дослідивши докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що 27 листопада 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого відповідачка як продавець передала, а позивач як покупець набував майнові права на корпус типу «А» № 22 в оздоровчому комплексі сімейного типу, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , проєктною площею 629,09 кв. м.
Згідно з пунктом 1.3 договору об`єкт на момент його укладення не був введений в експлуатацію, право власності на нього не було зареєстровано.
Відповідно до пункту 1.4 договору майнові права на зазначений об`єкт належать продавцю на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року у справі № 2-2974/12, яке, як зазначено у договорі, набрало законної сили 25 червня 2014 року.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що, крім відчуження майнових прав, продавець зобов`язується забезпечити набуття покупцем права власності на об`єкт із функціональним призначенням «дачний будинок», а відповідно до пункту 1.6 договору продавець зобов`язаний виконати зазначений обов`язок протягом трьох місяців з моменту переходу до покупця права власності на майнові права.
Згідно з пунктом 2.1 договору майнові права передаються покупцю після сплати ним сум, передбачених пунктами 3.2.1 та 3.2.2 договору, на підставі акта приймання-передачі, а право власності на майнові права переходить до покупця з моменту підписання такого акта.
Водночас пунктом 2.2 договору сторони погодили, що належним виконанням продавцем своїх зобов`язань є державна реєстрація права власності на об`єкт як дачний будинок за покупцем.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання пункту 3.2.1 договору позивачем сплачено відповідачці 1 496 688,50 грн, що на дату укладення договору становило еквівалент 100 000 доларів США.
Інша частина передбаченої пунктом 3.1 договору ціни, а саме еквівалент 340 000 доларів США, відповідно до пункту 3.2.2 договору підлягала сплаті до 31 січня 2015 року, а еквівалент 88 200 доларів США - протягом трьох днів після державної реєстрації права власності на об`єкт як дачний будинок за покупцем.
Таким чином, судом встановлено факт виконання позивачем частини своїх договірних зобов`язань та сплати відповідачці 100 000 доларів США у гривневому еквіваленті, повернення яких є предметом заявленого позову.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 ЦК України способи захисту цивільних прав та інтересів визначаються законом та договором.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Відповідно до статті 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Отже, уклавши договір купівлі-продажу майнових прав, сторони самостійно визначили не лише предмет договору та порядок розрахунків, а й конкретні гарантії та обов`язки продавця щодо наявності у нього прав на предмет договору та забезпечення набуття покупцем права власності на відповідний об`єкт.
Згідно з частиною другою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути, зокрема, майнові права. При цьому відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару належить його власникові, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, істотне значення для вирішення цього спору має встановлення того, чи мала відповідачка на момент укладення договору від 27.11.2014 року належну правову підставу для розпорядження майновими правами на корпус типу «А» № 22 та чи відповідала дійсності зазначена у пункті 1.4 договору обставина щодо набрання законної сили рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05.05.2014 року у справі № 2-2974/12.
Як встановлено судом, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05.05.2014 року у справі № 2-2974/12 за ОСОБА_4 було визнано право приватної власності на майнові права на корпус типу «А» № 22 площею 629,09 кв. м за інвестиційним договором від 19 серпня 2010 року № ИД-22А, одночасно припинивши право спільної сумісної власності подружжя на це майно та майнові права за ОСОБА_5 .
З постанови Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі № 2-2974/12 вбачається, що ОСОБА_4 була позивачем у зазначеній справі, а ОСОБА_5 відповідачем за первісним позовом. У зазначеній постанові Верховний Суд також зазначив, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року за ОСОБА_4 визнано право приватної власності на майнові права на корпус типу «А» № 22.
Разом із тим судом встановлено, що після ухвалення рішення Печерського районного суду м. Києва від 05.05.2014 року було поновлено строк на його апеляційне оскарження та 17.10.2014 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 .
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України 2004 року, чинної на час виникнення спірних правовідносин, рішення суду набирало законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирало законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Таким чином, сама обставина того, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 05.05.2014 року було залишено без змін у частині, яка стосувалася майнових прав на корпус типу «А» № 22, не свідчить про те, що зазначене рішення набрало законної сили саме 25.06.2014 року, як це було зазначено відповідачкою у договорі.
Навпаки, з установлених судом обставин вбачається, що на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 27.11.2014 року щодо рішення від 05 травня 2014 року існувало відкрите апеляційне провадження, у зв`язку з чим передбачена частиною першою статті 223 ЦПК України 2004 року умова набрання рішенням законної сили після розгляду справи апеляційним судом ще не була виконана.
При цьому подальше апеляційне провадження, завершене постановою Київського апеляційного суду від 22.07.2020 року, не призвело до скасування рішення суду першої інстанції в частині майнових прав на корпус типу «А» № 22. Зазначене, однак, не змінює того, що станом на 27.11.2014 року відповідне рішення не мало ознак остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки на той час апеляційний перегляд у справі тривав.
Отже, посилання відповідачки у пункті 1.4 договору на те, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року набрало законної сили 25 червня 2014 року, не відповідало фактичному процесуальному стану зазначеної справи на момент укладення договору.
З огляду на наведене суд погоджується з доводами позивача про те, що на момент укладення договору відповідачка не мала належного остаточного судового підтвердження права на відчуження відповідних майнових прав у тому обсязі та на тих умовах, які були зазначені нею у договорі.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1.5 договору відповідачка не обмежила свої зобов`язання лише відчуженням майнових прав, а прямо взяла на себе обов`язок забезпечити набуття покупцем права власності на об`єкт. Отже, відповідачка як продавець прийняла на себе договірний ризик щодо юридичної можливості реалізації зазначеного обов`язку та гарантувала покупцю наявність необхідних правових передумов для такого набуття.
Пунктом 5.4 договору сторони прямо передбачили, що покупець має право відмовитися від договору, якщо до передачі майнових прав за актом приймання-передачі у продавця буде відсутнє право власності на майнові права, а продавець у такому випадку зобов`язаний протягом десяти днів з моменту отримання відповідної вимоги повернути покупцю сплачені ним кошти.
Отже, сторони договору погодили спеціальний механізм захисту покупця на випадок встановлення відсутності у продавця належного права на майнові права до моменту їх фактичної передачі.
Судом встановлено, що акт приймання-передачі майнових прав між сторонами не підписувався, а право власності на майнові права до позивача не переходило. Відтак передбачена пунктом 5.4 договору умова щодо можливості покупця відмовитися від договору до моменту передачі майнових прав є застосовною до спірних правовідносин.
231.2021 року позивач звернувся до відповідачки з вимогою про повернення сплачених за договором коштів, посилаючись на встановлені ним обставини щодо відсутності у відповідачки належного права на майнові права, однак кошти відповідачкою не повернуті.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
Таким чином, після отримання вимоги позивача у відповідачки виник обов`язок виконати передбачене пунктом 5.4 договору зобов`язання щодо повернення отриманих від покупця коштів. Доказів виконання цього обов`язку відповідачкою суду не надано.
Посилання відповідачки на пункт 5.5 договору, відповідно до якого у разі необґрунтованої відмови покупця від виконання своїх зобов`язань сплачені ним кошти залишаються у продавця, суд оцінює критично.
Зазначена умова договору стосується саме необґрунтованої відмови покупця від виконання договору. Натомість у даному випадку відмова позивача від подальшого виконання договору була обумовлена обставиною, яка прямо передбачена сторонами у пункті 5.4 договору як підстава для відмови від договору, а саме відсутністю у продавця належного права на майнові права до моменту їх передачі покупцю.
Отже, підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 5.5 договору та утримання відповідачкою сплачених позивачем коштів суд не встановив.
Не приймає суд і доводи відповідачки про те, що позивач не виконав передбачений пунктом 3.2.2 договору обов`язок зі сплати еквівалента 340 000 доларів США.
Зі змісту пунктів 2.1, 3.2.1 та 3.2.2 договору вбачається, що сплата зазначених сум була передумовою передачі майнових прав за актом приймання-передачі. Разом із тим невиконання позивачем наступного платежу не позбавляло його права скористатися спеціальним механізмом, передбаченим пунктом 5.4 договору, якщо до моменту передачі майнових прав встановлено відсутність у продавця належного права на них.
Більше того, саме відповідачка, укладаючи договір, зазначила у його пункті 1.4, що рішення суду, на якому ґрунтується її право на майнові права, вже набрало законної сили, хоча станом на 27 листопада 2014 року апеляційне провадження у справі № 2-2974/12 було відкритим.
За таких обставин суд вважає, що невиконання позивачем обов`язку щодо подальшої сплати коштів не може бути розцінене як безпідставна відмова від договору та не позбавляє його права вимагати повернення вже сплачених коштів у порядку, прямо передбаченому пунктом 5.4 договору.
Щодо доводів представника відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Посилання представника відповідачки на те, що перебіг позовної давності розпочався 31 січня 2015 року, суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначена дата є строком виконання позивачем грошового зобов`язання за пунктом 3.2.2 договору, а не датою, з якою сторони пов`язали виникнення права покупця на повернення вже сплачених коштів за пунктом 5.4 договору.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у пункті 1.4 договору відповідачка сама зазначила, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 05.05.2014 року набрало законної сили 25.06.2014 року. Таким чином, на момент укладення договору позивач мав об`єктивні підстави виходити з повідомленої продавцем обставини про остаточність судового рішення, на якому ґрунтувалися її майнові права.
Відкриття апеляційного провадження 17.10.2014 року та подальший апеляційний розгляд обставин, пов`язаних із рішенням від 05.05.2014 року, не були відображені в договорі та не були повідомлені позивачу як обставина, що перешкоджає виконанню відповідачкою взятих на себе зобов`язань. За таких обставин суд не вбачає правових підстав пов`язувати початок перебігу позовної давності саме з 31.01.2015 року, як про це зазначає відповідачка.
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, а сплив позовної давності за заявою сторони є підставою для відмови у позові лише за наявності встановленого судом такого спливу.
З огляду на встановлені у справі обставини суд дійшов висновку, що позивач дізнався та об`єктивно міг дізнатися про порушення свого права з моменту, коли стало очевидним невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого договором купівлі-продажу майнових прав від 27.11.2014 року. При цьому суд враховує, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року у справі № 2-2974/12 було оскаржено в апеляційному порядку, а у жовтні 2014 році за апеляційною скаргою було відкрите апеляційне провадження, у зв`язку з чим на момент укладення зазначеного договору питання щодо правового статусу майнових прав відповідача та можливості набуття нею права власності на спірний об`єкт перебувало на стадії судового перегляду та не було остаточно вирішене.
За таких обставин сам факт визначення у договорі термінів чи посилання представника відповідача на 31 січня 2015 року не може свідчити про те, що саме з цієї дати позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви представника відповідача про застосування позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду в межах установленого законом строку. У зв`язку з цим підстави для задоволення заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у позові з цієї підстави відсутні.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України.
Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач довів факт укладення договору, факт сплати відповідачці 100 000 доларів США у гривневому еквіваленті, обставини, з якими сторони пов`язали право покупця на відмову від договору, а також невиконання відповідачкою передбаченого пунктом 5.4 договору обов`язку щодо повернення отриманих коштів.
Водночас представником відповідача не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що станом на 27 листопада 2014 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року набрало законної сили.
Відкрите 17 жовтня 2014 року апеляційне провадження спростовує твердження про набрання цим рішенням законної сили 25 червня 2014 року, а доказів завершення апеляційного перегляду до моменту укладення договору матеріали справи не містять.
За таких обставин суд вважає доведеним порушення відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань, а вимоги позивача про повернення сплачених за договором коштів - такими, що ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору та положеннях цивільного законодавства.
Щодо розміру коштів, які підлягають поверненню, суд зазначає, що пунктом 5.7 договору сторони погодили, що повернення грошових коштів здійснюється у гривневому еквіваленті доларів США, фактично сплачених покупцем, за офіційним курсом Національного банку України на день повернення.
Оскільки позивачем сплачено 100 000 доларів США, а вимога про повернення коштів заявлена у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день пред`явлення вимоги (23.11.2021 РОКУ), що становив 26,6588 грн за 1 долар США, до стягнення заявлено 2 665 880 грн.
З огляду на встановлені обставини та умови укладеного сторонами договору суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2 665 880 грн, що становить гривневий еквівалент 100 000 доларів США, сплачених позивачем за договором купівлі-продажу майнових прав від 27 листопада 2014 року.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на задоволення позову в повному обсязі сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олена Миколаївна, про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 2 665 880 (два мільйони шістсот шістдесят п`ять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 00 копійок, що є гривневим еквівалентом 100 000 (ста тисяч) доларів США, сплачених за договором купівлі-продажу майнових прав від 27 листопада 2014 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10510, 00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 18.09.2026 року.
Суддя О. М. Соколов