УХВАЛА
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 320/62689/24
адміністративне провадження № К/990/42902/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство «Київський механічний завод іграшок ім. М. Ф. Ватутіна» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2024 року № [номер приховано].
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 9 січня 2026 року позов задоволено повністю.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходи із того, що у контролюючого органу були відсутні підстави для призначення документальної позапланової перевірки позивача за підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Суд першої інстанції виходив із того, що запит ДПС України та відповідь Податкового департаменту Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22 грудня 2021 року № D.T.3.10.43.2/A V.215 Р.819 не стосувалися ПрАТ «КМЗІ ІМ. М.Ф. ВАТУТІНА».
Також суд зазначив, що ГУ ДПС у м. Києві не надало доказів направлення Позивачу обов`язкового письмового запиту, в якому були б зазначені порушення ним валютного, податкового чи іншого законодавства, та ненадання на такий запит пояснень протягом 15 робочих днів.
Щодо запиту від 18 грудня 2023 року № 112463/6/26-15-23-03-08 суд встановив, що ним контролюючий орган витребував документи та відомості, не повідомляючи Позивача про встановлені порушення податкового законодавства. При цьому неподання структури власності компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED», на думку суду, саме по собі не свідчить про порушення Позивачем валютного, податкового чи іншого законодавства.
Водночас суд врахував, що на зазначений запит ПрАТ «КМЗІ ІМ. М.Ф. ВАТУТІНА» надало відповідь листом від 5 січня 2024 року № 02/12 із долученням усіх наявних документів.
З огляду на це акт перевірки є недопустимим доказом у розумінні частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України)
Крім того, суд не взяв до уваги подані Відповідачем листи компетентних органів Республіки Кіпр як такі, що не апостильовані й не мають офіційного перекладу.
По суті спору суд першої інстанції зазначив, що позивач правомірно застосував знижену ставку податку, передбачену Конвенцією між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування, оскільки податкове резидентство компанії «Biesef Investments Limited» підтверджено належно оформленими сертифікатами, а її статус бенефіціарного власника доходу контролюючий орган не спростував.Дії повіреного нерезидента, який підписував договори позики на підставі спеціальних довіреностей, мали підготовчий та допоміжний характер і не утворюють постійного представництва в Україні.
Додатково суд визнав порушенням пункту 58.2 статті 58 Податкового кодексу України (далі також - ПК України застосування одним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій за різні правопорушення).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково; рішення Київського окружного адміністративного суду від 9 січня 2026 року змінено в мотивувальній частині; в іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 9 січня 2026 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, апеляційний суд погодився з тим, що підстав для донарахування податку за ставкою 15 відсотків немає. За висновками суду апеляційної інстанції податкове резидентство компанії «Biesef Investments Limited» у Республіці Кіпр підтверджено нотаріально засвідченими копіями сертифікатів, а контролюючий орган не довів, що нерезидент зобов`язаний перераховувати отримані проценти третім особам чи виконує лише посередницьку функцію. Дії повіреного нерезидента мали підготовчий та допоміжний характер, не були тотожними основній діяльності компанії, не супроводжувалися укладенням контрактів з третіми особами та не утворюють постійного представництва в розумінні статті 5 Конвенції та Коментарів до Модельної конвенції ОЕСР. Водночас апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для проведення перевірки, оскільки Позивачу було надіслано запит від 18 грудня 2023 року № 112463/6/26-15-23-03-08. Помилковими він визнав і висновки про недопустимість листа Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22 грудня 2021 року, адже ні Конвенція, ні Конвенція про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, ні Порядок обміну податковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних країн не вимагають легалізації та обов`язкового офіційного перекладу документів, отриманих у порядку міжнародного обміну податковою інформацією. Апеляційний суд наголосив, що зміст цього листа однаково не свідчить про здійснення нерезидентом діяльності в Україні через постійне представництво, а тому неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна" відмовити в повному обсязі.
За наслідками перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Суд повторно звертає увага на необхідності чіткого дотримання норм процесуального права та вважає за необхідне зазначити таке.
Насамперед Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пунктів 3 та 4, 5 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються судові рішення, що оскаржуються та підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав); вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, Відповідач фактично не погоджується як із рішенням суду першої інстанції, так і з рішенням суду апеляційної інстанції. Водночас вимоги касаційної скарги про скасування судового рішення стосуються лише постанови суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції було змінено лише в мотивувальній частині, що, зокрема, не дає можливості простежити взаємозв`язок наведених Відповідачем доводів із підставами касаційного оскарження.
Так, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.
Разом з тим, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", заявник раніше вже реалізовував своє право на касаційне оскарження у цій справі. Ухвалою Верховного Суду від 8 вересня 2026 року вже надавалися вичерпні, детальні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав, касаційна скарга була повернута скаржнику як така, що не містила підстав касаційного оскарження. Натомість, ці роз`яснення так і не були враховані скаржником при повторному зверненні.
Відповідач підставами касаційного оскарження визначив пункт 1 та пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Суд вважає за необхідне ще раз звернути увагу на те, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Водночас як у попередній касаційній скарзі, так і в цій касаційній скарзі Відповідач не обґрунтував подібності правовідносин у справах, на які він посилається, із правовідносинами у цій справі. Фактично касаційна скарга зводиться до цитування постанов Верховного Суду без наведення конкретних правових висновків, які, на думку Відповідача, були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій, та без належного обґрунтування їх релевантності до спірних правовідносин.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, на яку є посилання в касаціній скарзі встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, як на підставу касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами обставин справи, скаржник має належним чином обґрунтувати одну з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, а наслідком касаційного розгляду за такою підставою може бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Натомість, як зазначено вище, Відповідач належним чином не обґрунтував підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касацій сарзі (сторінка 17) наведено посилання на істотні порушення судом норм процесуального права, які мають самостійне значення для скасування оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
Наводячи ці обставини, Відповідач стверджує, що після відкриття провадження 6 січня 2025 року судом не постановлялася ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, а рішення від 9 січня 2026 року ухвалено без дотримання передбаченої КАС України процедури, при тому що судове засідання було призначено на 12 січня 2026 року, а представника контролюючого органу повідомлено про перехід до письмового провадження, у зв`язку з чим Відповідач вважає незрозумілим та процесуально необґрунтованим ухвалення і складення повного тексту рішення до дати призначеного судового засідання.
Наводячи ці обставини, Відповідач фактично висловлює незгоду з рішенням суду першої інстанції, однак не зазначає, з якою саме з передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження пов`язані наведені ним доводи.
Суд звертає увагу на те, що пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильним до статті 353 цього Кодексу, зокрема до частин другої та третьої цієї статті, у випадку оскарження судового рішення з підстав, передбачених ними.
Так, за змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або;
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Однак, наводячи відповідні обставини, Відповідач так і не зазначив конкретної підстави касаційного оскарження, визначеної частинами другою та третьою статті 353 КАС України, у контексті допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права під час вирішення питання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Тобто вдруге подана касаційна скарга так і не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом, додаткових переконливих обґрунтувань не містить. Касаційна скарга повністю дублює зміст вперше поданої касаційної скарги, яку вже було повернуто Судом. Скаржником додано розділ про поновлення процесуального строку, в решті касаційної скарги - доводи та обґрунтування є ідентичними попередньо повернутій.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Попередньою ухвалою Суд акцентував увагу касатора на невиконанні приписів процесуального закону та вимог Суду, що, однак не мало дієвих наслідків. Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз`яснень, які надавалися йому Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині визначення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Враховуючи вказане, недоцільним є повторне роз`яснення скаржникові, чому такі доводи є недостатніми для відкриття касаційного провадження.
Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо належного оформлення касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на те, що системний аналіз наведених норм законодавства свідчить, що заходи процесуального примусу вживаються судом у чітко визначених КАС України випадках і мають на меті спонукати певних осіб до дотримання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та/або запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
При цьому, перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої статті 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи.
Суд наголошує, що особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України .
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська