Справа №461/2353/26
Провадження № 2/461/2118/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Кротової О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Петрушки І.С.,
учасники справи:
представник позивачки Мартиневича Ю.О.,
представник відповідача
Львівської міської ради Шагай О.О.,
представник третьої особи Галицької районної
адміністрації Львівської міської ради Князькіна О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» про зобов`язання здійснити приватизацію квартири за відсутності ордера про надання жилої площі,-
в с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Позивачка ОСОБА_1 01.04.2026 звернулась в суд із позовом, у якому із врахуванням поданої заяви про зміну предмету позову від 24.07.2026, просить зобов`язати відповідачів Львівську міську раду та Комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» здійснити за нею приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності ордера про надання жилої площі.
Процесуальні дії у судовій справі
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у Галицькому районному суді м.Львова від 01.04.2026 визначено склад суду: головуючий суддя Кротова О.Б.
Ухвалою судді від 03.04.2026 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Від позивачки, в інтересах якої діє представник - адвокат Мельник А.І., 24.07.2026 надійшла заява про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 27.07.2026 клопотання позивачки задоволено, залучено Комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» до участі в справі в якості співвідповідача. Позовну заяву ОСОБА_1 у новій редакції (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» про зобов`язання здійснити приватизацію квартири за відсутності ордера про надання жилої площі - прийнято до розгляду. Постановлено в подальшому розглядати справу з урахуванням позовної заяви у новій редакції (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).
Ухвалою від 03.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Від представника позивачки - адвоката Мартиневича Ю.О. 22.09.2026 надійшли додаткові документи.
Аргументи учасників справи
Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги такими обставинами. З 09 березня 1961 року вона постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 27 червня 2025 року та довідкою № 1091 від 17 вересня 2025 року. Вказане житлове приміщення перебуває у комунальній власності. На момент вселення їй було видано ордер, який з часом втрачено. Відновити цей документ не видається можливим, оскільки відповідні відомості відсутні як у Міському архіві Львівської міської ради (лист № 110003-вих-132637 від 15 вересня 2025 року), так і в Державному архіві Львівської області (лист № К-2629/07-12 від 08 жовтня 2025 року). Разом з тим, вона протягом 65 років безперервно проживає у цій квартирі, сплачує за неї комунальні послуги, здійснює поточні ремонти та дотримується правил користування житлом. Покликаючись на ст. 58 ЖК УРСР, позивачка зазначає, що ордер є підставою для вселення, а відтак сам факт її реєстрації у 1961 році підтверджує, що такий ордер існував, адже процедура прописки вимагала обов`язкової наявності цього правовстановлюючого документа. Позивачка покликається на ст. 47 Конституції України, за якою кожен має право на житло і ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а також на постанову Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року, згідно з якою проживання у приміщенні та реєстрація в ньому є доказом правомірного користування. На її переконання, відсутність ордера в архівах не може бути перешкодою для визнання її прав, оскільки вона сумлінно виконувала обов`язки наймача протягом десятиліть. Однак, через відсутність ордера та відомостей про нього у відповідних архівах вона не може скористатися своїм правом на належне укладення договору найму та/або на приватизацію житла, оскільки, згідно з інформаційними картками, розміщеними на офіційній сторінці Львівської міської ради (ЦНАП), для отримання таких послуг необхідно мати втрачений ордер та/або відповідні архівні витяги. Заявою від 24 липня 2026 року позивачка змінила предмет позову, обґрунтувавши це такими додатковими обставинами. Неможливість реалізувати право на приватизацію житла підтверджується листом-відповіддю комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 22 липня 2026 року № 2903-вих-107180, яким позивачку повідомлено про відмову від 10 липня 2026 року № 3-А-12393/АП-29: у зв`язку з поданням неналежного пакета документів заяву залишено без вирішення по суті. Підставою для відмови слугував пункт 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, згідно з яким разом із заявою до органу приватизації подається ордер. Оскільки в задоволенні заяви про приватизацію квартири позивачці 22 липня 2026 року відмовила комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», позивачка, покликаючись на статтю 51 ЦПК України, просила залучити вказану установу до участі у справі як співвідповідача. Обґрунтовуючи обраний спосіб захисту, позивачка зазначає, що способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18, пункт 5.5); інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними та ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19, пункт 14). Також, зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та пункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду; наведені за змістом висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 758/3171/23 (провадження № 61-3339св25). Позивачка зазначає, що приватизація житла є добровільною і здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року «Про приватизацію державного житлового фонду», метою якої є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Покликається також на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311св23) щодо ефективного способу захисту права на приватизацію. Підсумовуючи наведене, позивачка вказує, що законність її вселення та проживання у спірній квартирі на законних підставах ніхто не оспорює; органу приватизації надано доказ невикористання нею приватизаційних житлових чеків, що не спростовано відповідачем у ході судового розгляду; відсутність ордера, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, не є підставою для відмови у приватизації житла, а неможливість подати органу приватизації ордер у зв`язку з його втратою не позбавляє позивачку можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мартиневич Ю.О. підтримав позовні вимоги, просив такі задоволити. Надав пояснення, які відповідають змісту заяви про зміну предмету позову.
Представник відповідача Львівської міської ради у вирішенні спору покладається на розсуд суду. Додатково зазначила, що спірна квартира належить до комунальної власності, перебуває на балансі Львівської міської ради. Нею було дійсно з`ясовано, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та була вселена у цю квартиру на підставі ордеру у 1961 році. Також вказала, що раніше термін дії ордеру був 10 днів, пізніше 30 днів, однак ордер був лише підставою для вселення, який надалі передавався в ЛКП для подальшої реєстрації місця проживання.
Представник третьої особи Галицької районної адміністрації Львівської міської ради надала пояснення про те, що спірна квартира належить до комунальної власності. У вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Від представника відповідача Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» 24.08.2026 надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника, щодо прийняття рішення покладається на розсуд суду, відзив на позовну заяву не подано.
Від представника третьої особи Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» 22.09.2026 надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Як вбачається з матеріалів справи, витягом з Реєстру територіальної громади № 2025/008566108, сформованим 27 червня 2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 27.06.2025, за запитом виконавчого комітету Львівської міської ради, підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 09 березня 1961 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про зняття (скасування) реєстрації та про вибуття на постійне проживання до іншої країни у витязі відсутні.
Відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 223989, виданими Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради 22 вересня 2026 року, підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована одна особа - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дата реєстрації - 09 березня 1961 року.
Згідно з листом Львівського міського комунального підприємства «Айсберг» Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 17 вересня 2025 року № 1091, за відомостями облікової бази даних ЛМКП «Айсберг» за адресою: АДРЕСА_1 зазначено ордер № 13047, виданий у 1961 році, без дати та без вказання органу видачі.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 безперервно, з 09 березня 1961 року і по даний час, зареєстрована у спірному жилому приміщенні; за відомостями облікової бази даних балансоутримувача за цією адресою зазначено ордер № 13047, виданий у 1961 році. Доказів того, що вселення позивачки у спірне жиле приміщення було незаконним або що її право користування ним будь-ким оспорюється, суду не надано.
Разом з тим, сам ордер як документ у матеріалах справи відсутній, а відомості про дату його видачі та орган, що його видав, в обліковій базі балансоутримувача не зафіксовані.
Із листа міського архіву Львівської міської ради від 15 вересня 2025 року № 110003-вих-132637, наданого на заяву ОСОБА_1 , зареєстровану у Львівській міській раді 11.09.2025 за № З-А-14851/АП-110003, вбачається, що у міському архіві Львівської міської ради зберігаються документи фонду «Виконавчий комітет Львівської міської ради» за 1973-2014 роки (включно), у зв`язку з чим для отримання архівної копії рішення за 1961 рік заявниці рекомендовано звернутися до Державного архіву Львівської області. Відповідно до інформаційної довідки Державного архіву Львівської області від 08 жовтня 2025 року № К-2629/07-12, у документах засідань виконкому Залізничної районної Ради депутатів трудящих м. Львова за жовтень-грудень 1960 року та січень-березень 1961 року відомостей про надання ордера на квартиру гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не виявлено.
Отже, судом встановлено, що документ, на підставі якого позивачка вселилася у спірне жиле приміщення, у неї відсутній, а відновити його шляхом звернення до архівних установ виявилося неможливим: документи фонду виконавчого комітету Львівської міської ради за 1961 рік у міському архіві на зберіганні не перебувають, а у Державному архіві Львівської області, за результатами перевірки документів виконкому Залізничної районної Ради депутатів трудящих м. Львова за жовтень 1960 року - березень 1961 року, відповідних відомостей не виявлено.
Встановлено, що 10 липня 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до органу приватизації із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 , яку зареєстровано в Центрі надання адміністративних послуг м. Львова за № З-А-12393/АП-29. Однак, листом комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 22 липня 2026 року № 2903-вих-107180 позивачку повідомлено, що відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 (зі змінами), та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 19.12.2016 № 1200 «Про затвердження Положення про розподіл функцій між окремими виконавчими органами міської ради при проведенні приватизації державного житлового фонду» (зі змінами) до поданих документів разом із заявою до органу приватизації подається: ордер на жиле приміщення або рішення, на підставі якого видавався ордер, завірений належним чином; відомості із реєстру територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб станом на час звернення; довіреність, завірена нотаріально. У зв`язку з тим, що позивачкою подано невідповідний пакет документів, який потребує впорядкування та доопрацювання, заяву залишено без вирішення по суті, а поданий пакет документів запропоновано отримати у ЦНАП відповідного району.
Списком громадян Галицького району м. Львова, які мають право на отримання приватизаційних паперів у Галицькому відділенні № 6318 Ощадного банку м. Львова, складеним Львівським міським комунальним підприємством по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» 18 червня 2026 року та затвердженим головою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, позивачку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , включено до числа осіб, які мають право на отримання приватизаційних паперів.
Довідкою Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» від 21 вересня 2026 року підтверджено, що станом на 21 вересня 2026 року заборгованості з квартирної плати за адресою: АДРЕСА_1 немає; особовий рахунок квартиронаймача - № НОМЕР_2 . Квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» від 21 вересня 2026 року підтверджено сплату ОСОБА_1 на користь ЛМКП «Айсберг» 500 грн 00 коп. квартирної плати за червень, липень і серпень 2026 року за особовим рахунком № НОМЕР_2 .
Таким чином, судом встановлено, що єдиною перешкодою у реалізації позивачкою права на приватизацію займаного нею жилого приміщення є неподання нею органу приватизації ордера на жиле приміщення або рішення, на підставі якого такий ордер видавався, - документа, який у неї відсутній і який не може бути відновлений з незалежних від неї причин.
Разом з тим, заява позивачки ОСОБА_1 про приватизацію квартири по суті органом приватизації не розглядалася, рішення про відмову у приватизації не приймалося, а заяву залишено без вирішення по суті з підстав неповноти поданого пакета документів.
Таким чином, спір у даній справі виник з приводу наявності у позивачки ОСОБА_1 права на приватизацію квартири АДРЕСА_2 , якою вона безперервно і на законних підставах користується з 09 березня 1961 року, та з приводу правомірності залишення органом приватизації її заяви без вирішення по суті у зв`язку з відсутністю у неї ордера на жиле приміщення, втраченого та неможливого до відновлення в архівних установах.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду
Відповідно до ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.10 ЦПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких, зокрема, належить визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини поняття «житло» у розумінні статті 8 Конвенції має автономне значення і не обмежується приміщенням, займаним на законних підставах або відповідно до національного законодавства; втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справах «Прокопович проти Росії», «Кривіцька та Кривіцький проти України»). Тривале проживання особи у помешканні є достатньою підставою для того, щоб це помешкання вважалося її житлом у розумінні Конвенції.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», метою якої є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Щодо чинності Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Житлового кодексу України, суд зазначає таке.
Законом України «Про основні засади житлової політики» від 13 січня 2026 року № 4751-IX, який набрав чинності 15 лютого 2026 року, підпунктом 2 пункту 2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визнано таким, що втратив чинність.
Водночас, згідно з пунктом 1 розділу IV цього Закону, підпункти 2 і 4 пункту 2 зазначеного розділу набирають чинності через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Оскільки воєнний стан в Україні станом на час розгляду цієї справи не припинено і не скасовано, підпункт 2 пункту 2 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» чинності не набрав. Відтак, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» є чинним і з урахуванням частини третьої статті 3 ЦПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» Житловий кодекс України визнано таким, що втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» дія цього Закону поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності; до правочинів про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення у гуртожитках, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.
Підпунктом 2 пункту 5 розділу IV цього Закону встановлено, що правочини про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення в гуртожитках, дійсні на день набрання чинності цим Законом, зберігають чинність та залишаються правомірною підставою для проживання у житлі до завершення строку їх дії.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з ч.2 ст.1 цього Закону державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Системний аналіз наведеної норми у взаємозв`язку з частиною дев`ятою статті 8 Закону, яка передбачає передачу державного житлового фонду у комунальну власність з наступним здійсненням його приватизації органами місцевого самоврядування, дає підстави для висновку, що житловий фонд, який перебуває у власності територіальної громади, охоплюється поняттям державного житлового фонду у розумінні Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відтак мешканці такого житла є суб`єктами права на приватизацію за цим Законом, а термінологічна розбіжність, зумовлена редакцією Закону 1992 року, не звужує обсягу цього права.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено перелік житла, що не підлягає приватизації: квартири-музеї; квартири, житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири, житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ч.4 ст.5 Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Згідно з частиною п`ятою статті 5 цього Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Згідно з ч.2, 3 ст. 8 Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир, житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Спори, що виникають при приватизації квартир та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (частина одинадцята статті 8 Закону).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець побудував правове регулювання відмови у приватизації за принципом загальної заборони: органу приватизації заборонено відмовляти мешканцям у приватизації займаного ними житла, і така відмова є правомірною виключно у випадках, прямо передбачених законом. До таких випадків належать, зокрема, підстави, визначені частиною другою статті 2 та частиною п`ятою статті 5 Закону. Вичерпного переліку інших підстав для відмови Закон не містить, а отже підстава для відмови у приватизації не може бути встановлена підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 58 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Оскільки Єдина інформаційно-аналітична житлова система станом на час розгляду справи не розпочала функціонування, стаття 58 ЖК України зберігає чинність.
Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, визначено перелік документів, які громадянин подає до органу приватизації: заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним; копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї; довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копію ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копію документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заяву-згоду тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Наведений у пункті 18 Положення перелік документів є вичерпним і подання нотаріально посвідченої довіреності не передбачає.
Разом з тим, зазначене Положення є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не може звужувати обсяг права на приватизацію, встановленого цим Законом, або створювати додаткові, не передбачені законом підстави для відмови у його реалізації.
Відповідно до ч.7 ст. 10 ЦПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили, суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Відтак у частині, в якій пункт 18 Положення та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 19 грудня 2016 року № 1200 створюють не передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» підстави для відмови у реалізації права на приватизацію, суд зазначені акти не застосовує і керується нормами цього Закону.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відсутність ордера на жиле приміщення не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла, якщо особа вселилася та проживає у ньому на законних підставах. Відповідні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 335/578/23, в якій розглядалася подібна ситуація втрати ордера, виданого у 1971 році, та неможливості його відновлення через архівні установи.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 686/24506/20 (провадження № 61-17180св21) та від 10 липня 2024 року у справі № 760/10769/22 (провадження № 61-2449св24).
Виходячи із зазначених норм, підставою для звернення позивача з позовом до суду є порушені, невизнані або оспорювані його права, свободи чи законні інтереси. Належними відповідачами у зазначеній категорії справ є органи приватизації.
Способами захисту цивільного права чи інтересу є визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Такі способи мають бути доступними та ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, пункт 14).
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, пункт 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, пункт 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20).
Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23), за якою визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність є належним та ефективним способом захисту порушених прав.
Подібні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію також висловлено Верховним Судом у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі № 344/1350/21 (провадження № 61-12730св22).
Разом з тим, прийняття рішення про передачу квартири у власність громадянина належить виключно до компетенції органу приватизації і становить зміст установленої законом адміністративної процедури, яку суд не може підмінити власним рішенням.
Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Висновки суду
Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 безперервно, з 09 березня 1961 року і по даний час, зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , тобто впродовж понад шістдесяти п`яти років. За відомостями облікової бази даних балансоутримувача - ЛМКП «Айсберг» - за цією адресою зазначено ордер № 13047, виданий у 1961 році.
Отже, факт видачі ордера на спірне жиле приміщення підтверджується обліковими даними підприємства, на балансі якого перебуває житловий будинок, і узгоджується з даними реєстру територіальної громади про дату реєстрації позивачки за цією адресою.
Доказів того, що вселення позивачки у спірне жиле приміщення було незаконним або що її право користування ним будь-ким оспорювалося, суду не надано. Упродовж усього періоду проживання позивачки питання про її виселення не порушувалося, законність її проживання під сумнів не ставилася, натомість балансоутримувач вів облік житла із зазначенням ордера, а орган реєстрації вносив і підтверджував відомості про її місце проживання.
Таким чином, позивачка вселилася у спірну квартиру на законних підставах і добросовісно та безперервно користується нею як своїм єдиним житлом. Виконання позивачкою обов`язків наймача підтверджується також довідкою ЛМКП «Айсберг» від 21 вересня 2026 року про відсутність заборгованості з квартирної плати за особовим рахунком № НОМЕР_2 та квитанцією від 21 вересня 2026 року про сплату квартирної плати.
Щодо ордера, судом встановлено, що такий ордер на спірне жиле приміщення як документ у позивачки відсутній, а відомості про дату його видачі та орган, що його видав, в обліковій базі балансоутримувача не зафіксовані.
Позивачка вжила доступних їй заходів для відновлення цього документа. Згідно з листом міського архіву Львівської міської ради від 15 вересня 2025 року № 110003-вих-132637 документи фонду «Виконавчий комітет Львівської міської ради» зберігаються у цьому архіві лише за 1973-2014 роки, у зв`язку з чим отримати архівну копію рішення за 1961 рік неможливо. Відповідно до інформаційної довідки Державного архіву Львівської області від 08 жовтня 2025 року № К-2629/07-12 у документах засідань виконкому Залізничної районної Ради депутатів трудящих м. Львова за жовтень-грудень 1960 року та січень-березень 1961 року відомостей про надання ордера позивачці не виявлено.
Суд враховує, що за відомостями облікової бази даних ЛМКП «Айсберг» за спірною адресою зазначено ордер № 13047, виданий у 1961 році. Разом з тим, лист балансоутримувача, яким ці відомості надані, не є ані ордером на жиле приміщення, ані рішенням, на підставі якого ордер видавався, а відтак не може замінити ці документи у переліку, наведеному в пункті 18 Положення. Отже, зазначений лист доводить законність вселення позивачки у спірне жиле приміщення, однак не усуває неможливості подати органу приватизації документ, передбачений пунктом 18 Положення.
Таким чином, неможливість подати органу приватизації ордер на жиле приміщення або рішення, на підставі якого такий ордер видавався, зумовлена об`єктивними причинами - спливом понад шістдесяти п`яти років з дня видачі документа та особливостями архівного зберігання документів відповідного періоду, і не пов`язана з бездіяльністю чи недобросовісністю самої позивачки.
Щодо правового режиму спірного житла, суд враховує таке.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить до житлового фонду Львівської міської територіальної громади та перебуває на балансі Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» Галицької районної адміністрації Львівської міської ради. Ця обставина підтверджується сукупністю досліджених доказів: листом ЛМКП «Айсберг» від 17 вересня 2025 року № 1091 про наявність відомостей щодо спірної квартири в обліковій базі даних цього підприємства; довідкою ЛМКП «Айсберг» від 21 вересня 2026 року та квитанцією від 21 вересня 2026 року, з яких вбачається, що квартирна плата за спірну квартиру сплачується на користь зазначеного комунального підприємства за особовим рахунком квартиронаймача № НОМЕР_2 ; листом комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 22 липня 2026 року № 2903-вих-107180, з якого вбачається, що заяву позивачки розглянуто як таку, що стосується житла, приватизація якого віднесена до повноважень органу приватизації Львівської міської територіальної громади. Жоден з учасників справи належності спірної квартири до комунальної власності не заперечував.
З урахуванням наведеного, матеріали справи не містять доказів того, що спірна квартира належить до житла, яке згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягає приватизації.
Окрім цього, судом встановлено, що право на безоплатну приватизацію житла, передбачене частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позивачкою раніше не використовувалося. Ця обставина підтверджується тим, що серед документів, на неподання яких послався орган приватизації у листі від 22 липня 2026 року № 2903-вих-107180, документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, не зазначений, що свідчить про подання позивачкою такого документа органу приватизації, а також списком громадян Галицького району м. Львова, які мають право на отримання приватизаційних паперів, складеним ЛМКП «Айсберг» 18 червня 2026 року, у якому графи про номери виданих позивачці приватизаційного майнового сертифіката та приватизаційного житлового чека, відповідні суми і підписи про їх одержання не заповнені.
Також, інших осіб, окрім позивачки, зареєстрованих у спірній квартирі, немає, що підтверджується відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 223989, виданими Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради 22 вересня 2026 року, відтак передбачена частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» письмова згода інших повнолітніх членів сім`ї наймача у цьому випадку не вимагається, а права третіх осіб цим рішенням не зачіпаються.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка має право на приватизацію займаного нею жилого приміщення, у зв`язку з чим таке право підлягає визнанню за нею у судовому порядку.
Судом встановлено, що 10 липня 2026 року позивачка зверталась до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири, зареєстрованою в Центрі надання адміністративних послуг м. Львова за № З-А-12393/АП-29, однак у зв`язку з поданням невідповідного пакета документів заяву залишено без вирішення по суті, а пакет документів запропоновано отримати у Центрі надання адміністративних послуг відповідного району.
Оцінюючи наведені органом приватизації підстави для відмови у приватизації житла, суд виходить з такого.
Вимога про подання ордера на жиле приміщення або рішення, на підставі якого видавався ордер, передбачена пунктом 18 Положення. Проте, як установлено судом, позивачка об`єктивно позбавлена можливості подати цей документ з причин, що від неї не залежать, а неподання ордера не належить до передбачених законом випадків, за яких орган приватизації має право відмовити у приватизації займаного громадянином житла (частина десята статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Наведене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою відсутність ордера на жиле приміщення не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла, якщо особа вселилася та проживає у ньому на законних підставах (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21 та від 05 березня 2025 року у справі № 335/578/23).
Суд зазначає, що серед документів, на неподання яких послався орган приватизації, єдиною перешкодою у реалізації позивачкою права на приватизацію займаного нею жилого приміщення є відсутність ордеру і ця перешкода має нездоланний характер. Усунення інших недоліків пакета документів не змінить результату розгляду заяви доти, доки орган приватизації вважатиме відсутність ордера перешкодою для приватизації, що й зумовлює необхідність вирішення цього питання судом.
Щодо меж позовних вимог та ефективності обраного способу захисту, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог.
Позивачка ОСОБА_1 , змінивши предмет позову, просила зобов`язати Комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» та Львівську міську раду здійснити приватизацію спірної квартири за відсутності в неї ордера про надання житлової площі.
Суд виходить з того, що вимога про зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла за своїм змістом охоплює два послідовні елементи: по-перше, констатацію наявності у позивачки самого права на приватизацію займаного нею житла, оскільки обов`язок здійснити приватизацію не може бути покладений на орган приватизації щодо особи, яка такого права не має; по-друге, вчинення органом приватизації дій, спрямованих на реалізацію цього права, - розгляд заяви та прийняття рішення в порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Враховуючи наведене, задоволення позову, шляхом визнання за позивачкою права на приватизацію та зобов`язання органу приватизації вчинити дії щодо розгляду її заяви і прийняття відповідного рішення не є виходом за межі заявлених позовних вимог у розумінні частини першої статті 13 ЦПК України, а є частковим задоволенням заявленої вимоги.
Окрім цього, суд враховує, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не визначає способу захисту права на приватизацію у випадку, коли орган приватизації не розглянув заяву громадянина по суті та не прийняв за наслідками її розгляду жодного рішення.
Оцінюючи ефективність такого способу захисту, суд враховує наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду (пункт 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, пункт 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, пункт 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20), за якими спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Разом з тим, належним відповідачем за вимогою про зобов`язання вчинити дії є саме комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» як уповноважений орган приватизації, до якого позивачка зверталася із заявою. Львівська міська рада заяву позивачки не розглядала і повноважень щодо її розгляду згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не має, а тому позовні вимоги до неї задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права на приватизацію квартири АДРЕСА_2 та в частині зобов`язання комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» вчинити дії щодо розгляду заяви позивачки про приватизацію цієї квартири за відсутності ордера та прийняти відповідне рішення є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та достатніми доказами і підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог - у частині зобов`язання здійснити приватизацію спірної квартири та у частині вимог до Львівської міської ради, слід відмовити, відтак позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою ОСОБА_1 при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп. Водночас, у позовній заяві позивачка просила покласти судові витрати у вигляді сплаченого нею судового збору на неї, що є волевиявленням позивачки і під час розгляду справи таке не змінювалося та не відкликалося.
З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений ст. 13 ЦПК України, суд не вбачає підстав для стягнення сплаченого позивачкою судового збору з відповідачів і покладає судові витрати у цій справі на позивачку ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,
у х в а л и в:
Позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» про зобов`язання здійснити приватизацію квартири за відсутності ордера про надання жилої площі - задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 .
Зобов`язати комунальну установу «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про приватизацію квартири АДРЕСА_2 , за відсутності ордера на жиле приміщення, та прийняти рішення за наслідками її розгляду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати покласти на позивачку ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 23.09.2026
Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, м.Львів, пл.Ринок,1.
Відповідач: Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», код ЄДРПОУ 40223032, м.Львів, вул. Грушевського, 16.
Третя особа: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 20847537, м.Львів, вул. Ф.Ліста, буд. 1.
Третя особа: Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг», код ЄДРПОУ 20772578, м.Львів, пр.Свободи, буд.39.
Суддя Ольга КРОТОВА