Справа № 344/16818/26
Провадження № 2-о/344/447/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2026 року місто Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Мелещенко Л.В.
за участю секретаря судового засідання - Дутки Р.-І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території,-
В С Т А Н О В И В:
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду через систему «Електронний суд» з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Вимоги заяви заявник обґрунтовує тим, що є дочкою ОСОБА_2 . Її мати, ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Новософіївка Голопристанського району Херсонської області. ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений населений пункт на момент її смерті та станом на даний час є тимчасово окупованою територією України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла за місцем свого проживання. Факт смерті матері підтверджується наявними документами, виданими на тимчасово окупованій території, копії яких додаються до заяви, а саме: корінцем медичного свідоцтва про смерть, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 29 квітня 2025 року, та довідкою про смерть № С-01380, виданою 29 квітня 2025 року. Відповідно до зазначених документів, смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 08 годині 45 хвилин у селі Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області. У зв`язку з тим, що смерть матері настала на тимчасово окупованій території України, державна реєстрація її смерті органами державної реєстрації актів цивільного стану України не проводилася.
Встановлення факту смерті необхідне заявнику для проведення державної реєстрації смерті матері в органах державної реєстрації актів цивільного стану України, отримання свідоцтва про смерть українського зразка та оформлення спадкових прав.
За таких обставин заявник просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки села Новософіївка Голопристанського району Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 о 08 годині 45 хвилин у АДРЕСА_1 (а.с. 1, 22).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2026 року вказану цивільну справу розподілено для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с.17).
Ухвалою суду від 27 серпня 2026 року заяву залишено без руху (а.с. 18-19).
Ухвалою суду від 22 вересня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даною заявою (а.с. 45-46).
Заявник у судове засідання не прибула, але подала до суду заяву, в якій просить про розгляд справи без її участі, вимоги заяви підтримує, просить задовольнити (а.с.47).
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином.
Згідно частини другої статті 317 Цивільного процесуального кодексу України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Враховуючи положення частини другої статті 317 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути заяву у відсутність сторін, що не з`явилися, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
На підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
28 квітня виданий корінець лікарського свідоцтва про смертьОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 5, 28).
29 квітня 2026 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 о 08 годині 45 хвилин, місце смерті: Херсонська область, Скадовський район, село Новомиколаївка (а.с. 7, 30).
29 квітня 2026 року складена довідка про смерть № С-01380 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8, 31).
Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_2 (а.с. 15, 38).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно пункту 8 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Законом передбачені особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Так, відповідно до частини першої статті 317 Цивільного процесуального кодексу України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Відповідно до пункту 7 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Частина перша статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлює, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно частини першої статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, суд вирішує з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України).
Зокрема, належними, відповідно до частини першої статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими в розумінні статті 78 Цивільного процесуального кодексу України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документів, виданих органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у даній справі, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно частини четвертої статті 8 Цивільного процесуального кодексу України застосовується судами при розгляді справ як джерело права. Зокрема суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), у яких Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території.
Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр 5 проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать, враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників.
Судом встановлено, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 було видане 29 квітня 2026 року відділом запису актів цивільного стану, що діє на тимчасово окупованій території, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є недійсним і не створює правових наслідків.
Долучені заявницею до заяви документи, які видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, судом беруться до уваги та оцінюються разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, оскільки законодавець не врегулював окремі нові суспільні відносини, які склалися внаслідок військового конфлікту на сході країни та анексії Криму, зокрема, не встановив позасудовий порядок державної реєстрації актів цивільного стану.
Задоволення поданої заяви має для заявниці юридичне значення та буде відповідати її інтересам, оскільки встановлення такого факту необхідне для реєстрації смерті її матері в органах державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до законодавства України та отримання спадщини.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті; державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
А у пункті 18 вказаної постанови зазначено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Заявник позбавлена можливості у встановленому законом порядку здійснити реєстрацію факту смерті матері, оскільки документи на підтвердження цих обставин видані на тимчасово окупованій території, що унеможливлює отримання заявником свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Беручи до уваги встановлені у судовому засіданні обставини справи, досліджені докази, суд приходить до висновку про те, що заява ОСОБА_1 знайшла своє обґрунтоване доведення під час судового розгляду, у зв`язку з чим підлягає задоволенню.
Згідно частини четвертої статті 317 та пункту 8 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного, відповідно до статей 9, 13, 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 293-294, 315, 317-319, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд-
В И Р І Ш И В :
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки села Новософіївка Голопристанського району Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Копію рішення невідкладно надіслати учасникам справи.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа - Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 20556900, місцезнаходження: вул. Гаркуші, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018.
Повний текст рішення складено та підписано 23 вересня 2026 року.
Суддя Мелещенко Л.В.