ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7474/26 Справа № 177/2158/25 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Криворізький фаховий коледж Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,
ВСТАНОВИВ
У серпні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Котар С.В., звернулася до суду з позовом до Криворізького фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 вересня 2014 року по 11 листопада 2024 року позивач ОСОБА_2 працювала в Криворізькому фаховому коледжі Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» на посаді прибиральник службових приміщень.
11 листопада 2024 року позивач була звільнена з Криворізького фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.
За період роботи на вказаному підприємстві заробітна плата відповідачем виплачувалась нерегулярно, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит розмір заборгованості по виплаті заробітної плати на день звільнення становить за основним місцем роботи 761,90 гривен, за сумісництвом 198,77 гривен; розмір невиплачених лікарняних листів 3652,20 гривен; розмір компенсації за невикористану відпустку за основним місцем роботи 2254,80 гривен, за сумісництвом 351,72 гривен.
Посилаючись на ст. 115-117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача вказані суми заборгованості, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2024 по 06.08.2025 у розмірі 81425,67 та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Котар С.В., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду матеріалам справи, просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції безпідставно зазначено в рішенні про виплату «позивачем та фактично отримані відповідачем» кошти заборгованості по заробітній платі та компенсації за відпустку, оскільки дане твердження є правовим абсурдом. Відповідач сам письмово визнав наявність перед позивачем заборгованості у розмірі: 761,90 грн та 198,77 грн (зарплата), 2254,80 грн та 351,72 грн (компенсація відпустки). Факт неотримання цих коштів у день звільнення (11.11.2024) є доведеним. Суд першої інстанції не зазначив у рішенні жодного розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції), який би підтверджував факт та дату виплати цих сум позивачу відповідачем, чим порушив ст. 89 ЦПК України щодо всебічного дослідження доказів. Також суд дійшов безпідставного висновку, що заборгованість виникла «не з вини відповідача» у зв`язку з процедурою реорганізації та затримкою фінансування, а тому звільнив коледж від відповідальності за ст. 117 КЗпП.
Щодо виплат за листами непрацездатності та безпідставного звинувачення у «недобросовісності» суд, зазначивши, що кошти для виплати лікарняних надійшли відповідачу лише 22.04.2026 року, тобто через 1,5 року після звільнення працівника, звинуватив позивача у «недобросовісності» через те, що вона нібито не з`явилася до закладу для їх отримання.
Вважає висновок суду незаконним, оскільки обов`язок провести розрахунок та письмово повідомити працівника про нараховані суми відповідно до ст. 116 КЗпП покладено виключно на роботодавця; відповідач не надав суду жодного доказу (копії поштового повідомлення з описом вкладення, телеграми), що він офіційно викликав звільненого працівника ОСОБА_1 для отримання коштів у касі після їх надходження у квітні 2026 року; відповідач мав безперешкодну можливість перерахувати кошти на банківський рахунок позивача, на який раніше здійснювалися виплати.
Оскільки права позивача на своєчасну оплату праці та соціальний захист були грубо порушені, вимоги про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України також вважає повністю обґрунтованими
Також посилається, що судом першої інстанції під час розгляду справи було допущено істотне порушення норм процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на належний захист та реалізацію принципу змагальності сторін. Відповідачем до суду були подані письмові заперечення (пояснення), які суд прийняв та врахував при ухваленні рішення у справі. Водночас представнику позивача копії зазначених документів не надсилались, а в підсистемі «Електронний суд» такі документи були відсутні, що унеможливило своєчасне ознайомлення з їх змістом та подання відповідних пояснень чи заперечень. Матеріали справи не містять належних доказів направлення позивачу копій поданих відповідачем документів, що суперечить вимогам процесуального закону щодо обов`язку учасника справи надсилати іншим учасникам копії всіх поданих до суду документів. Розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а тому письмові заяви та пояснення учасників справи фактично були єдиною формою реалізації сторонами свого права на захист та можливості висловити позицію щодо доводів іншої сторони. Таким чином, позивача було позбавлено можливості: ознайомитися із запереченнями відповідача; надати власні пояснення щодо викладених у них доводів; подати відповідні докази та заперечення. Вказані обставини свідчать про порушення принципів рівності сторін та змагальності судового процесу, що є істотним порушенням норм процесуального права та відповідно є підставою для скасування судового рішення
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача Криворізького фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут», не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Посилається що судом обґрунтовано прийнято до уваги, що заборгованість перед позивачем виникла внаслідок реорганізації головного підприємства Національного авіаційного університету в Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут». Разом з реорганізацією головного підприємства був реорганізований і Відокремлений структурний підрозділ «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету» в Криворізький фаховий коледж Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут». Тому з 07.11.2024 року були заблоковані всі бюджетні і небюджетні рахунки відповідача. Позивачем 23 грудня 2024 року у касі підприємства було отримано суму заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 003,20 грн. як тільки були розблоковані рахунки коледжу. Щодо заборгованості по невиплаченим лікарняним листам, позивач мала можливість отримати грошові кошти по листам непрацездатності при наявності паперового лікарняного листа, але позивач відмовилась від даної можливості вирішення цього питання. Станом на дату розгляду справи підприємство має змогу виплатити позивачу заборгованість по невиплаченим лікарняним листам, проте позивач на дзвінки не відповідає та відмовляється отримувати грошові кошти.
Також, посилається, що позивачем у порушення ст. 117 КЗпП України невірно розраховано середній заробіток за час затримки розрахунку.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Котар С.В., підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Судом встановлено, що з 01 вересня 2014 року по 11 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 працювала в Криворізькому фаховому коледжі Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» на посаді прибиральника службових приміщень. Вказана обставина не заперечується сторонами по справі.
Згідно відповіді №307 від 02.06.2025 відповідача на адвокатський запит від 09.04.2025, розмір заборгованості по виплаті заробітної плати на день звільнення позивача становить за основним місцем роботи 761,90 грн, за сумісництвом 198,77 грн; розмір невиплачених лікарняних листів 3652,20 грн; розмір компенсації за невикористану відпустку за основним місцем роботи 2254,80 грн, за сумісництвом 351,72 грн., що також не заперечується учасниками справи.
На підставі розпорядження Кабінета Міністрів України №921-р від 13.10.2023 відбулась реорганізація Національного авіаційного університету шляхом його поділу.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №1293-р від 20.12.2024 внесено зміни до попереднього розпорядження та установлено, що Київський авіаційний інститут та його відокремлені структурні підрозділи використовують кошти, отримані згідно з п. 2 пункту, за напрямами витрат з урахуванням їх цільового призначення, погодженими з Міністерством освіти і науки.
Згідно з Наказом начальника коледжу №1-од від 13.11.2024 реорганізовано Відокремлений структурний підрозділ «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного інституту» (код ЄДРПОУ: 35159327) у Криворізький фаховий коледж Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (код ЄДРПОУ: 45875458).
Таким чином, Криворізький фаховий коледж Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» став правонаступником Відокремленого структурного підрозділу «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного інституту».
17.12.2024 затверджений «План використання бюджетних коштів на 2024 рік».
23.12.2024 позивачем отримано заробітну плату за листопад 2024 року у розмірі 3003,20 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером №21 від 23.12.2024.
20.12.2024, 16.01.2025, 21.01.2025, 19.05.2025, 17.12.2026 відповідачем надіслано запити на створення листів непрацездатності, проте отримано відмови у зв`язку з відсутністю дати зняття з обліку ВСП «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного інституту».
12.03.2025 відповідачем на адресу Центру первинної медико-санітарної допомоги №4 КМР скеровано лист з проханням надати позивачу ОСОБА_1 паперовий лікарняний лист, проте паперовий лікарняний лист не надано.
Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції, встановивши, що існуюча перед працівником заборгованість із заробітної плати за основним місцем роботи та за сумісництвом при звільненні, виплачена позивачем, та вказані кошти фактично отримані позивачем, відмовив у задоволення позовних вимог в цій частині. Також встановивши, що 22 квітня 2026 року у розпорядження відповідача надійшли кошти для виплати позивачу ОСОБА_1 допомоги з тимчасової непрацездатності, проте позивач не з`являється до закладу освіти для їх отримання, зв`язок з відповідачем не підтримує, що, на думку суду, свідчить про порушення принципу недобросовісності, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову і в цій частині.
Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що зібрані докази та фактичні обставини справи вказують на те, що заборгованість з виплати заробітної плати та інших належних сум при звільненні перед позивачем виникла не з вини відповідача, тому в силу вимог ст. 117 КЗпП, у даному випадку, відповідач звільняється від відповідальності та обов`язку з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому у задоволенні вимог позову в цій частині суд відмовив.
Також, оскільки вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача ґрунтувались на порушенні останнім трудового законодавства, чого під час розгляду справи судом не встановлено, тому такі вимоги залишені судом без задоволення.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11 -1210апп19)".
Таким чином, позивач ОСОБА_1 у зв`язку з непроведенням з нею повного розрахунку в день звільнення набула право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
У справі, що переглядається позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за основним місцем роботи 761,90 гривен, за сумісництвом 198,77 гривен; розмір невиплачених лікарняних листів 3652,20 гривен; розмір компенсації за невикористану відпустку за основним місцем роботи 2254,80 гривен, за сумісництвом 351,72 гривен. Вказані суми заборгованості на час звільнення підтверджені відповіддю відповідача на адвокатський запит представника позивача від 02.06.2026 року №307, який міститься в матеріалах справи.
Разом з тим, згідно видаткового касового ордеру 21 від 23.12.2024 року, наданого відповідачем на розгляд суду, ОСОБА_1 отримана заробітна плата за листопад 2024 року в сумі 3 003,20 гривень, що позивачкою не спростовано.
Заборгованість по невиплаченим лікарняним листам в загальній сумі 3 652,20 на час розгляду справи відповідачем на користь позивачки не виплачена.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, провадиться судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).
Згідно з п. 2 наведеного Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до п. 5 розд. IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 розд. IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Обґрунтовуючи відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, суд першої інстанції посилався на те, що відсутність вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті працівнику належних сум при звільненні може обґрунтовуватись наявністю непереборної сили, форс мажорними обставинами, які в свою чергу підтверджуються сертифікатом Торговопромислової палати України, як це передбачено ст. 14-1 Закону України «Про торгово промислові палати в Україні». Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган). При цьому, відсутність вини роботодавця у здійсненні відповідного розрахунку при звільненні звільняє лише від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, та не виключає обов`язок щодо виплати заробітної плати.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/10 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 117 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.
Отже, на відповідача не може бути покладено обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеному ст.117 КЗпП України, якщо останній довів, що така затримка відбулася не з його вини, а за обставинами непереборної сили і форс-мажорних обставин.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 року у справі №359/3250/20, від 22.09.2021 року у справі №359/3843/20 та від 28.09.2021 року у справі №3.
Разом з тим, наявність непереборної сили, форс мажорні обставини під час розгляду справи, судом не встановлені, тому вказане посилання суду не відповідає обставинам справи. Крім того, судом безпідставно зазначено про звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у зв`язку з фактичною виплатою заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, оскільки така виплата мала місце не у день звільнення позивачки (11.11.2024 року), а лише 23 грудня 2024 року. При цьому реорганізація підприємства за даних обставин не може бути визнана обставиною непереборної сили, яка виключає вину роботодавця у несвоєчасній виплаті заборгованості по заробітній платі.
Крім того, під час розгляду справи встановлено, та не спростовано відповідачем, що при звільненні позивачці не виплачено заборгованість по невиплаченим лікарняним листам в сумі 3 652,20 грн.
Обґрунтовуючи причину невиплати, відповідач посилається на те, що кошти для виплати вказаної заборгованості надійшли в розпорядження відповідача лише 22.04.2026 року, проте позивач не з`являється до роботодавця для їх отримання, на зв`язок не виходить, що є її власним волевиявленням та свідчить про те, що заборгованість з виплати належних позивачці сум при звільненні виникла не з вини відповідача.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки, як зазначалося вище, вказані обставини не є обставинами непереборної сили, які виключають вину відповідача у своєчасному виконанні покладених на нього зобов`язань.
Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату, на час розгляду справи в суді матеріали справи не містять підтвердження отримання позивачкою заборгованості належних їй сум при звільненні, колегія суддів приходить до висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням часових обмежень.
Враховуючи, що під час розгляду справи доведено, що на час розгляду справи існує заборгованість відповідача перед позивачкою з невиплати допомоги з тимчасовою непрацездатності в сумі 3 652,20 грн., періодом неповного розрахунку при звільненні є період з 12.11.2024 року по 12.05.2026 року (6 місяців), за який судом першої інстанції не було нараховано та стягнуто середній заробіток на підставі ст. 117 КЗпП України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по невиплаченим лікарняним листам в сумі 3 652,20 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56 603,30 грн. (435,41 грн. (середньоденна заробітна плата) *130 робочих днів (з урахуванням законодавчого обмеження 6 місяців).
Також звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач просила стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.
Відповідно ст. 23 ЦК України, моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивач вказує, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, їй була завдана моральна шкода, що виявилась у порушенні її звичайного укладу життя, що викликало необхідність в докладанні додаткових зусиль для утримання себе і своєї родини.
З огляду на те, що затримка виплати належних позивачці сум при звільненні беззаперечно спричинила позивачці відповідні моральні страждання, колегія суддів вважає доведеними доводи позивача про спричинення їй моральної шкоди.
Разом з тим, колегія суддів суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн, вважаючи суму, визначену позивачкою завищеною.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що призвело до неправильного вирішення спору, і відповідно п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стягнення з Криворізького фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» на користь позивача заборгованості по невиплаченим лікарняним листам в сумі 3 652,20 грн., середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 56 603,30 грн. та моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди позивачка від сплати судового збору не звільнена, матеріали справи не містять відомостей про сплату позивачкою судового збору за подання позовної заяви, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 652,89 грн. пропорційно задоволених позовних вимог. (1211,20 х 0,8 х 67,38%).
Оскільки апеляційна скарга задовольняється частково, ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 1453,44 грн., тому з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 979,33 грн. пропорційно до задоволених вимог (1453,44 х 67,38%)
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Котар Світлана Володимирівна, задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Криворізького фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Криворізького фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» на користь ОСОБА_1 заборгованість з тимчасової непрацездатності в сумі 3 652,20 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56 603,30 гривень та моральну шкоду в сумі 5 000,00 гривень, загалом 65 255,50 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 652,89 гривень за подання позовної заяви.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Криворізького фахового коледжу Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 979,33 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: