Номер провадження: 22-ц/813/6381/26
Справа № 522/21162/24
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Назарова М. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Лозко Ю.П., Шевиріної Т.Д.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі - ОСОБА_3 , Ємільчинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2026 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси, у складі: судді Науменка А.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Ємільчинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства,
в с т а н о в и в :
27.11.2024 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, який мотивували тим, що під час перебування у шлюбі позивачки ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_4 у позивачки народилась дитина - донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак в дійсності батьком цієї дитини є ОСОБА_2 .
І позивач ОСОБА_2 , і позивачка ОСОБА_1 визнають факт батьківства і із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 129, ч. 1 ст. 138 СК України просять суд ухвалити рішення про визнання батьківства ОСОБА_2 щодо дитини - дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання батьківства - відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2026 та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Доводами апеляційної скарги є те, що:
- відповідач ОСОБА_3 жодним чином не заперечує, що дочка ОСОБА_6 є спільною дитиною позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як в рішенні Ємільчинського районного суду від 23.08.2024 (про розірвання шлюбу - № 947/21294/24, даний позов подавав відповідач) немає жодної згадки та вимоги про дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тільки констатація, що у шлюбі сторони «мають дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 »;
- немає заперечень, що дочка ОСОБА_6 є спільною дитиною позивачів і від Ємільчинського відділу ДРАЦС;
- фактично, на думку скаржників, немає жодного спору та заперечень відносно того, що ОСОБА_2 дійсно є батьком дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому немає потреби проводити ДНК-тест;
- позивач ОСОБА_1 повідомляє, що з травня 2022 року вже не проживає разом з відповідачем ОСОБА_9 , а проживає без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у с. Березники Звягельського району Житомирської області. Вказане підтверджується довідкою сільської ради та показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які так і не були допитані в суді першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
У судове засідання 22 вересня 2026 року учасники справи, належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, зокрема: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судові повістки, направлені вказаним особам за місцем їхньої реєстрації, повернулися до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресатів за адресами, повідомленими ними суду, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 129-133).
Представник відповідача Ємільчинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не з`явився до суду, надіслав заяву про невідповідність статусу вказаного органу РАЦС, оскільки він не є відповідачем у спірних правовідносинах.
Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта вказаної норми).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_7 . Батьком дитини записано ОСОБА_4 , про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 26 січня 2024 року складено відповідний актовий запис № 12, на підставі якого 26 січня 2024 року вказаним органом видане Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 7).
Після народження дитини рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23.08.2024 вирішено розірвати шлюб, зареєстрований 21.02.2020 Малиновським районним у місті Одесі відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 347, між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .
З вказаного рішення вбачається, що позов поданий ОСОБА_9 , який зазначає про наявність у сторін однієї дитини - дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13-14).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Змістом пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у частині третій 3 статті 128 СК України приймаються до судового розгляду, якщо: дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (частина перша статті 135 СК України).
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
Підставою для висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути результат судово-генетичної експертизи (постанови Верховного Суду у постановах від 23.10.2019, справа № 382/2559/15-ц, та від 19.09.2018 справа № 761/10732/16-ц), яка є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %) і доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорювання кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Однак вказана експертиза по даній справі не проводилась та стороною позивача відповідного клопотання не заявлялось. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту батьківства стороною позивача не надано.
Тому, за результатами розгляду справи та дослідження доказів суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами факт батьківства ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_6 , оскільки відсутня необхідна сукупність доказів щодо предмета доказування по справі.
Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 122 СК України визначено, що походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.
Частиною першою статті 126 СК Украхни встановлено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Стаття 128 СК України внормовує визнання батьківства за рішенням суду, зокрема: за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (ч. 1 вказаної норми); підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України ( ч. 2 вказаної норми); позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття; позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (ч. 3 вказаної норми); позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (ч. 4 вказаної норми).
Статтею 129 СК України визначено порядок та підстави врегулювання спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини та визначено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства (ч. 1 вказаної норми); до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. 2 вказаної норми).
Системний аналіз наведеного законодавства свідчить про те, що визнання батьківства за позовом особи, яка вважає себе батьком дитини, може бути подано такою особою виключно у випадку внесення запису про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (ч. 4 ст. 128 СК України).
Натомість, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, задля врегулювання спору щодо свого батьківства має право пред`явити до чоловіка такої жінки, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства з дотриманням строку спеціальної позовної давності - в один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Оскільки актовий запис про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 26 січня 2024 року за № 12 у відповідності до вимог ч. 1 ст. 122 СК України, так як позивачка та ОСОБА_3 перебували у шлюбі під час народження дитини, то спірні правовідносини регулюються вимогами ст. 129 СК України, а не вимогами ст. 128 СК України, як помилково вважав суд.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання свого батьківства щодо малолітньої дитини, батьком якої записаний відповідач ОСОБА_3 з огляду на перебування останнього у шлюбі з матір`ю дитини станом на час народження такої, саме із посиланням на вимоги ст. 129 СК України, яка регулює виниклі спірні правовідносини, і таке звернення мало місце протягом року з дня народження дитини.
Колегія суддів враховує, що в якості доказів батьківства можуть розглядатися різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Судова молекулярно-генетична експертиза у розглядуваній справі не проведена, оскільки про таке позивачі не клопотали ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі, у той час, коли згідно вимог ст. 81 ЦПК України такий обов`язок покладено на позивачів як осіб, які посилаються на певну обставину, і в даному випадку законодавець не відносить призначення експертизи судом до обов`язкового (ст. 105 ЦПК України).
Клопотання позивачів про виклик свідків через оформлення з порушенням вимог ЦПК України залишено судом першої інстанції без розгляду, і в апеляційній скарзі також не ставиться питання про допущені судом порушення та виклик свідків до суду апеляційної інстанції.
Крім того, позивачі самі зверталися 24.02.2026 до суду першої інстанції із заявою про розгляд справи 05.03.2026 без їх участі та вважали за можливе розглянути справу за відсутності будь-якого доказу.
Отже, жодного іншого належного та допустимого у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України доказу щодо походження дитини ОСОБА_7 від позивача ОСОБА_2 крім судового рішення про розірвання шлюбу позивачки та ОСОБА_4 за 2024 рік, в якому зазначається про припинення сімейних відносин між подружжям та наявність у них лише однієї дитини - дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суду не надано. Проте і таке не свідчить на користь батьківства саме позивача щодо ОСОБА_7 .
На вказане не впливають помилкові доводи апеляційної скарги щодо відсутності заперечень відповідача ОСОБА_4 , що дочка ОСОБА_6 є спільною дитиною позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , через відсутність про неї згадки в рішенні про розірвання шлюбу.
Згідно з частиною дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Судове провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується приватного життя чоловіка, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.
У справах цієї категорії має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини, ретельно вивчати у справедливій процедурі чи визнання батьківства не суперечить інтересам дитини, зокрема на виховання в існуючій сім`ї, що забезпечує адекватний розвиток дитини. При врахуванні такого балансу доцільно надавати оцінку висновкам органів у справах дітей щодо сімейної ситуації та думці дитини, яка здатна її висловити.
Національні органи влади, у справах про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (Krisztian Barnabas Toth v. Hungary, № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33)
У теперішній справі суд хоча і дійшов в цілому правильного висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, проте помилково застосував до виниклих спірних правовідносин сторін у цій справі лише положення статті 128 СК України без урахування вищенаведених висновків та норм матеріального права, що регулюють виниклі правовідносини сторін - ст. 129 СК України.
Довід апеляційної скарги про відсутність заперечень з боку відповідача-2 Ємільчинського відділу ДРАЦСу у Звягельському районі Житомирської області апеляційний суд розглядає через призму неналежного суб`єктного складу в частині позовних вимог, на що цілком слушно посилається у своїй заяві вказаний відповідач.
Так, сторонами в цивільному процесі, згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України, є позивач і відповідач.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідносин, з приводу яких виник спір.
Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-яких матеріально-правових обов`язків, а також установлювати чи захищати їх права, тобто виносити рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.
За обставинами справи № 766/20974/17 у постанові від 15 липня 2020 року Верховний Суд виснував під час розгляду справи щодо визнання батьківства про те, що фактично позивачкою оспорюється батьківство колишнього її чоловіка щодо дитини замість теперішнього чоловіка позивачки, та визначив, що мати має позиватися саме до колишнього чоловіка.
По справі відсутній будь-який матеріально-правовий спір між позивачами та вказаним відділом РАЦС.
Саме вказане є підставою для відмови у задоволенні позову до вказаного відповідача, а не відсутність заперечень та жодного спору з боку вказаного відповідача, на що помилково посилаються заявники.
Відсутність заперечень з боку відповідача ОСОБА_4 та відділу РАЦС не свідчить про відсутність необхідності проведення ДНК-тесту як одного із видів доказування у справах цієї категорії.
Само по собі надання позивачами доказів проживання позивачки ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_6 з 2022 року в Житомирській області також не є доказом того, що саме ОСОБА_2 є біологічним батьком дитини.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).
Вказані порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасуванню рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Ємільчинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 22 вересня 2026 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: Ю.П. Лозко
Т.Д. Шевиріна