ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" вересня 2026 р. м. Харків Справа № 922/2625/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОЛІТ-ГРУП", Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище Дослідне
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВЕК-УКРАЇНА", м. Харків
про стягнення 147 149,03 грн
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕОЛІТ-ГРУП» (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області 24.07.2026 із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВЕК-УКРАЇНА", в якій просить стягнути з відповідача 147 149,03 грн, з яких: пеня в сумі 93 476,38 грн, 3% річних в сумі 9 347,61 грн, індексація в сумі 44 325,04 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн (орієнтовно).
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором транспортного експедирування з організації перевезення вантажу повітряним та автомобільним транспортом № X43/150323-1 від 15.03.2023 в частині своєчасної сплати рахунків виставлених Позивачем, внаслідок чого останнім нараховано Відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2625/26; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Судом встановлено, що Позивач та Відповідач мають зареєстровані електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відтак, для надання можливості сторонам реалізувати власні процесуальні права, останні були повідомлені в порядку приписів ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвали суду від 27.07.2026 в електронній формі до Електронного кабінету із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже Позивач та Відповідач отримали ухвалу суду від 27.07.2026 про відкриття провадження у справі № 922/2625/26 - 27.07.26 о 17:15, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в матеріалах справи.
Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак, датою вручення Позивачу та Відповідачу ухвали суду від 27.07.2026 про відкриття провадження у справі № 922/2625/26 є 28.07.2026, оскільки документ було надіслано після 17:00. Відтак, саме з цієї дати починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Крім того, 29.07.2026 представником ТОВ "НОВЕК-УКРАЇНА" - адвокатом Августова М.В. було подано до суду заяву про вступ у справу як представника (вх. №18576), в якій остання зазначає, що Відповідач, користуючись наданими процесуальними правами, вважає за необхідне скористатись правовою допомогою адвоката. На підставі наведеного вище, з метою оптимізації процесуального часу на ознайомлення з матеріалами справи просить внести відомості щодо представника до вказаної вище справи в підсистемі «Електронний Суд».
Судом здійснено внесення відомостей щодо представника до справи 922/2625/26 в комп`ютерну програму "Діловодство спеціалізованого суду" та наданий доступ представнику відповідача до електронної справи 30.07.2026.
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а в розумінні ст. 120, 242 ГПК України сторони вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення всіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
15 березня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕОЛІТ-ГРУП» (Експедитор, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВЕК-УКРАЇНА» (Клієнт, Відповідач) було укладено договір № X43/150323-1 транспортного експедирування з організації перевезення вантажу повітряним та автомобільним транспортом (надалі - Договір), відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за плату, за дорученням та за рахунок Клієнта виконати транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з організацією міжнародних та внутрішніх перевезень повітряним та автомобільним транспортом (п. 1.1. Договору)
Відповідно до п. 1.3. Договору встановлено, що особливі умови надання послуг за цим Договором при здійсненні конкретного перевезення вантажу регулюються письмовою Заявкою, що узгоджується Сторонами, у якій, зокрема, зазначаються габарити та кількість місць вантажу, найменування та вид вантажу, перелік конкретних транспортно-експедиторських послуг, розмір плати Експедитора, пункт відправлення та призначення вантажу, маршрут переміщення вантажу, термін перевезення та інші погоджені Сторонами умови (Додаток 1 до Договору). Узгоджена Сторонами Заявка є невід`ємною частиною цього Договору.
Пунктом 2.1. Договору передбачені права та обов`язки Експедитора, з них:
2.1.1. Експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські, митно-брокерськi та інші супровідні послуги в порядку та обсязі, встановленому цим Договором та додатками до нього, зокрема Заявками.
2.1.4. Експедитор зобов`язаний організувати перевезення експортних, імпортних та транзитних вантажів повітряним та автомобільним транспортом на умовах, визначених даним Договором та додатками до нього, зокрема Заявками.
2.2.3. Експедитор має право вимагати від Клієнта належну плату за надані послуги та відшкодування витрат, понесених Експедитором в результаті надання послуг за цим Договором, підтверджених постачальниками експедитора, та інших документально підтверджених витрат, пов`язаних з виконанням Договору.
2.2.10. Експедитор має право на відшкодування додаткових витрат, які виникли у нього при виконанні данного договору , якщо такі витрати здійснювались в інтересах Клієнта.
Згідно п. 2.3.3. Договору, Клієнт зобов`язаний своєчасно оплачувати послуги Експедитора та відшкодовувати документально підтверджені понесені ним витрати в результаті виконання цього Договору, в порядку визначеому Договором.
Клієнт зобов`язаний відшкодовувати Експедитору всі додаткові витрати або збитки, пов`язані з неналежним виконанням своїх зобов`язань за цим Договором (п. 2.3.6. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору, розмір плати Експедитору за надані транспортно-експедиторські послуги по кожному окремому перевезенню узгоджується Сторонами у Заявці. Вартість послуги включає винагороду Експедитора за надані послуги, розмір якої визначається в акті наданих послуг.
Клієнт здійснює оплату послуг Експедитора на підставі виставленого рахунку. Оплата рахунків Експедитора здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Експедитора, що вказаний в рахунку на оплату (п. 3.2. Договору).
Згідно п. 3.3. Договору, відшкодування витрат Експедитора, понесених в інтересах Клієнта у зв`язку з виконанням цього Договору, здійснюється Клієнтом протягом двох банківських днів з моменту отримання від Експедитора рахунку та документів, що підтверджують такі витрати, в тому числі відповідно до п. 7.6. Договору.
Датою виконання Клієнтом зобов`язання з оплати послуг та відшкодування витрат вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора. Послуги банку за перерахування грошових коштів оплачує Клієнт (п.3.6. Договору).
Згідно п. 4.9. та п. 4.10. Договору, після завершення надання послуг за Заявкою Експедитор направляє Клієнту поштовим листом або видає уповноваженій особі Клієнта два примірники підписаного Договору, заявки, акту надання послуг та копію з авіаційної вантажної накладної, якою підтверджується факт доставки вантажу.
Клієнт зобов`язаний протягом двох робочих днів підписати та повернути Експедитору один примірник акту надання послуг, а у випадку наявності заперечень - у цей же строк підписати акт надання послуг з відміткою «Із запереченнями», та повернути його листом з оголошеною цінністю з описом вкладення разом з письмовими обґрунтованими запереченнями або претензією , які розглядаються Експедитором в порядку, передбаченому розділом 6 цього Договору. Якщо протягом встановленого цим пунктом терміну, Клієнт не надіслав Експедитору письмові заперечення або претензію, послуги вважаються виконані належним чином та прийняті Клієнтом в повному обсязі та без заперечень.
Відповідно до п. 5.1.1. Договору, Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання та неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором.
Згідно п. 5.3.1. Договору, у випадку прострочення Клієнтом оплати Експедитору вартості послуг чи відшкодування витрат за цим Договором Клієнт сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої заборгованості за кожен день прострочення.
У пункті 6.5. Договору Сторонни домовились, що до спорів з приводу стягнення заборгованості з оплати послуг, вішкодуванню витрат та шкоди, стягнення пені за цим Договором зстосовується позовна давність у три роки.
Сторонни домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг і відшкодуванню витрат припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п. 6.6. Договору).
Відповідно до п. 7.1. Договору, даний Договір діє з моменту його підписання Сторонами до «31» грудня 2023 р. У випадку, якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії Договору жодна зі Сторін письмово не повідомить іншу Сторону про його припинення у зв`язку із закінченням терміну дії, Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.
Як свідчать матеріали справи, по Договору ТОВ «Неоліт-Груп» отримало від ТОВ «Новек-Україна» заявки:
- Заявка на перевезення № 3-111356 від 16.09.2025 р. щодо перевезення вантажу - вироби з металу за маршрутом Харків, Україна - Астана, Казахстан, сума фрахту 431 620,47 грн;
- Заявка на перевезення № 3-111691 від 03.10.2025 р. щодо перевезення вантажу - вироби з металу за маршрутом Харків, Україна - Астана, Казахстан, сума фрахту 579 820,00 грн.
Таким чином, ТОВ «Новек-Україна» звернулося до ТОВ «Неоліт-Груп» із замовленнями на організацію перевезення вантажу, внаслідок чого між сторонами виникли правовідносини, засновані на договорі транспортного експедирування.
Позивач стверджує, що ТОВ «Неоліт-Груп» виконало свої зобов`язання з організації перевезень вантажів клієнта, що підтверджується:
- Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 111356 від 26.09.2025 року на загальну суму 431 620,48 грн, який був підписаний Відповідачем на підтвердження виконання Позивачем своїх зобов`язань стосовно Заявки на перевезення № 3-111356 від 16.09.2025 р. При цьому у вказаному Акті здачі-приймання робіт (надання послуг) Замовник (Відповідач) зазначив, що не має претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (наданих послуг).
- Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 111691 від 17.10.2025 року на загальну суму 579 820,00 грн, який був підписаний Відповідачем на підтвердження виконання Позивачем своїх зобов`язань стосовно Заявки на перевезення № 3-111691 від 03.10.2025 р. При цьому у вказаному Акті здачі-приймання робіт (надання послуг) Замовник (Відповідач) зазначив, що не має претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (наданих послуг).
Також Позивач виставив рахунки на оплату № 111356 від 16.09.2025 на суму 431 620,48 грн та № 111691 від 03.10.2025 на суму 579 820,00 грн.
Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вищезазначених рахунків протягом двох банківських днів з моменту їх отримання виконав не своєчасно.
Позивач звернувся до відповідача щодо оплати наданих послуг, проте відповідач надав позивачу гарантійний лист №24 від 24.11.2025, щодо оплати заборгованості за поставлену продукцію, чим визнав заборгованість перед Позивачем, в тому числі по рахункам № 111356 від 16 вересня 2025 року на суму 431620,48 грн, № 111691 від 03 жовтня 2025 року на суму 579820,00 грн, а всього 1011440,48 грн, та гарантував повну їх оплату до 31.01.2026 року.
Як вбачають матеріали справи, рахунки були сплачені не своєчасно:
- 100000,00 грн було сплачено згідно платіжної інструкції № 133 від 24.02.2026 року відносно оплати рахунку № 111356 від 16 вересня 2025 року;
- 50000,00 грн було сплачено згідно платіжної інструкції № 159 від 02.03.2026 року відносно оплати рахунку № 111356 від 16 вересня 2025 року;
- 30000,00 грн було сплачено згідно платіжної інструкції № 374 від 21.05.2026 року відносно оплати рахунку № 111356 від 16 вересня 2025 року;
- 201620,48 грн було сплачено згідно платіжної інструкції № 395 від 01.06.2026 року відносно оплати рахунку № 111356 від 16 вересня 2025 року;
- 50000,00 грн було сплачено згідно платіжної інструкції № 424 від 08.06.2026 року відносно оплати рахунку № 111356 від 16 вересня 2025 року;
- 350000,00 грн було сплачено згідно платіжної інструкції № 425 від 08.06.2026 року відносно оплати рахунку № 111691 від 03 жовтня 2025 року;
- 229820,00 грн було сплачено згідно платіжної інструкції № 482 від 19.06.2026 року відносно оплати рахунку № 111691 від 03 жовтня 2025 року.
З огляду на викладене, при зверненні до суду з позовом у даній справі позивач просить стягнути з відповідача, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання, на підставі умов Договору та відповідних вимог чинного законодавства індексацію у розмірі 44325,04 грн, пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 93476,38 грн, 3% річних в сумі 9347,61 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕОЛІТ-ГРУП» (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новек-Україна" (Клієнт) було укладено договір №X43/150323-1 транспортного експедирування з організації перевезення вантажу повітряним та автомобільним транспортом від 15.03.2023 (далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов`язався надавати відповідачу транспортно-експедиторські послуги, а відповідач - приймати такі послуги та своєчасно оплачувати їх вартість у порядку та строки, визначені Договором і заявками до нього.
Згідно з частиною першою статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторін договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди в наслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієїі з сторін має бути досягнуто згоди.
Судом встановлено, що в межах виконання зазначеного договору позивачем були надані відповідачу транспортно-експедиторські послуги, що підтверджується матеріалами справи, а також не заперечується відповідачем.
Разом із тим, відповідач своєчасно не виконав взяті на себе грошові зобов`язання щодо оплати частини наданих послуг.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативнее зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання або несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є простроченням боржника.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 93476,38 грн за період з 01.02.2026 по 18.06.2026.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі №903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі №910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі №902/669/18).
При цьому сторонни мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі №910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі №917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі №916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі №911/858/22).
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`яза надія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості " тощо.
Пунктом 5.3.1. Договору визначено, що у випадку прострочення Клієнтом оплати Експедитору вартості послуг чи відшкодування витрат за цим Договором Клієнт сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої заборгованості за кожен день прострочення.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце не виконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Право позивача на стягнення пені ґрунтується як на умовах укладеного сторонами Договору, так і на факті встановленого судом порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені за період з 01.02.2026 по 18.06.2026 та встановлено, що він здійснений відповідно до умов Договору, виходячи із суми фактично непогашеної заборгованості та кількості днів прострочення. Будь-яких арифметичних помилок у здійсненому позивачем розрахунку судом не встановлено.
Водночас відповідач не наддав власного контррозрахунку заявлених до стягнення сум, не зазначив про неправильність визначення періоду прострочення або застосованого розміру пені.
Відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 93476,38 грн за період з 01.02.2026 по 18.06.2026 підлягають задоволенню.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 9347,61 грн за період з 01.02.2026 по 18.06.2026, та інфляційні втрати у сумі 44325,04 грн за період з 01.02.2026 по 31.05.2026.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.
Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) відборжника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням данного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.
Відтак, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями, а виступають особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, спрямованою на відновлення майнового становища кредитора. При цьому обов`язок зі сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, виникає безвідносно до вини боржника та не залежить від доведення кредитором факту заподіяння йому збитків.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що він відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України та є арифметично вірним.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 9347,61 грн за період з 01.02.2026 по 18.06.2026 підлягають задоволенню.
Водночас, суд зазначає, що суд не може обмежитися лише перевіркою наявності розрахунку позивача. Суд забов`язаний здійснити власну перевірку правильності нарахувань та, у разі їх помилковості, самостійно визначити коректну суму богу, що підлягає стягненню.
Перевіривши розрахунок нарахування інфляційної індексації, суд встановив, що сума інфляційних втрат складає 44572,02 грн.
Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 44325,04 грн.
Однак відповідно до ч.2 ст. 237 ГПКУ при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відтак, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з 01.02.2026 по 31.05.2026 підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог у сумі 44325,04 грн.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємнийзв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов протиУкраїни" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук протиУкраїни, №. 4241/03 від 28.10.2010).
Принцип змагальності процессу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути проінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активнее виконання сторонами процессу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активностісторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій протии України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, №. 32092/02 від 12.06.2008).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене суд доходить висновку, що позивач належними, допустимими, достовірними доказами підтвердив наявність правових підстав для стягнення з відповідача 93476,38 грн пені, 9347,61 грн 3% річних та 44325,04 грн інфляційних втрат.
У зв`язку з викладеним позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Неоліт-Груп» є законними, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позовповністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про задоволення позову, суд покладає витрати зі сплати судового збору на Відповідача.
За змістом підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3328,00 грн.
Разом з цим, суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем у позовній заяві, яку було подано до суду через підсистему Електронний Суд ЄСІТС, заявлено позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 147 149,03 грн, отже за подання до суду зазначеної позовної заяви мав справлятися судовий збір в розмірі 2662,40 грн, що складає не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору при поданні позову в електронній формі.
Водночас, Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2664,40 грн згідно платіжної інструкції № 2362 від 22.07.2026, який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується відповідною Випискою про зарахування зазначеного судового збору, наявною в матеріалах справи.
Відтак, Позивачем сплачений судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється з урахуванням суми судового збору, який підлягав сплаті у розмірі 2662,40 грн.
Щодо судових витрат, у зв`язку із розглядом справи, суд зазначає, що Позивачем визначено у позовній заяві витрати на професійну правничу допомогу, які складають 12 000,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Матеріали справи не містять доказів наданих послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, відтак у даному судовому рішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не вирішується.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВЕК-УКРАЇНА" (адреса: 61070, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ СТАРОВА, будинок 57; код ЄДРПОУ 41551574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОЛІТ-ГРУП" (адреса: 52071, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище Дослідне, ВУЛИЦЯ НАУКОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 39701580) 147 149,03 грн, з яких: пеня в сумі 93 476,38 грн, 3% річних в сумі 9 347,61 грн, індексація в сумі 44 325,04 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.
3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
УЧАСНИКИ СПРАВИ:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕОЛІТ-ГРУП" (адреса: 52071, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище Дослідне, ВУЛИЦЯ НАУКОВА, будинок 1; код ЄДРПОУ 39701580).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВЕК-УКРАЇНА" (адреса: 61070, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ СТАРОВА, будинок 57; код ЄДРПОУ 41551574).
Повне рішення складено "24" вересня 2026 р.
Суддя А.М. Буракова