Справа № 128/4712/25
РІШЕННЯ
Іменем України
24 вересня 2026 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі
судді Карпінської Ю.Ф.,
за участі секретаря Дусанюк Н.О.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовує тим, що «20.11.2025 відповідачем відносно нього було складено незаконну постанову серії ЕНА №6186810. За змістом постанови він керував автомобілем, в якому був неосвітлений задній державний номерний знак в темну пору доби, чим порушив п. 2.9 «в» ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, за що було накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1 190 грн. На підтвердження вчинення правопорушення відповідач посилався на відеофіксацію з місця вчинення правопорушення, з якого вбачається, що працівники поліції зупинили автомобіль під його керуванням, оскільки в автомобілі не працює підсвітка заднього номерного знаку. На місці, оглянувши номерний знак разом з працівником поліції, він зауважив, що не працює одна лампочка, оскільки коли він їхав у м. Вінниця все працювало. На місці він попросив відповідача дати йому змогу доїхати до місця ремонту, щоб усунути дану несправність. Він намагався переконати відповідача, що не знав і не міг знати про несправність однієї лампочки, оскільки така несправність виникла під час самого руху. Наполягав на тому, що раніше все працювало. За відсутності належних та допустимих доказів наявності в його діях умислу винесення оскаржуваної постанови є неправомірним. Тому просить постанову серії ЕНА 6186810 від 20.11.2025 про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити».
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 25.11.2025 заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав заявнику строк для усунення недоліків.
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 23.01.2026 постановив вважати неподаною та повернути позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до поліцейського відділу поліції №5 міста Немирова Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницької області старшого сержанта Довганя Івана Івановича про визнання дій протиправними та скасування постанови разом з доданими документами.
24.02.2026 до Вінницького районного суду Вінницької області на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 передано вищевказану позовну заяву.
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 26.02.2026 на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви до поліцейського відділу поліції №5 міста Немирова Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницької області про визнання дій протиправними та скасування постанови; відкрив провадження у справі та призначив судове засідання.
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 14.07.2026 у справі № 128/4712/25 замінив неналежного відповідача поліцейського відділу поліції №5 міста Немирова Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницької області на належного - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області.
22.07.2026 представник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області - Герман І.В. подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що «ГУНП у Вінницькій області не визнає дану позовну заяву, вважає її безпідставною та необґрунтованою. 20.11.2025 близько 06 год 00 хв в с. Комарів, Вінницької області відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕНА №6186810 по справі про адміністративне правопорушення за невиконання вимоги п. 2.9 «в» ПДР, а саме: за керування транспортним засобом у темну пору доби з непідсвіченим державним номерним знаком, чим порушено ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. На законодавчому рівні закріплено дві форми вини: умисну та з необережності. Саме на водія покладено обов`язок забезпечення належного технічного стану транспортного засобу під час його експлуатації. Ухвала Вінницького районного суду Вінницької області від 14.07.2026 надійшла до ГУНП у Вінницькій області поза межами строку зберігання відеозаписів. Позивач, посилаючись на ряд обставин, зобов`язаний їх підтвердити належними і допустимими доказами. Тому просить залишити постанову серії ЕНА №618681 від 20.11.2025 без змін, а позовну заяву - без задоволення».
Судовий розгляд відкладався з поважних причин.
У судове засідання 23.09.2026 учасники справи не з`явились, хоч про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом у встановленому законом порядку.
Позивач ОСОБА_1 попередньо подав до суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Представник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області - Герман І.В. попередньо подала до суду письмову заяву, в якій просить проводити розгляд справи без участі представника ГУНП у Вінницькій області.
У частині третій статті 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Будь-які інші заяви чи клопотання учасники справи до суду не подавали.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 23.09.2026 за відсутності учасників справи та без фіксування засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Оглянувши матеріали справи № 128/4712/25, суд дійшов такого висновку.
Судом установлено, що 20.11.2025 старший сержант відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області Довгань Іван Іванович виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6186810, якою притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 190,00 грн за те, що «20.11.2025 о 06:01 у с. Комарів, дорога М-30 водій ОСОБА_1 керував автомобілем Dacia Logan д.н.з. НОМЕР_1 , в якому не освічувався задній державний номерний знак в темну пору доби, чим порушив п. 2.9 в ПДР - керування водієм тз з номерним знаком, перевернутим чи неосвітленим», що підтверджується копією такої постанови.
На спростування оскаржуваної постанови позивачем ОСОБА_1 в позові зазначено, що «на місці, оглянувши номерний знак разом з працівником поліції, він зауважив, що не працює одна лампочка, оскільки коли він їхав у м. Вінниця все працювало, попросив відповідача дати йому змогу доїхати до місця ремонту, щоб усунути дану несправність, намагався переконати відповідача, що не знав і не міг знати про несправність однієї лампочки, оскільки така несправність виникла під час самого руху, наполягав на тому, що раніше все працювало».
У статті 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
У статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У частині другій статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У пункті 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України, відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух», регулюються Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про дорожній рух», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху ; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
У статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У статті 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення і вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У розумінні статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
У частині другій статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності посилань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.п. «в» п. 2.9. ПДР, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Згідно з п. 30.2 ПДР, забороняється змінювати розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків, крім випадку закріплення заднього номерного знака на додатковому обладнанні, що призначене для тимчасового перевезення багажу або вантажу, наносити на них додаткові позначення або закривати їх, вони повинні бути чисті і достатньо освітлені.
Підставою для прийняття спірної постанови було порушення позивачем ОСОБА_1 вимог п.п. «в» п.2.9 ПДР, а саме: керування транспортним засобом з неосвітленим (у темну пору доби) номерним знаком.
У даному випадку закінчений склад правопорушення настає з того моменту, коли особа рухалась на транспортному засобі з неосвітленим номерним знаком.
З наявних матеріалів справи убачається, що єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є ксерокопія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6186810 від 20.11.2025.
На підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови відповідач не надав жодного доказу, в тому числі, відеозапису події з нагрудної камери поліцейського, з якого можливо було б встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Факт руху автомобіля, яким керував позивач ОСОБА_1 із неосвітленим заднім державним номерним знаком, жодним доказом не підтверджений.
Суд звертає увагу, що саме по собі описування адміністративного правопорушення в постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування винуватості, не довів належними та допустимими доказами наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Оцінюючи докази у даній справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд враховує таке.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Встановлення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинно бути підтверджено належними та допустимими доказами.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» у цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягається до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням Правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.
Тобто дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
У справі «Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain» (скарга № 10590/83 від 06.12.1988) Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа «Daktaras v. Lithuania», скарга № 42095/98).
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Суд вважає, що оскаржувана постанова серії ЕНА №6186810 від 20.11.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1 190,00 грн прийнята не у способи, що передбачені Конституцією та законами України, тому підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю, так як у судовому засіданні повно і всебічно з`ясовано обставини справи, доказів правомірності винесеного рішення відповідачем не надано.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 треба задовольнити.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72-78, 229, 241-246, 250, 255, 286, 293, 295 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - задовольнити.
Постанову серії ЕНА №6186810 від 20.11.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, винесену старшим сержантом відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області Довганем Іваном Івановичем, - скасувати. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, - закрити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, адреса місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Театральна, 10.
СУДДЯ