УХВАЛА
про залишення позовної заяви без розгляду
м. Вінниця
23 вересня 2026 р. Справа № 120/8344/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023 року по 19.05.2025 року, в тому числі, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення у відповідні роки без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Ухвалою від 09.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому проваджені).
Військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому, окрім іншого, заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду. На переконання Військової частини НОМЕР_1 початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 20 травня 2023 року по 19 травня 2025 року, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що 16.06.2025 від адвоката Бахура Олександра Валерійовича в інтересах позивача подано адвокатський запит від 09.06.2025, який в тому числі стосувався й про надання інформації про складові нарахування та виплати позивачу у даній справі грошового забезпечення з 25 лютого 2022 року по 06 січня 2025 року. Листом від 22.06.2025 військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит, до якого додано детальну письмову інформацію про складові нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення. Отримавши відповідну інформацію позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом (справа № 120/11575/25), в якій просив зобов`язати відповідача 1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 25.02.2022 року по 20.05.2023 року. До вказаної позовної заяви позивач надав розрахункові документи щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, які були надані на адвокатський запит і засвідчені підписом самого позивача.
Таким чином, звертаючись до суду 03 червня 2026 року із даним позовом, позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки з червня 2025 року після отримання відповіді на адвокатський запит ОСОБА_1 міг знати про порушення його прав. Утім, із позовом в даній справі стосовно перерахунку грошового забезпечення, позивач звернувся майже через один рік. У даному випадку жодних поважних причин стороною позивача не зазначено, що за собою тягне відповідні процесуальні наслідки, визначені статтею 123 КАС України.
Військовою частиною НОМЕР_2 також подано відзив на позовну заяву. Зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не зазначено реальних підстав для визнання поважними причин його пропуску. Зауважує, що позивач зарахований до списків особового складу відповідача 2 на всі види забезпечення з 08.01.2025 (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 8). У зв`язку зі звільненням з військової служби позивач виключений із списків особового складу відповідача 2 19.05.2025 (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 141) і відповідно на вказану дату з ним проведені всі необхідні розрахунки та видано грошовий атестат.
Грошовий атестат від 19.05.2025 № 251, який був виданий позивачу відповідно до чинних правових приписів у день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , містить усю необхідну інформацію, що забезпечила вичерпну обізнаність позивача про обсяг його грошового забезпечення. Зазначене свідчить про те, що про розмір нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення позивач був обізнаний з 19.05.2025 і саме з цієї дати він мав дізнатись про стверджуване порушення своїх прав відповідачем 2.
Відповідач 2 вказує, що позивач навіть не намагався обстоювати версію про більш пізнє «виявлення» порушення своїх прав, не намагався звернутися зі зверненням задля нового уточнення/артикулювання інформації про спосіб нарахування грошового забезпечення чи іншим способом оновити/окреслити початок відліку строків звернення до адміністративного суду - чим здійснив опосередковане підтвердження факту своєї тривалої обізнаності.
Відтак, відповідач констатує, що позивачем пропущено передбачений законодавством строк звернення до адміністративного суду.
До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що на момент отримання відповіді на адвокатський запит у червні 2025 року судова практика Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №481 була неоднозначною та фактично виключала можливість задоволення аналогічних вимог. Лише постановою Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від зазначених висновків та сформувала новий правовий підхід щодо застосування пункту 4 Постанови №704. Саме після формування вказаної правової позиції Верховного Суду виникла реальна можливість ефективного судового захисту порушеного права та обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом. Таким чином, звернення до суду у червні 2026 року не було наслідком бездіяльності, а обумовлене зміною правозастосовної практики Верховного Суду, яка усунула правову невизначеність щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.
Ухвалою від 07.09.2026 позову заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 10- денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду, а саме, подати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
У встановлений судом строк позивач подав заяву про поновлення процесуального строку, в якій зазначив, що про порушення права на отримання зазначених виплат дізнався звернувшись за отриманням професійної правничої допомоги до адвоката. До отримання розрахункових документів відповідачі не повідомляли про застосовану розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, тому об`єктивно встановити порушення права раніше було неможливо. Так, 09.06.2025 було подано адвокатський запит на адресу 120-тої окремої бригади територіальної оборони (військова частина НОМЕР_1 ). 30.06.2025 на адресу адвоката надійшла відповідь військової частини НОМЕР_1 №1579/9/7622 від 22.06.2025 року, військова частина надала, зокрема, розрахункові листи за період лютий 2022 року - січень 2025 року та довідку з розрахунками.
Крім того зазначив, що про нараховані суми, належні позивачу при звільненні, перед виплатою зазначених сум, військова частина НОМЕР_2 позивача письмово не повідомляла. Під час переміщення з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 грошовий атестат позивачу не вручався та не видавався.
Тому, просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити його.
Суд, визначаючись щодо позовної заяви, виходить з такого.
Згідно із частинами 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 виклала правову позицію, відповідно до якої положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі Закон № 2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закон № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 вказала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Також судом враховано, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину було безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України на строк дії такого карантину.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Разом із тим, згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, як вже зазначалось вище, право на звернення до суду військовослужбовців щодо виплати грошового забезпечення відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 18.07.2022) не було обмежене будь-яким строком.
Натомість строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Зі змісту позовної заяви слідує, що спірні правовідносини виникли в період з 20.05.2023 по 19.05.2025 (дата звільнення позивача).
Як вбачається з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2026 у справі № 240/21892/25, для визначення початку перебігу строку звернення до суду у спорах щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців недостатньо пов`язувати його виключно з моментом щомісячного отримання грошового забезпечення.
Верховний Суд зазначив, що початок перебігу такого строку необхідно пов`язувати з моментом, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг нарахованих і виплачених їй сум. Таким письмовим повідомленням у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України може бути, зокрема, грошовий атестат, який видається військовослужбовцю при звільненні та містить відомості про всі належні йому виплати.
Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до пункту 11.3 розділу XI Правил виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджених наказом Міністерства оборони України № 280, перший примірник грошового атестата видається військовослужбовцю під підпис у картці особового рахунку, а форма такого атестата передбачає підтвердження військовослужбовцем правильності наведених у ньому даних власним підписом.
Саме тому Верховний Суд дійшов висновку, що за загальним правилом про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом отримання та засвідчення своїм підписом грошового атестата. Аналогічний висновок щодо правової природи грошового атестата як письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, викладений Верховним Судом у постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25.
Як вбачається із матеріалів справи, позивача відповідно до витягу з наказу від 19.05.2025 №141 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 19.05.2025. Також відповідач 2 зазначає, що у день звільнення позивачу було вручено грошовий атестат від 19.05.2025 №251, у якому відображено всі складові грошового забезпечення.
Таким чином, наведені відповідачем 2 обставини свідчать про те, що саме 19.05.2025 позивач отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а отже, за відсутності доказів іншого, саме з цієї дати він дізнався або повинен був дізнатися про обсяг нарахованих йому виплат та про можливе порушення своїх прав.
Крім того, як слідує із наявної в матеріалах справи копії відповіді військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2025, наданої на адвокатський запит представника позивача, останнього повідомлено про складові нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення в спірний період.
За даними, що містяться у системі КП «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач не вперше звертається до Вінницького окружного адміністративного суду. Так, з матеріалів справи № 120/11575/25 вбачається, що при звернені до суду 18.08.2025 позивачем до позовної заяви долучено відповідь військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2025 та розрахункові документи щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, які були надані на адвокатський запит і засвідчені підписом самого позивача.
Позивач не заперечив того, що відповідна інформація стала відома з листа відповідача від 22.06.2025, наданого на адвокатський запит.
При цьому із даною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 03.06.2026, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Щодо доводів позивача, викладених у заяві про поновлення процесуального строку, про те, що звернення до суду у червні 2026 року не було наслідком бездіяльності, а обумовлене зміною правозастосовної практики Верховного Суду, а саме прийняття постанови Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24, яка усунула правову невизначеність щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.
Суд зазначає, що зміна судової практики або ухвалення Верховним Судом нового рішення не є поважною причиною для поновлення процесуального строку, якщо особа знала або за всіма обставинами повинна була знати про фактичні обставини порушення свого права раніше.
Днем початку перебігу строку звернення до суду є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У спорах, пов`язаних із виплатою грошового забезпечення, цей момент пов`язується з днем фактичного отримання виплати або розрахункових документів при звільненні.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 19.05.2025 з видачею грошового атестата № 251, який містив відомості про розміри нарахованого грошового забезпечення. З даним позовом позивач звернувся лише 03.06.2026, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Суд відхиляє посилання позивача на постанову КАС ВС від 17.02.2026 як на початкову точку відліку строку звернення до суду, оскільки юридична необізнаність, суб`єктивне очікування формування вигідної для позивача судової практики або невпевненість у позитивному результаті судового розгляду не є об`єктивно непереборними обставинами, які перешкоджали реалізації права на судовий захист у встановлені законом строки.
Конституційне право на судовий захист реалізується особою на підставі чинного законодавства, а не судових прецедентів. Наявність чи відсутність рішень Верховного Суду не позбавляла позивача права оскаржити дії відповідачів безпосередньо після отримання розрахунку в травні 2025 року.
Згідно з частиною 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Ухвалою від 07.09.2026 позову заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.
Однак, у заяві про поновлення строку звернення до суду, не наведено аргументованих доводів про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, підтверджених належними і достатніми доказами, тобто про наявність таких об`єктивних, незалежних від волі позивача обставин, які унеможливлювали або ускладнювали можливість звернення до суду в межах тримісячного строку. Натомість, наведені доводи спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ч. 14 ст. 171 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (ч. 15 ст. 171 КАС України).
Як унормовано частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п. 8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач не навів достатніх обґрунтувань щодо поважності причин пропуску ним строку звернення до суду, а тому позовну заяву слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 294 КАС України, -
УХВАЛИВ:
Заяву позивача про поновлення строку залишити без задоволення.
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна