ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Луцьк Справа № 140/5483/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 ; зобов`язання звільнити з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" , у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . У квітні 2026 року він звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.
У рапорті позивач зазначив, що інших осіб, які могли б здійснювати догляд за батьком, немає. Його мати ОСОБА_3 померла. Брат ОСОБА_4 проживає окремо та сам здійснює догляд за своєю дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи і також потребує постійного стороннього догляду. До рапорту позивач долучив нотаріально посвідчені заяви батька та брата, у яких підтверджено необхідність догляду та неможливість його здійснення братом.
14.04.2026 відповідач надав відповідь №1458/4542, якою відмовив у звільненні з військової служби, зазначивши, що позивач не надав документів, які підтверджують відсутність інших осіб, здатних здійснювати догляд за його батьком. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.
Позивач вважає, що брат, який сам здійснює догляд за дружиною з інвалідністю ІІ групи, фактично не може забезпечувати постійний догляд за батьком, а інших членів сім`ї, які могли б здійснювати такий догляд, немає. Тому, на думку позивача, відмова у звільненні з військової служби є протиправною.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечив з наступних підстав.
Зазначає, що позивач не надав документів, які підтверджують відсутність інших членів сім`ї батька першого та другого ступенів споріднення, а також не подав акт обстеження сімейного стану.
Військова частина зазначає, що сам факт інвалідності батька ІІ групи та потреби у постійному догляді не є достатнім для звільнення, оскільки має бути підтверджена також відсутність інших членів сім`ї або їхня об`єктивна неможливість здійснювати догляд.
Відповідач вказує, що позивач не підтвердив відсутність у батька дружини, інших дітей, братів, сестер та онуків. Також зазначає, що наданий документ підтверджує смерть матері позивача, однак не підтверджує актуальний сімейний стан батька.
Крім того, військова частина вважає, що здійснення братом позивача догляду за власною дружиною не виключає можливості здійснювати догляд за батьком. Позивач також не надав передбаченого Інструкцією №170 акта обстеження сімейного стану військовослужбовця.
У зв`язку з цим відповідач вважає відмову у звільненні правомірною та просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу під час мобілізації в особливий період у В/ч НОМЕР_1 , що підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем було подано до командування В/ч НОМЕР_1 рапорт від 07.04.2026 про звільнення зі служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю постійного догляду за батьком, особою з ІІ групою інвалідності, разом з пакетом документів.
За результатами розгляду рапорту з доданими матеріалами, відповідач листом №1458/4542 від 14.04.2026 повідомив про те, що за наданими ОСОБА_1 документами наявність зазначених обставин, а саме: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не підтверджено, а саме - не надано документів, що підтверджують відсутність інших осіб, що можуть здійснювати догляд (члени сім`ї I-II ступеня споріднення).
Вважаючи протиправною відмову В/ч НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частинами першою, сьомою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За приписами частин першої, другої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024. Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить службу та перебуває на грошовому забезпеченні у В/ч НОМЕР_1 .
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.
Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом від 07.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі того, що наявна необхідність постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи. Однак, як слідує з листа-відповіді В/ч НОМЕР_1 №1458/4542 від 14.04.2026, у задоволенні вказаного рапорту було відмовлено у зв`язку з тим, що наданими позивачем документами не підтверджено відсутність інших осіб, які могли б здійснювати догляд за батьком (члени сім`ї І-ІІ ступеня споріднення).
Як слідує з відзиву на позовну заяву, позивач було відмовлено у звільненні зі служби, оскільки не надав документів, які підтверджують відсутність інших членів сім`ї батька першого та другого ступенів споріднення, а також не подав акт обстеження сімейного стану.
Військова частина зазначає, що сам факт інвалідності батька ІІ групи та потреби у постійному догляді не є достатнім для звільнення, оскільки має бути підтверджена також відсутність інших членів сім`ї або їхня об`єктивна неможливість здійснювати догляд.
Відповідач вказує, що позивач не підтвердив відсутність у батька дружини, інших дітей, братів, сестер та онуків. Також зазначає, що наданий документ підтверджує смерть матері позивача, однак не підтверджує актуальний сімейний стан батька. Крім того, військова частина вважає, що здійснення братом позивача догляду за власною дружиною не виключає можливості здійснювати догляд за батьком.
Враховуючи те, що предметом оскарження у справі є відмова В/ч НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, в межах розгляду цієї справи потребує дослідження питання достатності наданих позивачем доказів на підтвердження наявності у нього права на звільнення зі служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
За змістом наданих документів, слідує, що батько позивача ОСОБА_2 , відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №115/26/302/Р від 04.03.2026 є особою з інвалідністю ІІ групи з 23.02.2026 за встановленим діагнозом - інші уточненні ураження центральної нервової системи.
Вказані діагнози підтверджено висновком про наявність порушення функцій організму через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 20.03.2026 та висновком районної ЛКК №44/1 від 20.03.2026, де вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду і допомоги.
Разом з тим, як слідує зі свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 матір`ю позивача є ОСОБА_3 , батьком - ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, мати позивача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
Згідно з актом обстеження житлових умов про фактичне проживання, складеного виконавчим комітетом Пуківського старостинського округу Рогатинської міської ради №22 від 10.03.2026 в ході обстеження жтлових умов встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає ОСОБА_2 . За даною адресою зареєстрований та проживав до мобілізації ОСОБА_1 , який здійснював догляд за своїм батьком.
Матеріалами справи встановлено, що у позивача є рідний брат ОСОБА_4 , батьками якого, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , 17.08.2010 між ОСОБА_5 (брат позивач) та ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) було зареєстровано шлюб.
Як слідує з висновку про наявність порушення функцій організму через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 13.03.2026 та висновку районної ЛКК від 13.03.2026 №41/3 ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду і допомоги.
Довідкою №4/452 від 10.02.2025, виданою ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджено, що брат позивача ОСОБА_1 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» у зв`язку з наявністю в його дружини інвалідності ІІ групи строком до 01.11.2026.
Суд критично ставиться до відмови відповідача у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби з посиланням на наявність у позивача рідного брата, оскільки сама по собі наявність такого родича не свідчить про його фактичну можливість здійснювати постійний догляд за батьком. Як встановлено судом, ОСОБА_6 , дружина брата позивача, також потребує постійного стороннього догляду і допомоги, що підтверджується відповідними висновками від 13.03.2026. Крім того, брат позивача має відстрочку від призову на військову службу саме у зв`язку з необхідністю забезпечення догляду за дружиною, яка має інвалідність ІІ групи.
За таких обставин суд вважає, що брат позивача фактично обмежений у можливості здійснювати постійний сторонній догляд одночасно за двома особами, які його потребують. Наявність у нього обов`язку та фактичної необхідності здійснювати догляд за дружиною, яка сама потребує постійного стороннього догляду, виключає можливість покладення на нього обов`язку щодо забезпечення такого догляду за батьком позивача. При цьому матеріалами справи підтверджено, що до мобілізації саме позивач проживав разом із батьком та здійснював за ним догляд.
При цьому суд враховує, що особа з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 відповідно до наданих медичних документів, має захворювання, які обмежують його здатність до самостійного пересування та самообслуговування, у зв`язку з чим потребує постійного стороннього догляду. Відповідно, здійснення такого догляду передбачає не періодичну допомогу, а постійне виконання комплексу побутових та інших необхідних дій.
При цьому суд враховує, що постійний сторонній догляд за особою з інвалідністю ІІ групи, яка відповідно до медичних документів має порушення функцій організму та не може самостійно пересуватися та/або обслуговувати себе, передбачає щоденну фактичну присутність особи, яка його здійснює, та можливість оперативного надання необхідної допомоги.
За таких обставин суд доходить висновку, що хоча ОСОБА_4 , як і позивач, формально є особою першого ступеня споріднення з ОСОБА_2 , однак з урахуванням встановлених в судовому розгляді обставин справи він фактично не має можливості забезпечувати постійний сторонній догляд за батьком, який потребує такого догляду.
Отже, суд доходить висновку, що формальна наявність у позивача рідного брата не може бути підставою для відмови у звільненні з військової служби, оскільки встановлені у справі обставини підтверджують об`єктивну неможливість брата забезпечувати постійний сторонній догляд за батьком позивача. Відтак суд вважає відмову відповідача у задоволенні рапорту необґрунтованою.
Таким чином, суд доходить висновку, що сам по собі факт наявності членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не може бути безумовною підставою для висновку про можливість виконання ними обов`язку щодо такого догляду, оскільки визначальним є встановлення реальної, а не формальної можливості особи забезпечувати постійну допомогу.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту, фактично обмежився встановленням формальної наявності у ОСОБА_2 родичів першого та другого ступеня споріднення, не дослідивши питання їх фактичної спроможності здійснювати постійний догляд з урахуванням сімейного стану, місця проживання, наявності інших обов`язків та реальних життєвих обставин.
На переконання суду, такий підхід не відповідає меті правового регулювання спірних правовідносин, оскільки для вирішення питання про наявність підстав для звільнення з військової служби необхідним є встановлення не лише юридичного факту існування інших членів сім`ї, а й можливості таких осіб фактично виконувати обов`язок щодо постійного стороннього догляду.
Законодавча конструкція "відсутність інших членів сім`ї", закріплена в абзаці 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, не може тлумачитися звужено - виключно як їхня юридична чи фізична відсутність (наприклад, смерть або визнання особи безвісно відсутньою). Такий підхід суперечить самій суті та меті запровадження соціальної гарантії, якою є забезпечення догляду за непрацездатною особою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 сформував правовий висновок, згідно з яким: "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.
При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття "постійний догляд" за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.
Застосовуючи висновки Верховного Суду щодо існування "об`єктивних причин", які унеможливлюють здійснення догляду формально ("юридично") наявними родичами, суд чітко констатує: неможливість здійснювати догляд через постійне перебування члена сім`ї за межами України є саме тією об`єктивною і непереборною підставою, що унеможливлює виконання обов`язку з догляду. Відтак, наявність таких родичів за кордоном фактично прирівнюється до їхньої відсутності у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, що виключає правомірність відмови військовослужбовцю у звільненні.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, головним з яких є спільне проживання. Особи, які постійно проживають у різних країнах і не пов`язані спільним побутом, об`єктивно не можуть вважатися членами сім`ї у контексті здатності здійснювати постійний догляд вдома.
Як установлено ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття "постійний догляд" передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.
З огляду на це, відмова В/ч НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 за сімейними обставинами, за результатами розгляду його рапорту, оформлена листом від 14.04.2026, є протиправною. Суб`єкт владних повноважень діяв непропорційно, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та застосував норму права всупереч її дійсній меті.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправними дій В/ч НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, є такою, що підлягає до задоволення.
Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, суд зазначає таке.
Суд зауважує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, як дискреційних, у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.
З огляду на викладене, враховуючи той факт, що саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд вважає за необхідне зобов`язати В/ч НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктами 32-41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 064,96 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 01.05.2026.
Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 .
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на період воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати в розмірі 1 064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя А.Я. Ксензюк