ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року Справа № 160/20267/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
І. ПРОЦЕДУРА
14.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Ухвалою суду від 17.07.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 17.07.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- звернення позивача із заявою про поновлення виплати з 01.05.2025 року монетизованої суми пільг по сплаті житлово-комунальних послуг;
- листи/відмови (рішення) Пенсійного органу на звернення позивача щодо здійснення такої виплати;
- всі наявні докази щодо суті спору, що стали підставою або були прийняті до уваги під час прийняття відповідного рішення.
30.07.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.09.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на думку позивача, вчинені протиправні дії, які полягають у зупиненні нарахування та виплаті з 01.05.2025 року соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що у 2025 році розмір доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не перевищує суму 4240,00 гривень.
За даними Централізованої підсистеми "Призначення та виплати деяких соціальних виплат" в межах Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 після автоматичного проведення визначення права на отримання пільг із 1 травня 2025 року відмовлено у наданні пільг як ветерану органів внутрішніх справ, відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389 (зі змінами), оскільки за інформацією Державної податкової служби та Пенсійного фонду України середньомісячний дохід в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу 4240,00 грн, який дає право на отримання пільг у 2025 році та 4660,00 грн- у 2026 році.
Згідно з інформацією Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України, сукупний дохід домогосподарства ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 605794,32 гривень.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 відмовлено в наданні пільг на оплату житлово комунальних послуг, оскільки середньомісячний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців (50482,86 грн = 605794,32 грн : 6 міс : 2 ос.) перевищує величину доходу (4240,00 грн.), який дає право на податкову соціальну пільгу у 2025 році.
Вказують також про те, що до травня 2025 року позивач отримував пільгу з оплати комунальних послуг саме, як ветеран військової служби. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області після здійснення автоматичного обрахування середньомісячного сукупного доходу сім`ї відповідно до Постанови №389 встановлено, що у Позивача право на користування пільговою знижкою з 01 травня 2025 року відсутнє, у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, тому уповноваженим органом відмовлено позивачу у праві на користування пільгами з оплати житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року. Отже,
Позивач маючи статус ветерана військової служби, має право на отримання пільги згідно з пунктом 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім`ї не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
У цьому випадку, позивачем не спростовується та обставина, що середньомісячний сукупний дохід її сім`ї перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, а зазначається виключно про наявність такого права незалежно від такого сукупного доходу. Також згідно з матеріалів справи Представник Позивача ще у 2025 році звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання виплати пільг на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 та у 2025 році отримав повідомлення про відмову у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 .
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є ветераном військової служби та має право на пільги, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
У травні 2025 року право Позивача на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг обмежено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1553 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389".
У зв`язку із чим представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про надання пільги на оплату житлово - комунальних послуг згідно зі ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
У відповідь на звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, якою повідомлено що позивачу відмовлено в наданні пільг на оплату житлово комунальних послуг, оскільки середньомісячний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу (4240,00грн.), який дає право на податкову соціальну пільгу у 2025 році.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статус ветеранів військової служби, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей визначає Закон України від 24.03.1998 №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (далі за текстом - Закон № 203/98-ВР).
Стаття 6 Закону №203/98-ВР регламентує соціальний захист ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей.
Так, згідно з пунктом 6 статті 6 Закону №203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
За змістом частин першої, третьої статті 11 Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством. Передбачені законодавством пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг виплачуються споживачу в грошовій формі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 №4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено, що у 2025 році пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 "Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України" з 01.12.2022 повноваження щодо призначення житлових субсидій та пільг покладені на органи Пенсійного фонду України.
Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 (далі - Порядок №373).
Згідно з пунктом 3 цього Порядку його дія поширюється на осіб, які мають право на пільги, зокрема, згідно із Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до пункту 4 Порядку №373 право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї визначається, зокрема, органами Пенсійного фонду України - відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389.
За змістом пункту 6 Порядку №373 на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до пункту 5 цього Порядку, розраховують щомісяця суму пільги: на оплату житлово-комунальних послуг виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, кількості членів сім`ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, та визначені статтею 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування. Пільги в період воєнного стану на оплату послуги з постачання та розподілу електричної енергії пільговикам надаються за наявності договору між суб`єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, та споживачем такої послуги незалежно від фактичної наявності/відсутності послуги з незалежних від споживача або суб`єкта господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, причин; на придбання твердого палива і скрапленого газу виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, з урахуванням мінімальних норм забезпечення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості.
Згідно з пунктом 6-1 Порядку №373 у разі зміни обставин, що впливають на розмір пільг, проводиться перерахунок розміру пільг з місяця виникнення таких обставин. У разі необхідності проведення перерахунку пільг за минулі періоди строк, за який здійснюється такий перерахунок, не обмежується.
Постановою від 04.06.2015 №389 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї (далі за текстом - Порядок №389), який визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій).
Пунктом 1-1 Постанови від 04.06.2015 №389, яким постанову доповнено згідно з Постановою КМ № 1553 від 31.12.2024 і який набрав чинності з 03.01.2025, установлено, що у 2025 році:
1) пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації), надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою;
2) положення підпункту 1 цього пункту застосовується: з 1 січня 2025 р. - для осіб, які звернулися за наданням пільг починаючи з 1 січня 2025 р.; після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 р. включно.
Відповідно до пункту 3 Порядку №389 пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Згідно з пунктом 5 Порядку №389 до сукупного доходу сім`ї пільговика включаються нараховані: 1) пенсія; 2) заробітна плата; 3) грошове забезпечення; 4) стипендія; 5) соціальна допомога; 6) доходи від підприємницької діяльності; 7) допомога по безробіттю та інші виплати, що здійснюються фондами соціального страхування.
За змістом пункту 9 Порядку №389 повноваження щодо розрахунку середньомісячного сукупного доходу у розрахунку на одну особу сімей пільговиків, для визначення права на пільги покладені на органи Пенсійного фонду. Cередньомісячний сукупний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного члена сім`ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім`ї.
Положеннями пункту 10 Порядку №389 передбачено, що у разі коли середньомісячний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, пільговик має право на отримання пільг протягом 12 місяців із місяця визначення відповідного права, але не більше ніж до останнього дня календарного року визначення такого права.
Відповідно до пункту 19 Порядку №373 надання пільги припиняється, зокрема, з причин, що унеможливлюють її надання, зокрема в разі смерті пільговика, втрати права на пільгу, призначення житлової субсидії, - з місяця, що настає за місяцем настання зазначеної події.
У спірних правовідносинах відповідач припинив нарахування та виплату позивачу соціальної пільги за користування комунальними послугами, передбаченої пунктом 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" з 01.05.2025, у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
На виконання вказаних положень Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1553, якою постанову Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї" доповнив пунктом 1-1, згідно якого у 2025 році пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації), надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.
Положення підпункту 1 цього пункту застосовується: з 1 січня 2025 р. - для осіб, які звернулися за наданням пільг починаючи з 1 січня 2025 р.; після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 р. включно.
Зміст наведених змін в законодавстві свідчить про те, що Кабінет Міністрів України на виконання положень пункту 7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX змінив порядок визначення права на отримання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", встановивши додаткову умову для отримання такої, - не перевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд бере до уваги, що законодавець вже запроваджував подібне правове регулювання щодо пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Так, Законом України від 28.12.2007 р. №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (п. 82 розділу ІІ) статтю 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" було доповнено новою частиною четвертою такого змісту: "Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Встановлено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У пунктах 5.2, 5.3. мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що затвердження Державного бюджету України належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 4 частини першої статті 85, частина перша статті 96 Конституції України) і відбувається виключно у формі закону (пункт 1 частини другої статті 92, частина друга статті 95 Конституції України).
Конституція України не визначає окремої процедури розгляду, ухвалення і набрання чинності законом про Держбюджет, але встановлює деякі особливості для його змісту, що обумовлює також певні вимоги для його розгляду, ухвалення і, відповідно, набрання ним чинності.
Зі змісту частини другої статті 95 та частини першої статті 130 Конституції України вбачається, що закон про Держбюджет обов`язково повинен визначати будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а також окремо визначати видатки на утримання судів.
Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п`ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв`язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).
При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ II).
Відтак Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (п. 5.4. Рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008).
Таким чином частина 4 статті 7 Закону №203/98-ВР втратила чинність 22.08.2008 року.
У подальших рішеннях (зокрема, рішення від 28.08.2020 №10-р/2020) Конституційний Суд України також зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 N 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 п. п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частини 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
У спірному випадку пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 №4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" не вносились зміни до Закону №203/98-ВР, водночас здійснено врегулювання відносин, які регламентовані пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, шляхом встановлення нових умов (правил) надання соціальної пільги особам, статус яких визначений Законом №203/98-ВР, що обмежило безумовне право таких осіб на отримання відповідної соціальної пільги.
Суд зауважує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 203/98-ВР.
Стосовно норм постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, то суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19).
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Беручи до уваги, що норми постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 в частині надання пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" лише за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не відповідають положенням пункту 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", які не містять такої умови, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд констатує, що застосуванню підлягають саме норми Закону, а не постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389.
Суд наголошує, що застосування обмеження пільг для категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пільги на підставі Закону №203/98-ВР, призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений саме спеціальним законом, до якого зміни не внесені.
Таким чином, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Закону №203/98-ВР, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Окрім іншого, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Також, суд зазначає, що пунктом 2 Порядку № 389 передбачено коло осіб, на яких поширюються положення відповідного Порядку, з якого можна встановити, що положення Порядку № 389 не поширюються на осіб, які мають право на пільги відповідно до закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідач протиправно припинив з 01.05.2025 року надання пільги по оплаті житлово-комунальних послуг позивачу.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 22.09.2026 року.
Суддя В.В. Ільков