ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у забезпеченні позову
24 вересня 2026 року Справа №160/30019/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс» про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/30019/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елін Плюс" до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,
УСТАНОВИВ:
22.09.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Елін Плюс" (далі - позивач) до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гомілка Андрія Євгенійовича від 09.09.2026 про відкриття виконавчого провадження № 81911307;
- визнати протиправними та скасувати похідні від неї постанови, прийняті у межах виконавчого провадження № 81911307, а саме: постанову від 09.09.2026 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 81911307 та постанову від 18.09.2026 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 81911307;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34984493) на користь ТОВ "ЕЛІН ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 34561353) судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі, який буде підтверджено в порядку частини сьомої статті 139 КАС України.
Одночасно з поданням позовної заяви представник ТОВ «Елін Плюс» звернувся до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
- зупинення стягнення у виконавчому провадженні №81911307 з ТОВ «Елін Плюс» грошових коштів на підставі постанови державного виконавця від 18.09.2026 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
- зупинення стягнення у виконавчому провадженні №81911307 з ТОВ «Елін Плюс» грошових коштів на підставі постанови державного виконавця від 09.09.2026 про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
- зупинення стягнення у виконавчому провадженні №81911307 грошових коштів з ТОВ «Елін Плюс» на підставі постанови про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження від 09.09.2026, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
- заборони державному виконавцю Гомілку Андрію Євгенійовичу та Амур-Нижньодніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчиняти у виконавчому провадженні № 81911307 будь-які дії, спрямовані на примусове стягнення з ТОВ «Елін Плюс» грошових коштів, зокрема виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та інших сум, визначених державним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження, у тому числі: накладати арешт на грошові кошти ТОВ «Елін Плюс», що знаходяться або можуть знаходитися на рахунках у банках та інших фінансових установах; звертати стягнення на грошові кошти ТОВ «Елін Плюс», що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах; надсилати до банків та інших фінансових установ платіжні вимоги, постанови, розпорядження чи інші документи, спрямовані на примусове списання або блокування грошових коштів ТОВ «Елін Плюс»; вчиняти дії щодо примусового списання грошових коштів з рахунків ТОВ «Елін Плюс»; звертати стягнення на інше майно та майнові права ТОВ «Елін Плюс», якщо такі дії спрямовані на забезпечення або здійснення стягнення грошових коштів у межах виконавчого провадження № 81911307; вчиняти будь-які інші виконавчі дії, спрямовані безпосередньо на примусове стягнення з ТОВ «Елін Плюс» виконавчого збору, витрат виконавчого провадження або інших грошових сум у межах виконавчого провадження № 81911307, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Заява обґрунтована таким.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача.
У даному випадку така загроза не є припущенням, оскільки державним виконавцем уже вчиняються конкретні виконавчі дії, спрямовані на подальше примусове виконання оскаржуваних постанов та стягнення з Позивача грошових коштів.
Так, 09.09.2026 та 18.09.2026 державним виконавцем у межах виконавчого провадження №81911307 направлено запити до банківських установ щодо отримання інформації, яка становить банківську таємницю, стосовно ТОВ «Елін Плюс». Зазначені дії свідчать про те, що державний виконавець уже здійснює заходи, спрямовані на встановлення наявних у Позивача банківських рахунків та грошових коштів.
Крім того, 19.09.2026 державним виконавцем направлено запит щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, що додатково свідчить про продовження вчинення виконавчих дій щодо майнового стану Позивача.
Таким чином, державний виконавець не обмежився відкриттям виконавчого провадження, а вже здійснює конкретні дії, спрямовані на встановлення майна та грошових коштів Позивача, які у подальшому можуть бути використані для примусового стягнення.
Більше того, у межах виконавчого провадження наявні платіжні інструкції, зокрема платіжні інструкції від 09.09.2026 на суму 35 057,00 грн (які, ймовірно, складаються із вказаних виконавцем витрат зі сплати виконавчого збору та мінімальних витрат у виконавчому провадженні) та платіжні інструкції від 18.09.2026 на суму 34 707,00 грн (які, ймовірно, складаються із вказаних виконавцем витрат зі сплати виконавчого збору, а також незрозумілої суми у 119 грн, не відображеної більше у жодному документі), що додатково підтверджує реальність здійснення дій, спрямованих на стягнення грошових коштів у межах відповідного виконавчого провадження.
Таким чином, ризик подальшого накладення арешту на рахунки ТОВ «Елін Плюс», звернення стягнення на його грошові кошти та їх фактичного списання, навіть не зважаючи на ті обставини, що у даному виконавчому провадженні були відсутні підстави для його відкриття та для стягнення виконавчого збору (про що детально описано у позовній заяві) є реальним та безпосереднім, а не лише потенційним.
При цьому державним виконавцем уже винесено постанову від 18.09.2026 про стягнення з ТОВ «Елін Плюс» виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн, яка відповідно до її змісту є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення.
Водночас уже сама постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2026 містить положення про стягнення з Позивача виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн.
Отже, на цей час існують не лише оскаржувані постанови, а й реальний механізм їх примусового виконання, реалізація якого вже супроводжується діями державного виконавця щодо встановлення рахунків та майна Позивача. За відсутності заходів забезпечення позову державний виконавець має можливість продовжити вчинення виконавчих дій, у тому числі встановити рахунки Позивача, накласти на них арешт, звернути стягнення на грошові кошти та здійснити їх списання. Зазначене створює безпосередню загрозу порушення майнових прав та законних інтересів Позивача ще до того, як суд матиме можливість надати оцінку законності відкриття виконавчого провадження, правомірності визначення витрат виконавчого провадження та правомірності стягнення виконавчого збору.
Оскаржувані постанови державного виконавця безпосередньо пов`язані із виконавчим провадженням №81911307, законність відкриття якого є предметом цього судового спору. Як детально обґрунтовано у позовній заяві, ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 прямо передбачала її негайне виконання з дня постановлення. Незважаючи на це, у постанові про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2026 державний виконавець встановив Позивачу десятиденний строк для виконання рішення, хоча частина шоста статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» прямо виключає застосування такого строку до рішень, що підлягають негайному виконанню.
Також за виконавчим документом, що підлягає негайному виконанню, виконавчий збір не стягується, що прямо передбачено частиною п`ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Незважаючи на це, державним виконавцем винесено постанову від 18.09.2026 про стягнення з Позивача 34 588,00 грн виконавчого збору.
Крім того, Позивачем у позовній заяві обґрунтовано, що заходи забезпечення позову, на підставі яких було видано виконавчий документ, станом на серпень 2026 року не могли розглядатися як чинна підстава для примусового виконання у їх первісному обсязі. Таким чином, позовні вимоги не є очевидно необґрунтованими, а оскаржувані рішення державного виконавця безпосередньо створюють для Позивача майнові наслідки, які можуть настати ще до розгляду справи по суті.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Саме такий захід є належним та безпосередньо пов`язаним із предметом цього спору, оскільки Позивач оскаржує законність постанов державного виконавця, на підставі яких з нього може бути здійснено примусове стягнення грошових коштів.
У цій справі предметом оскарження є, зокрема, постанова державного виконавця від 18.09.2026 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн. Водночас положення про стягнення виконавчого збору міститься і безпосередньо у постанові про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2026.
Крім того, Позивач оскаржує постанову про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, яка також створює для нього майновий обов`язок щодо сплати відповідних коштів.
За таких обставин для забезпечення ефективного захисту прав Позивача необхідним є зупинення не лише стягнення виконавчого збору за окремою постановою від 18.09.2026, а й будь-якого стягнення коштів у межах виконавчого провадження №81911307 на підставі оскаржуваних постанов (особливо враховуючи, що згідно з платіжними інструкціями від 18.09.2026 виконавець зазначив до стягнення суму у розмірі 34 707 грн, яка взагалі не є зрозумілою).
Застосування такого заходу не вирішує спір по суті, не встановлює незаконність оскаржуваних постанов та не позбавляє відповідача можливості реалізувати свої повноваження у майбутньому в разі встановлення судом правомірності відповідних рішень. Натомість такий захід лише тимчасово унеможливлює примусове стягнення спірних коштів до вирішення судом питання щодо правомірності відповідних постанов.
Окремо Позивач просить заборонити державному виконавцю та відповідному органу ДВС вчиняти у виконавчому провадженні №81911307 дії, спрямовані на примусове стягнення з ТОВ «Елін Плюс» грошових коштів, у тому числі накладати арешт на кошти Позивача на рахунках у банках та інших фінансових установах, звертати на них стягнення та здійснювати їх списання. Необхідність такого заходу зумовлена тим, що державний виконавець уже направив запити до банківських установ щодо отримання інформації, яка становить банківську таємницю, тобто фактично розпочав дії з встановлення рахунків та грошових коштів Позивача. У разі накладення арешту на рахунки та звернення стягнення на кошти до розгляду справи по суті Позивач буде змушений окремо вживати заходів для поновлення можливості розпорядження власними коштами, а фактичне списання коштів може призвести до необхідності вчинення додаткових процесуальних дій для їх повернення навіть у разі задоволення позову.
Отже, невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик істотного ускладнення ефективного захисту порушених прав Позивача.
Обрані Позивачем заходи є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки стосуються виключно оскаржуваного виконавчого провадження №81911307 та спрямовані на недопущення примусового стягнення коштів до вирішення судом питання щодо правомірності оскаржуваних постанов.
З огляду на наведене представник позивача просив суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов такого.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень КАС України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.
Так, відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.
Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 640/18007/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19.
Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у справі №520/25811/25 сформував наступні висновки:
«..16. Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.
17. Поглиблюючи правові позиції стосовно механізмів застосування указаних норм, Верховний Суд також визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:
обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;
таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;
забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);
суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.
18. Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
19. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).
20. Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого зазначила, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
21. Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
22. Верховний Суд підкреслює, що окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, оскільки суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
23. Крім того, в силу приписів статті 154 КАС України ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
24. Наведене свідчить, що підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів…».
Представник позивача зазначає такі підстави для вжиття заходів забезпечення позову посилається на:
1) невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача;
2) наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваних постанов та порушення ними прав позивача.
Надаючи оцінку аргументам представника позивача, викладеним у клопотанні, суд зазначає таке.
Щодо доводів представника позивача про очевидну протиправність оскаржуваних постанов з огляду на відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження, суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22, від 18.06.2026 у справі №280/7060/25 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Сама ж протиправність оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки після з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів.
Крім того, безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Однак, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18, від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 29.01.2020 у справі № 280/4367/19, від 07.09.2022 у справі № 160/15421/21.
Щодо способу забезпечення позову шляхом заборони державному виконавцю Гомілку Андрію Євгенійовичу та Амур-Нижньодніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчиняти у виконавчому провадженні № 81911307 будь-які дії, спрямовані на примусове стягнення з ТОВ «Елін Плюс» грошових коштів, зокрема виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та інших сум, визначених державним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження, у тому числі: накладати арешт на грошові кошти ТОВ «Елін Плюс», що знаходяться або можуть знаходитися на рахунках у банках та інших фінансових установах; звертати стягнення на грошові кошти ТОВ «Елін Плюс», що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах; надсилати до банків та інших фінансових установ платіжні вимоги, постанови, розпорядження чи інші документи, спрямовані на примусове списання або блокування грошових коштів ТОВ «Елін Плюс»; вчиняти дії щодо примусового списання грошових коштів з рахунків ТОВ «Елін Плюс»; звертати стягнення на інше майно та майнові права ТОВ «Елін Плюс», якщо такі дії спрямовані на забезпечення або здійснення стягнення грошових коштів у межах виконавчого провадження № 81911307; вчиняти будь-які інші виконавчі дії, спрямовані безпосередньо на примусове стягнення з ТОВ «Елін Плюс» виконавчого збору, витрат виконавчого провадження або інших грошових сум у межах виконавчого провадження № 81911307, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, суд зазначає таке.
Фактично заявник просить вжити заходів забезпечення позову з метою перешкоджання виконання судового рішення, яке набрало законної сили (ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 160/8007/24 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 160/8007/24), у іншій справі з приводу іншого спору, що виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у випадку задоволення заявлених позовних вимог саме у даній справі, тобто у справі № 160/30019/26.
Так, Верховний Суд у постанові від 3.04.2019 у справі №211/129/18-ц сформульовано правову позицію, згідно з якою суд не може заборонити державному виконавцеві вживати необхідних заходів щодо своєчасного й повного виконання рішення. Ужиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.
Крім того, у постанові ВП ВС від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 211/129/18-ц).
Тобто, визначальним фактором при вирішенні питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову є встановлення предмету доказування у справі та чи буде ускладнене чи неможливе виконання судового рішення у цій справі без вжиття заходів забезпечення позову.
Предметом спору є оскарження постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження.
У разі задоволення позову зазначені постанови будуть скасовані з дати набрання судовим рішенням законної сили, і невжиття заходів забезпечення позову жодним чином не ускладнить та не унеможливить виконання саме цього судового рішення - про визнання протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та похідних від неї постанов.
Так, позивач просить забезпечити позов шляхом в тому числі зупинення стягнення у виконавчому провадженні №81911307 з ТОВ «Елін Плюс» грошових коштів на підставі постанови державного виконавця від 18.09.2026 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн, на підставі постанови державного виконавця від 09.09.2026 про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн, на підставі постанови про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження від 09.09.2026, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, зазначаючи, що державним виконавцем вчиняються виконавчі дії з метою стягнення цих сум (запити до банківських установ, сформовані платіжні доручення тощо).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 (адміністративне провадження № К/990/25212/22, К/990/27365/22) вказано, що «судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам.… При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійними виконавчим документом.
Суд повторно зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову, про неможливість повернення стягнутих коштів у разі задоволення позову.
До позовної заяви не додано доказів на підтвердження фінансового стану позивача та його співвідношення із можливими наслідками для здійснення господарської діяльності.
Суд зазначає, що саме по собі можливе стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження не є беззаперечною підставою для забезпечення позову, оскільки підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Рішення державного виконавця можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 червня 2025 року у справі № 260/976/25, від 29 квітня 2026 року у справі № 160/24879/25, від 05 серпня 2025 року у справі № 160/31220/24, від 29 квітня 2026 року у справі № 160/24879/25 та від 16 червня 2026 року у справі № 140/9757/25.
З огляду на наведене, позивачем не доведено незворотності наслідків у разі стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження, що зазначені суми не можуть бути повернуті навіть після безспірного списання, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними, а також що списання таких сум є непомірним тягарем для ТОВ, що спричинить зупинення його господарської діяльності.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, через що у задоволенні заяви позивачу потрібно відмовити.
У зв`язку з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс» про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/30019/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елін Плюс" до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська