ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" вересня 2026 р. справа №300/389/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,
ВСТАНОВИВ:
Пеліх Євгенія Ігорівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у видачі наказів № № 282 від 07.10.2023 року про визнання ОСОБА_1 , таким що самовільно залишив частину з 07.10.2023 року, № 144-РС від 17.10.2023 року, про увільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, № 293 від 17.10.2023 року яким у зв`язку із самовільним залишенням частини ОСОБА_1 , з 16.10.2023 вважати таким, що перебуває в розпорядженні командира військової частини, № 370 від 30.12.2023, яким повернуто на посаду у зв`язку із поверненням після самовільного залишення частини, в частині військовослужбовця ОСОБА_1 ;
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті грошового забезпечення за період з 07.10.2023 по 30.12.2023 року та додаткової винагороди згідно абз. 3,4, п. 1.2 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за періоди лікування з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 року, в розмірі 100 000 грн. за кожен період окремо;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України, скасувати накази № № 282 від 07.10.2023 року про визнання ОСОБА_1 , таким що самовільно залишив частину з 07.10.2023 року, № 144-РС від 17.10.2023 року, про увільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, № 293 від 17.10.2023 року яким у зв`язку із самовільним залишенням частини ОСОБА_1 з 16.10.2023 вважати таким, що перебуває в розпорядженні командира військової частини, № 370 від 30.12.2023, яким повернуто на посаду у зв`язку із поверненням після самовільного залишення частини, в частині військовослужбовця ОСОБА_1 ;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення за період з 07.10.2023 по 30.12.2023 року та додаткової винагороди згідно абз. 3,4, п. 1.2 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за періоди лікування з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 року, в розмірі 100 000 грн. за кожен період окремо.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_1 та є учасником бойових дій внаслідок яких 21.01.2023 отримав мінновибухову травму та тривалий час перебував на лікуванні. Однак, за періоди лікування з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася додаткова грошова винагорода в розмірі 100 000 грн. згідно Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року та грошове забезпечення за період з 07.10.2023 по 30.12.2023, оскільки позивач знаходився у СЗЧ. Вважає дії відповідача про визнання його таким, що самовільно залишив військову частину та у зв`язку з цим невиплату грошового забезпечення та додаткової винагороди протиправними, оскільки у спірні періоди позивач перебував на лікуванні та у період з 26.09.2023 по 30.10.2023 проходив ВЛК у в/ч НОМЕР_2 , що підтверджується наданими відповідачу виписками з лікувальних закладів та довідками ВЛК, а тому не міг перебувати з 07.10.2023 у СЗЧ. Таким чином відповідач протиправно позбавив його права на виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. згідно Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно розпорядження від 18.03.2026 року №394 призначено повторний автоматизований розподіл справи №300/389/26 у зв`язку із відрахуванням зі штату суду судді ОСОБА_2 відповідно до наказу голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року №55-ОС.
Згідно повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026 року, дану адміністративну справу передано судді Шумею М.В.
Ухвалою суду від 25.03.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №300/389/26.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що позивач проходив лікування у комунальному некомерційному підприємстві «Центр психічного здоров`я» в м. Хмельницький з 01 вересня 2023 року і був переведений для лікування у Військову частину НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 з 26 вересня 2023 року. Згідно направлення ІНФОРМАЦІЯ_1 №2010 позивач був скерований на військово-лікарську комісію в Військову частину НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , куди він мав прибути 26 вересня 2023 року, але з не відомих причин не прибув. Відповіддю Військової частини НОМЕР_2 №1171/11163 підтверджено, що позивач не перебував в них на лікуванні у вересні-жовтні 2023 року, а тому за результатами службового розслідування встановлено факт самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 . Відтак спірні накази винесено відповідачем правомірно, а тому оскільки позивач із 07 жовтня 2023 року по 30 грудня 2023 року, вважався таким, що самовільно залишив військову частину, відповідно до Порядку №260. У зв`язку з вказаним йому було призупинено виплату грошового забезпечення, з дня самовільного залишення військової частини та поновлено з дня повернення. Зазначив, що за спірні періоди позивач не набув права на виплату додаткової винагороди згідно Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року, оскільки травма позивача відповідно до довідок ВЛК визначена легкою. У зв`язку із цим, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої вважає аргументи наведені відповідачем безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Вказав про невідповідність інформації про перебування позивача з 26.10.2023 у СЗЧ, оскільки позивач у той час проходив ВЛК. Зазначив, що надана в/ч НОМЕР_2 відповідь про відсутність позивача у вересні-жовтні 2023 року та не проходження ним ВЛК помилковою інформацією або фіктивною, а даний документ підробним, оскільки надані ним медичні документи про проходження ВЛК підписані десятками лікарів та військових, а саме: копію картки обстеження та медичного огляду в закладі охорони здоров`я - в/ч НОМЕР_2 , в якій є записи лікарів про проходження спеціалістів з 26.09.2026 року (психіатр), 27.09.2026 року (ЕКГ, аналізи, флюорографія). Записи про обстеження вносилися в картку обстеження медичного огляду до 05.10.2023 року включно. При цьому за результатами проходження військово-лікарської комісії видано довідку ВЛК від військової частини НОМЕР_2 за №5038 від 20.10.2023 та він інформував військову частину про лікування. Вказав, що у зв`язку з погіршення здоров`я надалі продовжував лікування, що підтверджується відповідними медичними документами та довідками ВЛК. Також зазначив, що відповідно до приписів Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року при виплаті додаткової винагороди наявність тяжкого поранення враховується виключно у зв`язку із наданням відпустки на лікування, а не для періоду перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням (травмою), тому від має право на виплату додаткової винагороди.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого зазначено про наявність факту самовільного залишення позивачем військової частини, а тому підстави для виплати додаткової винагороди відсутні.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 05.05.2023.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 про обставини травми від 27.01.2023 №60 позивач в ході виконання бойового завдання отримав бойове травмування - вибухову травму, акубаротравма.
30.08.2023 військовою частиною НОМЕР_2 проведено медичний огляд ВЛК згідно якого встановлено, що позивач потребує подальшого лікування в закладі охорони здоров`я КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради терміном на 15 (п`ятнадцять) календарних днів з подальшим переоглядом ВЛК при лікувальному закладі (а.с. 70).
Згідно виписки із картки стаціонарного хворого КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради позивач у період з 01.09.2023 по 25.09.2023 перебував на стаціонарному лікуванні (а.с. 57).
26.09.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано направлення на медичний огляд ВЛК з метою придатності до військової служби.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №282 від 07 жовтня 2023 року солдат ОСОБА_1 , який з 26 вересня 2023 року перебував на лікуванні у Військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , вважати таким, який 07 жовтня 2023 року самовільно залишив військову частину, з 07 жовтня 2023 року зняти з усіх видів забезпечення.
Відповідачем згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2023 №2926 "Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 " у період з 07.10.2023 по 16.10.2023 проведено службове розслідування на підставі якого 16.10.2023 складено акт службового розслідування (а.с. 191-204).
16.10.2023 винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 " відповідно до якого на підставі результаті службового розслідування було встановлено, що 07 жовтня 2023 року під час звірки з лікувальними закладами було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 , який повинен був знаходитись на військово-лікарській комісії в місті Хмельницький у Військовій частині НОМЕР_2 з 26 вересня 2023 року, але з невідомих причин не прибув туди. Спроби вийти на зв`язок з вказаним військовослужбовцем позитивного результату не дали, на телефоні дзвінки не відповідав. Пошукові заходи позитивні результати не дали, місце знаходження солдата ОСОБА_1 було не відоме. Про факт самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 , встановленим порядком було здійснено доповідь посадовцям відповідних військових служб.
Згідно вказаного наказу факт самовільного залишення позивачем військової частини з 26.09.2023 підтвердився, наказано притягнути позивача по прибутті до військової служби до дисциплінарної відповідальності і накласти дисциплінарне стягнення "сувора догана" та призупинити виплату грошового забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 144-РС від 17.10.2023 року, позивача увільнено із займаної посади у зв`язку із самовільним залишенням військової частини та відповідно до наказу № 293 від 17.10.2023 року яким у зв`язку із самовільним залишенням частини ОСОБА_1 , з 16.10.2023 вважати таким, що перебуває в розпорядженні командира військової частини.
При цьому відповідно до довідки військово-лікарської комісії №5038 від 30 жовтня 2023 року солдату ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК в/ч НОМЕР_2 30 жовтня 2023 року та його визнано придатний до військової служби.
Надалі позивач згідно виписки з картки стаціонарного хворого №8233 від 01.12.2023 позивач перебував на лікуванні у КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради з 03.11.2023 по 01.12.2023 (а.с. 52-53).
04.12.2023 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано направлення на медичний огляд ВЛК з метою придатності до військової служби, за результатами якого, згідно довідки ВЛК в/ч НОМЕР_2 від 05.12.2023 встановлено, що позивач потребує подальшого лікування в закладі охорони здоров`я КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради терміном на 15 (п`ятнадцять) календарних днів з подальшим переоглядом ВЛК при лікувальному закладі (а.с. 232).
Згідно виписки з картки стаціонарного хворого №9078 від 27.12.2023 позивач перебував на лікуванні у КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради з 07.12.2023 по 27.12.2023 (а.с. 54-56).
Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії №1000 від 27 грудня 2023 року (солдату ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК та визнано його обмежено придатний до військової служби (непридатний до служби у високомобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах за винятком підрозділів забезпечення. Придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, ТЦК та СП, установах, організаціях, навчальних закладах).
30.12.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ № 370 яким позивача після самовільного залишення частини з 30.12.2023 зараховано на всі види забезпечення та він приступив до виконання посадових обов`язків.
Матеріалами справи також підтверджується неодноразові звернення позивача з рапортами, заявами про перевірку факту самовільного залишення військової частини та необхідності виплати йому додаткової винагороди за періоди лікування з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 року, в розмірі 100 000 грн.
Зокрема позивачем подано рапорт від 26.01.2024 про виплату заробітної плати за жовтень-грудень 2023 через відсутність факту самовільного залишення військової частини до якої додано відповідні медичні виписки та надано письмові пояснення щодо вказаного факту (а.с. 233-235).
Листом від 23.12.2025 відповідачем повідомлено, що оскільки він з 07.10.2023 по 30.12.2023 вважався таким, що самовільно залишив військову частину йому було призупинено виплату грошового забезпечення.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2024 №76 позивач посаду здав та вибув до нового місця служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.05.2024 №154 позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я - за наявності інвалідності.
Вважаючи дії та рішення відповідача за фактом самовільного залишення військової частини та невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди за періоди лікування протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до правових норм, зазначених в статтях 4, 6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Приписами статей 1 та 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна досягається, зокрема, й шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України (стаття 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно із частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Відповідно до вимог статті 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (частина четверта статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Порядок проведення службового розслідування врегульований нормами розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок № 608, у редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування.
Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку Порядок № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.
Згідно вимог пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 608 посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.
Правовими нормами розділу V Порядку № 608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу VІ Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Аналогічні норми закріплені також і в статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, яка окрім права командира прийняти рішення про накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, вину якого повністю доведено, також передбачає, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно із пунктом 2 розділу VІ Порядку № 608 наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на необ`єктивність та не встановлення всіх обставин справи за фактом самовільного залишення військової частини, належної оцінки всіх доказів про перебування позивача на лікуванні, що підтверджується відповідними документами.
Дослідивши вказані доводи, а також матеріали справи, суд встановив, що службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини відбулося без вивчення доводів осіб, яких воно безпосередньо стосувалось, та без всебічної, повної і об`єктивної перевірки обставин, які законом мали бути врахованими та перевіреними, однобокість та необ`єктивність проведеного службового розслідування і встановлення фактів.
При цьому перегляд факту самовільного залишення військової частини відбулося без дослідження усіх доказів наданих позивачем до рапорту та відповідачем не перевірені належним чином обставини викладені в останньому.
Так, судом встановлено, що відповідачем за результатами проведеного службового розслідування встановлено, що 07 жовтня 2023 року під час звірки з лікувальними закладами було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_2 з 26 вересня 2023 року, який з невідомих причин не прибув туди та, відповідно, факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 з 26.09.2023.
На підставі даного службового розслідування командування військової частини НОМЕР_1 за даним фактом прийнято оскаржувані позивачем накази та позбавлено його грошового забезпечення.
Проте суд вважає факти самовільного залишення позивачем військової частини з 26.09.2023 безпідставними з огляду на вказане.
Так, згідно виписки із картки стаціонарного хворого КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради позивач у період з 01.09.2023 по 25.09.2023 перебував на стаціонарному лікуванні, а 26.09.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано направлення на медичний огляд ВЛК з метою придатності його до військової служби.
Відповідно до наданих позивачем та його представником картки обстеження та медичного огляду ВЛК в/ч НОМЕР_2 позивач проходив медичні обстеження у відповідних спеціалістів, зокрема - 26.09.2023 року у психіатра, 02.10.2023 та 05.10.2023 у терапевта, хірурга, невропатолога, офтальмолога, лора, що підтверджується відповідними записами, підписами та печатками лікарів. Також у зазначеній картці обстеження містяться записи про проведення 27.09.2026 року медичних досліджень (ЕКГ, аналізів, флюорографія) та міститься відповідна печатка рентген кабінету в/ч НОМЕР_2 з відповідною датою та підписом лікаря. Аналогічні записи містять в медичній картці амбулаторного хворого за вказані дати та 04.10.2023, 15.10.2023, 27.10.2023 (а.с. 90-102).
Відтак, на переконання суду, вказані докази підтверджують проходженням позивача ВЛК саме з 26.09.2023, а тому твердження відповідача про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 з 26.09.2023, не проходження ним ВЛК та відсутність його у військовій частині НОМЕР_2 є безпідставними та необґрунтованими.
Більше того, вже після звільнення позивача зі служби відповідачем проведено службове розслідування по вказаному факту, а саме відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2024 №2773 "Про результати службового розслідування за фактом викладеної інформації у рапорті солдата ОСОБА_1 " встановлено, що згідно листа в/ч НОМЕР_2 від 12.02.2024 за №1171/2277, який надійшов відповідачу, позивач з 26.09.2023 по 30.10.2023 дійсно проходив у в/ч НОМЕР_2 ВЛК та 30.10.2023 отримав довідку військово-лікарської комісії №5038 про проведений медичний огляд.
Таким чином, лист в/ч НОМЕР_2 від 12.10.2023 відповідно до якого позивач у вересні-жовтні 2023 року військо-лікарську комісію не проходив та на підставі якої відповідачем встановлено факт самовільного залишення військової частини не відповідає дійсності і спростовується листом в/ч НОМЕР_2 від 12.02.2024 за №1171/2277.
Також згідно акту службового розслідування під час встановлення місця перебування позивача, відповідач зв`язався з дружиною позивача, яка повідомила, що останній знаходиться на лікуванні у м. Хмельницьку.
Таким чином суд дійшов висновку, що факт відсутності військовослужбовця за місцем служби та самовільне залишення ним військової частини спростовується доказами наявними у матеріалах справи, а тому спірні накази командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №282 від 07 жовтня 2023 року, № 144-РС від 17.10.2023 року, № 293 від 17.10.2023 року, № 370 від 30.12.2023 є протиправними та підлягають скасуванню.
Окрім цього вже у відзиві на позовну заяву для обґрунтування даного факту, відповідачем зазначається нові періоди відсутності позивача за місцем служби, а саме з 31.10.2023 по 02.11.2023 та з 01.12.2023 по 03.12.2023.
Як вже встановлено судом позивач згідно виписок з картки стаціонарного хворого №8233 від 01.12.2023 та №9078 від 27.12.2023 позивач перебував на лікуванні у КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради з 03.11.2023 по 01.12.2023 та 07.12.2023 по 27.12.2023 (а.с. 52-56).
При цьому відповідно до відповіді на відзив на позовну заяву після отримання 30.10.2023 довідки про результати проведеного ВЛК фізичний стан різко погіршився та він був направлений на госпіталізацію та проходив медичні обстеження до 03.11.2023, а щодо періоду з 01.12.2023 по 03.12.2023 позивач вказав, що отримав виписку з лікарні в другій половині дня 01.12.2023 року (п`ятниця) і звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останній взяв у нього лікарську виписку та повідомив, що підготують документи про направлення на ВЛК в понеділок 04.12.2023 року. У понеділок 04.12.2023 він прошов ВЛК, яким було встановлено, що позивач потребує подальшого лікування в закладі охорони здоров`я терміном на 15 (п`ятнадцять) календарних днів.
Медичною карткою амбулаторного хворого підтверджується факт лікування (огляду) позивача 02.11.2023, 03.11.2023, 01.12.2023, 04.12.2023, 05.12.2023 та, відповідно, його незадовільний медичний стан з огляду на тривале лікування, а тому твердження відповідача про відсутність його за місце військової служби є безпідставним (а.с. 99, 100-101).
Суд також зазначає, що про самовільне залишення позивачем військової частини за період з 31.10.2023 по 02.11.2023 та з 01.12.2023 по 03.12.2023 вказано відповідачем виключно у відзиві на позовну заяву та зазначено у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2024 №2773 "Про результати службового розслідування за фактом викладеної інформації у рапорті солдата ОСОБА_1 " вже після звільнення позивача з військової служби. При цьому жодних нових наказів про перебування у СЗЧ і позбавлення його відповідних виплат, зняття з усіх видів забезпечення, увільнення від займаної посади у зв`язку з самовільним залишенням військової частини за вказані вище періоди відповідачем не виносилося.
Відповідно такі обставини не можуть бути предметом розгляду у спірних правовідносинах, оскільки підставою для встановлення факту самовільного залишення військової частини та позбавлення відповідних виплат, було відсутність позивача з 26.09.2023.
Судом також встановлено, що для інформування відповідача лікувальними закладами були видані відповідні довідки від 04.09.2023, від 06.11.2023, від 07.12.2023, у яких зазначено, що такі видані для пред`явлення у військову частину НОМЕР_1 (а.с. 78-80)
Щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди суд зазначає наступне.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого указами Президента України продовжується по даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі по тексту - Постанова №168), пунктом 1 якої встановлено, що Установити, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно пункту 1-2 Постанови КМУ №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які, зокрема:
у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
Як встановлено судом, ОСОБА_3 21.01.2023 позивач в ході виконання бойового завдання одержав - бойове травмування - вибухову травму, акубаротравма, під час захисту Батьківщини, а саме під час виконання бойових завдань, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 про обставини травми від 27.01.2023 №60.
Відповідно до матеріалів даної адміністративної справи, позивач після отриманої травми перебував на лікуванні в закладі охорони здоров`я, що підтверджується виписками з лікувального закладу у період з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023.
Сукупність медичних документів, зокрема: довідка про обставини травми від 27.01.2023 №60, виписка із картки стаціонарного хворого КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради, довідка військово-лікарської комісії №5038 від 30 жовтня 2023 року, виписки з картки стаціонарного хворого №8233 від 01.12.2023, №9078 від 27.12.2023, довідка військово-лікарської комісії №1000 від 27 грудня 2023 року підтверджують, що захворювання, з приводу яких позивач перебував на стаціонарному лікуванні, виникли саме внаслідок акубаротравми від 21.01.2023. Тому лікування таких захворювань є лікуванням наслідків поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини та підтверджують право позивача на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з наслідками поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини у період з 01.09.2023 по 25.09.2023, з 03.11.2023 по 01.12.2023, 07.12.2023 по 27.12.2023.
Також згідно з матеріалів справи, відповідно до наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №282 від 07 жовтня 2023 року позивач вважається таким, що 26.09.2023 позивач самовільно залишив військову частину та його виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 26.09.2023.
Приписами пункту 15 розділу І Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 за невихід на службу без поважних причин військовослужбовцям не виплачуються щомісячні премії - за місяць, у якому здійснено таке порушення (пункт 5 розділу XVI Порядку № 260).
За пунктом 14 розділу XXXIV Порядку № 260 військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди,- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійною правовою підставою для застосування різних за своєю правовою природою та тривалістю механізмів обмеження грошових виплат, належних військовослужбовцю.
Згідно спірних наказів позивач вважався таким, що самовільно залишив військову частину та був виключений з грошового та речового забезпечення військової частини, а тому на переконання відповідача, ним правомірно ненараховувалось та невиплачувалось позивачу грошове забезпечення і додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 за спірний період.
При цьому відповідачем не заперечується перебування позивача на лікуванні після отриманого поранення у зв`язку із захистом Батьківщини у період з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 року. Водночас виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 за вказаний період не проведено з огляду на тимчасове призупинення здійснення позивачу виплат грошового забезпечення у зв`язку із його самовільним залишенням військової частини.
Проте як зазначено вище та встановлено судом, факт самовільним залишення позивачем військової частини не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, а спірні накази щодо даних обставин визнані судом протиправними.
Варто зазначити, що у матеріалах справи містяться докази перебування позивача на стаціонарному лікуванні, які він надав на обґрунтування позовних вимог, а також які він подавав разом із рапортом, а саме: довідка про обставини травми від 27.01.2023 №60, виписка із картки стаціонарного хворого КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради, довідка військово-лікарської комісії №5038 від 30 жовтня 2023 року, виписки з картки стаціонарного хворого №8233 від 01.12.2023, №9078 від 27.12.2023, довідка військово-лікарської комісії №1000 від 27 грудня 2023 року.
При цьому відмовляючи у виплаті додаткової винагороди відповідач також посилається на те, що травма, згідно довідок ВЛК, є легкою, а підстав для виплати додаткової винагороди згідно приписів пунктом 1-2 Постанови № 168 немає, оскільки така винагорода виплачується військовослужбовцям, які отримали тяжкі поранення.
Зазначені аргументи суд вважає безпідставними з огляду на нижчевикладене.
Так, згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
З аналізу наведеної правової норми висновується, що додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а також військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Отже період, який охоплює час перебування військовослужбовця у відпустці для лікування, приписи Постанови № 168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, а саме: пов`язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 травня 2025 року та від 19 лютого 2026 року у справах № 380/27432/23 та № 360/1960/22 відповідно.
Таким чином отримання саме тяжкого поранення є необхідною умовою для виплати додаткової винагороди у період перебування військовослужбовця у відпустці для лікування.
З огляду на викладене, безпідставними є твердження відповідача про те, що необхідною умовою для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн у період перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я є отримання ним тяжкого поранення, оскільки приписами Постанови № 168 таку умову (тяжке поранення) передбачено виключно для військовослужбовців, за період перебування у відпустці для лікування.
Матеріалами справи, зокрема виписками з банківського рахунку та розрахунком грошового забезпечення підтверджується невиплата позивачу грошове забезпечення за період з 07.10.2023 по 30.12.2023 та додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Відповідачем в свою чергу не надано доказів виплати додаткової винагороди за період перебування на лікуванні
Таким чином позивачу не було виплачено грошове забезпечення за період з 07.10.2023 по 30.12.2023 та додаткову винагороду з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 року.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 07.10.2023 по 30.12.2023 та додаткову винагороду у розмірі, збільшеному до 100 000 грн. у період перебування на стаціонарному лікуванні, в закладах охорони здоров`я з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 року.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У прохальній частині позову позивач зазначає про необхідність зобов`язання відповідача скасувати спірні накази, проте суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними та скасування вказаних наказів.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для ч задоволення позову повністю.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №282 від 07 жовтня 2023 року в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 144-РС від 17.10.2023 року, в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 293 від 17.10.2023, в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 370 від 30.12.2023, в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 .
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 07.10.2023 по 30.12.2023 та додаткову винагороду згідно Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року у розмірі, збільшеному до 100 000 грн. у період перебування на стаціонарному лікуванні, в закладах охорони здоров`я з 01.09.2023 по 25.09.2023 року, з 03.11.2023 по 01.12.2023 року, з 07.12.2023 по 27.12.2023 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.