ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2026 року справа № 380/16156/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;
- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 159456,32 грн. за весь час затримки виплати - за період з 12 березня 2022 року по день фактичної виплати 29.07.2026 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року за справою № 380/24782/26;
- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року за справою № 380/24782/25.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 12 березня 2022 року по 27 червня 2024 року проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25 відповідача зобов`язано провести перерахунок та виплатити позивачу за вказаний період належне грошове забезпечення. На виконання цього рішення відповідач 29 липня 2026 року виплатив позивачу грошове забезпечення у сумі 159456,32 грн. Позивач вказує, що під час виплати заборгованості з грошового забезпечення відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також утримав із виплаченого грошового забезпечення податок на доходи фізичних осіб, проте не виплатив рівноцінної грошової компенсації утриманого податку. На адвокатський запит позивача про виплату компенсації втрати частини доходів та компенсації утриманого податку відповідач відповіді не надав і виплати не здійснив. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 10 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що питання виплати компенсації за втрату частини доходів урегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, а перелік доходів, які підлягають компенсації, є вичерпним і не охоплює одноразових додаткових видів грошового забезпечення - грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому підстав для виплати компенсації немає. Щодо утриманого податку на доходи фізичних осіб відповідач зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25 його не зобов`язано компенсувати позивачу податок з доходів фізичних осіб, це питання не було предметом спору, а позивач із заявою про компенсацію утриманого податку до військової частини не звертався, у зв`язку з чим така вимога є передчасною. Відповідач також звернув увагу, що третя позовна вимога заявлена до Військової частини НОМЕР_3 , яка не є відповідачем у справі. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив таке.
ОСОБА_1 з 12 березня 2022 року по 27 червня 2024 року проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), що підтверджується витягом із послужного списку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25, яке набрало законної сили 18 травня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції (чинній з 29.01.2020) при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 12 березня 2022 року по 27 червня 2024 року; зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу за цей період належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25 відповідач 29 липня 2026 року виплатив позивачу грошове забезпечення у сумі 159456,32 грн, що підтверджується банківською випискою про зарахування коштів із призначенням платежу «Зарплата, ВЧ НОМЕР_2 . Грошове забезпечення за липень 2026» та платіжною інструкцією № 5663 від 21 квітня 2026 року, наданою відповідачем.
Під час виплати заборгованості з грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також не виплачено рівноцінної грошової компенсації утриманого із цього грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб.
23 липня 2026 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, у якому просив надати довідку-розрахунок виплаченого грошового забезпечення, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати, а також нарахувати та виплатити компенсацію утриманого податку на доходи фізичних осіб. Відповіді на запит та виплат відповідач не здійснив.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів та компенсації утриманого податку, позивач звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Частинами першою - четвертою статті 9 цього Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Щодо компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.
Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно зі статтею 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), пунктом 3 якого до грошових доходів, що підлягають компенсації, віднесено, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян. Згідно з пунктом 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є сукупність таких умов: наявність доходу; порушення встановлених строків його виплати; затримка виплати доходу на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не мають разового характеру.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, про те, що використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, згідно з яким компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 11 квітня 2025 року у зразковій справі № 280/8933/24, згідно з яким грошове забезпечення військовослужбовця є грошовим доходом у розумінні Закону № 2050-III та Порядку № 159, який особа одержує на території України і який не має разового характеру, а порушення строку його виплати є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів. У зазначеному рішенні Верховний Суд також дійшов висновку, що виплата компенсації не обумовлюється зверненням особи із відповідною заявою, натомість обов`язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Судом встановлено, що належне позивачу за час служби грошове забезпечення за період з 12 березня 2022 року по 27 червня 2024 року, обчислене у розмірах, визначених рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25, фактично виплачено відповідачем лише 29 липня 2026 року у сумі 159456,32 грн. Той факт, що відповідні суми нараховано та виплачено на виконання судового рішення, не нівелює того, що це грошове забезпечення мало бути нараховане та виплачене своєчасно - у відповідних місяцях періоду його нарахування. Саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового доходу у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів.
Оскільки грошове забезпечення виплачено з порушенням строків його виплати на більше ніж один календарний місяць, у відповідача виник обов`язок самостійно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у тому ж місяці, в якому здійснено виплату заборгованості, тобто у липні 2026 року. Такого обов`язку відповідач не виконав, що свідчить про протиправність його бездіяльності у цій частині.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що одноразові додаткові види грошового забезпечення - грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - не належать до доходів, які підлягають компенсації, суд зазначає таке. Предметом спору у цій частині є компенсація втрати частини доходів на суму фактично невиплаченого та згодом виплаченого 29 липня 2026 року грошового забезпечення у розмірі 159456,32 грн. Це грошове забезпечення є доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III та пункту 3 Порядку № 159, а тому порушення строків його виплати є підставою для нарахування компенсації незалежно від того, які саме складові грошового забезпечення увійшли до виплаченої суми. Питання про віднесення окремих складових грошового забезпечення до належних позивачу сум вирішено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. З огляду на це доводи відповідача суд відхиляє.
Оцінюючи доводи відповідача про передчасність позовних вимог через незвернення позивача до військової частини із заявою про виплату компенсації, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, якою Верховний Суд відступив від попередніх висновків (зокрема, у справах № 240/186/20, № 460/783/20). Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 свідчить про встановлений ними обов`язок відповідного підприємства, установи, організації у разі порушення встановлених строків виплати доходу провести його компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, свідчить про відмову виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. З огляду на наведене доводи відповідача про передчасність позовних вимог у цій частині суд відхиляє.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів та про зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію є обґрунтованими і підлягають задоволенню за період з місяця, наступного за місяцем виникнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, по 29 липня 2026 року включно (день фактичної виплати заборгованості).
Щодо компенсації податку на доходи фізичних осіб суд враховує таке.
Третьою позовною вимогою позивач просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення.
Суд зазначає, що відповідачем у цій справі є НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). Військова частина НОМЕР_3 до участі у справі як відповідач не залучалася, будь-яких вимог про залучення її співвідповідачем позивачем не заявлено, а з матеріалів справи не вбачається зв`язку між Військовою частиною НОМЕР_3 та відповідачем НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). Відповідно до частини першої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Оскільки третя позовна вимога заявлена до особи, яка не є відповідачем у справі та участь якої у справі не забезпечена, суд позбавлений можливості вирішити її по суті. За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_3 слід відмовити.
Разом з тим, оскільки грошове забезпечення нараховане за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року за справою № 380/24782/26 саме відповідачем, суд розглядає таку в контексті дій саме відповідача у справі.
Четвертою позовною вимогою позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення, нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25, яку суд розглядає в сукупності з третьою позовною вимогою.
Порядок і умови сплати податку на доходи фізичних осіб визначені Податковим кодексом України. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Водночас згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44). Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Пунктом 5 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення. Оскільки право на грошове забезпечення, з якого утримано податок, позивач набув під час проходження військової служби, утримані з такого грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб підлягають спрямуванню на виплату позивачу рівноцінної грошової компенсації.
Суд встановив, що виплата позивачу грошового забезпечення у сумі 159456,32 грн здійснена відповідачем 29 липня 2026 року, тобто за місцем одержання грошового забезпечення. Компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого із цього грошового забезпечення, відповідач одночасно з виплатою грошового забезпечення не виплатив, чим порушив вимоги пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та пунктів 4, 5 Порядку № 44.
Доводи відповідача про те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25 його не зобов`язано компенсувати позивачу податок з доходів фізичних осіб, а це питання не було предметом того спору, суд відхиляє, оскільки обов`язок відповідача виплатити рівноцінну грошову компенсацію утриманого податку встановлений безпосередньо пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядком № 44 і виникає одночасно з виплатою грошового забезпечення, незалежно від того, чи було це питання предметом розгляду у справі про перерахунок грошового забезпечення.
Доводи відповідача про передчасність цієї вимоги через незвернення позивача із заявою про компенсацію утриманого податку суд також відхиляє, оскільки виплата грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб здійснюється відповідачем одночасно з виплатою грошового забезпечення в силу приписів пункту 4 Порядку № 44 і не обумовлюється поданням окремої заяви. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з адвокатським запитом від 23 липня 2026 року, у якому просив, зокрема, нарахувати та виплатити компенсацію утриманого податку на доходи фізичних осіб, проте відповідач виплати не здійснив.
З огляду на викладене позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого із виплаченого 29 липня 2026 року грошового забезпечення, є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Стосовно способу захисту суд зазначає, що належним, ефективним та достатнім способом захисту порушеного права позивача у частині вимог, заявлених до відповідача, є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та рівноцінну грошову компенсацію утриманого податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", однак ним сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, то такий підлягає поверненню у порядку, встановленому статтею 7 Закону України «Про судовий збір» за заявою позивача, а підстави для розподілу судових витрат в межах цього рішення відсутні.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 29 липня 2026 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25.
Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 159456,32 грн за весь час затримки виплати по 29 липня 2026 року включно (день фактичної виплати грошового забезпечення).
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року за справою № 380/24782/26
Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого із виплаченого 29 липня 2026 року грошового забезпечення, нарахованого за час служби на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 380/24782/25.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.