Справа № 420/13365/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР", Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР", Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати медичний висновок комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" від 19.12.2025 року, а саме, що під час оцінки обмежень життєдіяльності ОСОБА_2 стан дитини не відповідає критеріям для встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А";
зобов`язати лікарську-консультативну комісію при комунальному некомерційному підприємстві "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня Одеської обласної ради" повторно розглянути справу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", провести повторне засідання з розгляду питання надання ОСОБА_2 категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" віком до 18 років;
зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня Одеської обласної ради" в особі лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня Одеської обласної ради" визначити часом настання інвалідності підгрупи А у ОСОБА_2 , день надходження до комісії документів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям";
зобов`язати Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 41145448) забезпечити нарахування та виплату ОСОБА_2 державної соціальної допомоги, виходячи із встановленої категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", у повному обсязі, починаючи з 19 грудня 2025 року, з урахуванням фактично виплачених сум;
стягнути з Відповідачів солідарно на користь ОСОБА_2 в особі ОСОБА_1 , її батька - законного представника, 100 000 (сто тисяч) грн в якості відшкодування заподіяної бездіяльністю моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилась донька ОСОБА_2 , яка, згідно генетичного аналізу від 09.12.2024 року має вроджене орфанне захворювання - Синдром Прадера-Віллі (Q87.14). Встановлено діагноз генетичним аналізом (мікроделеція 15q11-q13) та висновками профільних лікарів. В подальшому, у січні 2025 року, дитина була комплексно обстеженою в Одеській обласній дитячій клінічній лікарні профільними спеціалістами (ендокринолог, ортопед, невролог, окуліст). За результатами обстеження було зафіксовано значну затримку психомоторного розвитку, зокрема, у віці 11 місяців у дитини виявлено значні рухові та мовленнєві порушення, що детально відображено у консультативних висновках невролога. Позивач, діючи в інтересах дитини, з власної ініціативи звернувся до провідної світової профільної організації - Міжнародної організації синдрому Прадера-Віллі (IPWSO). На звернення Позивача було отримано офіційну відповідь та експертне роз`яснення від медичного радника IPWSO, доктора медицини, педіатра Сюзанни Бліхфельдт (Susanne Blichfeldt, MD). Проте Відповідачі (КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР» та Департамент охорони здоров`я Одеської ОВА), ігноруючи ці загальновизнані міжнародні медичні стандарти та протоколи, продовжують наполягати на «динамічному спостереженні» та встановленні соціальної допомоги на 1 рік без інвалідності підгрупи «А». Така позиція регіональних органів охорони здоров`я прямо суперечить висновкам світової медичної спільноти щодо природи СПВ як незворотної патології, що потребує пожиттєвого супроводу та стороннього догляду, що є прямою підставою для встановлення підгрупи «А» згідно з Постановою КМУ № 917.
Позивач неодноразово звертався до відповідача КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР» з вимогою надати йому офіційний письмовий висновок за результатами обстеження дитини у січні 2025 року, а також письмову відмову у направленні документів на ЛКК/МСЕК, із зазначенням конкретних пунктів нормативно-правових актів, що виключають можливість такого направлення. Позивач просив відповідача КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР» у разі неможливості надання письмової відмови, невідкладно направити документи до ЛКК для визначення дитині інвалідності, оскільки першочерговою метою є забезпечення дитині необхідної реабілітації. Відсутність статусу інвалідності позбавляє родину права на державні програми реабілітації та компенсації, це створює критичне фінансове навантаження на батьків, змушуючи їх оплачувати дороговартісне лікування власним коштом. Натомість, листом №440 від 01.04.2026 року направлено копії наказів Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради» від 01.01.2025 року №1 «Про заходи з організації лікувально-діагностичного процесу» з додатком №6 (склад лікарсько-консультативної комісії) та від 01.01.2026 року №1 «Про заходи з організації лікувально діагностичного процесу» з додатком №6 (склад лікарсько-консультативної комісії). Таким чином, Відповідач фактично ухилився від надання відповіді по суті звернення, надіславши документи, які не містять жодної інформації щодо медичного обґрунтування прийнятих (або не прийнятих) рішень стосовно Ксенії Левченко.
Також, позивач зазначає, що аналіз пунктів Наказу № 1 доводить, що відповідач КНП «ООДКЛ» ООР має повний обсяг повноважень щодо визначення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи «А» (п. 4). Таким чином, ухилення від розгляду цього питання по суті або надання рекомендацій лише на 1 рік без підгрупи «А» є не лише бездіяльністю, а й прямим порушенням власних нормативних актів закладу. За результатами засідання ЛКК, обстеження та лікування пацієнта комісія надає батькам дитини, або іншим законним представникам Виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (Форма первинної облікової документації № 027/0) або Консультаційний висновок спеціаліста (Форма первинної облікової документації № 028/0). Замість передбаченого законом документа, Позивач отримав лише усні заперечення та копії загальних наказів, що є грубим порушенням встановленого лікувальним закладом порядку. В додатку до листа додано Накази №01 від 01.01 2025 року та № 01 від 01 січня 2026 року (перелік профільних лікарів, ПІБ відповідальних осіб ЛКК). При цьому у наданих наказах про склад ЛКК відсутнє прізвище лікаря генетика ОСОБА_3 , яка фактично підписувала висновки та приймала рішення про відмову встановлення ОСОБА_2 інвалідності підгрупи «А».
Позивач вказує, що у Консультаційному висновку спеціаліста (лікар ОСОБА_3 ) від 19.12.2025 року, яким встановлено наявність у дитини підтвердженого генетичного невиліковного захворювання - синдрому Прадера-Віллі, затримки темпів моторного розвитку, дифузної м`язової гіпотонії, міопії слабкого ступеня, складного міопічного астигматизму, плосковальгусної установки стоп, ризику надлишкової ваги, посилаючись на Наказ МОЗ України від 04.12.2001 року №482 та від 11.07.2005 року №342 відповідно до Переліку медичних показань від 08.11.2001 року №454/471/516 дійшла висновку про відсутність множинних вад розвитку та відмовила у встановленні дитині інвалідності підгрупи «А», при цьому послалась на Постанову Кабінету Міністрів від 27.12.2018 року №1161, що дитина має право на державну соціальну допомогу, при цьому за Постановою № 917 дитина потребує встановлення інвалідності підгрупи «А» через неможливість дитини самостійно вижити без постійного стороннього догляду та контролю (через синдром). Згідно висновку №1489 від 19.12.2025 року, зазначено, на виконання Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 03 липня 2018 р. №2476 -VIII, розділ V-Б, стаття 185, Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року №1161, розділ код 87.1 призначено державну допомогу строком на один рік. Обидва висновки підписано складом: директор Вакарук М.Г., завідувач Романенко В.В., лікар ОСОБА_3 (зазначена лікар відсутня в переліку лікарів зазначених в Наказі №01 від 01.01 2025 року), тому вважаємо, що висновок складений неуповноваженими особами з порушенням процедури. Саме з цієї обставини ігноруються та не виконуються вимоги позивача надати йому висновок ЛКК щодо обстеження його дитини. Згідно з Довідкою про захворювання дитини на рідкісне (орфанне) захворювання Центру Первинної медіко-соціальної допомоги від 05.01.2026 року, дитині Позивача рекомендовано отримання державної допомоги. Слід зазначити, що після численних скарг та безпосередньо, виплати на дитину почали надходити у розмірі 5 634 грн на місяць. Проте, Позивач наголошує, що зазначена сума відповідає загальному статусу «дитина з інвалідністю» без урахування підгрупи «А». Факт початку виплат у такому розмірі лише підтверджує протиправну бездіяльність Відповідача 2, який, визнавши право дитини на допомогу, свідомо встановив її у мінімальному розмірі, ігноруючи медичні показання для підгрупи «А», що передбачає значно вищий рівень соціального захисту. На переконання Позивача, КНП «ООДКЛ» ООР» повинна була повторно здійснити обстеження дитини, в м. Одесі, оскільки немає доказів такої неможливості здійснити повторне обстеження дитини в КНП «ООДКЛ» ООР» повноважним складом комісії, враховуючи всі наявні обстеження вузькопрофільних лікарів.
Звернення Позивача щодо перегляду медичного висновку та встановлення терміну допомоги відповідно до чинного законодавства, яке було подано та зареєстровано №67-1 від 22.12.2025 року КНП «ООДКЛ» ООР» залишилось без відповіді. Департамент охорони здоров`я Одеської ОВА не виконує вказівки та не здійснює належного забезпечення дитини Позивача, чим порушує бюджетне законодавство та право дитини на охорону здоров`я. До часу звернення до суду з позовом жодних дій збоку відповідачів не виконано, що стало приводом звернення до суду.
Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у наданні статусу «дитина з інвалідністю підгрупи А» є протиправним та таким, підлягає скасуванню, оскільки прийнято з порушенням процедури його прийняття. Так, на самому засіданні не було проведено огляд дитини, не було визначено ступеня обмеження життєдіяльності відповідно до класифікації основних порушень організму дитини. Крім того, рішення комісії взагалі не обґрунтовано, в останньому не здійснено юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи, доводи, за якими прийнято оскаржуване рішення, обмежилися лише формальними висновками про те, що стан дитини не відповідає критеріям для встановлення «дитина з інвалідністю підгрупи А», не проведено аналіз рівня дитячої інвалідності за категоріями «дитина з інвалідністю», «дитина з інвалідністю підгрупи А», не встановлено порушення функцій організму або відсутності порушення функцій, не встановлено ступеня порушення функцій організму, висновок підписано неповноважним складом.
Бездіяльність відповідачів, а також цинічність та байдужість призвели до відчуття у Позивача безпомічності перед державною бюрократією, обурення за свою дитину та несправедливе нелюдське ставлення, що призвело до душевних страждань, безсоння, втрати апетиту, пригніченого стану, порушенні нормальних життєвих відносин. Позивач вимушений був шукати справедливість у вищих органах влади, до яких звертався протягом тривалого часу, однак навіть ці дії до позитивного результату не призвели. Крім того, в якості наявності підстав для стягнення моральної шкоди з відповідачів позивач зазначає, що протиправність дій відповідачів полягає у тому, що оскаржуване рішення ЛКК у вигляді висновку від 19.12.2025 року про відмову ОСОБА_2 у наданні статусу «дитина з інвалідністю підгрупи А» без проведення оцінки ступенів вираження порушень функцій організму та обмеження життєдіяльності дитині, ЛКК обмежилася лише формальними висновками про те, що стан дитини не відповідає критеріям для встановлення «дитина з інвалідністю підгрупи А», яке взагалі не було аргументовано, були відсутні доводи, за якими прийнято оскаржуване рішення, тобто відповідач 1 віднісся формально до цього важливого питання, навіть не оглянув дитину, у зв`язку чим не може бути встановлена інвалідність підгрупи «А», а також у тому, що державні органи умисно створюють проблеми та перешкоди в забезпеченні умовами для збільшення можливостей реабілітації та ремісії захворювання дитини, технічними засобами реабілітації. Крім того, незабезпечення дитини засобами реабілітації може призвести до погіршення її здоров`я, що викликають сильні душевні хвилювання та побоювання за здоров`я дитини.
Ухвалою суду від 18.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
До суду від представника відповідача комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР", надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, в задоволенні позову просить відмовити.
Представник відповідача у відзиві вказує, що представники КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» ООР» у телефонному режимі запросили матір з дитиною на обстеження до поліклінічного відділення закладу на 19.12.2025 року (вік дитини на момент обстеження 1 рік 10 місяців). В амбулаторних умовах 19.12.2025 року дитина була проконсультована наступними спеціалістами: - лікарем-офтальмологом дитячим. Діагноз: OU Міопія слабкого ступеня. Складний астигматизм. Потребує спостереження окуліста через 6-8 місяців. Медикаментозної корекції не потребує;- лікарем - ортопедом дитячим. Діагноз: Плоско-вальгусна установка стоп. Самостійно не пересувається. Стоїть з підтримкою. Рекомендовано взуття з супінатором;- лікарем - ендокринологом дитячим (зріст 82,3 см, вага 12,1 кг) Висновок: Ендокринної патології на момент огляду немає. Ризик надлишкової ваги. Показники вуглеводного, печінкового, ниркового обміну не порушені. Ознак порушення обміну глюкози не виявлено;- лікарем - кардіологом дитячим. Висновок: Патології з боку серцево-судинної системи не виявлено (проведено ЕКГ та УЗД серця - без патології, вікова норма);- лікарем - неврологом дитячим. Діагноз: Затримка темпів моторного розвитку, дифузна м`язова гіпотонія у дитини з синдромом Прадера-Віллі. Рекомендована медична реабілітація та динамічний огляд через 3 місяці;- лікарем - генетиком. Діагноз: Синдром Прадера-Віллі. Затримка темпів моторного розвитку, дифузна м`язова гіпотонія. OU Міопія слабкого ступеня. Складний астигматизм. Плоско-вальгусна установка стоп. Ризик надлишкової ваги. 19.12.2025 року лікарями закладу було видано Консультативний висновок спеціаліста (форма 028/о) в якій зазначено, що згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.12.2001 року №482 «Про затвердження порядку видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років» та від 11.07.2005 року №342, відповідно до Переліку медичних показів, обставинами для встановлення статусу дитина з інвалідністю, по діагнозу Q 87.1, є множинні вроджені вади розвитку, що призводять до стійких уражень кількох органів та систем, порушення поведінки і не підлягають медичній корекції, чого при обстеженні у пацієнта не виявлено. Дитина має право на соціальну допомогу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 року №1161, як дитина, якій не встановлено інвалідність. Наявність генетичного діагнозу не являється однозначною причиною встановлення інвалідності.
Під час амбулаторного обстеження у дитини ОСОБА_4 не встановлено множинних вроджених вад розвитку. Жоден з вищезазначених діагнозів та станів не відповідає визначенню «вроджена вада розвитку», що є одним з критеріїв встановлення статусу «дитина з інвалідністю» відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів. В той же час, лікарі розуміючи, що у дитини наявне генетичне захворювання та дифузна м`язова гіпотонія, рекомендували призначення соціальної допомоги дитині Ксенії Левченко відповідно до норм статті 185 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року №1161, як дитині, якій не встановлено інвалідність.
Також відповідач вказує, що в описаній ситуації порушення прав та обов`язків Позивача з боку Відповідача-1 відсутні, відповідно і підстав для стягнення моральної шкоди не вбачається.
До суду від представника відповідача Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, в задоволенні позову просить відмовити.
Представник відповідача у відзиві вказує, що Департамент діє виключно в межах повноважень, визначених ст. 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». У відповідь на звернення вищих органів державної влади, Департаментом у межах компетенції вживалися заходи щодо координації та моніторингу ситуації, проте Департамент не має законних підстав примушувати заклад до видачі документів поза процедурою, передбаченою законом для володільців такої інформації. Відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2023 № 174 «Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров`я», Департамент забезпечує організацію медичного обслуговування шляхом формування мережі та фінансування програм, тоді як безпосереднє надання медичної допомоги та визначення її обсягів згідно з медичними показаннями здійснюється лікуючими лікарями та ЛКК відповідного закладу. Наразі Департаментом не зафіксовано фактів відмови у наданні допомоги пацієнтці ОСОБА_2 , яка б входила до компетенції Відповідача 2. Більше того, призначення лікування чи закупівля специфічних препаратів здійснюється на підставі чинних протоколів та рішень профільних комісій МОЗ або закладу, за умови наявності відповідного фінансового ресурсу, затвердженого в обласному бюджеті. Департамент діяв виключно як орган управління, що сприяє наданню допомоги, а не як сторона медичного консиліуму, що повністю спростовує закиди Позивача про нібито протиправну бездіяльність.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи наведені відповідачами у відзиві на позов є необґрунтованими, та не спростовують суті позовних вимог.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22.01.2025 року ОСОБА_2 консультована лікарем - генетиком. Встановлено діагноз: Синдром Прадера-Віллі (підставою для встановлення діагнозу було проведене генетичне дослідження визначення каріотипування (кров, синдроми Прадера-Віллі/Ангельмана, GTG-та FISH-методи), в лабораторії «СІНЕВО» дата забору крові від 26.11.2024 року, дата видачі результату 09.12.24 року, Каріотип 46,ХХ.ish del (15)( q11- q 13)(D15S10 ,D15Z1+,PML+) методом GTG встановлено жіночий каріотип, методом FISH виявлено мікроделецію в регіоні 15 q11- q 13 хромосоми 15). Дитина була направлена на дообстеження до суміжних спеціалістів.
Амбулаторно проведені наступні консультації:
- лікарем - ендокринологом дитячим консультована 24.01.2025 року. Висновок: Ендокринної патології немає (гормони щитоподібної залози, вітамін Д в нормі, зріст 71 см, вага 9,4 кг);
- лікарем - неврологом дитячим консультована 24.01.2025 року. Діагноз: Затримка темпів моторного розвитку, дифузна м`язова гіпотонія у дитини з синдромом Прадера-Віллі. Надано рекомендації щодо необхідності проведення медичної реабілітації та динамічного спостереження;
- лікарем - ортопедом дитячим консультована 30.01.2025 року. Висновок: слабкість м`язів тулуба, рук, ніг, опори немає, розведення в кульшових суглобах в нормі, рекомендовано повторний огляд через 6 місяців;
- лікарем - офтальмологом дитячим консультована 30.01.2025 року. Скарг немає, vis OU форменний зір, очне дно блідо-рожеве, контури чіткі, калібр судин в нормі. Рекомендовано огляд через 6-8 місяців;
- повторно лікарем - генетиком консультована 12.03.2025 року. Надані рекомендації, повторний огляд лікаря-генетика призначений через 1 рік. Діагноз: Синдром Прадера -Віллі (FISH метод).
ОСОБА_1 звернувся до комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" щодо визнання його дитини «дитиною з інвалідністю».
В амбулаторних умовах 19.12.2025 року ОСОБА_2 була проконсультована наступними спеціалістами:
- лікарем-офтальмологом дитячим. Діагноз: OU Міопія слабкого ступеня. Складний астигматизм. Потребує спостереження окуліста через 6-8 місяців. Медикаментозної корекції не потребує;
- лікарем - ортопедом дитячим. Діагноз: Плоско-вальгусна установка стоп. Самостійно не пересувається. Стоїть з підтримкою. Рекомендовано взуття з супінатором;
- лікарем - ендокринологом дитячим (зріст 82,3 см, вага 12,1 кг) Висновок: Ендокринної патології на момент огляду немає. Ризик надлишкової ваги. Показники вуглеводного, печінкового, ниркового обміну не порушені. Ознак порушення обміну глюкози не виявлено;
- лікарем - кардіологом дитячим. Висновок: Патології з боку серцево-судинної системи не виявлено (проведено ЕКГ та УЗД серця - без патології, вікова норма);
- лікарем - неврологом дитячим. Діагноз: Затримка темпів моторного розвитку, дифузна м`язова гіпотонія у дитини з синдромом Прадера-Віллі. Рекомендована медична реабілітація та динамічний огляд через 3 місяці;
- лікарем - генетиком. Діагноз: Синдром Прадера-Віллі. Затримка темпів моторного розвитку, дифузна м`язова гіпотонія. OU Міопія слабкого ступеня. Складний астигматизм. Плоско-вальгусна установка стоп. Ризик надлишкової ваги.
19.12.2025 року комунальним некомерційним підприємством "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" видано консультативний висновок спеціаліста (форма 028/о), за підписом медичного директора Вакарук М.Г., завідувача консультативної поліклініки Романенко В.В. та лікаря консультанта ОСОБА_3 .
У консультативному висновку спеціаліста (форма 028/о) від 19.12.2025 року зазначено:
«враховуючи наказ МОЗ України від 04.12.2001 року №482 та від 11.07.2005 року №342, відповідно до Переліку медичних показань від 08.11.2001 року № 454/471/516 обставинами для встановлення статусу інвалід-дитинства для діагнозу Q 87.1, являються множинні вроджені вади розвитку, що призводять до стійких уражень кількох органів та систем, порушення поведінки і не підлягають медичній корекції, чого при обстеженні у пацієнта не виявлено. Дитина має право на соціальну допомогу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 року №1161, як дитина, якій не встановлено інвалідність. Наявність генетичного діагнозу не являється однозначною причиною встановлення інвалідності».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з вимогами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року № 917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям".
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначаються Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".
Статтею 1 цього Закону надано визначення поняття дитини з інвалідністю, як особи віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Інвалідність особам з інвалідністю з дитинства визначається органами медико-соціальної експертизи, а інвалідність дітям з інвалідністю - лікарсько-консультативними комісіями дитячих лікувально-профілактичних закладів.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.12.2001 року №482 затверджено Порядок видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років (далі - Порядок №482), пунктом 3 якого визначено, що установлення у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями (далі - ЛКК) дитячих обласних, багатопрофільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТДИТ", Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров`я України та Академії медичних наук України після стаціонарного або амбулаторного обстеження.
Відповідно до пункту 7 Порядку №482, визнання дитини віком до 18 років інвалідом та оформлення медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років (ф.080/о "Медичний висновок про дитину з інвалідністю до 18 років") здійснюється лікарсько-консультативною комісією дитячого лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання дитини після особистого огляду її та за наявності виписки з медичної карти стаціонарного хворого (ф.027/о) або консультативного висновку спеціаліста (ф.028/о), виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження дитини в дитячій обласній, багатопрофільній міській лікарнях, спеціалізованих лікарнях, диспансерах, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Українській дитячій спеціалізованій лікарні "ОХМАТДИТ", Українському центрі медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи або клініках науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров`я, Академії медичних наук України та оформлених у зазначеному порядку.
Відповідно до пункту 11 Порядку №482, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років оформляється за підписами головного лікаря дитячого лікувально-профілактичного закладу, його заступника з медичної частини та лікуючого лікаря, завіряється круглою печаткою і в 3-денний строк направляється в орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, чинним законодавством України передбачено оформлення та видачу висновків про дитину з інвалідністю віком до 18 років дитячими лікувально-профілактичними закладами.
Відповідно до п. 3 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917 (далі - Положення №917), лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Утворюються в установленому порядку такі комісії: центральна комісія Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, центральні обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії), міські, районні, міжрайонні, районні в містах комісії. Центральні комісії утворюються за рішенням Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центральна комісія МОЗ утворюється та функціонує за рішенням МОЗ у порядку, встановленому Міністерством.
Склад центральної комісії МОЗ та її чисельність затверджуються МОЗ.
Міські, районні, міжрайонні, районні у містах комісії утворюються за рішенням керівника відповідного закладу охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурного підрозділу з питань охорони здоров`я місцевих держадміністрацій.
Відповідно до п.п.1 п.7 Положення №917, комісії визначають наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію "дитина-інвалід" або "дитина-інвалід підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини-інваліда у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини-інваліда у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини-інваліда до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.
Центральні комісії перевіряють, зокрема, правомірність прийнятих міськими, районними, міжрайонними, районними в містах комісіями рішень щодо встановлення інвалідності (п.8 Положення №917).
Відповідно до п. 12, 13 Положення № 917, комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" (щодо відмови в установленні категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.
Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років у триденний строк надсилається органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію, а у разі первинного встановлення категорії "дитина з інвалідністю" - до органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також до закладу охорони здоров`я і органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю.
Голова та члени комісії, винні у прийнятті неправильного рішення і незаконній видачі документів про інвалідність, несуть відповідальність згідно із законом.
Механізм, умови та критерії встановлення лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - комісії) інвалідності дітям встановлює Порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям.
Відповідно до п. 3, 4 Порядку №917, особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія "дитина з інвалідністю", а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров`я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина з інвалідністю підгрупи А".
Медико-соціальна експертиза проводиться комісіями з метою встановлення дітям категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А" за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, закладу охорони здоров`я, в якому спостерігається дитина, після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб дитини, визначення клініко-функціонального діагнозу, здійснення лікувальних і реабілітаційних заходів та отримання їх результатів за наявності документів, що підтверджують стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини.
Згідно з п. 19 Порядку №917, дитині, якій встановлена інвалідність, залежно від міри втрати здоров`я та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді встановлюється категорія "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А".
За визначенням абз. 3, 4 п. 21 Порядку №917, підставою для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" є виключно висока міра втрати здоров`я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.
До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров`я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
При цьому, згідно з п.п. 13 -15 Порядку №917, класифікація, що використовується комісією під час проведення медико-соціальної експертизи дітей, визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлені захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.
Основними видами порушень функцій організму є: порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам`яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, свідомості, поведінки, психомоторних функцій); порушення мови і мовних функцій (усної та письмової, вербальної і невербальної мови, порушення голосоутворення та інше); порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, тактильної, больової, температурної та інших видів чутливості); порушення статодинамічної функції (рухових функцій голови, тулуба, кінцівок, статики, координації рухів); порушення функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції, імунітету; порушення, зумовлені фізичним каліцтвом (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок, що призводить до зовнішньої потворності, аномальні отвори шлунково-кишкового, сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тіла).
Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення.
Відповідно до п.п. 17, 18 Порядку №917, під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:
1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни: I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів; II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб;
2) здатність до самостійного пересування - здатність дитини самостійно переміщатися в просторі, зберігати рівновагу тіла під час пересування, перебування у спокої і під час зміни положення тіла, користуватися громадським транспортом: I ступінь - здатність до самостійного пересування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час пересування і скорочення відстані з використанням у разі потреби технічних засобів; II ступінь - здатність до самостійного пересування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до самостійного пересування і потреба в постійній допомозі інших осіб;
3) здатність до орієнтації - здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації: I ступінь - здатність до орієнтації тільки у звичній ситуації самостійно та/або з використанням технічних засобів; II ступінь - здатність до орієнтації з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в постійній допомозі та (або) нагляді інших осіб;
4) здатність до спілкування - здатність дитини до встановлення контактів з іншими особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації: I ступінь - здатність до спілкування із зниженням темпу і обсягу отримання і передачі інформації; використання у разі потреби технічних засобів допомоги; здатність у разі ізольованого ураження органа слуху до спілкування з використанням невербальних способів і послуг сурдоперекладу; II ступінь - здатність до спілкування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі інших осіб;
5) здатність контролювати свою поведінку - здатність дитини до усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм: I ступінь - періодичне виникнення обмеження здатності контролювати свою поведінку в складних життєвих ситуаціях та (або) постійне утруднення у виконанні рольових функцій, які зачіпають окремі сфери життя, з можливістю часткової самокорекції; II ступінь - постійне зниження рівня критичного ставлення до своєї поведінки і навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки з регулярною допомогою інших осіб; III ступінь - нездатність контролювати свою поведінку, неможливість її корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді) інших осіб;
6) здатність до навчання - здатність дитини до сприйняття, запам`ятовування, засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими): I ступінь - здатність до навчання у навчальних закладах або класах (групах) з інклюзивним навчанням у таких закладах з використанням у разі потреби корегованих методів навчання, спеціального режиму навчання та спеціальних засобів для освіти; II ступінь - здатність до навчання за спеціальними програмами у навчальних закладах або вдома чи спеціальних навчальних закладах з використанням у разі потреби спеціальних засобів для освіти; III ступінь - значне обмеження здатності до навчання (здатність до здобуття лише певних освітніх рівнів (початкової загальної або базової загальної середньої освіти);
7) здатність до трудової діяльності - здатність дитини провадити трудову діяльність з дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи: I ступінь - здатність до провадження трудової діяльності; II ступінь - здатність до провадження трудової діяльності у спеціально створених умовах праці, зокрема на підприємствах, в установах та організаціях або вдома, з урахуванням індивідуальних функціональних можливостей дитини, зумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устатковання, технічного обладнання чи у разі потреби - зниження кваліфікації, рівня важкості, напруження та (або) зменшення обсягу роботи тощо, нездатність продовжувати роботу за основною професією у разі збереження можливості в звичайних умовах праці провадити трудову діяльність за більш низькою кваліфікацією; III ступінь - здатність тільки до провадження елементарних видів трудової діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.
Ступінь обмеження основних категорій життєдіяльності дитини визначається виходячи з результатів оцінки їх відхилення від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини.
19.12.2025 року комунальним некомерційним підприємством "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" видано консультативний висновок спеціаліста (форма 028/о), за підписом медичного директора Вакарук М.Г., завідувача консультативної поліклініки ОСОБА_5 та лікаря консультанта ОСОБА_3 .
У консультативному висновку спеціаліста (форма 028/о) від 19.12.2025 року зазначено:
«враховуючи наказ МОЗ України від 04.12.2001 року №482 та від 11.07.2005 року №342, відповідно до Переліку медичних показань від 08.11.2001 року № 454/471/516 обставинами для встановлення статусу інвалід-дитинства для діагнозу Q 87.1, являються множинні вроджені вади розвитку, що призводять до стійких уражень кількох органів та систем, порушення поведінки і не підлягають медичній корекції, чого при обстеженні у пацієнта не виявлено. Дитина має право на соціальну допомогу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 року №1161, як дитина, якій не встановлено інвалідність. Наявність генетичного діагнозу не являється однозначною причиною встановлення інвалідності».
Водночас, з консультативного висновку спеціаліста (форма 028/о) від 19.12.2025 року не можливо встановити обставини не встановлення ОСОБА_2 інвалідності.
Суд звертає увагу, що 22.01.2025 року ОСОБА_2 консультована лікарем - генетиком. Встановлено діагноз: Синдром Прадера-Віллі (підставою для встановлення діагнозу було проведене генетичне дослідження визначення каріотипування (кров, синдроми Прадера-Віллі/Ангельмана, GTG-та FISH-методи), в лабораторії «СІНЕВО» дата забору крові від 26.11.2024 року, дата видачі результату 09.12.24 року, Каріотип 46,ХХ.ish del (15)( q11- q 13)(D15S10 ,D15Z1+,PML+) методом GTG встановлено жіночий каріотип, методом FISH виявлено мікроделецію в регіоні 15 q11- q 13 хромосоми 15). Дитина була направлена на дообстеження до суміжних спеціалістів.
Згідно експертного роз`яснення від медичного радника IPWSO, доктора медицини, педіатра Сюзанни Бліхфельдт (Susanne Blichfeldt, MD). синдром Прадера-Віллі (СПВ) є незворотним станом (irreversible condition).
У період 2024- 2025 років ОСОБА_2 проходила регулярні інструментальні дослідження (НСГ, ЕХО КГ, УЗД кульшових суглобів та ОЧП) та консультувалася з ендокринологом, неврологом та ортопедом, якими надано консультаційні висновки щодо стану дитини.
Також, згідно консультативного висновку завідувачки СМГЦ НДСЛ «ОХМАТДИТ», доктора медичних наук, професора ОСОБА_6 , у дитини має місце незбалансована хромосомна патологія у вигляді синдрому Прадера-Віллі (мікроделеція 15q11-q13) - хромосомна патологія у вигляді мікроделеції довгого плеча хромосоми 15. Дана патологія супроводжується затримкою стато-кінетичного та психо-мовного розвитку, є показання для розглядання питання оформлення інвалідності на лікарській комісії за місцем проживання.
Таким чином, в рішенні відповідача 1, викладеного у формі висновку від 19.12.2025 року відсутні обґрунтування невідповідності стану ОСОБА_2 критеріям для встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" та з яких саме підстав комісія дійшла до такого висновку.
У вказаному висновку не наведено жодної оцінки показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності та дослідження ступенів їх вираження, з урахуванням наявних консультаційних висновків спеціалістів.
Отже, з оскаржуваного рішення не можливо встановити, з чого саме виходила комісія приймаючи висновок про невідповідність стану дитини критеріям для встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Оскаржуване рішення не містить жодних пояснень щодо того, яких саме підстав для встановлення категорії А немає, які саме дані можуть (мають) бути зібрані та надані, та які саме підстави потребують підтвердження.
Крім того, з матеріалів справи слідує, що консультативний висновок спеціаліста (форма 028/о) 19.12.2025 року, виданий в тому числі за підписом лікаря консультанта ОСОБА_3 .
Судом встановлено, що наказом Комунального некомерційне підприємство "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня Одеської обласної ради" № 01 від 01.01.2025 визначений склад комісії для розгляду питань звільнення від національного мультипредметного тесту, інших окремих видів тестування, створення особливих умов навчання, рекомендацій щодо соціальної допомоги дітям до 18 років та визначення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи «А», падання пільг окремій категорії пацієнтів, визначення групи фізичного навантаження, перебування у спеціальних закладах санаторного типу, надання відпусток по догляду за хворою дитиною, заповнення висновку про необхідність забезпечення особи з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації.
При цьому, серед складу комісії відсутня ОСОБА_3 .
Суд зазначає, що будь-яке рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими (вчиненими, допущеними) в межах наданих повноважень, ґрунтуватися на конкретних об`єктивних фактах, на підставі яких рішення ухвалено (дії вчинено, а бездіяльність допущено), та правових нормах, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішення (вчиненні дій чи допущенні бездіяльності).
Невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Суд наголошує, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає особі можливість апелювати. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.
Про дотримання суб`єктом владних повноважень вимог обґрунтованості під час прийняття відповідного акта індивідуальної дії свідчитиме належна мотивація його висновку, зокрема зі встановленням обставин, що мають значення для прийняття рішення, а також за умови посилання на докази, якими такі обставини можуть бути підтверджені, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення. Принцип обґрунтованості рішення або дії вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Цей принцип передбачає, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що медичний висновок некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" від 19.12.2025 року, не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, прийняте не у спосіб, визначений законом та без належного та повного дослідження всіх обставин, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, обираючи належний спосіб захисту прав позивача відповідно до встановлених у справі обставин та висновків суду, суд вважає за необхідне зобов`язати лікарську-консультативну комісію при комунальному некомерційному підприємстві "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня Одеської обласної ради" повторно розглянути справу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", провести повторне засідання з розгляду питання надання ОСОБА_2 категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" віком до 18 років.
Разом з тим, оскільки на теперішній час повторне засідання з розгляду питання надання ОСОБА_2 категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" віком до 18 років не проведено, позовні вимоги про зобов`язання Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 41145448) забезпечити нарахування та виплату ОСОБА_2 державної соціальної допомоги, виходячи із встановленої категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", у повному обсязі, починаючи з 19 грудня 2025 року, з урахуванням фактично виплачених сум, є передчасними.
Також, що стосується позовних вимог про стягнення з Відповідачів солідарно на користь ОСОБА_2 в особі ОСОБА_1 , її батька - законного представника, 100 000 (сто тисяч) грн в якості відшкодування заподіяної бездіяльністю моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 24 червня 2020 року у справі № 9901/845/18.
Також в постанові від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21 Верховний Суд дійшов висновків, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., позивач вказав, що бездіяльність відповідачів, а також цинічність та байдужість призвели до відчуття у Позивача безпомічності перед державною бюрократією, обурення за свою дитину та несправедливе нелюдське ставлення, що призвело до душевних страждань, безсоння, втрати апетиту, пригніченого стану, порушенні нормальних життєвих відносин. Позивач вимушений був шукати справедливість у вищих органах влади, до яких звертався протягом тривалого часу, однак навіть ці дії до позитивного результату не призвели. Крім того, в якості наявності підстав для стягнення моральної шкоди з відповідачів позивач зазначає, що протиправність дій відповідачів полягає у тому, що оскаржуване рішення ЛКК у вигляді висновку від 19.12.2025 року про відмову ОСОБА_2 у наданні статусу «дитина з інвалідністю підгрупи А» без проведення оцінки ступенів вираження порушень функцій організму та обмеження життєдіяльності дитині, ЛКК обмежилася лише формальними висновками про те, що стан дитини не відповідає критеріям для встановлення «дитина з інвалідністю підгрупи А», яке взагалі не було аргументовано, були відсутні доводи, за якими прийнято оскаржуване рішення, тобто відповідач 1 віднісся формально до цього важливого питання, навіть не оглянув дитину, у зв`язку чим не може бути встановлена інвалідність підгрупи «А», а також у тому, що державні органи умисно створюють проблеми та перешкоди в забезпеченні умовами для збільшення можливостей реабілітації та ремісії захворювання дитини, технічними засобами реабілітації. Крім того, незабезпечення дитини засобами реабілітації може призвести до погіршення її здоров`я, що викликають сильні душевні хвилювання та побоювання за здоров`я дитини.
Проте, матеріалами справи не доведено наявності безпосереднього причинного зв`язку заявленої шкоди із оскаржуваними рішеннями та бездіяльністю.
Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, причинного зв`язку між рішенням відповідачів і отриманням позивачем моральної шкоди, а також розміру заявленої моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 100000 грн.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №815/63/18.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та про доцільність їх задоволення з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України шляхом:
- визнання протиправним та скасування медичного висновку комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" від 19.12.2025 року (форма 028/о) виданого щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язання лікарсько-консультативної комісії при комунальному некомерційному підприємстві "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня Одеської обласної ради" повторно розглянути справу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", провести повторне засідання з розгляду питання надання ОСОБА_2 категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" віком до 18 років.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР", Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнання протиправним та скасувати медичний висновок комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" від 19.12.2025 року (форма 028/о), виданий щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
Зобов`язати лікарсько-консультативну комісію при комунальному некомерційному підприємстві "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня Одеської обласної ради" повторно розглянути справу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою встановлення категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", провести повторне засідання з розгляду питання надання ОСОБА_2 категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" віком до 18 років.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідачі: комунальне некомерційне підприємство "Одеська обласна дитяча клінічна лікарня ООР" (код ЄДРПОУ 01998532, адреса: вул. Нестеренка Віталія, будинок 3, м Одеса, 65031).
Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 41145448, адреса: вулиця Канатна, 83, м. Одеса, 65107).
Суддя П.П. Марин