ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 р. Справа № 520/23144/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Тарасенко І.М., повний текст складено 05.08.26 по справі № 520/23144/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , в якому просить суд:
визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, та станом на 01.01.2023, у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», та Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за період з 09.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 16.02.2023 протиправною;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, та станом на 01.01.2023, у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», та Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за період з 09.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 16.02.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання протиправною;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2023, у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за період з 28.02.2023 по 28.08.2023 протиправною;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2023, у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за період з 28.02.2023 по 28.08.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання протиправною;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2023, станом на 01.01.2024, та станом на 01.01.2025 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за період з 29.08.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 31.12.2025 протиправною;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2023 станом на 01.01.2024, та станом на 01.01.2025 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за період з 29.08.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 31.12.2025, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2026 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011 -XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2026 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з 01.01.2026 протиправною;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати, нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2026 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2026 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з 01.01.2026, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2025 та 2026 з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2026 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання протиправною;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2025 та 2026 роки з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2026 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог, адміністративний позов повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що системний аналіз вищезазначених норм процесуального права свідчить про те, що позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України лише у разі порушення правил об`єднання позовних вимог, що може полягати виключно в об єднанні в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Вказує, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства та законодавством не встановлено виключну підсудність таких позовних вимог різним судам, що виключає можливість повернення позовної заяви на підставі п. 6 частини четвертої статті 169 КАС України з огляду на відсутність порушення правил об`єднання позовних вимог. Крім того навіть за умови, що позовні вимоги заявлені до різних відповідачів, і охоплюють різні періоди служби, такі позовні вимоги пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, та складають один предмет розгляду справи. Так підставою звернення позивача до суду із позовними вимогами до відповідачів та предмет розгляду справи є не нарахування та не виплата позивачу грошового забезпечення із застосуванням до його обчислення розрахункової величини прожитковий мінімум встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Отже в даному випадку позивачем дотримано вимоги, передбачені статтею172 КАС України, оскільки позовні вимоги, наведені позивачем у позові, заявлені до різних відповідачів але пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами. Наведене свідчить про відсутність передбачених пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України обставин, за яких суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві. Звертає увагу на положення частини шостої статті 172 КАС України, згідно якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. В той же час, судом першої інстанції не було застосовано наведених положень процесуального закону, якщо він дійшов висновку, що розгляд заявлених позивачем позовних вимог доцільно розглядати в окремих провадженнях. Наведене свідчить про формальний підхід суду першої інстанції при встановленні можливості розглядати заявлені позивачем позовні вимоги в одному провадженні та не вжиття ним законодавчо встановлених можливостей щодо виділення відповідних позовних вимог в окреме самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. За такого правового регулювання та обставин справи, позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.
У відзивах на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін. Посилаються на те, що у позовній заяві порушено правила об`єднання позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу від Військової частини НОМЕР_3 не надходив, що не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги, які стосуються різних періодів проходження служби та виникли у правовідносинах з окремими суб`єктами владних повноважень. Незважаючи на певну пов`язаність підстав виникнення спірних правовідносин, заявлені вимоги підлягають дослідженню щодо різних відповідачів, з урахуванням різних періодів, що не відповідає правилам об`єднання позовних вимог, визначеним статтею 172 КАС України, та істотно ускладнює розгляд справи. З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, встановлені КАС України, за відсутністю підстав для застосування положень статті 172 КАС України, суддя вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 3 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За приписами частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вимог частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5).
Згідно з частиною 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою, передбачено також частиною 1 статті 21 КАС України.
Зі змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.
Отже, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
В свою чергу, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (пункт 23 частини першої статті 4 КАС України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 640/27758/20.
Пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.
Тобто, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, що належать розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Як вбачається з позовної заяви, позивач оскаржує дії відповідачів щодо неналежного обчислення сум грошового забезпечення під час проходження ним військової служби, а саме: виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення) у неналежному розмірі.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не встановив об`єднання позивачем позовних вимог, що належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Колегія суддів зазначає, що висновок суду про повернення позовної заяви відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України є помилковим, оскільки наведені в оскаржуваній ухвалі мотиви свідчать про можливість застосування положень статті 172 КАС України.
Пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
За змістом частини шостої статті 172 КАС України суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги.
Указаному кореспондує припис абзацу другого частини шостої статті 172 КАС України, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 420/3956/20 від 30.09.2020.
Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту позовних вимог позивача не вбачається підстав, передбачених частинами 4 та 5 статті 172 КАС України. Вищезазначені підстави стосовно заборони об`єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Оскільки позивач об`єднав у позовній заяві вимоги, кожна з яких може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднає позовні вимоги (Харківський окружний адміністративний суд) висновок про необхідність повернення позовної заяви є передчасним та таким, що суперечить завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не скористався процесуальним правом, передбаченим частиною 6 статті 172 КАС України, відповідно до якого суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Крім того, суд зазначає, що об`єднання позовів, що містять пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами вимоги, є одним із засобів реалізації принципу процесуальної економії, який спрямований, у першу чергу, на пришвидшення розгляду таких справ та зменшення судових витрат.
Отже, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, ЄСПЛ за результатами розгляду справи «Brumarescu v. Romania» зазначив, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули цієї Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.
Так, у справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.
Суд повинен дотримуватися принципу верховенства права, одним з елементів якого є доступ до суду, який відповідно до статті 6 КАС України застосовується адміністративними судами з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Приписами статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на вищевикладене та те, що суд першої інстанції не скористався процесуальним правом, передбаченим частиною 6 статті 172 КАС України, що в свою чергу, позбавило позивача права на судовий захист, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 у справі № 520/23144/26 підлягає скасуванню з направленням справи на продовження розгляду для вирішення питання про роз`єднання позовних вимог.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 326-329, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 по справі № 520/23144/26 скасувати.
Справу № 520/23144/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко