ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 р. Справа № 440/7506/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/7506/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 02.09.2022р. №1699194-2408-1601, яким було вирішено стягнути з ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік за нежитлове приміщення (телятник) з надбудовою літ. А-2, (об`єкт житлової нерухомості: ні); загальною площею (кв.м): 2586.4, за адресою: АДРЕСА_1 на суму 155 184,00 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, не врахування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 по справі № 440/7506/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки поданим позивачем доказам та не навів мотивів їх відхилення, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване рішення. На думку апелянта, такий розгляд справи не відповідає вимогам процесуального закону та принципам змагальності, рівності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин справи, правової визначеності й ефективного судового захисту.
Щодо суті спору апелянт стверджує, що податковим повідомленням-рішенням від 02.09.2022 № 1699194-2408-1601 йому безпідставно визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік у сумі 155 184,00 грн. Зазначає, що це податкове повідомлення-рішення, як і податкова вимога від 29.07.2024 № 0[телефон приховано]-1631, позивачу не вручалися та не надсилалися.
Вказує, що належне позивачу нежитлове приміщення - телятник із надбудовою літ. А-2 загальною площею 2586,4 кв. м. є будівлею сільськогосподарського призначення та фактично використовується у сільськогосподарській діяльності. Позивач здійснює діяльність із розведення великої рогатої худоби молочних порід, а належний йому об`єкт нерухомості не передавався в оренду, лізинг чи позичку. Тому, на переконання апелянта, одночасно виконуються умови, передбачені підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв`язку з чим спірна будівля не є об`єктом оподаткування.
Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у період із 01.01.2021 по 29.12.2021 позивач не міг вважатися сільськогосподарським товаровиробником через відсутність державної реєстрації як фізичної особи - підприємця. Посилаючись, зокрема, на приписи п.п. 14.1.235 п. 14.1 статті 14, ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001- 2004 років» та ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», апелянт зазначає, що статус сільськогосподарського товаровиробника визначається фактичним здійсненням діяльності з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, а не організаційно-правовою формою її провадження. Наведене підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, від 10.04.2020 у справі № 823/1751/17, від 24.04.2020 у справі № 540/2206/19, від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17 та від 22.04.2021 у справі № 822/3289/17, відповідно до яких належність особи до сільськогосподарських товаровиробників не залежить від здійснення нею такої діяльності як юридичною особою, фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем.
Доказами фактичного використання нерухомості у сільськогосподарській діяльності апелянт вважає договір про передачу тварин на утримання від 21.09.2021, за яким позивачу передано 55 голів овець, баранів і ягнят для утримання, зокрема, у спірному телятнику. Також до апеляційної скарги позивачем додано проміжний акт від 03.11.2021 щодо контролю за умовами утримання тварин, який, як стверджує позивач, не був поданий до суду першої інстанції, оскільки був отриманий ним лише у лютому 2026 року.
Крім того, апелянт зауважує, що рішенням суду у справі № 440/13231/24 на користь позивача було скасовано податкові повідомлення-рішення щодо оподаткування тієї самої будівлі за 2022 та 2023 роки. Вважає, що правова природа спірних відносин, об`єкт оподаткування та нормативне регулювання в обох справах є аналогічними, тоді як суд першої інстанції без належного обґрунтування дійшов протилежного висновку щодо податку за 2021 рік.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач у 2021 році був власником нежитлової будівлі - телятника з надбудовою загальною площею 2586,4 кв. м, у зв`язку з чим контролюючим органом на підставі положень статті 266 ПК України сформовано податкове повідомлення-рішення від 02.09.2022 № 1699194-2408-1601 на суму 155 184,00 грн.
Відповідач наголошує, що в ІКС «Податковий блок» відсутні відомості про використання позивачем спірної нерухомості у підприємницькій діяльності, а державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця з основним видом діяльності «розведення великої рогатої худоби молочних порід» проведено лише 29.12.2021. На думку відповідача, це не підтверджує здійснення позивачем протягом 2021 року діяльності з виробництва, переробки, постачання чи реалізації сільськогосподарської продукції та використання спірної будівлі безпосередньо для сільськогосподарських потреб.
Посилаючись на статтю 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», статтю 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.10.2019 у справі № 0340/1905/18, від 11.04.2023 у справі № 380/2434/20 та від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18, відповідач зазначає, що для застосування відповідного звільнення необхідно одночасно встановити наявність у власника статусу сільськогосподарського товаровиробника та фактичне використання об`єкта нерухомості безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Оскільки, на переконання відповідача, позивач не довів наявності цих умов у спірному періоді, підстави для застосування до нього передбаченого податкового звільнення відсутні.
Щодо доводів про невручення податкового повідомлення-рішення відповідач зазначає, що його було направлено засобами поштового зв`язку за податковою адресою позивача та повернуто контролюючому органу 18.11.2022 у зв`язку із закінченням строку зберігання.
З огляду на викладене, ГУ ДПС у Полтавській області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 у справі № 440/7506/25 - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 29.12.2021, реєстраційний номер 201035000[телефон приховано], про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід (а.с. 18).
При цьому, ОСОБА_1 відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, є власником об`єктів нерухомого майна, зокрема, нежитлової будівлі - телятника з надбудовою, загальною площею 2586,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації права власності - 07.09.2020 (а.с. 15-17).
ГУ ДПС у Полтавській області було сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення №1699194-2408-1601 від 02.09.2022, яким останньому визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 по об`єкту - нежитлове приміщення загальною площею 2586,4 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 155 184,00 грн (а.с. 13).
Вказане податкове повідомлення-рішення позивачем отримано не було, поштове відправлення повернулося до контролюючого органу без вручення з відміткою відділу поштового зв`язку АТ "Укрпошта" від 18.02.2022 "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 13 зі звороту).
Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що для застосування передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільги необхідна одночасна наявність у власника статусу сільськогосподарського товаровиробника та використання спірної будівлі безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Водночас, судом враховано, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець із відповідним видом діяльності лише 29.12.2021, а надані ним договір про передачу тварин на утримання, фото- та відеоматеріали не підтверджують фактичного використання спірного телятника у сільськогосподарській діяльності протягом 2021 року. При цьому суд відхилив посилання на судові рішення у справі № 440/13231/24, оскільки вони стосуються оподаткування цієї нерухомості за 2022- 2023 роки, коли позивач уже мав статус фізичної особи - підприємця.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.
Відповідно до пп 10.1 п. 10 ст. 10 ПК України, до місцевих податків належить податок на майно.
Згідно з пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПКУ податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1ст. 266 ПК України є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин - 02.09.2022) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність таких умов:
- власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
- об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель);
- безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 18.09.2025 у справі №340/4394/24, від 21.05.2024 у справі №600/5153/23, у постанові від 22.04.2020 у справі №540/2206/19 тощо.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Так, згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) Будівлі нежитлові інші належить клас (код 1271) Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т.ін.
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, що включає підкласи: 1271.1 Будівлі для тваринництва; 1271.2 Будівлі для птахівництва; 1271.3 Будівлі для зберігання зерна; 1271.4 Будівлі силосні та сінажні; 1271.5 Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства; 1271.6 Будівлі тепличного господарства; 1271.7 Будівлі рибного господарства; 1271.8 Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва; 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші.
Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
При цьому, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості.
Загальні підходи щодо визначення поняття "сільськогосподарського виробника" сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема від 01.04.2021 у справі № 820/6752/16, від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17, від 24.04.2020 у справі № 540/2206/19, від 10.04.2020 у справі № 823/1751/17.
У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 №2238-III (далі - Закон №2238-III) під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Також, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VI (далі - Закон №575-VI) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Поряд з цим, поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі №575-VI та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Вказане свідчить, що в розумінні підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Верховний Суд в постановах від 21.05.2024 у справі №600/5153/23-а, від 24.07.2024 у справі №400/2283/20 аналізуючи положення підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення сільськогосподарський товаровиробник, зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Верховний Суд, розглядаючи подібну за предметом спору справу №540/2206/19, у постанові від 24.04.2020 та вирішуючи питання щодо пільги фізичної особи, передбаченої підпунктом "ж", зазначив, що на користь висновку, що нормою пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.
Отже, для правильного застосування податкової пільги суд повинен встановити: чи відноситься належна позивачеві будівля (будівлі) до класу 1271 за ДК 018-2000 («Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»), з урахуванням їх функціонального призначення та фактичного використання у сільськогосподарській діяльності; чи має позивач статус сільськогосподарського товаровиробника у розумінні норм податкового законодавства; чи використовуються такі об`єкти за цільовим призначенням у господарській діяльності позивача; чи відсутні обставини, що виключають застосування податкової пільги, зокрема передача відповідних об`єктів нерухомості в оренду, лізинг або позичку.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.09.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю - телятник із надбудовою літ. А-2, загальною площею 2586,4 кв. м, розташовану за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Гора, вул. Фермівська, буд. 10.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 до групи 127 «Будівлі нежитлові інші» належить клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає, зокрема, будівлі для тваринництва: корівники, стайні, свинарники, кошари та інші будівлі, призначені для використання у сільськогосподарській діяльності.
Отже, належний позивачу телятник із надбудовою за своїм функціональним призначенням належить до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» ДК 018-2000.
Щодо наявності у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника колегія суддів зазначає таке.
Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстровано як фізичну особу-підприємця з основним видом економічної діяльності за КВЕД 01.41 «Розведення великої рогатої худоби молочних порід» 29.12.2021.
Разом із тим відсутність у позивача протягом більшої частини 2021 року статусу фізичної особи-підприємця не виключає можливості віднесення його до сільськогосподарських товаровиробників. Як зазначено вище, положення підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України поширюються не лише на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, а й на фізичних осіб, які фактично здійснюють сільськогосподарську діяльність та мають у володінні, користуванні або розпорядженні сільськогосподарські землі чи тварин.
Матеріалами справи підтверджено, що 05.02.2021 між попереднім утримувачем та ОСОБА_1 як новим утримувачем укладено договір про передачу тварин на утримання, за умовами якого позивач прийняв для утримання сільськогосподарських тварин, а саме телят і бичків.
Пунктом 1.2 цього договору визначено, що утримання тварин здійснюється за місцезнаходженням майна нового утримувача, а саме у належному ОСОБА_1 нежитловому приміщенні телятника з надбудовою літ. А-2 загальною площею 2586,4 кв. м, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 6.1 договору він набирає чинності з моменту фактичної передачі тварин новому утримувачу, про що у договорі робиться відповідний запис. На останній сторінці договору містяться підписи сторін та відмітка ОСОБА_1 про фактичне отримання тварин. Договір укладено на невизначений строк і є безстроковим.
Крім того, 21.09.2021 між ОСОБА_2 як попереднім утримувачем та ОСОБА_1 як новим утримувачем укладено інший договір про передачу тварин на утримання, за умовами якого позивачу на безоплатній основі передано для утримання 55 голів баранів, овець та ягнят.
На підтвердження фактичного виконання договору від 21.09.2021 позивачем до апеляційної скарги додано проміжний акт від 03.11.2021 щодо контролю за умовами утримання тварин, який колегія суддів приймає та враховує як належний і допустимий доказ.
Зі змісту зазначеного акта вбачається, що передані позивачу 55 голів баранів, овець та ягнят утримувалися ОСОБА_1 у належному йому нежитловому приміщенні телятника з надбудовою літ. А-2 загальною площею 2586,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами візуального огляду попереднім утримувачем підтверджено належне виконання позивачем умов договору, забезпечення тварин необхідними кормами та відсутність претензій щодо їх утримання.
Отже, договори від 05.02.2021 та 21.09.2021 в сукупності з проміжним актом від 03.11.2021 підтверджують, що протягом 2021 року позивач фактично здійснював діяльність з утримання сільськогосподарських тварин та використовував належний йому телятник безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Зазначені обставини відповідають ознакам виробника сільськогосподарської продукції, визначеним статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис».
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 у 2021 році відповідав ознакам сільськогосподарського товаровиробника у розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Державна реєстрація позивача 29.12.2021 як фізичної особи-підприємця з основним видом діяльності за КВЕД 01.41 «Розведення великої рогатої худоби молочних порід» узгоджується з установленими обставинами та додатково підтверджує характер здійснюваної ним діяльності.
Отже, у спірному податковому періоді одночасно виконувалися всі умови, передбачені підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Відтак, належний позивачу телятник з надбудовою літ. А-2 загальною площею 2586,4 кв. м протягом 2021 року не був об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 02.09.2022 №1699194-2408-1601 є протиправним та підлягає скасуванню.
З урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання податкового органу на правомірність винесення оскаржуваного податкового-рішення колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вище зазначеного.
У зв`язку з цим рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
В силу приписів частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи вищевикладене, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 у справі № 440/7506/25 слід скасувати, ухваливши постанову про задоволення позовних вимог.
Питання судових витрат підлягає вирішенню в порядку ст. 139 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 1 241,47 грн, а при зверненні з апеляційною скаргою - 1 862,21 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області підлягають стягненню понесені ним судові витрати в загальному розмірі 3103,68 грн.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року по справі № 440/7506/25 скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 02.09.2022 № 1699194-2408-1601.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 44057192) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3103 (три тисячі сто три) грн 68 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 24.09.2026 року