ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 р. Справа № 520/21238/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Фоміної Л.О.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/21238/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення;
- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , за несвоєчасну виплату належних сум грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 29.01.2020 по 19.06.2026 згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення в розрізі строків звернення до суду, та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 про повернення позову у справі № 520/21238/26 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції помилково ототожнив початок рахування строків з періодом отримання грошового забезпечення та з датою звільнення позивача, оскільки спірним у цій справі не є питання невиплати грошового забезпечення, оскільки спір відносно такого вирішено у справі № 520/23571/25, а спір у справі виник за невиконанням відповідачем вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Обов`язок з їх виконання виникає у відповідача, в силу ст. 4 виключно з дати виплати заборгованості. Отже, до моменту виконання рішення по справі № 520/23571/25, спір щодо компенсаційних виплат був відсутнім. Оскільки відповідачем на виконання рішення по справі № 520/23571/25 було сплачено позивачу 19.06.2026 заборгованість по грошовому забезпеченню, однак, не виплачено компенсацію втрати частини доходу, то і строк звернення до суду починає рахуватись з дати виплати доходу - тобто, дати припинення правопорушення.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ст. 294, ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла таких висновків.
Судом встановлено такі обставини справи.
Позивач проходив службу у відповідача і був звільнений зі служби наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11.07.2025 № 648-ОС.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 520/23571/25 позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яка полягає у неприведенні грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 у відповідність первинній редакції п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
19.06.2026 відповідачем на виконання рішення суду по справі № 520/23571/25 було сплачено позивачу донараховану суму грошового забезпечення.
Листом від 03.07.2026 № 09/10570-26-Вих відповідач у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 року по справі № 520/23571/25 виконано у повному обсязі. У резолютивній частині вищевказаного рішення суду відсутні дані щодо виплати середнього заробітку, компенсації втрат частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та перерахунку вихідної допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
22.07.2026 представником позивача було подано до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що нормативно ст. 4 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» свідчить про те, що обрахунок строків звернення починається з дня виплати заборгованості у тому разі, коли з такою заборгованістю відповідач одночасно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати доходу. Таким чином, оскільки відповідачем на виконання рішення по справі № 520/23571/25 було перераховано та сплачено позивачу грошове забезпечення 19.06.2026, однак, не виплачено компенсацію втрати частини доходу, то і строк звернення до суду починає рахуватись з дати виплати доходу - тобто, дати припинення правопорушення. Отже, і звернутись з цими вимогами щодо компенсації втрати доходу у справі № 520/23571/25 позивач не міг, оскільки, в силу статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час проходження служби, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, а також при звільненні 11.07.2025 мав знати про порушення своїх прав щодо невиплати всієї суми такого забезпечення, у тому числі, й компенсації втрати частини доходу, яка заявлена у позові. На момент звернення позивача до суду, а саме: 17.07.2026 з позовом про виплату компенсацію втрати частини доходу за період з 29.01.2020 по 19.06.2026, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому до спірних правовідносин застосовуються строки, встановлені ст. 233 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022) - три місяці з дати коли позивач знала або повинна була знати про порушення свого права на оплату праці. Враховуючи зміну редакції ст. 233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023 позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов`язаного з COVID-19, тобто до 30.09.2023 з тими позовними вимогами, право на які в нього виникло до вказаного часу.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивач звертався до суду за захистом своїх прав на оплату праці (справа № 520/23571/25). Суд, зокрема, зобов`язав відповідача перерахувати позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023. На переконання суду не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільнені, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця (в контексті компенсації втрати частини доходу) і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами. Суд вважає, що позивач мав розуміти, що він звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці, може мати право й на компенсацію частини втрати доходу, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав б заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і вимоги щодо компенсації втрати частини доходу ще при першому зверненні до суду.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції вказав, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами про компенсацію частини втрати доходу - як щомісяця при отриманні грошового забезпечення, так і одразу після звільнення 11.07.2025, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду - 1 рік з моменту звільнення - не повідомив.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
За змістом ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну виплату грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена у ст. 2 Закону України «Про оплату праці»:
- основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.
За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частини 1, 2 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).
Із вищезазначеного вбачається, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є, зокрема, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, з огляду на наведені положення законодавства, враховуючи вказаний висновок Конституційного Суду України та предмет спору у цій справі, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Зазначене узгоджується з правовими позиціями, які викладені в постановах Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 06.03.2024 у справі № 600/5050/23-а, від 17.12.2024 у справі № 380/25141/23, від 23.04.2025 у справі № 260/131/24, від 21.08.2025 у справі № 600/3471/24-а.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду з цим позовом.
Питання, які пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані, зокрема, Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із ст. 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вищезазначеними законодавчими нормами встановлено обов`язок підприємств, установ і організацій всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскільки 19.06.2026 відповідачем на виконання рішення суду по справі № 520/23571/25 було перераховано та сплачено позивачу заборгованість по грошовому забезпеченню, то і строк звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходу починає рахуватись з дати виплати доходу.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на таке.
Із матеріалів справи встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 520/23571/25 позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яка полягає у неприведенні грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 у відповідність первинній редакції п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено..
19.06.2026 відповідачем на виконання рішення суду по справі № 520/23571/25 було сплачено позивачу донараховану суму грошового забезпечення.
Однак, оскільки відповідачем 19.06.2026 не було сплачено на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною сплатою грошового забезпечення, позивач 17.07.2026 звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів зауважує, що, з урахуванням викладених вище правових норм, реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою чи організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом № 2050-III, а тому початок перебігу строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права.
У спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав 19.06.2026 (дата виплати ОСОБА_1 перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023), а тому саме з цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічний підхід застосований, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4246/24, від 26 червня 2025 року у справі № 120/2830/24.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою без пропуску строку звернення до суду, а тому висновки суду першої інстанції про те, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами про компенсацію частини втрати доходу як щомісяця при отриманні грошового забезпечення, так і одразу після звільнення у 11.07.2025, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду - 1 рік з моменту звільнення - не повідомив, є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно із ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року по справі № 520/21238/26 - скасувати.
Справу № 520/21238/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.О. Фоміна
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов