ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
23 вересня 2026 року м. Дніпро справа № 280/299/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Калашник Ю.В.) в адміністративній справі №280/299/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
14.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.11.2025 №083250008517 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 16.11.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 10.09.1984 по 01.11.1984, період роботи в колгоспі згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 з 11.02.1987 по 01.03.2000, а також період проходження строкової військової служби з 09.11.1984 по 17.12.1986
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком. Вказану заяву було передано на розгляд ГУ ПФУ у Вінницькій області, яке рішенням від 21.11.2025 №083250008517 відмовило позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. З прийнятим відповідачем рішенням про відмову у призначенні пенсії позивач не погоджується, через що вважає його протиправним, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року позов задоволено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивач не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, оскільки спірні періоди роботи в колгоспі та проходження строкової військової служби не підтверджені належними документами. Зокрема, щодо періодів роботи в колгоспі відсутні або неналежно оформлені відомості про встановлений та виконаний мінімум трудової участі, а щодо періоду військової служби відсутня дата видачі військового квитка. У зв`язку з цим, на думку скаржника, рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято правомірно. Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача, втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.11.2025 позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто ГУ ПФУ у Вінницькій області та рішенням від 21.11.2025 №083250008517 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки. Страховий стаж особи становить - 24 роки 3 місяці 15 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 10.09.1984 по 01.11.1984, оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі; період роботи в колгоспі, згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 з 11.02.1987 по 01.03.2000, оскільки дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі, оформлені не належним чином, а саме відсутній номер і дата документу, згідно якого внесена інформація; період проходження строкової військової служби з 09.11.1984 по 17.12.1986, оскільки відсутня дата видачі військового квитка. Для зарахування періоду проходження строкової військової служби необхідно надати військовий квиток або уточнюючу довідку. Для зарахування періодів роботи згідно трудової книжки необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі та довідку про реорганізацію колгоспу (а.с.23).
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду із вимогами про його скасування та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Приписами пункту «в» частини 3 цієї статті визначено, що до стажу роботи також зараховується й військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
З матеріалів справи вбачається, що спір у цій справі стосується правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.11.2025 №083250008517, а також наявності правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 з 10.09.1984 по 01.11.1984, трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 з 11.02.1987 по 01.03.2000 та періоду проходження строкової військової служби з 09.11.1984 по 17.12.1986.
Як на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у спірному рішенні та апеляційній скарзі посилається на відсутність у позивача необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.09.1984 по 01.11.1984 у зв`язку з відсутністю даних про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі; період роботи з 11.02.1987 по 01.03.2000 - у зв`язку з неналежним оформленням відомостей про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі, а саме відсутністю номера та дати документа, на підставі якого внесено відповідний запис до трудової книжки колгоспника; період проходження строкової військової служби з 09.11.1984 по 17.12.1986 - у зв`язку з відсутністю дати видачі військового квитка.
Водночас відповідач зазначає, що для зарахування періоду проходження строкової військової служби позивачу необхідно надати військовий квиток або уточнюючу довідку, а для зарахування спірних періодів роботи - уточнюючу довідку про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі та довідку про реорганізацію колгоспу.
Колегія суддів критично оцінює доводи пенсійного органу щодо неналежного оформлення трудових книжок, оскільки обов`язок щодо їх ведення та внесення достовірних відомостей покладається на роботодавця, а працівник не може нести відповідальність за недоліки в їх оформленні.
Відтак суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що такі недоліки не можуть мати негативних наслідків для працівника та бути самостійною підставою для незарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу. Такий висновок узгоджується з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162, та пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», а також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що визначальним для зарахування відповідних періодів до страхового стажу є підтвердження факту трудової діяльності особи, а не дотримання усіх формальних вимог щодо оформлення трудової книжки. Отже, неналежне оформлення записів у трудовій книжці саме по собі не може позбавляти позивача права на зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу.
Щодо посилань пенсійного органу на необхідність надання військового квитка або уточнюючої довідки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх безпідставність, оскільки у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 містяться записи №3-4 про проходження позивачем строкової військової служби у період з 09.11.1984 по 17.12.1986.
В контексті обставин цієї справи та доводів Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, покладених в основу спірного рішення та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує й те, що відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1 право особи на призначення пенсії встановлюється органом Пенсійного фонду на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.
Абзацом четвертим пункту 1.8 розділу I Порядку №22-1 визначено, що у разі подання до заяви про призначення пенсії не всіх необхідних документів орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про документи, які необхідно подати додатково, із відповідною відміткою у заяві. У разі подання таких документів не пізніше трьох місяців з дня повідомлення днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії.
Крім того, відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема, повідомляє особу про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що після подання заяви про призначення пенсії відповідач повідомляв позивача про необхідність подання додаткових документів, а саме військового квитка або уточнюючої довідки, довідки про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі та довідки про реорганізацію колгоспу.
За таких обставин, з урахуванням наведених норм законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.11.2025 №083250008517 та необхідність відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання пенсійного органу зарахувати до його страхового стажу період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 10.09.1984 по 01.11.1984, період роботи в колгоспі згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 з 11.02.1987 по 01.03.2000, період проходження строкової військової служби з 09.11.1984 по 17.12.1986 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 16.11.2025.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про втручання суду в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки відповідач вже реалізував надані йому повноваження та прийняв рішення, яке в межах цієї справи визнано протиправним і скасовано.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року в адміністративній справі №280/299/26 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак