ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
23 вересня 2026 року м. Дніпро справа № 280/1022/26
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/1022/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
06.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №084450011297 від 13.11.2025 про відмову позивачу в призначенні пенсії;
зобов`язати відповідача:
- зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997, з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025 - згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.04.1991;
- зарахувати до його спеціального (пільгового) стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 18.09.1997 по 05.09.2019 згідно з довідкою, виданою 13.08.2025 за №27 АТ «Українська залізниця» (регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Запорізька дистанція колії»);
- призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у первісній редакції) згідно з поданою ним заявою від 06.11.2025.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що 06.11.2025 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На час звернення за пенсією він досяг віку 55 років та мав загальний трудовий стаж більше 25 років та спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років більше 20 років. Однак, рішенням ГУ ПФУ у Київській області №084450011297 від 13.11.2025 йому відмовлено в призначенні пенсії з підстав недостатності страхового стажу станом на 11.10.2017. Позивач вважає таке рішення протиправним, що порушує право позивача на пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №084450011297 від 13.11.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997, з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025 згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_2 від 08.04.1991, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі його заяви від 06.11.2025.
В іншій частині позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає, що позивач не набув необхідного страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років станом на 10.10.2017, оскільки спірні періоди роботи, які дають право на таку пенсію, не підлягають зарахуванню до страхового стажу з огляду на відсутність відповідних міжнародних угод між Україною та російською федерацією. Крім того, скаржник посилається на те, що питання призначення пенсії та перевірки поданих документів належить до компетенції пенсійного органу, а тому зобов`язання судом призначити пенсію фактично є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.11.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ у Київській області.
Так, рішенням відповідача №084450011297 від 13.11.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу на 10.10.2017. Вік позивача - 55 років. Страховий стаж, на момент звернення, становив - 23 роки 10 місяців 17 днів. Спеціальний стаж за вислугу років становив - 20 років 6 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за вислугу років до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997 на території російської федерації. До стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховано всі періоди.
Не погоджуючись з рішенням відповідача №084450011297 від 13.11.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV наступного змісту: особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону №2148-VIII, передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Отже, за Законом № 1788-ХІІ призначається, зокрема, пенсія за вислугу років.
Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (стаття 51 Закону №1788-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи:
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» вказаної статті мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, загальний стаж на п`ять років, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин, за приписами пункту «а» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років робітникам локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловікам - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Ухвалюючи рішення від 04.06.2019 №2-р/2019, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.
Конституційний Суд України виснував, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019 від 04.06.2019) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законами №213-VIII від 02.03.2015.
З огляду на викладене, враховуючи ту обставину, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, суд першої інстанції вірно зауважив, що у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
З матеріалів справи вбачається, що спір у цій справі стосується правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №084450011297 від 13.11.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, а також наявності правових підстав для зарахування до його страхового стажу періодів роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996, з 25.07.1996 по 18.06.1997, з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023, з 15.03.2024 по 15.12.2025.
Судом першої інстанції встановлено, що у періоди з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996 та з 25.07.1996 по 18.06.1997 позивач працював на території російської федерації, що підтверджується записами №№04-15 у його трудовій книжці НОМЕР_2 .
Колегія суддів дослідивши трудову книжку позивача погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені записи про періоди роботи позивача на території російської федерації засвідчені відтисками печаток відповідних підприємств, не містять виправлень, підтирань чи інших застережень, які могли б викликати сумнів у достовірності відомостей, що в них зазначені. Доказів протилежного відповідачем під час розгляду даної справи надано не було.
Як на підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у спірному рішенні та апеляційній скарзі посилається на відсутність у позивача необхідного страхового стажу на 10.10.2017. Зокрема, у рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача на території російської федерації з 01.01.1992 по 03.08.1994, з 30.09.1994 по 18.10.1995, з 17.11.1995 по 03.03.1996, з 10.03.1996 по 24.07.1996 та з 25.07.1996 по 18.06.1997, оскільки, за твердженням відповідача, між Україною та російською федерацією відсутні чинні двосторонні угоди з питань пенсійного забезпечення.
Колегія суддів критично оцінює зазначену позицію відповідача та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що така позиція суперечить принципу верховенства права, з огляду на таке.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Частинами другою та третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та на час спірних відносин і розгляду справи не припинений та не скасований.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 вирішено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, укладеної 13.03.1992 у м. Москві. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до частини другої статті 13 Угоди, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли згідно з її положеннями, не втрачають чинності у разі виходу держави-учасниці, на території якої вони проживають, із цієї Угоди.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що припинення участі України в Угоді не є підставою для відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу, що враховується при призначенні пенсії, спірних періодів роботи на території російської федерації, оскільки відповідний страховий стаж був набутий позивачем у період дії Угоди, тобто до припинення її дії.
Суд апеляційної інстанції також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо необхідності й зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 11.10.2017 по 05.09.2019, з 01.02.2022 по 26.12.2023 та з 15.03.2024 по 15.12.2025, підтверджених записами №№ 21- 32 його трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відповідачем не наведено жодних обґрунтованих підстав для їх незарахування.
В контексті обставин цієї справи та доводів Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, покладених в основу апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує й те, що відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1 право особи на призначення пенсії встановлюється органом Пенсійного фонду на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.
Абзацом четвертим пункту 1.8 розділу I Порядку №22-1 визначено, що у разі подання до заяви про призначення пенсії не всіх необхідних документів орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про документи, які необхідно подати додатково, із відповідною відміткою у заяві. У разі подання таких документів не пізніше трьох місяців з дня повідомлення днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії.
Крім того, відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема, повідомляє особу про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що після подання заяви про призначення пенсії відповідач повідомляв позивача про необхідність подання додаткових документів, а також доказів того, що записи у трудовій книжці позивача, яка у цьому випадку є основним документом, що підтверджує стаж, містять неточності або не підтверджують відповідні періоди роботи.
З огляду на викладене, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №084450011297 від 13.11.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до його страхового стажу спірні періоди роботи згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_2 від 08.04.1991 та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі його заяви від 06.11.2025.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про втручання суду в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки відповідач вже реалізував надані йому повноваження та прийняв рішення, яке в межах цієї справи визнано протиправним і скасовано.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року в адміністративній справі №280/1022/26 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак