Справа № 289/2466/25
Номер провадження 2/289/500/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2026 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді - Кириленка О.О.,
з участю секретаря судового засідання - Плотнікової Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить суд здійснити тлумачення змісту заповіту, складеного 29.05.2018 ОСОБА_3 , відповідно до якого останній заповів сину ОСОБА_1 земельні частки (паї), а саме, що заповіт необхідно розуміти так, що вказаний спадкодавець заповів ОСОБА_1 земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,46 га, 0,12 га, 0,1198 га та 3,6151 га.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . 29.05.2018 ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, та земельною ділянкою біля нього, що знаходиться під АДРЕСА_1 сину ОСОБА_2 , а належні земельні частки (паї), загальною площею 3,46 га та 0,12 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Борщівської сільської ради та Радомишльської міської ради, і належні йому на праві приватної власності на підставі державних актів серії ЯГ №420106 та серії ЯБ №735516, що видані Радомишльським районним відділом земельних ресурсів 26.05.2006 та земельні частки (паї), загальною площею 3,6151 га та 0,1198 га, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться відповідно на території Борщівської сільської ради та Радомишльської міської ради і належні йому на праві приватної власності на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 29.05.2018, він заповів позивачу. Однак під час звернення позивача до нотаріуса для оформлення спадщини, йому було надано письмове роз`яснення, згідно якого заповіт складений 29.05.2018 ОСОБА_3 , має неоднозначне тлумачення у зв`язку з тим, що на момент смерті спадкодавця йому належали не земельні паї, а земельні ділянки, тому виникає необхідність у тлумаченні заповіту.
Ухвалою судді від 21.01.2026 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 24).
Сторони в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, однак позивач у позовній заяві звернувся до суду з клопотанням про розгляд даної справи без його участі.
Розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно із заповітом, посвідченим 29.05.2018 ОСОБА_4 , в.о. старости Борщівського старостинського округу Радомишльської міської ради Радомишльського району Житомирської області, ОСОБА_3 заповів житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, та земельною ділянкою біля нього, що знаходиться під АДРЕСА_1 сину ОСОБА_2 , а належні земельні частки (паї), загальною площею 3,46 га та 0,12 га, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Борщівської сільської ради та Радомишльської міської ради, і належні йому на праві приватної власності на підставі державних актів серії ЯГ №420106 та серії ЯБ №735516, що видані Радомишльським районним відділом земельних ресурсів 26.05.2006 та земельні частки (паї), загальною площею 3,6151 га та 0,1198 га, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться відповідно на території Борщівської сільської ради та Радомишльської міської ради і належні йому на праві приватної власності на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 29.05.2018 заповів позивачу ОСОБА_1 (а.с. 8).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 65 років у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 9).
Як вбачається з матеріалів справи на ім`я ОСОБА_3 26.05.2006 видано державні акти на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ №735516 та ЯБ №420106 згідно яких останній набув право власності на земельні ділянки, площею 0,12 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:000:0247, та 3,46 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0053, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 8, 9).
Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 29.05.2018 року ОСОБА_3 успадкував земельні ділянки, площею 0,1198 га, з кадастровим номером [номер приховано]:09:000:0248, та площею 3,6151 га, з кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0048, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Радомишльської міської ради та Борщівської сільської ради (а.с. 14, 15).
Листом приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Камінської Л.В. №523/02-14 від 03.12.2025 підтверджується те, що позивачу було рекомендованого звернутись до суду з питанням щодо тлумачення вищевказаного заповіту, оскільки ОСОБА_3 заповів позивачу земельні паї, а не належні йому земельні ділянки, а тому зміст цього заповіту викликає сумніви та суперечливе розуміння (а.с. 16).
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому (частина перша статті 1236 ЦК України).
Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу (стаття 1256 ЦК України).
У статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні правочину, які втілюються в трьох рівнях. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18 (провадження № 61-13829св19) вказано, що "положеннями статті 1256 ЦК України визначено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України. Відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників - в порядку позовного провадження. Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18) зазначено, що "тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунути шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України".
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 141/813/19 (провадження № 61-1070св22).
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Аналіз статті 1256 ЦК України свідчить, що: тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини; з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), то і тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 (провадження № 61-17277св20).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що шляхом складення заповіту 29.05.2018 ОСОБА_3 реалізував свій намір заповісти вище перелічені земельні ділянки, площею 3,46 га, 0,12 га, 0,1198 га та 3,6151 га, саме позивачу ОСОБА_1 , тому є підстави для повного задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 213, 1216, 1233, 1236, 1256 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 353 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про тлумачення заповіту - задовольнити повністю.
Зміст заповіту, що складений 29.05.2018 ОСОБА_3 , посвідчений в.о. старости Борщівського старостинського округу Радомишльської міської ради Житомирської області Макаровим П.І., відповідно до якого ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 належні земельні частки (паї), необхідно розуміти так, що ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 чотири земельні ділянки, а саме земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,46 га, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №420106, виданого на підставі розпорядження голови Радомишльської районної державної адміністрації від 21.02.2005 №25; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,12 га, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №735516, виданого на підставі розпорядження голови Радомишльської районної державної адміністрації від 21.02.2005 №25; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,1198 га, що належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.05.2018, зареєстрованого в реєстрі за №904; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,6151 га, що належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.05.2018, зареєстрованого в реєстрі за №903.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Олег КИРИЛЕНКО