П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/28504/25
Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.
Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Казанчук Г.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , ВЧ НОМЕР_2 , у якому, з урахуванням заяви про збільшення та зменшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 16 (шістнадцять) повних календарних років служби та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби за 16 (шістнадцять) повних календарних років служби у розмірі 231 655,44грн. без утримання податків й інших обов`язкових платежів,
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , у повному обсязі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2025 роки (88 діб) і додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки» за 2023 - 2025 роки (42 доби) та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2025 роки (88 діб) і додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки» за 2023 - 2025 роки (42 доби), у розмірі 3 725,61грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів;
- визнати протиправними бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні заборгованості, яка утворилася внаслідок невиплати щомісячного грошового забезпечення з 1.05.2022р. по 31.12.2022р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік (посадового окладу, окладу за військовим званням, премії, індексації, надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2022р. та за період з 1.01.2023р. по 19.05.2023р. і грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік (посадового окладу, окладу за військовим званням, премії, індексації, надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2023р. та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 вказану заборгованість у розмірі 133 221,19грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів;
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1.06.2025р. по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за 6 місяців, у розмірі 963,86грн. за кожен день затримки,
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби за 16 (шістнадцять) повних календарних років служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2025 роки (88 діб) і додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої ст.16-2 ЗУ «Про відпустки» за 2023 - 2025 роки (42 доби), заборгованості зі сплати грошового забезпечення за період з 1.06.2022р. по 19.05.2023р. включно та грошових допомог на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з 31.05.2025р. по день фактичного розрахунку, відповідно до положень Постанови КМУ від 21 лютого 2001р. №159.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 1.05.2022р. по 31.05.2025р. проходив військову службу на посадах осіб офіцерського складу у ВЧ НОМЕР_2 та згідно із Наказом (по стройовій частині) від 31.05.2025р. №158 позивачу передбачено виплату при звільненні певних видів грошового забезпечення, зокрема: одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 16 повних календарних років служби, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; грошової компенсації за 88 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та за 42 доби додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023 - 2025 роки.
Однак, на день подання позовної заяви до суду (19.08.2025р.) з ним не проведено повного розрахунку при звільненні, зокрема не виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби за 16 повних календарних років служби, грошову компенсацію за невикористані дні відпусток та не виплачено заборгованість по щомісячному грошовому забезпеченню за період з 1.06.2022р. по 19.05.2023р..
Не погодившись із такою бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 16 (шістнадцять) повних календарних років служби.
Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби за 16 (шістнадцять) повних календарних років служби у розмірі 231 655,44грн..
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у розмірі 3 725,61грн..
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період 1.06.2022р. по 19.05.2023р. (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення), визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 1.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні заборгованості, яка утворилася внаслідок невиплати щомісячного грошового забезпечення за період 1.06.2022р. по 19.05.2023р. (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення), визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 1.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 заборгованість, яка утворилася внаслідок невиплати щомісячного грошового забезпечення за період 1.06.2022р. по 19.05.2023р. (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення), визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 1.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, у розмірі 126 518,02грн..
Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1.06.2025р. по 1.12.2025р. у розмірі 176 388,21грн..
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати в частині відмови та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарг та часткового скасування рішення суду, із прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із наказами командира ВЧ НОМЕР_2 від 29.04.2025р. №125, від 31.05.2025р. №158 та від 8.07.2025р. №197 вислуга років ОСОБА_1 на час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини складала більше 10 років, а саме повних 16 років, а тому позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, що передбачена п.2 ч.2 ст.15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за 16 (шістнадцять) повних календарних років.
Щодо вимог про компенсацію за невикористані дні відпусток суд зазначив, що загальна кількість днів основної та додаткової відпусток, що підлягали компенсації при звільненні позивача зі служби, складає 130 днів.
Суд визначив, що загальний розмір компенсації, що підлягала виплаті позивачу складає 125 479,9грн. (965,23 Ч 130), однак після звернення позивачем до суду із цим позовом ВЧ НОМЕР_1 була здійснена виплата позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у розмірі 121 754,42грн., а тому залишок невиплаченої компенсації невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток складає 3 725,48грн..
Що стосується перерахунку грошового забезпечення та виплати заборгованості, то суд виходив з того, що з 1.01.2020р. положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, суд частково погодився із розрахунками заборгованості, здійснених позивачем. За розрахунками суду, розмір заборгованості, що виникла внаслідок невірного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення а період з 1.06.2022р. по 19.05.2023р. складає 126 518,02грн..
Щодо вимог з приводу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд дійшов висновку, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке відбулось 31.05.2025р., починаючи з 1.06.2025р. (з дня, наступного за датою звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 183 дні (з 1.06.2025р. по 30.11.2025р.).
Відтак, суд визначив, що середній заробіток за час затримки з 1.06.2025р. по 30.11.2025р. складає 176 388,21грн. (185 днів х 963,87грн). та підлягає виплаті відповідачем на користь позивача у зв`язку із затримкою розрахунку із позивачем при звільненні.
Стосовно вимог про компенсацію втрати частини доходів суд вказав, що вказані вимоги є передчасними, а тому не належать задоволенню.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо перерахунку премії та надбавки за особливості проходження служби, щодо визначення суми заборгованості по перерахунку грошового забезпечення у розмірі 126 518,02грн., щодо нарахування та виплати середнього заробітку у розмірі 176 388,21грн. та відмови у задоволенні вимог з приводу компенсації сум податку з фізичних осіб не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду частково скасовує та приймає в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 у період з 1.05.2022р. по 31.05.2025р. проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 та згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.05.2025р. №158 позивача, звільненого наказом командира ВЧ НОМЕР_3 (по особовому складу) №130 від 14.03.2025р. у запас, з 31.05.2025р. виключено зі списків особового складу та знято з всіх видів забезпечення.
Вислуга років станом на 31.05.2025р. складає: календарна 16р. 09м. 01дн, пільгова 00р. 6міс, 20дн., загальна 17р. 03міс. 21дн.
Вказаним наказом зобов`язано виплатити позивачу грошову компенсацію за 88 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки, грошову компенсацію за 42 доби невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, що передбачена п.2 ч.2 ст.15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 16 (шістнадцять) повних календарних років.
У подальшому, відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 8.07.2025р. №197, на виконання вказівки ВЧ НОМЕР_1 від 26.06.2025р. вих.№1647/3074, та з урахуванням роз`яснень Департаменту соціального забезпечення МО України (№220/13/ВихЗПІ/459 від 12.06.2025р.) і фінансово-економічного управління ВЧ НОМЕР_3 (вих.№760/21939 від 4.07.2025р.), викладено пункт 1 наказу командира ВЧ НОМЕР_2 №158 31.05.2025р. у новій редакції, а саме виключено із п.1 наказу виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
11.06.2025р. позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою, в якій просив, серед іншого, повідомити дату проведення повного розрахунку при звільненні та про причини його не проведення у день звільнення 31.05.2025р., виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 31.05.2025р. по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Листом за №1647/3102 від 27.06.2025р. ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивачу, що на даний час наявна ситуація щодо невідповідності наказу на звільнення вимогами чинного законодавства України. Було прийнято рішення звернутися за додатковими роз`ясненнями до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо правомірності обрахунку вислуги років при звільненні з військової служби. Від Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України за вихідним від 12.06.2025р. №220/13/ВихЗПІ/459 була отримана відповідь на запит. На підставі отриманої відповіді ВЧ НОМЕР_1 звернулась до ВЧ НОМЕР_2 з проханням внести відповідні зміни до наказу про звільнення позивача. На даний момент відповідь не отримана, що позбавляє можливості провести остаточний розрахунок.
23.06.2025р. позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 та просив, серед іншого, надати інформацію щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовано ВЧ НОМЕР_1 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 1.05.2022р. по 19.05.2023р. включно, а також щодо дати та розрахунку розміру виплачених допомог на оздоровлення за 2022-2023 роки.
Однак, листом за №1647/3527 від 24.07.2025р. ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивачу, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням обраховується шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1.01.2018 -1 762 грн., на тарифний коефіцієнт за відповідним присвоєним військовим званням та за відповідним розрядом за посадою (результати округлюються до десяти гривень), що було здійснено фінансово-економічною службою ВЧ НОМЕР_1 . Грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік була нарахована в розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 28.10.2022р. №174 та перерахована на картковий рахунок разом із грошовим забезпеченням за жовтень 2022 8.11.2022р.. В 2023 році наказом командира частини від 12.04.2023р. №101 нараховано грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік в розмірі місячного грошового забезпечення та зараховано на картковий рахунок 21.04.2023р..
30.06.2025р. позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою та просив, зокрема, надати повідомлення про суми, фактично нараховані та виплачені при звільненні на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 31.05.2025р. №158, та щодо розміру його середньоденного заробітку за два останні календарні місяці, які передували дню його звільнення.
Так, листом за №1647/вих3ВГ/2 від 1.08.2025р. ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивачу про розмір грошового забезпечення за травень 2025 року, надала інформацію щодо розміру грошового забезпечення за 2022, 2023 роки, а також вказала, що позивач може самостійно зробити розрахунок середнього заробітку.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, а також щодо розрахунку щомісячного грошового забезпечення, виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, позивач звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій військових частин у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Що стосується вимог про одноразову грошову допомогу у разі звільнення, то судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частинами 2,3 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У п.2 ч.2 ст.15 Закону №2011-XII закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 7.06.2018р. №260 (далі - Порядок №260).
Пунктами 1, 8 розділу XXXII Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених п.2 ст.15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 Постанови КМУ від 17.07.1992р. №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Відповідно до пунктів 1,2 Постанови КМУ від 17.07.1992р. №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу до вислуги років зараховуються, зокрема:
- військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту;
- служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу, Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду;
- час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.
Таким чином, для визначення розміру грошової допомоги застосовується саме календарна вислуга років - в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018р. у справі №806/2104/17, від 24 листопада 2020р. у справі №822/3008/17 та 22 липня 2021р. у справі №200/10368/18-а, від 29 квітня 2022р. у справі №580/2497/21.
Як вбачається із матеріалів справи, що згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 29.04.2025р. №125, ОСОБА_1 оголошено вислугу років станом на 28.04.2025р., яка складає: календарна 16р. 07міс. 28 дн., пільгова - 00р. 06міс. 20дн., загальна 17р. 02міс. 18дн.
При цьому, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 8.07.2025р. №197, було виключено із п.1 наказу командира ВЧ НОМЕР_2 №158 від 31.05.2025р. виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.
Разом з тим, згідно із нової редакції п.1 наказу командира ВЧ НОМЕР_2 №158 від 31.05.2025р., викладеної в наказі командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 8.07.2025р. №197, вислуга років позивача станом на 31.05.2025р. залишилася незмінною та складає: календарна 16р. 09м. 01дн, пільгова 00р. 6міс, 20дн., загальна 17р. 03міс. 21дн.
Судова колегія вважає, що на час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини вислуга років ОСОБА_1 складала більше 10 років, а саме повних 16 років, то позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, що передбачена п.2 ч.2 ст.15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за 16 (шістнадцять) повних календарних років.
Перевіряючи розрахунок суми спірної грошової допомоги, судова колегія виходить з наступного.
Як вбачається із листа ВЧ НОМЕР_4 від 1.08.2025р. за №1647/вих 3ВГ/2, що розмір грошового забезпечення позивача за травень 2025 року становив 28 956,93грн., а відтак, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби повинен становити 231 655,44грн. (28 956,93 х 0,5 х 16).
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних у відповідній частині.
Що стосується компенсації за невикористані дні відпусток, то судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до п.п.3,6 розділу XXXI Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.05.2025р. №158, серед іншого, наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за 88 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки, грошову компенсацію за 42 доби невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки.
Відтак, загальна кількість днів основної та додаткової відпусток, що підлягали компенсації при звільненні позивача зі служби, складає 130 днів.
Одноденний розмір грошового забезпечення, визначений відповідно до п.6 розділу XXXI Порядку №260, складає 965,23грн. (28 956,93 / 30), а відтак, загальний розмір компенсації, що підлягала виплаті позивачу складає 125 479,9грн. (965,23 х 130).
Враховуючи те, що ВЧ НОМЕР_1 була здійснена виплата компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток ОСОБА_2 у розмірі 121 754,42грн., то залишок невиплаченої компенсації невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток складає 3 725,48грн..
З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у відповідній частині.
Що стосується вимог про перерахунок грошового забезпечення з 1.06.2022р. по 19.05.2023р., то судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.2,3,4 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017р. КМУ прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1.03.2018р..
Відповідно до п.4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21.02.2018р. КМУ прийнято Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, п.4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (п.6 Постанови №103).
Постанова №103 набула чинності 24.02.2018р..
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови КМУ №704.
З огляду на це, колегія суддів вважає про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020р. (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020р. у справі №826/6453/18) положень п.4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018р., тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення у відповідний рік).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016р. №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідачів щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.06.2022р. по 19.05.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є протиправними.
Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що для відновлення порушених прав наявна необхідність зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно із ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2018р. встановлено на рівні 1 762грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2022р. - 2 481грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2023р. - 2 684грн..
Вказане свідчить, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262 у 2022 та 2023 роках є більшим ніж в 2018 році.
Отже, судова колегія вважає, що доводи апелянта щодо відсутності підстав для застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, є помилковими, а відповідні дії відповідача порушують соціальні права позивача на отримання грошового забезпечення в розмірі встановленому законом.
Разом з тим, що стосується питання щодо перерахунку таких складових грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення, надбавка за особливості проходження служби та премія, то судова колегія виходить з наступного.
Згідно із п.1.2 Наказу №260 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.
Так, перерахунку підлягає виплачена позивачу грошова допомога для оздоровлення, гарантована п.1 ст.10-1 Закону №2011-XII у розмірі місячного грошового забезпечення, яка носить обов`язковий характер. Вона має бути перерахована із переглянутого місячного грошового забезпечення, до складу якого мають бути враховані посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за службу в умовах режимних обмежень (у нових/збільшених розмірах, переглянутих на виконання рішення суду у цій справі), та інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які позивач отримував за займаною посадою на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до Постанови №704.
Разом з тим, пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:
1) установлювати:
- надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою;
2) здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення;
3) надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 7 Постанови №704 видатки, пов`язані з реалізацією цієї Постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Пунктами 1,2,3,7 Розділу ХVI Порядку №260 визначено, що командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.
Виплата щомісячної премії здійснюється із дня вступу до виконання обов`язків за посадами і до дня звільнення від виконання обов`язків за посадами, у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами.
Статтею 15 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Тобто, при щомісячному визначенні розміру премії, командир ВЧ НОМЕР_2 мав діяти у межах бюджетних асигнувань, установлених у кошторисі ВЧ НОМЕР_2 .
При цьому, колегія суддів зазначає, що перерахунок посадових окладів не тягне перегляд для позивача сум раніше виплачених йому премій і не є підставою для спонукання відповідача здійснити її повторний перерахунок із нових/збільшених окладів з одночасним застосуванням тих відсоткових розмірів надбавок та премій, які були визначені виходячи з наявного тоді фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі ВЧ НОМЕР_2 на відповідний рік, та в межах утвореного тоді фонду преміювання.
Подібне правове регулювання стосується надбавки за особливості проходження служби.
Так, згідно із ч.1 розділу VI Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.
Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення на відповідний рік надбавка за особливості проходження служби окремим категоріям військовослужбовців збільшується на відповідний коефіцієнт згідно з Переліком окремих категорій військовослужбовців, яким збільшується розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби відповідно до мінімального розміру залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків (додаток), або може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України у фіксованому розмірі до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.
Колегія суддів вважає, що позивач у цій справі не має права на перерахунок раніше виплачених йому варіативних складових грошового забезпечення таких як премія та надбавка за особливості проходження служби, виплата та розміри яких поставлені в залежність від обсягу видатків державного бюджету на утримання Збройних Сил України на відповідний рік та від рішень Міністра оборони України та командира військової частини, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 з приводу перерахунку грошового забезпечення за період служби з 1.05.2022р. по 31.05.2022р., то судова колегія зазначає, що листом ВЧ НОМЕР_1 за №1647/3527 від 24.07.20225р. повідомлено, що за період з 1.05.2022р. по 31.05.2022р. грошове забезпечення нараховувала та виплачувала ВЧ НОМЕР_5 .
При цьому, з 1.06.2022р. ВЧ НОМЕР_2 , у якій позивач проходив службу, перебувала на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_1 .
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що оскільки ВЧ НОМЕР_5 не є стороною у справі, то підстави для задоволення позовних вимог за період з 1.05.2022р. по 31.05.2022р. відсутні.
У позовних вимогах ОСОБА_1 просить стягнути заборгованість по перерахунку грошового забезпечення з 1.05.2022р. по 19.05.2023р. у розмірі 133 221,19грн., та суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість таких вимог в частині щодо періоду з 1.06.2022р. по 19.05.2023р. у розмірі 126 518,02грн..
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно із наказом Міністерства оборони України №280 від 22.05.2017р. «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» розроблено правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України.
Фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до чинного законодавства України, цих Правил, вказівок та роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України, забезпечувальних фінансових органів та відповідних служб забезпечення (в межах їх відповідальності).
Військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
У відповідності до Наказу №280 фінансове забезпечення - це система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права та обов`язки, порядок взаємодії посадових осіб щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини - розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення. Первинні документи, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (виконавці документів) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника), що відповідає абз.1,5 п.8 розд.І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7.06.2018р. №260.
З викладеного вбачається, що під час проходження позивачем військової служби у ВЧ НОМЕР_2 , саме ця військова частина була уповноважена нараховувати грошове забезпечення позивачу, а ВЧ НОМЕР_1 - виплачувати.
Однак, судом першої інстанції було вирішено задовольнити позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення виключно до ВЧ НОМЕР_1 .
При цьому, суд першої інстанції жодним чином не перевірив заявлений позивачем розрахунок спірної заборгованості та не витребував у відповідачів контррозрахунок.
Відтак, судова колегія не погоджується із такими висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_3 , а тому вважає в цій частині рішення скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, то судова колегія зазначає таке.
Згідно з п.1 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Судова колегія зазначає, що аналіз наведених вище пунктів 2 - 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення кореспондуються з п.168.5 ст.168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 27.07.2023р. у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що відповідні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог з приводу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно із пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8.10.2025р. у справі №489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022р..
Так, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Судова колегія апеляційного суду зазначає, що вказаним висновком Верховного Суду визначено необхідність застосування принципу пропорційності при визначені суми середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Натомість до моменту здійснення всіх належних розрахунків та виплати спірних сум грошового забезпечення, судова колегія не вбачає за можливе вирішити питання щодо виплати середнього заробітку, а тому у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити як передчасних.
Що стосується вимог про компенсацію втрати частини доходу, то судова колегія виходить з наступного.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.
Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст.6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України Постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив відповідний Порядок.
Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення).
Абзацом 1 п.4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №520/2020/19 та від 25.03.2023р. у справі №400/8389/21, від 24.07.2024р. у справі №520/2674/2020 та від 31.07.2024р. у справі №480/1704/19.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Як вбачається із матеріалів справи, що відповідні вимоги позивача щодо компенсації втрати частини доходів пов`язані із несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги у разі звільнення, компенсації за невикористані дні відпусток, заборгованості зі сплати грошового забезпечення за період з 1.06.2022р. по 19.05.2023р., що було предметом розгляду у цій справі.
При цьому, фактично спірні суми є не виплаченою позивачу.
Подібні правовідносини, пов`язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми пенсії нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду.
У постанові від 8.12.2025р. у справі №420/13975/24, аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, Суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:
нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;
має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;
відповідно до ст.4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.
Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак, саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до ст.2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.
Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді військова частина набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на неї обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.
Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.
Виходячи з викладеного, враховуючи підхід Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 8.12.2025р. у справі №420/13975/24, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку.
Що стосується доводів ВЧ НОМЕР_1 з приводу строків звернення позивачем до суду, то судова колегія виходить з наступного.
За змістом ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки КАС України, а й іншими законами.
Водночас положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати) у разі порушення законодавства про оплату праці.
У судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
За правилами ч.2 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається із матеріалів справи, що згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 №197 від 8.07.2025р. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 31.05.2025р. у зв`язку із звільненням.
При цьому, до суду із цим позовом позивач звернувся 19.08.2025р., тобто в межах тримісячного строку звернення.
Відтак, відповідні доводи ВЧ НОМЕР_1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом є необґрунтованими.
Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вказані обставини не дослідив, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо перерахунку премії та надбавки за особливості проходження служби, щодо визначення суми заборгованості по перерахунку грошового забезпечення у розмірі 126 518,02грн., щодо нарахування та виплати середнього заробітку у розмірі 176 388,21грн. та відмови у задоволенні вимог з приводу компенсації сум податку з фізичних осіб, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,325 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026р. скасувати в частині:
«Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період 01.06.2022 по 19.05.2023 (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення), визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні заборгованості, яка утворилася внаслідок невиплати щомісячного грошового забезпечення за період 01.06.2022 по 19.05.2023 (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення), визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 заборгованість, яка утворилася внаслідок невиплати щомісячного грошового забезпечення за період 01.06.2022 по 19.05.2023 (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення), визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, у розмірі 126518,02 грн.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2025 по 01.12.2025 у розмірі 176388,21 грн.».
Прийняти в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код НОМЕР_6 ) щодо ненарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) щомісячного грошового забезпечення за період 1.06.2022р. по 19.05.2023р. включно та грошових допомог на оздоровлення за 2022, 2023 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022р. та на 1 січня 2023р. відповідно.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) щомісячного грошового забезпечення за період 1.06.2022р. по 19.05.2023р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022р. та на 1 січня 2023р. відповідно, з виплатою грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до положень Постанови КМУ від 15 січня 2004р. №44.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
Г.П. Казанчук